Державне регулювання приватної нотаріальної діяльності

План:

1. Державне регулювання приватної нотаріальної діяльності

2. Система  суб’єктів відносин в сфері  державного регулювання приватної  нотаріальної діяльності

3.Компетенція,  права та обов’язки нотаріусів.

1. Державне регулювання приватної нотаріальної діяльності

Після проголошення незалежності Української держави надзвичайно  важливе місце у процесах реформування українського суспільства посідає  реформа правової системи. Серед  чинників, які сприяли прискоренню  її проведення, велику роль відіграли  прийняття Конституції України, а також вступ України в  листопаді 1995 р. до Ради Європи і необхідність виконання зобов'язань, у тому числі  правового характеру, які взяла  на себе наша держава.

Сутність та функціональне призначення  нотаріальної діяльності не відрізняється  від організаційно–правової форми  її здійснення – приватної чи державної, виходячи з цього можна сформулювати положення щодо публічно-правової природи  нотаріальної діяльності, яка полягає  в тому, що захищаючи суб’єктивні  права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, фіксуючи і посвідчуючи  безспірні права осіб, нотаріат сприяє створенню ефективних умов для розпорядження  власністю та її охорони, та наданню  суб’єктивним правам публічної сили (офіційного визнання від імені держави), з одного боку, та з іншого, здійснює делеговану від держави функцію  контролю в сфері цивільного обігу. Однак враховуючи арсенал методів  та засобів здійснення нотаріальної діяльності можливо прийти до висновку про відсутність у органів  нотаріату владних повноважень, в нотаріальній діяльності присутня публічність, але відсутня владність.

Адміністративно-правові  відносини нового типу мають бути спрямовані на забезпечення передусім  пріоритету прав та свобод громадян, забезпечення рівноваги між інтересами держави  та суспільства. Цей основний підхід слід застосовувати і при реформуванні системи державного регулювання  нотаріальної діяльності, яке є важливою складовою прямування до становлення  бажаної моделі громадянського суспільства.

Основним нормативним  документом, що регулює приватну нотаріальну  діяльність, є Закон України "Про  нотаріат" від 02.09.93 р. №3425-XII (зі змінами  та доповненнями). Статтею 1 Закону встановлено:

Вчинення нотаріальних дій  в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені  державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Чинним законодавством до приватних нотаріусів ставлять такі вимоги:

• бути громадянином України;
• мати вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут);
• пройти стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, який займається приватною нотаріальною практикою;
• скласти кваліфікаційний іспит нотаріату (Положення про кваліфікаційну комісію затверджено наказом Мін'юсту України від 28.12.93 р. №22/5, Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату затверджене постановою КМУ від 22.02.94 р. №114);
• одержати свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю (Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю затверджене наказом Мін'юсту України від 20.01.94 р. №3/5). Плата за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю становить десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (встановлено постановою КМУ від 22.02.94 р. №102);
• не мати судимості;
• не перебувати у штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій;
• не займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також не виконувати іншу оплачувану роботу.

Водночас нотаріус має  право у вільний від роботи час займатися викладацькою та науковою діяльністю, за плату складати проекти  угод і заяв, виготовляти копії  документів та виписки з них, а  також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру, бути засновником підприємств.

На сьогодні правові засади організації і діяльності нотаріальної служби закріплені в Законі України  «Про нотаріат» від 02.09.93 р. Згідно з цим Законом вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю, причому державні нотаріуси мають дещо більші повноваження, ніж приватні. В населених пунктах, де відсутні державні або приватні нотаріуси, певні нотаріальні дії здійснюють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних і міських рад.

Керівництво державними нотаріальними  конторами полягає у визначенні мережі та дислокації нотаріальних контор, організації їх роботи, здійсненні заходів щодо її вдосконалення, підборі  та розставленні працівників державних  нотаріальних контор, підвищенні їх кваліфікації. Створює та ліквідує державні нотаріальні  контори Міністерство юстиції України, а затверджують їх штати відповідні управління юстиції. Органи юстиції  також справляють організуючий вплив  на діяльність приватних нотаріусів - видають та анулюють реєстраційні посвідчення.

При Головному управлінні юстиції в Автономній Республіці Крим, управліннях юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських  державних адміністрацій діють  кваліфікаційні комісії нотаріату, до основних повноважень яких належить прийняття за результатами іспитів  рішення про можливість чи неможливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Контроль за діяльністю кваліфікаційних  комісій нотаріату здійснює Вища кваліфікаційна комісія при Міністерстві юстиції України. Склад комісії (чотири нотаріуси, три представники від  Міністерства юстиції України і  два представники від Української  нотаріальної палати) затверджується наказом Міністерства юстиції України. Комісія розглядає скарги на рішення  кваліфікаційних комісій нотаріату  про відмову в допуску особи  до нотаріальної діяльності; вирішує  питання про можливість складання  повторного кваліфікаційного іспиту комісії особою, яка подала скаргу; розробляє і затверджує програму і порядок складання кваліфікаційних іспитів особами, які виявили намір займатися нотаріальною діяльністю.

На посаду нотаріуса призначаються  громадяни України, які мають  вищу юридичну освіту і пройшли стажування протягом шести місяців у державній  нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склали кваліфікаційний  іспит та одержали свідоцтво про  право заняття нотаріальною діяльністю.

Призначають на посаду державного нотаріуса та звільняють з посади Головне управління юстиції в  Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції. Ці управління також здійснюють реєстрацію приватної нотаріальної діяльності та припиняють її у встановлених законодавством випадках.

Зазначимо, що Закон України  «Про нотаріат» став значним кроком у розвитку державного регулювання  нотаріатом, створивши правові підстави для впровадження поряд з державними нотаріальними органами принципово нового, раніше невідомого нашому законодавству  інституту - приватної нотаріальної діяльності, соціальна необхідність введення якого виникла у зв'язку з переходом суспільства до ринкових відносин, законодавчим визнанням рівноправності всіх форм власності, розвитком підприємницької  діяльності та процесів приватизації.

Однак стрімкий розвиток суспільних відносин, пов'язаних із сферою застосування цієї професії, та накопичений за минулі роки досвід (як позитивний, так і  негативний) вимагали і вимагають  внесення суттєвих змін до існуючого  порядку і форми державного регулювання  функціонування системи нотаріальних органів.

Зазначені процеси логічно  зумовлюють відповідний розвиток державного регулювання нотаріальної діяльності, орієнтований на основні стандарти  латинського нотаріату, поширені в  усіх країнах континентальної Європи.

Контроль за законністю виконання  приватними нотаріусами своїх обов'язків  здійснюється Міністерством юстиції  України, управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Передбачаються такі види контролю нотаріальної діяльності: державний (судовий та адміністративний) і  недержавний (внутрішній професійний  контроль).

Державний контроль здійснюється судом, як і за правилами чинного  законодавства, у формі розгляду справ про відшкодування шкоди, заподіяної особі внаслідок незаконних дій або бездіяльності нотаріуса (ст. 15); про визнання недійсним нотаріального  акту – документа (п. 14 ч.1 ст. 31); про  визнання нотаріальної дії неправильно  вчиненою або відмови у вчиненні нотаріальної дії незаконною (п. 14 ч. 1 ст. 31). Крім того, передбачається введення нових форм судового контролю: розгляд  судом заяв регіональної нотаріальної палати про визнання нотаріуса недієздатним чи про встановлення факту, що стан здоров’я нотаріуса перешкоджає  йому здійснювати нотаріальну діяльність (п. 7 ч.1 ст. 57) та розгляд заяв відповідного підрозділу Міністерства юстиції України, головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міського управління юстиції (далі – відповідного органу юстиції) про припинення нотаріальної діяльності нотаріуса, щодо якого під  час проведення перевірки його діяльності виявлено неодноразові порушення ним  закону при вчиненні нотаріальних дій  або неодноразове навмисне грубе  порушення закону, яке завдало  значної шкоди правам і законним інтересам фізичних, юридичних осіб або державі (ч. 6 ст. 41).

Адміністративний контроль здійснюється відповідним органом  юстиції у формі проведення перевірок  організації нотаріальної діяльності та виконання правил нотаріального  діловодства (ст. 41).

Недержавний контроль (внутрішній професійний контроль) здійснюється Українською нотаріальною палатою  та регіональними нотаріальними  палатами у формі проведення перевірок  нотаріальної діяльності та застосування заходів професійної відповідальності – професійних стягнень (ст. 16, ч. 3 ст. 41, п. 6 ч. 2 ст. 48, п. 5, 7, 8 ч. 1 ст. 50).

Формулювання зазначених правил викликає такі зауваження.

У статті 9 Закону України  «Про нотаріат» передбачається, що державне регулювання нотаріальної діяльності забезпечується, зокрема, визначенням  складу органів, які здійснюють контроль нотаріальної діяльності, встановленням  організаційно-правових форм такого контролю. На виконання цього положення  доцільно було б передбачити в  тексті нового Закону окрему загальну норму, яка передбачала б чітке  врегулювання складу контролюючих органів, визначення і розмежування їх повноважень, форми, способи і наслідки такого контролю. Така норма (аналогічна за призначенням статтям 18 і 33 чинного Закону), на жаль, відсутня.

Наслідком цього є відсутність  належного унормування механізму  здійснення такого контролю: не проведено  розподілу повноважень між Міністерством  юстиції та Українською нотаріальною палатою щодо контролю нотаріальної діяльності. Наприклад, форми здійснення контролю відповідним органом юстиції  є тотожними – це перевірки. При  цьому за результатами перевірки, проведеної відповідним органом юстиції, заходи (накладення професійних стягнень) можуть уживатися Українською нотаріальною палатою (ст. 16). При цьому професійні стягнення можуть застосовуватися  до нотаріуса як за порушення правил професійної етики, так і за порушення  нотаріусом своїх професійних обов’язків.

2. Система суб’єктів  відносин в сфері державного  регулювання приватної нотаріальної  діяльності

Межі державного управління, його мета та зміст перебувають у  повній залежності від домінуючих економічних  та соціальних відносин, враховуючи стан яких на сучасний період можливо прийти до висновку про появу та розвиток процесів, які свідчать про становлення  системи державного регулювання, коли безпосереднє втручання апарату  управління в діяльність об’єктів зменшується, а управлінський вплив  пов’язується із самостійністю тих  чи інших структур.

Термін “державне регулювання” почали широко вживати з середини 90-х років ХХ ст. у наукових дослідженнях, присвячених втручанню держави  у ринкову економіку, а згодом цей термін знайшов своє відображення в нормативно-правових актах. У підрозділі досліджується етимологія терміну  “регулювання” (від лат. “regulo” - улаштовую, упорядковую), існуючі теоретичні положення щодо природи державного регулювання. Узагальнення поглядів, що сформувалися в науці відносно співвідношення державного управління та державного регулювання, дозволили запропонувати наступну класифікацію основних концепцій: 1) державне регулювання є більш широким поняттям, ніж державне управління; 2) державне регулювання є різновидом державного управління; 3) державне регулювання виступає функцією державного управління; 4) державне регулювання та державне управління розглядаються як тотожні за своїм значенням та сутністю, відрізняючись лише ступенем впливу на керовані суб’єкти; 5) можливий розгляд державного регулювання під різними кутами зору, наприклад  як функції державного управління, як методу,  як його різновид тощо.

Аналіз специфіки співвідношення державного регулювання та державного управління нотаріальною діяльністю свідчить про те, що державне управління та державне регулювання співпадають за призначенням, метою та основними функціями, але  наявність двох різних організаційно-правових форм (державної та приватної) здійснення нотаріальної діяльності передбачає застосування різних методів та засобів керівництва, тобто різний ступінь імперативного  впливу на зазначені елементи об’єкта. Так, відносно державного нотаріату  держава завжди здійснюватиме безпосереднє управління, стосовно ж приватного більш доцільним буде застосування поняття державного регулювання, оскільки окрім публічно-правових засад (функціонального  значення) правову природу приватного нотаріату характеризує і приватноправове (організаційного значення), що зумовлює опосередкування диспозитивних  відносин. Крім того, термін “регулювання”  точно відображає той комплекс адміністративно-правових та інших відносин, які виникають  у процесі організації та функціонування приватної форми здійснення нотаріальної діяльності. У свою чергу, враховуючи тенденції до переходу в майбутньому до єдиних організаційних засад здійснення нотаріальної діяльності (на кшталт сучасної приватної форми), цілком логічно вести мову і про загальний перехід від державного управління до державного регулювання, про що свідчить і опрацювання проектного законодавства про нотаріат.