Проголошення незалежності України. Державний лад, політичний режим і правова система України на сучасному етапі (1991 – 2005 рр.)

Партійне життя  у 90-ті роки. Молодіжний та студентський рух

 

Після проголошення незалежності і заборони КПУ фактично всі політичні партії стали на самостійницькі позиції. Президент Л. Кравчук прагнув спиратися на центристські сили демократичного спрямування. З цією метою створено Конгрес національно-демократичних сил. У ряді партій відбувся розкол - від Української республіканської партії відкололася Українська консервативно-республіканська партія на чолі з С. Хмарою, від Руху відколовся Всеукраїнський Рух на чолі з Л. Скорик. «Розкольники» критикували своїх однопартійців за їх співпрацю з «партією влади», виступали за більш швидкі економічні та політичні реформи. Утворюють нові партії: 1991 р. на базі забороненої КПУ утворена Соціалістична партія України на чолі з О. Морозом, Ліберальна партія (І. Маркулов), 1992 р. ОУН трансформувалася в Конгрес українських націоналістів (С. Стецько), 1993 р. відновила свою діяльність Комуністична партія України на чолі з П. Симоненко, утворено Трудовий конгрес України (А. Матвієнко), 1994 р. утворено Селянську (Аграрну) партію на чолі з С. Довганем. Загалом на 1995 р. було зареєстровано понад 30 політичних партій. Виникли такі громадські організації як Український союз промисловців і підприємців, Спілка офіцерів України. Профспілкові організації, що до 1991 р. були об'єднані Українською радою професійних спілок, трансформувалися у Федерацію профспілок України. Однак профспілки так і залишилися придатком адміністрації. їхня незначна роль у захисті прав трудящих призвела до утворення незалежних профспілок - Всеукраїнського об'єднання солідарності трудівників, Профспілки працівників Збройних Сил України тощо. Нові профспілки вимагають поділу з офіційними профспілками приміщень,майна, оздоровчих закладів, рішуче підтримують страйкову боротьбу.

З кінця 80-х pp. починається  розпад офіційних молодіжних і дитячих  організацій - комсомолу, піонерської, жовтенятської. Надзвичайно заполітизовані, ці організації вже не відповідали інтересам молоді. Зароджуються нові організації. Однією з перших з'явилася Українська студентська спілка (УСС), яка спочатку висувала економічні вимоги і була схожою на студентські профспілки. Утворюються Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Всеукраїнське студентське братство (ВСтуБ) тощо. Однак невдовзі студенти висунули й політичні вимоги: 2 жовтня 1990 р. в центрі Києва на майдані Незалежності (тоді площа Жовтневої революції) у наметовому містечку почалося голодування студентів України, яке очолили О. Доній та В. Чемерис. Вони вимагали відставки голови уряду В. Масола, відмови від підписання союзного договору, передачі місцевим органам майна КПРС і ВЛКСМ, проведення перевиборів на багатопартійній основі. В результаті переговорів влада пішла на певні поступки - В. Масол пішов у відставку. Ці події засвідчили зростаючу роль молоді в політичному житті незалежної України.

Пізніше створюються  нові молодіжні організації при різних партіях - молодіжна організація при Русі, молодіжна християнсько-демократична організація, відроджено й організацію лівого спрямування - комсомол. Відродився «Пласт», з'явилася Спілка піонерських організацій України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Для стабілізації політичної ситуації в країні та виходу з кризового становища у взаємодії гілок влади слід усвідомити, що впровадження конституційної реформи є не разовий акт, а складний та поступовий процес, що повинен супроводжуватися застосуванням правового, адміністративно - управлінського, муніципально-самоврядного, матеріально - фінансового, інформаційно-комунікативного, громадянського та морального аспектів та мати на меті створення ефективної та відповідальної перед суспільством влади [5].

Слід усвідомлювати, що проведення комплексних реформ неможливе без розробки чіткої стратегії розвитку державного управління, яка має складатися з трьох видів: стратегії розвитку державного управління як галузі наукового дослідження, стратегії розвитку практики державного управління та стратегії розвитку державного управління як галузі освіти.

Неможливо приймати необдумані, поверхові рішення як щодо модернізації державного управління в цілому, так і з реформування професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Реформування цієї системи актуальне, але воно має базуватися не тільки на фіксації управлінської моди, бажанні тих чи інших політичних сил підпорядкувати реформи «своїм інтересам», але й на комплексному обліку змісту й перспектив зміни системи державного управління.

Сьогодення  вимагає враховувати потреби  реалізації історичних тенденцій розвитку українського суспільства. Творче переосмислення взаємодії гілок влади у минулому дозволяє винести уроки стосовно поновлення в сучасному українському суспільстві того, що виправдало себе в історичному досвіді українського народу. Наразі,перед країною стоїть проблема вибору, що полягає в тому, щоб знайти найефективніші варіанти та моделі трансформації, в результаті якої Україна матиме справжні історичні досягнення, а не ситуативну користь для політичних сил та деяких політиків.

Конституція в  будь-якій державі створюється «з погляду вічності», в Україні ж процес створення Основного Закону стає вічним. Але слід замислитися над тим, що перш ніж знову переписувати Конституцію, потрібно відстежити реальні результати нинішнього реформування. А це можливо побачити тільки через певний проміжок часу. В протилежному випадку, українське суспільство буде втягнуто в перманентний конституційний процес, який взагалі не матиме шансу на завершення.

Насамкінець слід зазначити, що вдосконалення законів  відбувається постійно і вони не повинні прийматись доти, поки не будуть врегульовані з боку чинного законодавства. Конституція полягає не тільки в розподілі повноважень гілок влади, а в наданні громадянину чіткого переліку прав та обов’язків, так само визначенні прав і обов’язків держави по відношенню до громадянина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Просвіта, 1996. - 80 с.
2. Закон України про внесення змін до Конституції України //www.rada.gov.ua
3. Закон України про Кабінет Міністрів України // www.rada.gov.ua
4. Про проголошення Всеукраїнського референдуму за народної ініціативою: Указ Президента України від 15 січ. 2000 р. № 65/2000 //www.rada.gov.ua
5. Історія України. Короткий огляд, Дрогобич, 1992 р.