Україна і Всесвітня митна організація

- забезпечення розповсюдження  інформації, що стосується митного  регулювання і процедур;

- подання зацікавленим  урядам за своєю ініціативою  або за їх проханням інформації  або порад з митних справ  згідно з основною метою;

- співробітництво з іншими  міжурядовими організаціями з  питань, що входять до компетенції  Ради Митного Співробітництва.

Умовно ці функції можна розділити на чотири основні групи:

 • функції вивчення  основних питань, пов’язаних із  налагодженням міжнародного митного  співробітництва;

• правотворчі функції;

• інформаційні функції;

 • функції щодо  налагодження міжнародного митного  співробітництва.

Об’єктивно центральне місце серед функцій міжнародних організацій посідають функції, пов’язані із вивченням основних питань налагодження міжнародного митного співробітництва. Здійснення цієї функції має значення для Всесвітньої Митної Організації при вирішенні поточних завдань та викликів, які постають перед міжнародною спільнотою. Наприклад, вона вживає заходів щодо боротьби зі світовою фінансово-економічною кризою, яка вирує у світі, починаючи з 2008 року

Необхідно наголосити на трьох основних питаннях, на яких сконцентрувала свою увагу Всесвітня Митна Організація, а саме:

1) уніфікація норм у  сфері класифікації та кодування  товарів;

2) уніфікація норм у  сфері визначення митної вартості  товарів;

3) уніфікація та гармонізація  правових систем у сфері митних  процедур.

Особливо важливими є правотворчі функції Всесвітньої Митної Організації. Одним із основних напрямів та функцій міжнародних організацій є здійснення ними правотворчої діяльності, тобто створення норм у сферах, що належать до їх компетенції згідно зі статутом. Правотворча діяльність із прийняття рішень та розробки і укладення міжнародно-правових актів є однією із ключових функцій Всесвітньої Митної Організації. Саме розробка єдиних підходів та стандартів регулювання митних відносин та їх формальне закріплення у вигляді відповідних норм, узгоджених державами, є одним із найбільш значущих зовнішніх проявів діяльності цієї міжурядової організації Однією із головних форм правотворчої діяльності Всесвітньої Митної Організації є розробка конвенцій з приводу митних правил та процедур. Вони спрямовані на уніфікацію та вдосконалення існуючих міжнародно-правових інструментів у цій сфері. Основними методами правотворчості є гармонізація та уніфікація, а самі рішення можуть прийматися у формі конвенцій (угод); рекомендацій; декларацій та резолюцій.

Однією із основних форм реалізації Всесвітньою Митною Організацією її інформаційних функцій є впровадження різноманітних програм, які, з одного боку, покликані підвищити обізнаність світової громадськості щодо діяльності Організації та стандартів, які вона розробляє, а, з іншого, сприяти розвитку цих стандартів та міжнародно-правового регулювання митних правовідносин на міжнародному рівні загалом. Зокрема, активно такі програми реалізовуються у науковій та освітній сферах.

Розглядаючи функції, пов’язані із налагодженням міжнародного митного співробітництва, слід наголосити на високій активності міжнародних зв’язків Всесвітньої Митної Організації. Крім того, що вона виступає інституційною платформою для міжнародного митного співробітництва між державами, вона також плідно співпрацює з іншими міжнародними організаціями, які прямо чи опосередковано займаються регулюванням міжнародних відносин із митних питань. По суті, можна стверджувати, що всі інші функції лише доповнюють, конкретизують та розвивають цю важливу універсальну функцію.

Отже, для досягнення мети, поставленої перед Всесвітньою Митною Організацією, держави-засновниці наділили її низкою функцій, що знайшли своє закріплення в Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року. У цьому напрямі Всесвітня Митна Організація вивчає та аналізує практику митної співпраці держав та міжнародних організацій з метою налагодження та покращення міжнародного митного співробітництва; розробляє проекти міжнародно-правових актів, які містять єдині підходи і стандарти регулювання митних відносин; інформує міжнародне співтовариство про стан та новітні розробки в галузі митної справи; сприяє налагодженню міжнародного митного співробітництва шляхом реалізації нових програм, проведення конференцій, зустрічей та інших заходів.

 

3. Держави-члени ВМО

Інститут членства в міжнародній організації є одним із найважливіших у системі права міжнародних організацій. Він слугує юридичним оформленням участі держави в роботі певної міжнародної організації. Норми, що його утворюють, визначають порядок, характер і зміст участі членів міжнародної організації в її роботі, а також основні форми цієї участі.

Держави-члени Всесвітньої митної організації поділяються на 6 регіонів:

1). Південна, Центральна, Північна Америки та Карибський  регіон:

Аргентина, Багами, Бермуди, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Куба, Гватемала, Гвіана, Гаїті, Ямайка, Мексика, Парагвай, Перу, Трінідад і Тобаго, США, Уругвай.

2). Північна Африка, Близький та Середній Схід:

Алжир, Єгипт, Ірак, Ізраіль, Йорданія, Ліван, Лівійська Арабська Джамахерія, Морокко, Катар, Саудівська Аравія, Судан, Сирійська Арабська Республіка, Туніс, Об'єднані Арабські Емірати.

3). Європа:

Албанія, Вірменія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Італія, Казахстан, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Росія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Туркменістан, Україна, Об'єднане Королівство, Узбекистан.

4). Далекий Схід, Південна та Південно-Східна Азія, Австралія та Тихоокеанські острови:

Австралія, Бангладеш, Китай, Гонконг, Індія, Індонезія, Іран, Японія, Корея, Макао, Малайзія, Монголія, Мьянмар, Непал, Нова Зеландія, Пакистан, Філіппіни, Сінгапур, Шрі Ланка, Таїланд, В'єтнам.

5). Західна та  Центральна Африка:

Ангола, Буркіна Фасо, Камерун, Капе Верде, Центральноафриканська Республіка, Конго, Кот Д’івуар, Габон, Гамбія, Гана, Гвінея, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьерра Леоне, Того, Заїр

6). Східна та  Південна Африка:

Ботсвана, Бурунді, Комори, Ефіопія, Кенія, Лесото, Мадагаскар, Малаві, Маврикій, Мозамбік, Намібія, Руанда, Південна Африка, Свазіленд, Танзанія, Уганда, Замбія, Зімбабве.

Всесвітня Митна Організація, у рамках співпраці своїх членів на регіональному рівні, створила мережу регіональних вузлів (центрів) зв’язку із обміну інформацією у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків та іншими митними правопорушеннями. Такі центри розміщуються в одній зі столиць держав, що входять до цього регіону. Наприклад, центр зв’язку для країн Центральної та Східної Європи знаходиться у м. Варшава (Польща). Аналогічна практика створення центрів (офісів) для співпраці держав- членів на регіональному рівні існує і в рамках інших міжнародних організацій. Крім того, географічний принцип, в певних випадках, застосовується при формуванні окремих органів Всесвітньої Митної Організації.

Так, членський склад такого органу цієї Організації як Політична Комісія формується за таким принципом: від Східної і Південної Африки – 1; від Європи – 7; від Далекого Сходу, Південної і Південно-Східної Азії, Австралії та островів Тихого океану – 4; від Північної Африки, Близького і Середнього Сходу – 1; від Північної, Південної та Центральної Америки і країн Карибського басейну – 3; від Західної і Центральної Африки – 1.

 Права та обов’язки  членів Всесвітньої Митної Організації, як уже зазначалося, закріплені  в її установчому акті. Так, кожен член Ради призначає своїм представником одного делегата. У роботі делегатам допомагають також заступник (один або більше), також можуть призначатися радники. Крім того, з числа делегатів щороку обирається Голова Організації, а також двоє або більше його заступників.

 Стаття 10 Конвенції про  створення Ради Митного Співробітництва  закріплює норму, відповідно до  якої держави-члени призначають  своїх представників у Постійний  Технічний Комітет Всесвітньої  Митної Організації. Як і делегати, представники у Постійному Технічному Комітеті можуть мати заступників, а також в процесі виконання ними своїх обов’язків їм можуть асистувати експерти.

 Єдиною підставою для  позбавлення держави-члена права  голосу, яка передбачена в Конвенції  про створення Ради Митного Співробітництва є несплата членських внесків. Аналогічні жорсткі вимоги щодо необхідності дотримання фінансових умов членства і позбавлення голосу в разі їх порушення містять установчі акти й інших міжнародних організацій. Внески є щорічними, крім того, держави-члени зобов’язані сплачувати їх у повному розмірі за той рік, коли вони приєдналися до Організації та/або вийшли з неї. Так, валютою, в якій вносяться платежі, раніше виступав бельгійський франк, зараз, після введення з 1 січня 2002 року єдиної валюти для більшості держав-членів Європейського Союзу – євро, саме ця грошова одиниця і відіграє роль розрахункової валюти. Найбільшими фінансовими частками є внески США – 120 625 000 (25%), Японії – 80 915 250 (16,77%), Німеччини – 39 468 500 (8,18%), Франції – 24 848 750 (5,15%), Великобританії – 22 484 500 (4,66%), Італії – 20 361 500 (4,22%).

Розмір внесків держав-членів Всесвітньої Митної Організації може змінюватись з року в рік, але існує мінімальний внесок, який теж майже щорічно змінюється, не сплативши який держава позбавляється права голосу у Всесвітній Митній Організації та стає неактивною. Слід відзначити, що у Всесвітній Митній Організації допускається можливість фінансування державами-членами окремих проектів і аспектів функціонування організації, ініціаторами якої вони виступають. Крім того, держави-члени, зобов’язані надавати Всесвітній Митній Організації на своїй території режим, не менш сприятливий, ніж той, що може бути наданий іншому уряду і його дипломатичному представництву, стосовно першочерговості, тарифів і зборів на послуги зв’язку, а також інформаційні послуги.

Підсумовуючи, варто відзначити, що членство у Всесвітній Митній Організації загалом відповідає тенденціям регулювання інституту членства в міжнародних організаціях. За кількісним складом своїх членів ця Організація належить до найчисельніших. Однак аналіз положень Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва, які стосуються питання членства в ній, дозволяє виділити низку особливостей, зокрема:

- членами Всесвітньої  Митної Організації можуть бути  як держави, так і уряди окремих  митних територій, за умови згоди  держави, до складу якої вони  входять або під суверенітетом  якої перебувають;

- участь міжнародних організацій  у роботі Всесвітньої Митної  Організації можлива виключно  на правах спостерігачів;

- не передбачені інші  форми членства, що використовуються  в практиці міжнародних правовідносин (асоційоване, неповне та ін.).

 

4. Співробітництво Всесвітньої Митної Організації з Україною

 

Українська Радянська Соціалістична Республіка не була серед держав, які першими підписали Конвенцію про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року. Верховною Радою Радянського Союзу, до складу якого входила УРСР, у 1950 році було прийнято постанову про приєднання Уряду СРСР до Конвенції про створення Ради митного співробітництва. Проте це рішення не передбачало приєднання до Конвенції, і, відповідно, членства в Раді Митного Співробітництва окремих республік СРСР, зокрема і УРСР. Після розпаду СРСР, Митний комітет Російської Федерації з грудня 1991 року на правах правонаступництва став повноправним членом Ради і працював в її комісіях на рівні експертів.

 Саме тому вже після  здобуття Україною незалежності  і з початком формування власної  митної системи питання про  членство України в організації, яка займається міжнародно-правовим  регулюванням митних відносин, одразу  ж вийшло на перший план. Експерти  відзначали, що на той момент  митна служба України була  найбільш розвиненою порівняно  з іншими країнами колишнього  СРСР, оскільки мала власне митне  законодавство, яке розроблялося  і розробляється з урахуванням  принципів, чинних у міжнародній  практиці . Посилення ролі митних органів у сучасному світі зумовлено зміною їх основних функцій від митного захисту національної економіки до більш широкого захисту суспільства і людини.

Такі зміни початкового призначення митних органів потребують чіткої нормативної регламентації як на національному, так і на міжнародному рівнях. Відповідно, у 1992 році, Кабінет Міністрів України звернувся до Верховної Ради України із пропозицією приєднатися до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва 1950 року. Зрештою, це питання було внесено у порядок денний вісімдесят п’ятого засідання п’ятої сесії Верховної Ради України І скликання. Доповідачем з цього питання від Кабінету Міністрів був О.М. Коваль – тодішній чинний голова Державного митного комітету.