Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Сентября 2013 в 00:33, реферат
Адміністративний примус є одним із видів державного примусу. Йому, як і державному примусу в цілому, притаманні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і громадськими об'єднаннями засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей. Разом з тим, адміністративний примус має низку характерних особливостей, які дозволяють відрізняти його від судового й громадського примусу.
Конфіскація.
Конфіскація предмета, який
став знаряддям вчинення або безпосереднім
об'єктом адміністративного правопорушення,
полягає в примусовій безоплатній передачі
цього предмета у власність держави.
Дане стягнення застосовується органами
адміністративної юрисдикції (найчастіше
суддями, митними органами, органами внутрішніх
справ), як правило, як додаткове стягнення
(статті 46; 85; 133; 160; 162 та ін.). Як основне
адміністративне стягнення конфіскація
передбачена тільки за порушення деяких
митних правил (статті 208 і 209). Адміністративно-правова
конфіскація завжди є спеціальною (має
спеціальний характер). Це означає, що
конфіскується не все майно і не будь-які
предмети. Конфіскація провадиться тільки
щодо речей, безпосередньо зв'язаних із
проступком і прямо названих у законі
(рушниць та інших знарядь полювання, предметів
спекуляції тощо).
У ст. 29 КпАП підкреслено, що конфіскувати
можна лише предмет, який є в особистій
власності порушника, якщо інше не передбачено
законодавчими актами. Справа в тому, що
конфісковувати річ, що не належить правопорушнику,
— означає, покарати власника майна, який
не вчинив правопорушення і не підлягає
адміністративній відповідальності (на
жаль, у практиці подібні випадки мають
місце). Конфіскований предмет переходить
з особистої власності у власність держави.
Вилучення предметів як. запобіжна міра
адміністративних правопорушень застосовується
тільки в несудовому порядку. Її підставою
є статті 260 і 265 КпАП, а також інші чинні
нормативні акти. Застосовується вона
посадовими особами органів, які перелічені
в статтях 234, 234, 262, 264 КпАП (органи державної
податкової адміністрації, митного контролю,
контрольно-ревізійної служби, МВС та
ін.). Таке вилучення допускається щодо
предметів, обіг яких обмежений (вони заборонені
до продажу, носіння, перевезення, пересилки)
або предметів, що можуть знаходитися
в обігу за умови дотримання встановлених
правил.
Так, відповідно до п. 22 ст. 11 Закону "Про
міліцію" від 20 грудня 1990 р. її робітникам
надане право вилучати при необхідності
зброю, боєприпаси, вибухові речовини
і матеріали;
відповідно до п. 9 ст. 5 Закону "Про захист
прав споживачів" (у редакції від 15 грудня
1993 р.) робітники Державного комітету України
у справах захисту прав споживачів мають
право вилучати неякісні товари; робітникам
митних органів надане право вилучати
предмети, що є безпосередніми об'єктами
порушення митних правил (ст. 128 Митного
кодексу України).
Вилучені в порядку припинення правопорушення
предмети зберігаються до розгляду адміністративної
справи. Після розгляду справи щодо цих
предметів приймається рішення або про
їх конфіскацію, або повернення власнику,
або про їх оплатне вилучення.
Конфіскація як одне з додаткових покарань
за вчинення злочинів (статті 23 і 35 КК)
провадиться винятково за вироком суду,
є додатковим покаранням за скоєний злочин,
може поширюватися на все майно засудженого
або його частину, незалежно від зв'язку
предметів, що конфіскуються, із злочинним
діянням.
Поняття і система
принципів державного управління.
Під державним управлінням слід розуміти
специфічну діяльність держави, що дістає
вияв у функціонуванні її органів, які
безперервно, помірно, владно і в рамках
правових установлень впливають на суспільну
систему з метою її вдосконалення до державних
інтересів. Термін “державне управління”
широко використовується у законодавстві
(в тому числі й конституційному), а також
у науковій та навчальній літературі колишнього
СРСР і ряду зарубіжних країн. Після розпаду
СРСР виникли незалежні держави, які почали
будувати свої правові системи на нових
принципах.
Найважливішим з них став принцип здійснення
державної влади на основі її поділу на
законодавчу, виконавчу та судову, який
закріплено у ст 6 Конституції України.
З урахуванням цього у тексті останньої
вживається термін “органи виконавчої
влади” (ст. 106), “місцеві органи виконавчої
влади”(ст. 120). Термін же “державне управління”
не використовується.
Будучи частиною соціального управління,
державне управління зберігає його характеристики.
Водночас, воно має численні особливості,
що відображають його специфіку і дозволяють
детермінувати як самостійний вид управління.
Ці особливості дістають вияв у основних
компонентах системи державного управління
(суб’єкті, об’єкті, керуючому впливі)
та інтегрованих властивостях, що притаманні
йому як системі управління.
Головна особливість суб’єкта – це, те
що ним є держава в цілому. В управлінському
процесі вона представлена системою спеціальних,
як правило, державних органів. Особливістю
останніх, як безпосередніх суб’єктів
державного управління, такі:
- вони формуються державою (з волі держави);
- наділені державно-владними повноваженнями;
- здійснюють управлінські функції від
імені держави.
Головна особливість об’єкта – це, те
що ним є організоване суспільство в цілому.
Безпосередніми об’єктами, на які справляє
вплив той або інший конкретний суб’єкт,
є підвідомчі йому сфери державного управління.
Визначальна особливість керуючого впливу
є те, що йому притаманний державно-владний
характер (він містить веління держави,
обов’язкове до виконання), дістає вияв
у правовій, переважно адміністративно-правовій
формі (система норм, система актів, пов’язаних
з їх застосуванням, сукупність повноважень
учасників управлінського процесу), а
також має безперервний характер. Отже,
цілком зрозуміло, що ефективність управління
багато в чому залежить від ефективності
врахування і використання виявлених
(пізнаних) закономірностей.
Таким чином, принципи державного управління
– це його позитивні закономірності, пізнані
наукою і практикою, закріплені у правових
нормах або є узагальненням діючих у державі
юридичних правил.
Прийнято виділяти такі групи принципів
державного управління:
1) соціально-політичні – демократизм,
участь населення в управлінській діяльності
(народність); рівноправність осіб різних
національностей; рівність усіх перед
законом; законність; гласність і врахування
громадської думки; об’єктивність.
2) організаційні принципи побудови апарату
державного управління – галузевий, функціональний,
територіальний.
3) організаційні принципи функціонування
(діяльності) апарату державного управління
– нормативність діяльності, єдиноначальність,
колегіальність, поділ управлінської
праці; відповідальність за прийняті рішення,
оперативні самостійність.
3 .За які правопорушення накладається у вигляді штрафу?
Адміністративна відповідальність за порушення правил дорожнього руху
Примітка: до порушників Правил дорожнього руху застосовуються адміністративні санкції у вигляді позбавлення прав керування транспортними засобами, адміністративний арешт, громадські роботи та оплатне вилучення транспортного засобу – виключно за рішенням судді. |
Список Літератури
. Административное право Украины : учебное пособие / под ред. Ю.П. Битяк, В.В. Зуй.-Х., 1999.- 224с.
3. Адміністративне право України : підручник для юридичних вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін . ; за ред. Ю.П. Битяка.- X., 2000.- 520с.
. Бандурка О.М. Адміністративний процес : підручник для вищих навч. закл. / О.М. Бандурка, М.М. Тищенко.- К., 2002.- 288с.
7. Битяк Ю.П. Адміністративне право України : конспект лекцій / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй.- X., 1996.- 160с.
8. Ващенко С.
В. Адміністративна
9. Ващенко С. В. Провадження по виконанню постанов про накладення адміністративних стягнень : навч. посібник / С. В . Ващенко, В. Г. Поліщук.- Запоріжжя, 2000.- 72с.
10. Волинка К.Г. Теорія держави і права : навч. посібник / К.Г. Волинка.- К., 2003.- 240с.
11. Голосніченко
І.П. Адміністративне право Укр
12. Гончарук
С. Т. Адміністративна
Информация о работе Види засобів адміністративно-правового примусу