Аналіз головних засад щодо охорони здоров’я матері та дитини, зазначені в законі №2801-XII від 11.12.1992 "Основи законодавства України про охор

Міністерство освіти та науки України

Одеський національний університет ім. Мечнікова

 

 

 

Індивідуальна робота

Аналіз головних засад щодо охорони здоров’я матері та дитини, зазначені в законі №2801-XII від 11.12.1992 "Основи законодавства України про охорону здоров’я"

 

 

              Виконав׃

          студент

                                     комп’ютерної інженерії

       Групи

                    Страмик Олег

 

 

 

 

 

 

 

Одеса -2014 
План

 

1. Роль держави в охороні здоров'я матері та дитини.

2. Закон України "Про охорону дитинства".

3. Основи охорони здоров'я в Україні.

4. Українське законодавство з питань прав дитини.

5.  Список літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1  Роль держави в охороні здоров'я матері та дитини.

На мою думку, здоров’я – це своєрідна основа, база для збереження генофонду держави. Цей висновок  можна зробити посилаючись на невеликий життєвий досвід молодої в цілому здорової ( в обов’язковому порядку як фізично, так і морально) особи,  коли її зненацька навідає хвороба, - нехай це буде, наприклад, неважкої форми грип, який частий гість  в сучасній оселі. У той час вражена  людина губить не тільки працездатність, але й бажання отримувати будь-яке задоволення, або бажання пізнавати світ, або підвищувати  свій рівень у навчанні. Саме для того, щоби як найскоріше повернути хвору людину до працездатності, та в першу чергу для запобігання захворювання (  в тому випадку, коли хвороба не залежить від генної бази самої людини) в Законодавстві України   введено Закон про охорону здоров’я. Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України , про що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я. 

 Беручи до  уваги  те, що  молоде покоління  є  основою генофонду країни, можна  зрозуміти, чому в законодавстві України  цілий розділ, а саме за № 7,  присвячений саме підтриманню та охорони  здоров’я матері та дитини. Охорона здоров'я матері та дитини - це комплекс державних і громадських заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я жінок і дітей та покращення демографічної ситуації, на забезпечення здорового всебічного розвитку молоді та дітей. Будь-яке суспільство має бути зацікавленим у відтворенні та збереженні повноцінного людського потенціалу. Система охорони здоров'я матері та дитини повинна відігравати провідну роль в збереженні та поліпшенні здоров'я жінки, зниженні материнської смертності та смертності немовлят, вихованні здорового, гармонійно розвиненого покоління. На жаль, переглядаючи час від часу новини по телебаченню, повинна засвідчити, що в нашій країні, ця система не знаходиться на вищому рівні. Але, на  мою думку, в таких країнах, як Великобританія, Швеція, Фінляндія, - вона теж не займала на початку такого гідного рівня. Здійснення численних державних, громадських, медико-соціальних заходів повинно відбуватися на основі засад, передбачених відповідними законодавчими актами . У чому полягає роль держави в  цьому питанні? Я вважаю, що по-перше – розробити серію заходів направлених на зацікавлення і залучення молоді в спортивному вихованні, організацію  медичного,  екологічного   і   фізичного   виховання ( Стаття 32. Сприяння здоровому способу життя населення);   по-друге – налагодити систему фінансування дитячих лікарень, особливо тих, де проводяться  хірургічні втручання ( Стаття 18. Фінансування охорони здоров'я); по-третє – звернути увагу на екологію шляхом  досягнення  гармонійної   взаємодії особи,  суспільства  та  природи,  раціонального  використання   і відтворення природних ресурсів.( Стаття 26. Охорона навколишнього природного середовища, та Стаття 27. Забезпечення санітарно-епідемічного  благополуччя  територій і населених пунктів). Мені здається, дуже важливо на даному етапі звернути увагу на  збільшення в країні сміттєпереробних заводів, а саме підтримати власників існуючих заводів та розробити програму на відкриття серії нових підприємств, а для населення слід проводити  роз’яснювальну роботу в питанні формування  роздільного сміття; по-четверте – підтримати розвиток науки в плані розроблення Нових методів     профілактики,     діагностики,     лікування, реабілітації та нових лікарських засобів.

Законодавча база охорони здоров’я для  жінок і дітей в Україні включає більшість визнаних на міжнародному рівні прав людини, законодавство України з питань охорони здоров’я.

Згідно з Конституцією України:

- людина, її життя та  здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3);

- кожна людина має невід'ємне право на життя і здоров'я та право на їх захист (стаття 27);

- кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49).

        У 1991 р. Україна ратифікувала Конвенцію 00H про права дитини, підписала  всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей і розробила план дій щодо її реалізації. Вирішення проблем охорони здоров'я матері та дитини, в т.ч. медичного забезпечення, залежить від соціального та економічного статусу жінки. Рівність прав чоловіка та жінки в усіх сферах життя закріплена 24 статтею Конституції. Реалізація задекларованої рівності може бути реально забезпечена лише належними соціально-економічними умовами. Важливе значення має створення оптимальних умов для забезпечення прав жінок. Це передусім стосується реалізації положень, визначених документами Міжнародної організації праці (МОП). Більшість з них так або інакше спрямована на захист репродуктивної  функції жінки. Конвенція МОП № 103 (1952 р.) передбачає державну допомогу майбутній матері - забезпечення необхідного рівня життя, медичної допомоги, заборону під час вагітності працювати в важких та шкідливих умовах, надання відпустки до та після пологів, для виховання дитини. Ці положення знайшли відтворення в VII розділі Основ законодавства України про охорону здоров'я (1992 p.). Також  відомо, що існує стаття 57 Заохочення материнства.  Гарантії охорони  здоров'я матері та дитини.

 

2.Закон України "Про охорону дитинства"

Без активної державної соціальної та фінансової підтримки служб охорони материнства та дитинства створити належні умови для поліпшення їх здоров'я неможливо.

У квітні 2001 року прийнятий Закон України "Про охорону дитинства".

  Цей закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист і всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики в цій сфері. Проте в першу чергу зусилля держави та громадськості повинні бути спрямовані на діяльність відповідних служб, ефективність якої залежить від багатьох чинників.

Передусім потрібно провести ретельний аналіз стану системи, її засад, матеріально-технічної бази, організації та якості діяльності лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я.

Забезпеченню медичною допомогою жінок і дітей буде сприяти:

  •   збереження служб охорони здоров'я матері та дитини, їх адаптація до змін в економіці держави;

  •  реформування ПМСД на засадах сімейної медицини, з визначенням її пріоритетності жінкам і дітям;

  • впровадження ефективних технологій в роботу лікувально-профілактичних закладів;

  •    профілактика захворюваності;

  •    гігієнічне виховання з акцентом на пропаганду здорового способу життя.

     Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів із метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Медична допомога жінкам і дітям ґрунтується на загальних принципах організації лікувально-профілактичної допомоги, проте має більш виражену профілактичну спрямованість і надається поетапно:

I етап - медична допомога майбутній матері та підготовка її до материнства;

II етап - комплекс заходів з антенатальної охорони плода, здійснюваних спеціалізованими акушерсько-гінекологічними закладами, загальною мережею лікувально-профілактичних закладів, санаторіями для вагітних;

III етап - інтранатальна охорона плода - забезпечення допомоги при пологах у акушерських відділеннях пологових будинків чи багатопрофільних лікарень, або в дільничних лікарнях;

IV етап- лікувальна допомога новонародженим у відділеннях новонароджених пологових будинків і відділеннях новонароджених дитячих лікарень;

V етап - охорона здоров'я  дітей дошкільного віку, здійснення профілактичних заходів;

VI етап - охорона здоров'я  дітей шкільного віку.

Важливими складовими частинами системи охорони здоров'я матері та дитини є акушерсько-гінекологічна допомога та лікувально-профілактична допомога дітям. Акушерсько-гінекологічна допомога надається в 464 жіночих консультаціях, 89 пологових будинках, а також акушерських і гінекологічних відділеннях лікарень. Розширюється мережа медико-генетичних закладів, до яких відносяться обласні та міжобласні, регіональні центри, медико-генетичні консультації, Інститут генетики репродукції (м. Київ), Львівський НДІ спадкової патології. Створено центри, відділення, кабінети дитячої та підліткової гінекології. Кабінети відкриті в обласних центрах і великих містах. У деяких регіонах у кожному районному центрі працюють лікарі-гінекологи дитячого та підліткового віку.  Лікувально-профілактична допомога дітям надається в самостійних дитячих поліклініках і поліклініках у складі дитячих об'єднаних лікарень.

 

4. Основи охорони здоров’я  в Україні

Охорона здоров'я в Україні - це науково обґрунтована система лікувально - профілактичних та оздоровчих заходів, метою яких є зміцнення здоров'я людей, запобігання захворюванням, підвищення працездатності і продовження їх активної життєдіяльності. Для виконання цих завдань створено органи охорони здоров'я, а також державні та громадські заклади з охорони та поліпшення здоров'я людей.

 Щодо мориторингу цієї справи, то охорона здоров'я в Україні розвивалася згідно з історичними періодами її існування. Так, організація охорони здоров'я ще за часів дореволюційного періоду знаходилася на дуже низькому рівні. На належному рівні вона була тільки у великих містах, губернських центрах. Відсутність такої організації на периферії, важкі санітарні умови життя провокували високу захворюваність та смертність серед населення. Післяреволюційний період характеризується відновленням народного господарства, в тому числі й охорони здоров'я. Відтоді закладено фундамент теоретичних та організаційних основ охорони здоров'я у нашій державі. Як наслідок, поліпшуються умови праці, побуту, медичного обслуговування, охорона здоров'я населення стає значною галуззю народного господарства, яка має широку мережу амбулаторно-поліклінічних та лікувальних закладів, жіночих консультацій, дитячих поліклінік тощо. 
За часів Великої Вітчизняної війни було пошкоджено та зруйновано багато закладів охорони здоров'я, які довелося відбудовувати заново. У державі було проведено широкі оздоровчі заходи, ліквідовано багато інфекційних захворювань, зменшено захворюваність на деякі хвороби, в тому числі професійні, з тимчасовою втратою працездатності тощо. 
Якщо середня тривалість життя до революції 1917 р. складала 32 роки, то нині вона збільшилася до 70 р (74 р. - для жінок, 68 р. - для чоловіків). Цими цифрами можна ілюструвати досягнення охорони здоров'я як галузі народного господарства, але проблеми ще існують і їх треба вирішувати. Закон України «Про охорону здоров'я», прийнятий Верховною Радою України у 1993 p., наголошує: охорона і зміцнення здоров'я людей є найважливішою справою. За цим законом проблеми здоров'я повинні розглядатися з широких соціальних позицій, які стосуються насамперед умов праці і побуту та рівня добробуту. Необхідно якомога швидше задовольнити потреби населення у високоякісній лікувально-профілактичній та фармацевтичній допомозі, підвищити якість медичного обслуговування, загальної диспансеризації, підвищити рівень охорони здоров'я матері та дитини, розвивати мережу закладів охорони здоров'я. 
           Про що повинен знати сучасний пацієнт, який довідавшись про небезпеку донорської крові, яка може на генетичному рівні передавати новому її власнику, букет хвороб людини, якій попередньо  належала ця кров, хоче відмовитись при хірургічному втручанні від переливання в організм сторонньої крові?  Він повинен знати, що науковий медичний прогрес досяг на сьогоднішньому етапі штучні замінники крові. У медичній практиці  повинні застосовуватись сучасні   методи   профілактики, діагностики,   лікування,   реабілітації   та   лікарські  засоби. А лікар, до якого звернувся подібний пацієнт, не буде знімати з себе відповідальності з огляду на пацієнта з особливими вимогами, а буде шукати можливість і використовувати нові і сучасні методи лікування, тому що основну мету лікар повинен переслідувати – це збереження життя пацієнта.     Згідно зі стаття 4.(Основні принципи охорони здоров'я) в нашій медицині повинна бути орієнтація  на  сучасні  стандарти  здоров'я   та    медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень  із  світовим досвідом в галузі охорони здоров'я. А якщо лікар, до якого звернувся подібний пацієнт, не намагається йти на зустріч пацієнту використовувати сучасні технології, то громадянин повинен знати, що  згідно зі ст. 38( Вибір лікаря і лікувального закладу) кожний   пацієнт,   який  досяг  чотирнадцяти  років  і  який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір  лікаря.

          Небезпека переносу інфекційних захворювань і поширення епідемій, можуть перерости в пандемії, викликала необхідність створення 7 квітня 1948 р. Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) при Організації Об'єднаних Націй (ООН). Відтоді день утворення цієї організації є Всесвітнім днем охорони здоров'я. Загальна мета ВООЗ полягає у розширенні міжнародного співробітництва всіх країн у галузі охорони здоров'я. Представники охорони здоров'я України також беруть участь у роботі цієї організації. 
         ВООЗ координує діяльність окремих країн щодо боротьби з інфекційними та паразитарними хворобами, проводить велику роботу щодо підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників різних країн, зміцнення служб охорони здоров'я насамперед у країнах, що розвиваються. Глобальна стратегія ВООЗ - досягнення здоров'я для усіх, тобто забезпечення всього населення світу медичною допомогою. У функції ВООЗ входять: відновлення міжнародних санітарних правил, розробка міжнародної фармакопеї, міжнародної комендатури та класифікації хвороб, травм та причин смерті; поширення інформації про епідеміологічну ситуацію, нагальні проблеми організації охорони здоров'я, санітарний стан; координація наукових досліджень тощо.

Українське законодавство з питань прав дитини:

• Конституція України (статті 24, 51, 52, 92)
• Сімейний кодекс України (глави 13, 14 та ін.)
• Цивільний кодекс України (ст.ст. 295, 1261 та ін.)
• Житловий кодекс Української РСР (ст. 125 та ін.)
• Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»
• Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»
• Закон України «Про охорону дитинства».

        Варто зазначити, що  під  збереженням  стану  репродуктивного здоров’я  необхідно  розуміти  не  лише відповідальність самих громадян за зміну способу життя. Необхідно підкреслити, що соціальне середовище значною мірою визначає поведінку людини, і саме це соціальне середовище, яке сприяє зміцненню  здоров’я,  потребує  послідовного  формування. Усі ці проблемні питання щодо охорони репродуктивного здоров’я підлітків, а також жінок дітородного віку активно вирішуються в межах програми “Репродуктивне здоров’я нації”, а також паралельно проводиться велика просвітницька робота із залученням засобів комунікаційного зв’язку. Досягнути зниження захворюваності матерів та дітей можливо шляхом розробки, з одного боку, стратегій, що заохочують здоровий спосіб життя і створюють  сприятливе  для  здоров’я  середовище  (на  рівні усього населення нашої країни), а з другого — стратегій, спрямованих на зниження ступеня ризику розвитку патології за рахунок проведення ефективних профілактичних  заходів  на  індивідуальному  рівні  (для цільових груп, категорій підвищеного ризику). Таким чином, будь-яка профілактична програма має містити у собі комплекси популяційних та індивідуальних профілактичних заходів, реалізація яких за підтримки  усього  суспільства  надасть  можливість  зберегти здоров’я жінок та дітей в Україні.