Міжнародні економічні організації

Відповідно до ст. 13 Статуту ООН  Генеральна Асамблея передбачає організацію  досліджень і прийняття рекомендацій, спрямованих на сприяння міжнародному співробітництву, зокрема в економічній  сфері. Функції і повноваження Генеральної  Асамблеї ООН у цій сфері регламентовані у главах ІХ «Міжнародне економічне і соціальне співробітництво» (статті 55—60) і Х «Економічна та соціальна  рада» (статті 61—72) Статуту ООН.

Питання економічного співробітництва  посідають важливе місце у  діяльності Генеральної Асамблеї ООН. Уже на її 16-й сесії, що відбулась  у 1961 р., була прийнята резолюція «Міжнародна  торгівля як важливий інструмент економічного розвитку», в якій уперше було порушено питання про скликання в межах  ООН міжнародної економічної  конференції. А на 17-й сесії (1962 р.) за ініціативою колишнього СРСР були прийняті рекомендації щодо проведення міжнародної торговельної конференції.

У 1963 р. 18-та сесія Генеральної Асамблеї ООН розглянула питання нормалізації і розвитку міжнародної торгівлі. Завдяки активній позиції цього  органу у 1964 р. у Женеві була скликана І Конференція ООН з торгівлі і розвитку, яка відіграла надзвичайно важливу роль в організації та здійсненні міжнародної торгівлі.

Подальша хронологія й аналіз змісту діяльності Генеральної Асамблеї ООН  свідчать про надзвичайно важливе  її значення у розвитку міжнародного економічного співробітництва. Так, на 25-й сесії (1970 р.) була прийнята «Міжнародна  стратегія розвитку», яка, зокрема, передбачала важливі заходи щодо прискорення економічного становлення  країн, що розвиваються; на 29-й сесії (1974 р.) була прийнята Хартія економічних  прав та обов’язків держав; у 1974 р. на VI спеціальній сесії прийнято Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку; у 1975 р. на VII спеціальній  сесії було розглянуто питання «Розвиток  і міжнародне економічне співробітництво»; у 1980 р. ще раз було розглянуто питання про встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Активна діяльність Генеральної Асамблеї щодо організації економічного співробітництва характерна і для сучасного періоду.

Одним із важливих дійових органів  є Економічна та соціальна рада, яка була створена у 1946 р. як один із головних органів ООН, покликаний розв’язувати конкретні завдання міжнародного економічного співробітництва. Вона складається із 54 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на три роки. Через кожен рік склад ЕКОСОР оновлюється на третину, тобто переобираються 18 членів.

В особливо гострій боротьбі проходили  вибори на 47-й сесії Генеральної  Асамблеї ООН (жовтень 1992 р.). Спостерігалася гостра конкурентна боротьба між країнами, що представляють Східну Європу. Крім України, від групи цих країн було обрано Ро- 
сію та Румунію. Угорщина, яка також претендувала на обрання до складу Ради, у другому турі голосування зняла свою кандидатуру, одержавши 55 голосів із 108, необхідних для обрання. 
У цьому ж турі Україна набрала 106 голосів, а в заключному третьому турі за неї проголосувало 159 країн.

Таким чином, членами ЕКОСОР знову  були обрані Багами, Бутан, Велика Британія, Габон, Данія, Заїр, Лівія, Канада, Китай, Куба, Мексика, Нігерія, Норвегія, Республіка Корея, Румунія, Російська Федерація, Україна, Шрі-Ланка. Постійні члени  Ради Безпеки обираються до ЕКОСОР на кожен черговий строк. Рада проводить дослідження і складає доповідь з міжнародних питань у галузях економіки, соціального і культурного життя, освіти, охорони здоров’я, а також подає відповідні рекомендації Генеральній Асамблеї ООН. Вона також бере участь у підготовці проектів конвенцій і скликає міжнародні конференції з питань, що входять до її компетенції, подає інформацію Раді Безпеки ООН і допомагає їй у роботі.

Найвищим органом ЕКОСОР є чергова  сесія, яка скликається два рази на рік. Штаб-квартира її знаходиться  в Нью-Йорку (США). При ЕКОСОР діє  п’ять регіональних економічних  комісій ООН: Економічна комісія  ООН для Азії і Тихого океану, Економічна комісія ООН для Африки, Економічна комісія ООН для Європи, Економічна комісія ООН для Західної Азії, Економічна комісія ООН для  Латинської Америки і Карибського  басейну. Крім того, при ЕКОСОР діє  понад 20 постійних комітетів і  комісій (з природних ресурсів, планування, розвитку, застосування досягнень науки  та техніки з метою розвитку, з  питань становища жінок, народонаселення, прав людини та ін.).

Регіональні економічні комісії, як зазначалося, створені й функціонують під керівництвом ЕКОСОР. Їх основним завданням є сприяння проведенню погоджених заходів з економічного співробітництва країн відповідного регіону. З цією метою вони здійснюють необхідні дослідження, поширюють інформаційні та статистичні матеріали. Постійно діючим органом комісій є секретаріати, до складу яких входять різні комітети.

Суттєвим для правового статусу  цих комісій є те, що вони, на відміну  від допоміжних органів ЕКОСОР, мають  ширшу і самостійнішу компетенцію. Вони, наприклад, мають право безпосередньо давати рекомендації державам відповідного регіону без затвердження їх ЕКОСОР.

До складу регіональних економічних  комісій входить різна кількість країн. Так, Економічна комісія ООН для Азії і Тихого океану включає 51 країну, Економічна комісія ООН для Африки — 53, Економічна комісія ООН для Європи — 55, Економічна комісія ООН для Західної Азії — 13, Економічна комісія ООН для Латинської Америки і Карибського басейну — 55 країн.

Отже, ці комісії об’єднують 227 країн  світу.

Для прикладу детальніше розглянемо одну із таких регіональних економічних  комісій — Економічну комісію ООН для Європи, яку ще називають Європейською економічною комісією (ЄЕК). Вона створена у 1947 р. відповідно до резолюції 1-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1945 р. Членами цієї комісії є: Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Вірменія, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Грузія, Греція, Данія, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Киргизстан, Канада, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Голландія, Норвегія, Польща, Португалія, Російська Федерація, Румунія, Сан-Марино, Словакія, Словенія, США, Таджикистан, Туркменія, Турція, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція, Швейцарія, Естонія, Югославія. Таким чином, до складу Європейської економічної комісії входять практично всі країни Європи, а також США, Канада, Ізраїль. У недалекому минулому до цієї комісії входило лише 32 європейські країни.

ЄЕК покликана сприяти погодженню дій країн Європи, спрямованих  на їх економічний розвиток, підтримувати та зміцнювати економічні зв’язки  і відносини між європейськими  країнами,  
а також з іншими країнами світу.

Основними напрямами діяльності цієї комісії є такі: співробітництво у визначенні внутрішньорегіональної і торговельної по- 
літики; регулювання питань у галузі міжнародної торговельної практики; вдосконалення процедур міжнародної торгівлі; науково-технічне і промислове співробітництво у регіоні; співробітництво у галузі сільського господарства; співробітництво у галузі транспорту; розроблення міжнародних стандартів правил і угод, а також сертифікації продукції; розроблення стандартів стосовно автотранспортних засобів; реалізація інвестиційних проектів; здійснення діяльності у галузі охорони навколишнього середовища і нормалізації становища з забрудненням повітря; співробітництво у галузі енергетики; надання інформації з широкого кола питань; розроблення керівних засад щодо здійснення підприємницької діяльності в країнах з перехідною економікою.

Комісія здійснює досить широку й активну  діяльність, про яку спеціально відзначалося у Заключному акті Наради з безпеки  і співробітництва в Європі. Ця Комісія розробила ряд типових  контрактів (Загальні умови поставок промислової продукції, Загальні умови  поставок сільськогосподарської продукції, Загальні умови поставок лісоматеріалів, керівництво щодо складання контрактів на будівництві великих промислових  об’єктів, керівництво на укладення  міжнародних договорів з промислового співробітництва, договори про створення  спільних підприємств Схід—Захід) та інших правових документів, які  успішно застосовуються при здійсненні міжнародних економічних зв’язків. Вона брала участь у роботі щодо уніфікації питань, пов’язаних з арбітражним розглядом спорів. З її участю були розроблені і прийняті Заключний акт і Європейська Конвенція про міжнародний комерційний арбітраж, правила арбітражу ЄЕК ООН, правила арбітражу ООН/ЄЕК для окремих категорій сільськогосподарських продуктів, що швидко псуються.

Найвищим органом ЄЕК є пленарна сесія, яка скликається щорічно. У складі комісії створені галузеві комітети (з сільського господарства, вугілля, електроенергії, будівництва  та містобудування, житла, лісоматеріалів, хімічної промисловості, газу, внутрішнього транспорту, чорної металургії, зовнішньої торгівлі, з проблем водних ресурсів). Крім того, у складі комісії функціонують три спеціальні органи, які відають проблемами науки і техніки, економіки та зовнішнього середовища.

Виконавчим постійно діючим органом  є секретаріат. Місцезнаходження комісії  — м. Женева (Швейцарія).

Важливе місце в системі міжнародних  організацій посідає Конференція ООН з торгівлі та розвитку (КТР), що була заснована у 1964 р. як орган Генеральної Асамблеї ООН. Підставою для її заснування стала резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 30 грудня 1964 р., яка, у свою чергу, була прийнята відповідно до рекомендацій І Конференції ООН з торгівлі та розвитку, що проходила в Женеві з 23 березня по 15 червня 1964 р. До складу КТР входять держави — члени ООН.

Зміст діяльності КТР визначається такими її функціями:

1) заохочення міжнародної торгівлі, особливо торгівлі між країнами, що мають різний соціально-економічний  устрій;

2) визначення принципів і політики  щодо міжнародної торгівлі і  відповідних проблем економічного  розвитку;

3) розроблення  рекомендацій щодо реалізації  зазначених принципів і політики, вжиття в межах своєї компетенції інших заходів, які можуть сприяти досягненню поставленої мети з урахуванням різних рівнів розвитку і відмінностей в соціально-економічних системах;

4) розгляд і сприяння координації  діяльності інших закладів у  межах системи ООН у галузі  міжнародної торгівлі і вирішення  відповідних проблем економічного  розвитку у співробітництві з  Генеральною Асамблеєю ООН і  ЕКОСОР;

5) вжиття, у разі необхідності, заходів  щодо співробітництва з компетентними  органами ООН для ведення переговорів  і затвердження багатосторонніх  правових актів у галузі торгівлі  з відповідним урахуванням адекватності  існуючих органів з переговорів  і без дублювання їх діяльності;

6) погодження політики урядів  і регіональних економічних угруповань  у галузі торгівлі та пов’язаного  з нею розвитку на виконання  ст. 1 Статуту ООН;

7) розгляд будь-яких інших питань  у межах своєї компетенції.

Вищим органом КТР є сесія, яка  скликається кожні чотири роки. У  період між сесіями керівництво  її діяльністю здійснюється постійним  органом — Радою з торгівлі та розвитку, яка входить до складу апарату ООН і знаходиться  в Женеві. Свої сесії вона скликає  не рідше двох разів на рік.

КТР підпорядковано ряд комітетів, зокрема Комітет з сировинних товарів, Комітет з готових виробів  і напівфабрикатів, Комітет з  торгового судноплавства, Комітет  з передання технології, Комітет  з економічного співробітництва  між країнами, що розвиваються, Спеціальний  комітет з преференцій та ін.

Важливе значення має діяльність Центру міжнародної торгівлі, який перебуває  у подвійному підпорядкуванні: КТР  і Генеральній угоді з тарифів  і торгівлі (ГАТТ). Його створено насамперед для надання допомоги країнам, що розвиваються, у справі організації  експорту.

Оцінюючи діяльність КТР, слід зазначити, що вона здійснює значну правотворчу  роботу, яка має величезне значення для формування і розвитку міжнародного економічного права. Практично на кожній сесії КТР приймаються важливі  міжнародно-правові документи. Так, на 1-й сесії у 1964 р. були прийняті Принципи міжнародних торговельних відносин і торговельної політики, що сприяють розвитку; на 2-й сесії у 1968 р. — рекомендації про введення загальної системи преференцій на користь країн, що розвиваються; на 3-й сесії у 1972 р. — рекомендації щодо розроблення Хартії економічних прав і обов’язків держав.

Важливі нормативні документи міжнародного характеру були прийняті на інших  сесіях КТР. Уся різноаспектна діяльність цієї міжнародної організації дістала  широке міжнародне визнання.

Значну роль у розвитку міжнародних  економічних відносин відіграють Організація ООН з промислового розвитку та Продовольча і сільськогосподарська організація, зміст діяльності яких буде розглянуто у відповідному розділі підручника

3.

Європейське економічне співтовариство та Європейський Союз у системі міжнародних економічних відносин

Європейське економічне співтовариство (ЄЕС або «Спільний ринок») утворено 25 березня 1957 р. на основі Римського договору. Сьогодні це угруповання, яке об’єднує 15 західноєвропейських країн (Австрію, Бельгію, Велику Британію, Голландію, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Німеччину, Португалію, Францію, Швецію). Цілі, заради яких об’єдналися ці країни, зводяться до створення митного союзу у межах даної міжнародної організації, формування спільного ринку робочої сили, послуг та капіталів, проведення єдиної торговельної політики щодо інших країн, утворення економічного і валютного союзу та проведення спільної політики у галузі сільського господарства й транспорту, зближення економічного законодавства учасників.

Цілком  зрозуміло, що в основі цих цілей  лежить прагнення фінансової олігархії  зазначених країн розширити ринки  збуту й територіальну сферу  своєї діяльності, що, у свою чергу, дасть змогу значно піднести економічну могутність країн — учасниць ЄЕС, консолідувати їхні зусилля у  боротьбі з монополіями інших  держав.

Угруповання країн — учасниць ЄЕС  уже в 70-х роках завоювало досить міцні позиції на світовому капіталістичному ринку. На них припадало понад 40 % промислового виробництва, 
50 — експорту і близько 30 % прямих зарубіжних інвестицій розвинутих країн. Однак криза 1980—1982 рр. засвідчила, що темпи економічного розвитку в країнах — учасницях ЄЕС щонайменше у 2 рази поступаються японським та американським. Домінуюча економічна перевага цих двох країн з багатьох позицій збереглася і досі. Сьогодні монополіям США належить 80 % обчислювального устаткування, функціонуючого в капіталістичних країнах; вони володіють 70 % ринку ліцензій. Японські корпорації контролюють близько 80 % світового капіталістичного виробництва відеотехніки, 75 % промислових роботів, близько 60 % верстатів з числовим програмним управлінням.