Відновлювальна юстиція та її аспекти в правовій системі Київської Русі

 

Міністерство освіти і  науки України

Київський Національний Університет  імені Тараса Шевченка

Юридичний Факультет

 

 

 

 

Реферат на тему :

«Відновлювальна юстиція та її аспекти в правовій системі Київської Русі»

 

 

 

Реферат виконав

Студент 1 курсу

Денної форми навчання

3 потоку

11 групи

Опанасенко Антон Миколайович

 

Київ – 2013

Зміст

Зміст                                                                                                      2                                             

Вступ                                                                                                     3

Розділ 1                                                                                                  3  

Розділ 2                                                                                                  5

Розділ 3                                                                                                   6

Висновки                                                                                                 7

Список використаної літератури                                                          7

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Відновлювальна юстиція — це процес, під час якого всі сторони — учасники конкретного правопорушення зустрічаються для колективного вирішення питання: що робити з наслідками правопорушення та їх впливом на майбутнє (визначення за Тоні Маршалом).

Відновлювальну юстицію розглядають як рух за справедливість, який доповнює офіційну форму правосуддя, залучає самі сторони та громадськість до владнання наслідків злочину, сприяючи таким чином соціальній реінтеграції правопорушника і зменшенню кількості кримінальних покарань.

Відновлювальна юстиція покликана не замінити офіційне правосуддя, а лише надати йому відновного характеру за рахунок використання певного способу вирішення кримінальних ситуацій. Зазвичай реалізація програм відновлювальної юстиції відбувається завдяки партнерству громадськості і системи правосуддя: визначається порядок подання та розгляду випадків, юридичне значення результатів проходження сторонами такої програми.

Розділ 1.

Принципи та завдання відновлювальної  юстиції.

Методи і програми, що дозволяють вирішувати завдання відновлювальної юстиції включають в себе:

- Виявлення та вжиті необхідні кроків для відшкодування заподіяної шкоди;

- Залучення в процес всіх зацікавлених осіб;

- Перетворення традиційно існуючих відносин між суспільством та її урядом в бік більшої відповідальності останнього.

Деякі з цих програм і результатів , що зазвичай ідентифікуються з відновлювальною юстицією, включають в себе:

 Медіацію з жертвами правопорушень;

 Проведення переговорів і нарад

 Допомога жертвам правопорушень;

 Реституцію (повернення сторін конфлікту в початкове доконфліктний положення) ;

 Допомога суспільства при вирішенні конфлікту .

 

Програми відновлювальної юстиції ґрунтуються на чотирьох основних принципах.

Перший принцип стосується завданої шкоди. Йдеться про те, що потерпілий та його потреби мають стати центральними в процесі правосуддя, оскільки шкоду завдано конкретній людині.

Другий принцип передбачає, що правопорушник повинен прийняти відповідальність за свій вчинок, тобто брати до уваги потреби потерпілого — усвідомити свою провину й відшкодувати завдані збитки. Відповідальність витлумачується як «відповідь» порушника на власні дії, що спричинили шкоду іншому, тобто дії особи, що мають на меті виправити наслідки протиправної поведінки.

Третій принцип — самовизначення сторін. Він ґрунтується на припущенні про прагнення людей домовитися і передбачає делегування сторонам права на самостійне ухвалення рішення.

Четвертим принципом відновлювальна юстиції є залучення до процесу найближчого соціального оточення та представників місцевої громади. Це сприяє зціленню потерпілого та допомагає правопорушникові виправити скоєне, змінити свою поведінку.

 

Розділ 2.

Застосування відновлювальної  юстиції.

Програма відновлювальної юстиції як альтернатива кримінальному судочинству («альтернативна модель») застосовується, коли поліція, прокурор чи суддя передають справу на примирення ще на досудовому етапі, або коли суддя передає справу до початку судового розгляду. Але ж альтернативною вона є завдяки тому, що у цієї моделі насправді учасникам кримінальної ситуації та громаді надані повноваження для реального прийняття рішення у своїй справі. Тобто на програму відновлювальної юстиції покладено завдання організувати відновний процес, спрямований на досягнення відновного результату. Офіційна система правосуддя продовжить вирішувати справу лише у тому випадку коли відновний процес не спрацює.

Переваги відновлювальної юстиції полягають в тому, що відновлювальна юстиція:

дозволяє вирішувати конфлікти шляхом активного залучення сторін конфлікту;

сприяє задоволенню обох сторін конфлікту;

трансформує боротьбу між людьми у спільну діяльність з розв'язання конфлікту несуперницьким шляхом;

зміцнює традиції миротворчості та співчуття;

сприяє вихованню суспільства і вкоріненню в ньому гуманістичних цінностей;

забезпечує якнайшвидше відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої конфліктною ситуацією;

частково звільняє правоохоронні і судові органи від перевантаження справами і дає можливість зосередитися на серйозніших справах;

заощаджує державний бюджет і час професіоналів кримінальної юстиції.

Розділ 3.

Відновлювальна юстиція  в Київській Русі.

Якщо заглибитись в історію розвитку держави і права України, то можна простежити, що як і в усіх інших народів в Україні довгий час діяло звичаєве право. Саме воно стало основою першої української правової пам’ятки – Руської Правди. За Руською Правдою поняття злочину трактувалося як «образа», незалежно від того, чи було це нанесення матеріальної, фізичної або моральної шкоди. Основним видом покарання було грошове стягнення на користь потерпілого та князя. Також з часів Київської Русі відомі ідеї підходу до кримінальних ситуацій, направленого на полегшення при мирення між злочинцем і потерпілими, а також реінтеграції

злочинця у нормальне суспільне середовище. Наприклад, при тому, що основними видами покарань за злочини за «Руською Правдою» були грошові покарання, з яких найтяжчим вважалася «вира» на користь держави (князя), яка призначалася за вбивство та, висловлюючись нинішніми поняттями, тяжкі тілесні ушкодження, що спри чинили смерть. Вира — грошовий штраф за вбивство вільної людини у Київській Русі, що прийшов на зміну кровній помсті (Кровна помста-язичницька традиція, що зародилась із племінних часів, коли рід мстився за смерть свого родича смертю, притаманна більшості народам, які населяли нашу планету.). Виру сплачував убивця на користь князя, якщо йому вдавалося уникнути кровної помсти. За «Руською правдою» помста зі сторони родичів убитого могла бути замінена сплатою 40 гривень. За вбивство ж представника княжої адміністрації потрібно було сплатити подвійну виру (80 гривень). Піввира (20 гривень) сплачувалася за нанесення тяжких тілесних пошкоджень і вбивство невірної жінки. За раба не було вири, а тільки платили кару за пошкодження чужої речі. «Руська правда» знає також поклепну виру й подає способи, як звільнитися від наклепу. У випадку, якщо вбивцю не знаходили, «дику» виру платила вся община —верв, на території якої було знайдено труп вбитого. Після скасування кровної помсти вира — єдина кара, що накладалася державою на злочинця або на верв (громаду), якщо не викривали вбивцю. Виру для князя збирав княжий урядовець — вирник, який діставав під час служби утримання від верві, так званий вирний поклон. Як відомо, вира була штрафом, що стягувався князем. Одночасно зі стягненням вири родичі вбитого одержували від вбивці винагороду, що називалася головщиною. Головщина – в руському праві убивство людини або штраф за "голову убитого", який сплачувався сім'ї або родичам убитого. Розмір головщини залежав від стану убитого. Причому за пом’якшуючих обставин злочинцеві у цих виплатах допомагала громада.

Висновки.

Для населення Київської Русі право було засобом об’єднання, примирення, пошуку компромісу всередині спільноти. Цінність права для давньоруської людини полягала у його посередницькому характері, здатності підтримувати злагоду і порозуміння в суспільстві.

 

Список використаної літератури.

1. Історія держави і права України: У 2 т. / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина. Академічний курс. - К., 2000. - Т. 2.

2. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А. Й. Рогожина. -К, 1996. -4. 2.

3. Історія держави і права України: Курс лекцій / За ред. В. Г. Гончаренка. - К., 1996.

4. Історія держави і права України: Навч. посіб. / За ред. А. С. Чайковського. - К, 2000.

5. Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр 77. Історія держави і пра-ва України: Навч. посіб. - К., 2000.

6. Кульчицький В. С, Тищик Б. Й. Історія держави і права України: Навч. посіб. -К., 2001.

7. Музиченко 77. 77. Історія держави і права України: Навч. посіб. -К, 1999.