Господарче право зарубіжних країн

Міністерство освіти та науки  України

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Факультет міжнародної економіки

Кафедра менеджменту та туризму

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародне приватне право»

на тему: «Господарче право зарубіжних країн»

 

 

 

 

 

 

виконала: ст. гр. ВЗ-12с-1

Кочурова І.Ф.

переврила: Легка О.В.

 

 

 

 

 

 

М. Дніпропетровськ, 2013 р.

 

Сучасне господарське право  можна розглядати як юридичну форму  розв'язання суперечностей між приватними та громадськими інтересами під час здійснення господарської діяльності.  [1]

Господарче право - сукупність правових норм, що регулюють господарські відносини. Господарче законодавство є зовнішнім виразом господарчого права, сукупністю господарчо-правових нормативних актів. Їх називають джерелами господарчого права. У зарубіжному праві до джерел права відносять судову практику та правові звичаї.

Структуру права можна пояснити, якщо бачити її органічну єдність із зовнішньою формою права, тобто системою законодавства. Сучасне господарче законодавство у зарубіжних країнах репрезентоване законами й підзаконними господарчо-правовими актами. Вони можуть бути кодифікованими та некодифікованими.

У західному правознавстві дістали поширення дві правові системи: романо-германська та англосаксонська. Першу систему ще називають континентальним правом, а щодо цивільного права — системою з дуалізмом приватного права. Другу систему — загальним правом або англосаксонським правом.

У країнах романо-германського права вплив на суспільні відносини здійснюється, як правило, шляхом видання законів, що містять абстрактно сформульовані правила поведінки. Відповідно судам у цих країнах відводиться головним чином роль органів застосування права.

У країнах загального права регулювання  суспільних відносин здійснюється, як правило, судом, який виносить свої рішення на підставі попередніх судових рішень. Різні підходи визначають і зовсім протилежне ставлення до кодифікації нормативних актів. У романо-германському праві певне значення надається кодексам, які являють собою внутрішньо Узгоджені нормативні акти, що регулюють великі та відносно однорідні групи суспільних відносин. Зокрема, як правило, формувалися цивільні та комерційні (торговельні) кодекси.

Для загального права створення  чималих офіційних кодифікацій  законів не характерно. У них переважає інкорпоративна норма. Незважаючи на це, тенденція до видання кодексів торує собі шлях і у цих країнах. Як приклад цього можна навести Єдиний комерційний кодекс Сполучених Штатів Америки. Взагалі законодавство Сполучених Штатів Америки складається з федерального законодавства та законодавств штатів. Федеральне законодавство публікується у трьох офіційних виданнях: Цивільні закони, Повний збірник законів Сполучених Штатів Америки та Звід законів Сполучених Штатів Америки. У Цивільних законах публікуються у хронологічному порядку нові закони Сполучених Штатів Америки, що набули чинності. Наприкінці року всі прийняті Конгресом та набулі чинності законодавчі акти збираються також у хронологічному порядку разом і публікуються у Повному збірнику законів Сполучених Штатів Америки. Обидва видання є офіційними, законодавчі акти, видані впродовж останнього року, згруповуються у них відповідно до їхнього видання у тому ж вигляді, в якому вони були прийняті Конфесом. У Зводі законів Сполучених Штатів Америки законодавчі акти систематизуються за напрямком їхньої дії. Законодавчі господарчі норми переважно зосереджено у титулах: 5) органи державної влади та державної служби; 6) офіційно визнані та невизнані цінні папери; 7) сільське господарство; 11) банкрутство; 12) банки та банківська справа; 15) комерційні відносини та торгівля; 21) продукти харчування та медикаменти; 26) податковий кодекс; 27) спиртні напої; 29) праця; 30) земля, корисні копалини та видобуток корисних копалин; 31) грошовий обіг та фінанси; 40) державні будівлі, майно та громадські роботи; 41) державні контракти; 42) охорона здоров'я та добробут; 43) державні землі; 45) залізниці; 46) судноплавство; 47) телеграф, телефон та радіотелеграф; 49) транспорт. Прийнята в Сполучених Штатах Америки систематизація федерального господарчого законодавства за своїм рівнем нижча систематизації, досягнутої при виданні кодексів. Але вона зручна тим, що Звід законів Сполучених Штатів Америки перевидається кожні шість років.

Крім федерального законодавства, у Сполучених Штатах Америки діє широке господарче законодавство штатів. Законодавство одного штату часто відрізняється від законодавства інших штатів, що незручно. Тому вживаються заходи щодо уніфікації законодавства штатів шляхом видання модельних та однакових законодавчих актів, завдання яких полягає в тому, щоб усунути протиріччя між окремими законами різних штатів.

У зарубіжних країнах дедалі чіткіше проглядає тенденція до - забезпечення публічного господарського порядку, склалось і розвивається велике господарче законодавство. Його склад неоднорідний. Головне значення в ньому надається нормативним актам у ранзі законів. Але кількісно вони поступаються підзаконним нормативним актам. Пояснити таке становище можна динамічністю процесів, які мають місце в економіці, й потребою оперативного впливу на них з боку держави. Через те, що господарське життя за умов ринку розвивається хвилеподібно від конкуренції виробників до конкуренції споживачів та навпаки (пульсує), господарче законодавство має адекватно реагувати на ці процеси.

Норми, спрямовані на зменшення та вирівнювання амплітуди коливань між  піком конкуренції виробників та піком конкуренції споживачів, включаються у більшості випадків у законодавчі акти.

У них встановлюються загальні принципи правового регулювання господарських відносин, довгострокові моделі організації відносин між суб'єктами господарської діяльності, між ними та державою, їх відносини із споживачами та ін.

У західних наукових джерелах групи  таких норм інколи називали рамочним регулюванням, маючи на увазі, що вони визначають певні кордони у господарських  відносинах, підпорядковують їх єдиному дисциплінуючому первню. Метою інших правових норм є усунення або принаймні пом'якшення негативних проявів обох різновидів конкуренції. Але у конкретний час (періоди) завжди переважає якийсь один різновид конкуренції, до того ж вони періодично міняються місцями. Такі норми схильні до часткових змін, тобто вони повинні пульсувати разом з економічними процесами. Тому правом на їх видання звичайно наділяються органи державного керівництва, які закони видавати не повноважні. Такими є тенденції у розвитку господарчого законодавства зарубіжних країн.

Найбільший розвиток у західному правознавстві одержало спеціальне законодавство, яке визначає правове становище суб'єктів господарської діяльності.

Поряд з Єдиним комерційним кодексом у Сполучених Штатах Америки діють  Єдиний споживчий кредитний кодекс, Закон про єдину споживчу реалізаційну діяльність, Закон про захист кредитних  прав споживачів, Закон про гарантії та повноваження Федеральної торговельної комісії (Закон Магнуссона-Мосса), Закон  про банкрутство, на розвиток яких видано шерег підзаконних актів та офіційних коментарів. Наприклад, Статут по Закону Магнуссона-Мосса, Правила кредитування, визначені Федеральною торговельною комісією, Правила Федеральної торговельної комісії про роздрібну торгівлю з обслуговуванням удома та ін.

Оригінально здійснена систематизація та кодифікація господарчого законодавства  в Японії, де поряд з цивільним кодексом і самостійним торговельним кодексом є також і господарчий кодекс. За нашим уявленням, господарчий кодекс Японії є радше інкорпорацією, ніж кодифікацією. Але все ж його існування поряд з цивільним та торговельним кодексами свідчить про те, що ні торговельний, ні тим паче цивільний кодекси не в змозі охопити всі правові інституції, через які здійснюється регламентація сучасного господарювання, зокрема державного регулювання господарської діяльності.

У господарчому кодексі Японії інтегровано, зокрема, закони про управління продовольством, про стабілізацію цін на сільськогосподарську продукцію, про промислове водокористування, про малі та середні підприємства, про заборону монополії, про запобігання нечесній конкуренції, про регулювання цін, про використання капіталовкладень та контроль над грошовими внесками, процентами, про страхову справу, про експорт та імпорт, про фондову біржу, про бухгалтерію, про електричний зв'язок, про торговельну марку, про банки, про стандартизацію, про торговельну біржу, про універсальні магазини, про будівництво, про енергетику та ін.

Важливу частину господарчого права  зарубіжних країн становить розгалужене законодавство, яке забороняє монопольні угоди та нечесну конкуренцію (у США антитрестове законодавство).

В усіх зарубіжних країнах, крім законів, діє велика кількість підзаконних нормативних актів. Загальною ознакою, що характеризує господарче законодавство західних країн, стала тенденція до його зближення та уніфікації. Цей процес особливо посилився після створення Європейського економічного співтовариства (договір про створення ЄЕС підписано у Римі 27 березня 1957 року), метою якого є створення загального ринку товарів, капіталів, робочої сили та послуг. Як уже зазначалося вище, формується наднаціональне європейське право.

Господарчі відносини в Болгарії, Угорщині, Румунії Чехії та Словаччині, колишній НДР, Польщі, в державах, як утворилися внаслідок розпаду Радянського  Союзу, тривалий час будувалися з  урахуванням пріоритетного становища державної власності. Інші форми власності мали в них підпорядковане значення. Конституційні норми у цих країнах посідали та продовжують посідати провідне місце у регулюванні господарської діяльності. До переходу до багатоукладної економіки тут закріплювалося пріоритетне становище державної (загальнонаціональної) власності, централізоване державне керівництво державними підприємствами, принципи соціалістичного господарювання та інші моменти ведення соціалістичного господарства. Нині йде інтенсивна робота з перегляду конституцій Головні зміни в них пов'язані з багатоукладністю економіки, закріпленням рівного становища всіх форм власності.

У зв'язку зі спадами та піднесеннями економіка промислових країн немовби пульсує. Разом з нею пульсує й державне регулювання економіки. Засоби регулювання обираються залежно від причин спаду: чи викликаний він надвиробництвом чи ж недовиробництвом товарів. При надвиробництві використовується більш жорстка кредитна та податкова політика, обмеження цін, за особливо складних умов частково одержавлюються приватні підприємства та ін. При недовиробництві, навпаки, надаються кредитні й податкові пільги підприємствам, які виробляють дефіцитну продукцію, вивільняються ціни, починається роздержавлення (приватизація) публічних підприємств тощо. Таке регулювання є оперативним, оскільки воно здійснюється одночасно з процесами, що відбуваються в економіці, або йде негайно за ними. У більшості зарубіжних країн воно реалізується виконавчими органами державної влади у формі підзаконних нормативних актів, хоча видання законів теж не виключається.

Крім оперативного у зарубіжних країнах існує й стратегічне державне регулювання господарської діяльності. Його об'єктом є економічні та організаційні явища, які знаходяться немовби за межами амплітуди коливань між надвиробництвом та недовиробництвом товарів. Воно розраховане на тривалий період дії й охоплює правове становище суб'єктів господарської діяльності (комерсантів), господарчі зобов'язання, цінні папери та ін. Стратегічне регулювання матеріалізується у торговельних кодексах та зводах, у найважливіших законах.

В юридичній науці зарубіжних країн  з централізованим керівництвом економікою розвивалися різні підходи до правового регулювання господарських відносин. Узагальнюючи наукові погляди з цієї проблеми, можна сказати, що було сформульовано три концепції:

— господарські відносини регулюються самостійною галуззю права;

— господарські відносини регулюються  специфічною комплексною галуззю права;

— господарські відносини регулюються  підгалуззю адміністративного та підгалуззю цивільного права.

Сучасне господарче право можна  розглядати як юридичну форму розв'язання протиріч між приватними та громадськими (публічними) інтересами при здійсненні господарської діяльності.

У кожній зарубіжній країні були свої історичні, економічні га національні особливості. У розвитку торговельного права можна виокремити такі періоди: XI — XIII сторіччя — виникнення та розвиток торговельного права; XIV — XVIII сторіччя — одержавлення торговельних звичаїв, формування купецького права; XIX сторіччя — формування промислового права. Це груба періодизація, що характеризує розвиток торговельного права у загальнолюдському масштабі.

Норми господарчого права  є юридичною формою розв'язання протиріч між приватними та публічними інтересами при здійсненні господарської діяльності. У них закріплено певний рівень централізації та децентралізації в управлінні економікою.

Завершуючи розгляд питання  про стан господарського права в  зарубіжних країнах, можна сформулювати такі висновки:

• у зарубіжних країнах історично сформувалося й розвивається розгалужене господарче законодавство, яке складається з правових норм, що традиційно належать до норм приватного права та публічного права;
• у господарчому законодавстві зарубіжних країн можна виокремити дві великі групи правових норм. До першої групи ввіходять норми, що забезпечують оперативне регулювання господарської діяльності. У більшості випадків вони містяться у підзаконних нормативних актах, проте інколи зустрічаються і в законах. До другої групи ввіходять норми, що забезпечують стратегічне регулювання господарської діяльності. Від оперативного регулювання воно відрізняється більшою стабільністю, тривалою дією та іншими якостями, що дозволяють регулювати господарську діяльність незалежно від поточних змін в економіці.

Нині господарче законодавство  країн Східної Європи, включаючи країни, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу, розвивається здебільшого у тому ж напрямку, що й господарче законодавство західних країн. У зв'язку з нетривалою дією нового законодавства воно менш стабільне, менш систематизоване, ніж господарче законодавство у західних країнах.

 

 

Список використаної літератури

 

1. Усвідомленний вибір народу. Електронний ресурс [режим доступу]: http://www.pravodlatebe.sumy.ua/news.php?f=30&post=75
2. Вінник О. Господарське право : Навчальний посібник/ Оксана Вінник; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид, змін. та доп.. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. - 766 с.
3. Голяк Л. Господарське право: Навчально-методичний посібник/ Людмила Голяк,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 194 с.
4. Господарське право: навчальний посібник у схемах і таблицях / М. Л. Шелухін та ін.; За заг. ред. М. Л. Шелухіна ; М-во освіти і науки України, Донецький юридичний ін-т при Луганському держ. університеті внутрішніх справ. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 611 с.
5. Мамутов В. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів / Міжнародний фонд "Відродження". — К. : Ділова Україна, 1996. — 352с.
6. Щербина В. Господарське право: Підручник/ Валентин Щербина; М-во освіти і науки України. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Юрінком Інтер, 2007. – 653 с.