Правовий статус нотаріуса

1.Правовий статус нотаріуса. 

Для того, щоби визначити правовий статус нотаріуса, необхідно з»ясувати сутність категорії «правовий статус».       Словники трактують це поняття як положення, стан в будь-якій ієрархії, структурі, системі [5, с.238; 4, с.307]. За допомогою правового статусу суспільство створює реальні можливості для виконання суб'єктами права своїх соціальних функцій.          О.Ф. Скакун розрізняє правові статуси індивідуальних і колективних суб'єктів права. Вони нерозривно пов'язані між собою, хоча й різні за своєю природою. Правовий статус особи базується на природних правах людини, недодержання яких деформує нормальний розвиток суспільства. Правовий статус колективних суб'єктів права не однаковий і визначається тим, хто є носієм статусу: юридичні особи (державні і недержавні органи, підприємства, організації, установи), держава і її структурні одиниці, народ, соціальні спільності тощо. О.Ф. Скакун зазначає, що незважаючи на різноманіття правових статусів колективних суб'єктів, усі вони орієнтовані на правовий статус особи, оскільки права і обов'язки особи, які його складають, є тим «людським виміром», ігнорування, протидія або заперечення якого виключається [8, с.570-571].         Нормативне закріплення статусу нотаріусів та нотаріату відбулось у законодавчих актах, прийнятих онуком Карла Великого - Лотарем І. Так, у законі 843 року нотаріусам надавалось право і обов'язок щодо посвідчення угод у присутності скабинів (суддів) та графа або його вікарія [11, с.32-35]. Подальша тенденція становлення нотаріату характеризувалась поступовим його організаційним формуванням у окрему структуру та закріпленням статусу, у тому числі - і порядку обрання чи призначення певних осіб нотаріусами, у окремому нормативному акті. Зокрема, в Україні основним законодавчим актом, що визначає правовий статус нотаріату, зміст та організацію його діяльності - є Закон України «Про нотаріат» [1], положення якого конкретизовані іншими нормативно- правовими актами.      Уточнення змісту правового статусу можливе за умови проведення аналізу особливостей правовідносин у конкретній сфері, адже ці особливості визначають зміст суб'єктивних прав і юридичних обов'язків як основи правового статусу.         Вчинення нотаріальних дій - це особливий вид діяльності, яка за своїм правозастосовчим характером не залежить від її суб'єктивного складу. Тому поділ нотаріусів на державних та приватних обумовлений не характером їх обов'язків, а особливостями внутрішньої організації і фінансового забезпечення нотаріальної діяльності.         Стосовно визначення правового статусу нотаріусів слід проаналізувати деякі законодавчі акти. Перш за все, треба визначити , чи є нотаріус посадовою особою. Поняття «посадова особа» міститься лише у Законі України «Про державну службу», згідно частини другої статті 2 якого посадовими особами відповідно до цього закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій [2].    Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму  Верховного   Суду   України від 26.12.2003 року № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», при вирішенні питання про те, чи є особа службовою, потрібно виходити з положень, що містяться у примітках 1 і 2 до статті 364 Кримінального кодексу України, в яких зазначено, що службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням [3,4]. Тобто, вищезазначена примітка до статті 364  КК України до службових осіб відносить дві категорії осіб: а) особи, які здійснюють функції представників влади; б) особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням [4].            Виходячи з вищенаведеного, держава, встановлюючи вимогу про участь нотаріусів у певних видах відносин, визнає нотаріально оформлені документи та правовідносини, які виникають на їх підставі як законні, справжні і достовірні, а також забезпечує їх захист та реалізацію авторитетом держави і системою органів державного примусу. Тобто приватні і державні нотаріуси здійснюють правозастосовну діяльність від імені держави і виконують функції представників влади, а тому є посадовими особами .     Треба зазначити, що нотаріальні дії завжди вчинюються від імені держави і мають державно-публічний характер. Тільки цим забезпечується виконання нотаріальних функцій, і тільки це є гарантом доказової сили нотаріальних документів. Для того, щоб акти приватного нотаріуса мали силу офіційних, держава повинна наділити його певними повноваженнями, що в сукупності складають компетенцію нотаріуса. Так, ст.24 Закону України «Про нотаріат» передбачає реєстрацію приватної нотаріальної діяльності та розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса у межах визначеного для нього нотаріального округу [1].          Наслідки здійснення процедур призначення на посаду і реєстрації різні. Призначатись на посаду може особа за умови наявності посад. У здійсненні процедур реєстрації не може бути відмовлено, якщо претендентом дотримано усіх реєстраційних умов [9, с.36]. Крім того, із поширенням застосування процедур призначення на посаду на приватних нотаріусів буде забезпечена відповідність публічно-правового характеру діяльності нотаріуса.   З одного боку, він здійснює свою діяльність від імені держави, яка делегує нотаріусу спеціальні повноваження і наділяє його низкою прав та обов'язків; з іншого - нотаріус не отримує заробітної плати з бюджету, не перебуває у штаті державного апарату і організує свою діяльність самостійно: орендує або придбаває приміщення, обладнання нотаріальної контори, наймає працівників та оплачує їхню працю тощо [9]. Таким чином, нотаріус має унікальний дуалістичний статус, який обумовлює необхідність віднесення його до посадових осіб незалежно від того, що він не перебуває на державній службі і не входить до штату державного апарату. Ця виключність його правового становища проявляється в тому, що нотаріус виконує функції державної влади [10, с.20-24].            Характерними особливостями публічно-правового статусу нотаріусів є таке: а) нотаріус є посадовою особою, наділеною державною владою, і водночас спеціалістом вільної юридичної професії; б) нотаріус наділяється повноваженнями держави, що надає йому якість посадової особи, а його діяльності - публічний, офіційний характер; в) призначення на посаду здійснюється Головним управлінням юстиції міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Суб'єктом організації та контролю нотаріальної діяльності постає держава, яка вирішує питання розташування нотаріальних офісів - їх кількості, місцезнаходження, утворення, скасування, реєстрації, а також контролю не лише розташування офісів, але й самої нотаріальної діяльності з позицій якості надання нотаріальних послуг.     При визначенні елементів публічно-правового статусу нотаріату як системи органів і посадових осіб слід враховувати декілька обставин. Насамперед те, що нотаріат, це система державних органів і посадових осіб і, відповідно до чинного законодавства, вони діють з визначеною законом метою шляхом виконання певних завдань, реалізуючи конкретні функції.   Нотаріат має певну організаційну побудову у формі організаційної структури - власне державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси та посадові особи інших державних органів і місцевого самоврядування.             Завдання і функції нотаріату реалізуються шляхом діяльності його органів та посадових осіб (органів місцевого самоврядування,консульських установ, дипломатичних представництв, Збройних Сил України, установ виконання покарань - ст.ст. 1, 40), які набувають повноважень відповідно до компетенції нотаріальних органів України [1]. За невиконання чи неналежне виконання повноважень органи нотаріату і посадові особи несуть юридичну відповідальність.           Таким чином, під публічно-правовим статусом нотаріату України доцільно розуміти його положення у ієрархії органів публічної адміністрації, яке створює умови для забезпечення спроможності органами нотаріату своїми діями (актами) породжувати, змінювати або припиняти певні правовідносини у зв'язку із вчиненням нотаріальних дій.         До структури публічно-правового статусу нотаріату доцільно віднести такі елементи: 1) мета, завдання, функції, 2) компетенція, 3) організація діяльності, 4) юридична відповідальність органів нотаріату.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р., № 3425-ХП // ВВР України. -1993. - № 39. - Ст. 383.
2. Закон України «Про державну службу»
3. Постанова Пленуму  Верховного   Суду   України від 26.12.2003 року № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень».
4. Кримінальний кодекс України від 2001 р.
5. Словник   іноземних   слів   /за ред. О. С. Мельничука. - К. : Наук. думка, 1974. -776 с.
6. Философский словарь / под ред. И. Т. Фролова. - 6-е изд., перераб. и доп.- М. : Политиздат, 1991. - 560 с.
7. Большой юридический словарь / авт.-сост. : Додонов В.Н. и др. ; под ред. А. Я. Сухарева и др. - М. : Инфра-М, 1998. -547 с.
8. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підруч. / О. Ф. Скакун. -Х. : Еспада, 2006. - 776 с.
9. Нотаріат в Україні : підруч. / за ред.В. В. Комарова. - К. : Юрінком Інтер, 2006. -320 с.
10. Гулєвська Г. Ю. Дуалізм правового статусу приватного нотаріуса в умовах реформування засад державного управління нотаріатом в Україні / Г. Ю. Гулєвська // Підприємництво, господарство та право. -2004. - № 1. - С. 20-24.
11. Ясінська Л. Е. Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Ясінська Ліліана Едуардівна. - Л., 2005. - 210 с.

2.Посвідчення нотаріусом секретних  заповітів. Оголошення нотаріусом  секретного заповіту.          

Майже у кожного  колись виникають питання щодо отримання спадщини, чи складання заповіту.          Багато людей знає, що успадкувати можна за заповітом і за законом. Але мало ще хто знає, що Цивільним кодексом України передбачений новий, нетиповий для України вид заповіту – «секретний заповіт», який за процедурою складення, оформлення та нотаріального посвідчення суттєво відрізняється від загальноприйнятих, які були раніше і які й зараз складаються у переважній більшості.            Особливість його у тому, що нотаріус, який посвідчує такий заповіт, не має можливості ознайомитися з його змістом.       Оскільки статтею 1249 Цивільного кодексу прямо не передбачена форма такого заповіту, то вважається, що він підпорядковується загальним нормам про форму та зміст заповітів, які передбачені Цивільним кодексом [1]. Посвідчити такий заповіт має право лише нотаріус.    Секретний заповіт подається нотаріусу у заклеєному конверті з підписом особи, що його склала. У разі, якщо підпис на конверті проставлений не в присутності нотаріуса, то заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним.          На конверті, в якому знаходиться секретний заповіт, повинні міститись посвідчувальний напис і печатка нотаріуса, в якого буде зберігатись секретний заповіт. У присутності заповідача нотаріус поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті обов’язково зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту. Нотаріус вправі, за бажанням заповідача, видати йому свідоцтво про прийняття секретного заповіту на зберігання.      Якщо наміри заповідача змінилися і він бажає скасувати свій заповіт, достатньо подати заяву і отримати назад свій конверт із секретним заповітом. При цьому підпис заповідача на заяві про скасування секретного заповіту має бути нотаріально засвідченим.         Нотаріуси зобов'язані зберігати нотаріальну таємницю як за ст. 8 Закону України «Про нотаріат», так й за ст. 1255 ЦК [1,2] Тому ймовірність поширення відомостей про вчинену нотаріальну дію стосовно посвідчення секретного заповіту та його змісту гарантується дисциплінарною відповідальністю нотаріуса.            Після отримання достовірної інформації про смерть спадкодавця наступним кроком буде призначення нотаріусом дня оголошення секретного заповіту (ст..1250 ЦК України) [1]. Про це він повідомляє членів сім’ї та родичів відповідним листом, якщо місцезнаходження їх відоме, а якщо невідоме – шляхом відповідного оголошення у друкованих засобах масової інформації.            Конверт із заповітом відкривається та оголошується у присутності зацікавлених осіб та двох свідків.        Про оголошення заповіту складається протокол, в якому фіксують зміст заповіту. Протокол підписують нотаріус та свідки.     Секретний заповіт після оголошення залишається в справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса.     Свідоцтво про оголошення секретного заповіту, в якому відтворюється текст заповіту, видається особі, на користь якої складено заповіт, за її заявою. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, свідоцтво, за їх бажанням, може бути видано окремо кожному з них.       Оригінал секретного заповіту може бути виданий нотаріусом лише на письмову вимогу суду. Тоді у справах нотаріуса залишається фотокопія цього заповіту.            Така форма заповіту має за мету максимальне збереження конфіденційної інформації та таємниці волевиявлення громадянина щодо розпорядження своїм майном на випадок його смерті.

Література

1. Цивільний кодекс України від 2003 р.
2. Закон України Про нотаріат від 1993р.