Загальні положення про право інтелектуальної власності

Тема 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  ПРО ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

 

 

План

 

 

 

1 Право інтелектуальної  власності: поняття, особливості.  Основні інститути права інтелектуальної  власності..

 

2. Джерела права інтелектуальної  власності.

 

3. Об'єкти та суб'єкти  права інтелектуальної власності. 

 

4. Особисті немайнові та  майнові права інтелектуальної  власності.

 

5. Використання інтелектуальної  власності. 

 

 

 

1. Право інтелектуальної  власності: поняття, особливості.  Основні інститути права інтелектуальної  власності..

 

 

 

Законодавство України у  сфері інтелектуальної власності  нині нараховує більше десяти спеціальних  законодавчих актів. Значна їх частина  передбачила охорону зовсім нових  результатів творчої діяльності, яких дотепер не існувало у вітчизняному законодавстві. Чимало підзаконних  актів регламентувало оформлення та реалізацію інтелектуальних прав. Вступив  у силу новий Цивільний кодекс України з окремою книгою „Право інтелектуальної власності", що зафіксувало  створення відповідної підгалузі  цивільного права з виокремленням  загальних і спеціальних положень.

 

 

 

Право інтелектуальної власності  охороняє різноманітні результати творчої  діяльності людини. Якщо у загальновживаному  розумінні „творчість" - це процес, що викликає до життя, дає існування  чомусь, то з точки зору юридичної  науки творча діяльність розглядається  як така, що здатна призводити до появи  охоронюваних об'єктів. У цьому розумінні  необхідно наголосити на двох ознаках  поняття „творчість”. По-перше, це розумова робота людини, а тому її продукти належать до категорії нематеріальних благ. Після втілення у матеріальну  форму існування (рукопис, картина, формула винаходу, виріб) вони здатні стати предметами цивільного обігу. По-друге, творча діяльність завжди призводить до появи якісно нового, неповторного і оригінального результату. Саме такі нові творчі здобутки і охороняє право.

 

Результати творчої діяльності прийнято поділяти на дві великі групи  в залежності від того, до якої сфери  творчості вони належать. Від цього  залежать і особливості правового  режиму їх охорони.

 

До першої групи належать результати художньої творчості - літературні, музичні, хореографічні твори, а  також образотворчого мистецтва, аудіовізуальні твори, наукові та інші подібні твори.

 

До другої - результати технічної  творчості - технічні пристрої, машини, механізми, інструменти, транспортні  засоби, обладнання, споруди, нові речовини, рішення у сфері конструювання, нові способи та технології виробництва, досягнення селекції тощо. Зазначені  результати творчої діяльності отримали спільну назву, яка підкреслює природу  їх походження, -об'єкти інтелектуальної  власності.

 

Правові норми, які регулюють  суспільні відносини у сфері  створення та використання результатів  творчої діяльності, утворюють окрему підгалузь цивільного права - право  інтелектуальної власності, яка  включає до себе декілька інститутів: авторське право та суміжні права, патентне право, інститут правових засобів  індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів та послуг. Правову  охорону отримали також й інші об'єкти інтелектуальної власності.

 

Інститут авторського  права та суміжних прав охороняє результати художньої творчості - твори науки, літератури та мистецтва (об'єкти авторського  права), а також об'єкти, які створюються  з метою їх розповсюдження - виконання  творів, фонограми та відеограми, програми теле- та радіомовлення (об'єкти суміжних прав).

 

Патентне право регулює  відносини щодо створення, використання та оформлення прав на результати науково-технічної  творчості людини. До них відносять  винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Вони охороняються після спеціального оформлення прав і отримання охоронного документа - патенту.

 

Виокремлення двох названих інститутів базується на особливостях правової охорони об'єктів авторського  права та промислової власності, які пов'язані зі специфікою творчого процесу створення даних об'єктів  та умовами їх використання. По-перше, патентне право, на відміну від авторського  права, спрямоване на охорону не художньої  форми виразу ідей, думок чи понять, а на охорону самої сутності цієї ідеї, тобто змісту творчого технічного (технологічного) рішення. Останнє може бути реалізоване у певний пристрій, механізм, виріб, речовину тощо. По-друге, для патентного права характерна обов'язковість формального визнання технічної (технологічної) ідеї охороноздатним об'єктом. Таке здійснюється Держдепартаментом  інтелектуальної власності, що діє  у складі Міністерства освіти і науки  України. З цією метою Департамент  забезпечує функціонування системи  експертизи заявок на об'єкти інтелектуальної  власності, здійснює державну реєстрацію об'єктів та видає охоронні документи. По-третє, об'єктам патентного права  притаманна об'єктивна повторюваність, бо ідентичні технічні або технологічні рішення можуть бути створені кількома особами незалежно один від одного. У зв'язку з цим для патентного права характерне надання охорони  за принщшом пріоритету, тобто першості у реєстрації охороноздатного об'єкта. Патент чи свідоцтво надається тільки на один об'єкт тому заявнику, чия  заявка на реєстрацію була більш ранньою  за датою подання. Для об'єктів  авторського права така об'єктивна  повторюваність не характерна. Оригінальність художньої форми викладення думок  обумовлена індивідуальними творчими здібностями творця, залежить від  його духовного світу, світогляду, життєвого  досвіду, переконань та ставлення до навколишнього світу. Тотожність художніх форм свідчить про плагіат. Через  це для надання правової охорони  авторським творам немає необхідності проводити їх дослідження на предмет  новизни та реєструвати першість їх створення. Твори науки, літератури і мистецтва здобувають правову  охорону з моменту їх створення.

 

У структурі права інтелектуальної  власності виділяють також інститут правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів  та послуг. Його норми охороняють такі об'єкти, як комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку, географічне  зазначення. Ці об'єкти поєднує спільна  мета - індивідуалізувати суб'єктів  підприємницької діяльності, позначити  різницю між ними, дати змогу відрізнити товари та послуги одного суб'єкта від  однорідних товарів та послуг іншого, а також рекламувати як самого суб'єкта, так і якість та властивості  його продукції (послуг).

 

Крім названих об'єктів  у ЦК закріплено право інтелектуальної  власності на наукове відкриття, комерційну таємницю, нові сорти рослин та породи тварин, раціоналізаторську пропозицію, компонування (топографію) інтегральної мікросхеми. Хоча правовий режим таких нетрадиційних об'єктів  інтелектуальної власності суттєво  відрізняється від режиму традиційних  об'єктів авторського та патентного права, вони створюються інтелектуальною  працею людини, мають науково-технічну та економічну цінність, що і зумовлює необхідність їх охорони на рівні  самостійних об'єктів інтелектуальної  власності.

 

Суб'єктивне значення поняття  права інтелектуальної власності  випливає з положень ст. 418 ЦК: його становлять особисті немайнові права інтелектуальної  власності та (або) майнові права  інтелектуальної власності, які  поширюються на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший  об'єкт права інтелектуальної  власності. У цьому розумінні  право інтелектуальної власності  є суб'єктивним правом на інтелектуальний продукт, сукупністю певних правомочностей майнового та немайнового характеру.

 

Стаття 419 ЦК передбачає, що право  інтелектуальної власності та право  власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт  інтелектуальної власності не означає  переходу права власності на річ. і, навпаки, перехід права власності  на річ не означає переходу права  на об'єкт інтелектуальної власності.

 

 

 

2. Джерела права інтелектуальної  власності. 

 

Законодавство у сфері  інтелектуальної власності включає  до себе ЦК України та інші нормативно-правові  акти. Відносини у цій сфері  регулюються і Конституцією України, ст. 54 якої закріпила основні засади охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими  законом.

 

Центральне місце серед  джерел права інтелектуальної власності  посідає ЦК, кн. 4 якого "Право інтелектуальної  власності" регулює приватно-правові  відносини у сфері створення  та використання інтелектуального продукту. Її структура містить загальні та спеціальні положення. Виділення загальних  положень, які завжди є зовнішньою ознакою підгалузі права, обумовлено тим, що всі об'єкти інтелектуальної  власності мають спільні риси: вони є результатом інтелектуальної, розумової діяльності людини, а тому належать до благ нематеріальних; режим  охорони забезпечується через надання  створювачу виключних прав; чинність майнових прав обмежена певним строком. Тому у гл. 35 "Загальні положення  про право інтелектуальної власності" увійшли норми про коло об'єктів  і суб'єктів інтелектуальної діяльності, основні принципи охорони інтелектуальних  прав, строк їх чинності, зміст особистих  немайнових та майнових прав інтелектуальної  власності, загальні правила використання інтелектуального продукту та передачи майнових прав іншим особам, засади захисту порушених прав.

 

Незважаючи на спільну  природу, всі об'єкти інтелектуальної  власності досить специфічні за процесом створення, призначенням і способами  використання. Тому ці питання потребують спеціального регулювання, яке здійснюється гл. 36-46 кн. 4 ЦК, а також спеціальними законами, що присвячені охороні різних об'єктів інтелектуальної власності. Функціями спеціальних законів  є комплексне регулювання відносин у сфері використання того чи іншого об'єкта, включаючи і публічно-правову  сферу, деталізація врегульованих  ЦК майнових відносин, визначення усіх важливих понять і термінів. Також  вони залишаються зручним засобом  заповнення прогалин, що виявлятиме практика. До таких спеціальних законів  відносяться, зокрема, наступні:

 

· Закон України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і  суміжні права».

 

· Закон України від 23.03.2000 № 1587-III «Про розповсюдження примірників  аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз  даних».

 

· Закон України від 17.01.2002 № 2953-III «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів  господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

 

· Закон України від 15.12.1993 № 3687-XII «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

 

· Закон України від 15.12.1993 № 3688-XII «Про охорону прав на промислові зразки».

 

· Закон України від 21 квітня 1993 № 3116-XII «Про охорону прав на сорти  рослин».

 

· Закон України від 15.12.1993 № 3689-XII «Про охорону прав на знаки  для товарів і послуг».

 

· Закон України від 16.06.1999 № 752-XIV «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

 

· Закон України від 5.11.1997 № 621/97-ВР «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».

 

· Закон України від 15.12.1993 № 3691-XII «Про племінну справу у тваринництві».

 

· Закон України від 07.06.1996 № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної  конкуренції».

 

· Закон України від 11.01.2001 № 2210-III «Про захист економічної конкуренції».

 

Глави 75, 76 кн. 5 ЦК регулюють  договірні відносини з приводу  розпорядження майновими правами  інтелектуальної власності.

 

Численні підзаконні акти (постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного департаменту інтелектуальної  власності, Міністерства освіти і науки  України) присвячені питанням державної  реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок винагороди за використання, видачі примусових ліцензій на об'єкти промислової власності, встановленню ліцензійних умов певних видів діяльності у даній сфері, обліку організацій колективного управління та патентних повірених та іншим.

 

До джерел права інтелектуальної  власності слід відносити багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, які  укладаються у процесі співробітництва  між державами у цій сфері. їх прийняття обумовлено тим, що національне  законодавство не застосовується у  випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає  їх від порушень на території іншої  країни. У такому разі ця особа може розраховувати на застосування або  норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства країни, де потрібен захист. Головною умовою для  цього є участь держави використання об'єкта та держави громадянства особи  у міжнародному договорі з питань охорони даних об'єктів інтелектуальної  власності. Колізійні норми, що визначають право якої держави має застосовуватись  до конкретних відносин, містяться, як правило, у самих міжнародних  договорах.

 

Міжнародні договори можуть містити також умови про співробітництво  у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію  організацій, що управляють майновими  правами на колективній основі, про  співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців  в уповноважених органах держави  тощо.

 

Україна приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій та уклала двосторонні угоди з питань авторського  та патентного права. Серед них: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., учасницею  якої Україна є з 1995 р., Всесвітня  конвенція про авторське право 1952 р., ратифікована Україною у 1993 р., Паризька конвенція про охорону промислової  власності 1883 р., учасницею якої Україна  стала у 1991 р., Мадридська угода про  міжнародну реєстрацію знаків 1891 р., чинна  для України з 1991 р., Договори ВОІВ про авторське право та про  виконання і фонограми, прийняті у 1995 р., до яких Україна приєдналася  у 2001 р. Крім того, частиною національного  законодавства України стали  Міжнародна конвенція про охорону  інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961р. (Україна  приєдналась у 2001 р.); Конвенція про  охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення  їхніх фонограм 1971 р. (Україна приєдналась  у 1999 р.); Гаазький Акт Гаазької угоди  про міжнародну реєстрацію промислових  зразків від 28.11.1960 р. (Україна є  учасницею з 2002 р.); Договір про  патентну кооперацію від 19 черв. 1970 р., чинний для України з 1991 р.