Дисциплінарна відповідальність в трудовому праві

Тема: Дисциплінарна  відповідальність в трудовому праві.

Зміст

Вступ

1. Поняття дисциплінарної відповідальності

2. Види дисциплінарної  відповідальності

2.1 Поняття та характеристика  загальної та спеціальної дисциплінарної відповідальності

2.2 Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.

3. Дисциплінарні стягнення,  порядок та умови їх застосування України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проголошення України  демократичною, соціальною та правовою державою, найвищою соціальною цінністю якої є людина, обумовлює необхідність реформування трудового законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами.

Попри двадцятирічну історію незалежності України, з часів СРСР законодавство про дисциплінарну відповідальність розвитку в нашій державі майже не зазнало: можна згадати лише про дисциплінарні статути Збройних сил і міліції, а також окремі, розрізнені норми Кодексу законів про працю України і Виправно-трудового кодексу України. Не приділялось належної уваги цим питанням і в правовій доктрині. Як правило вони розглядалися лише в рамках підручників з адміністративного і трудового права. В зв’язку з цим росте кількість громадян, які, незаконно притягуються до адміністративної та дисциплінарної відповідальності лише через вади відповідного законодавства. Більшість робіт, присвячених дисциплінарній відповідальності, датовано радянським періодом, а сучасні роботи здебільшого торкаються окремих аспектів дисциплінарної відповідальності [9, с. 134]. Такий стан роздробленості проблеми потребує новітніх досліджень в галузі трудового права, бо, як і запобіганні правопорушень, у максимально можливому усуненні шкоди, що заподіюється ними суспільству

У чинному Кодексі  законів про працю України (далі КЗпП) детально врегульована лише відповідальність працівників, окремі ж випадки відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли також свого закріплення питання відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП України ті чи інші питання відповідальності регулюються із зміщенням гарантій на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудових правовідносин.

Незважаючи на ґрунтовні  дослідження, проблеми відповідальності в трудовому праві не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися. Донині залишається спірним питання щодо поняття юридичної відповідальності взагалі та дисциплінарної відповідальності зокрема. У зв'язку з цим виникає необхідність дослідження відповідальності в трудовому праві з метою виявлення в ній наявності не лише негативного, а й позитивного аспекту.

1. Поняття дисциплінарної  відповідальності

Трудове право у своїй  структурі передбачає два види відповідальності: дисциплінарну і матеріальну. Відповідальність за трудовим правом – це окремий вид юридичної відповідальності, яка полягає у передбаченому нормами трудового права обов'язку працівника відповідати за вчинене трудове правопорушення і понести відповідні санкції. Підставою такої відповідальності є трудове правопорушення, тобто, винне протиправне діяння, яке полягає у невиконанні або порушенні трудових обов'язків працівником. Трудове правопорушення складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку і трудового майнового правопорушення. Загальним для цих правопорушень є недотримання саме трудових обов'язків працівником. Однак особливості кожного з вказаних видів правопорушення зумовлюють застосування двох видів відповідальності в рамках трудового права - дисциплінарної і матеріальної.

На думку Л.А. Сироватської, відмінність таких правопорушень  спричинена тим, що: 1) сфера дії норм про матеріальну відповідальність працівників значно ширша від  сфери дії санкцій дисциплінарного  характеру, оскільки дисциплінарні  санкції застосовуються лише за дисциплінарний проступок, а матеріальна відповідальність настає і при адміністративному правопорушенні, і при кримінальному злочині, якщо останні пов'язані з заподіянням шкоди підприємству, з яким працівник перебуває у трудових відносинах; 2) дисциплінарні санкції можуть бути замінені іншими заходами впливу, оскільки вони за своєю суттю є карними, а санкції матеріальної відповідальності, які є правовідновлюючими, не можуть бути замінені; 3) дисциплінарні санкції вимагають наявності акта їхнього застосування з боку уповноважених органів, в той час як обов'язок працівника відшкодувати шкоду може бути реалізований і без такого акта [11, c. 44-45]. Дисциплінарна відповідальність - це один з видів юридичної відповідальності. Вона полягає в обов'язку працівника відповідати перед власником або уповноваженим ним органом за скоєний ним дисциплінарний проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права. Тобто у трудових правовідносинах власник має дисциплінарну владу щодо працівника, і працівник несе дисциплінарну відповідальність саме перед власником (роботодавцем), а не перед державою (державним органом), як це має місце при адміністративній та кримінальній відповідальності.

Правовий механізм дисциплінарної відповідальності складається з правових норм, котрі передбачають підставу дисциплінарної відповідальності, дисциплінарні стягнення, порядок їх накладення, зняття та оскарження.

2. Види дисциплінарної  відповідальності

2.1 Поняття  та характеристика загальної  та спеціальної дисциплінарної відповідальності

Дисциплінарна відповідальність може бути загальною і спеціальною. Такий поділ, на думку Ю. Адушкіна, обумовлений трьома підставами: по-перше, включенням особи в той чи інший  тип колективу; по-друге, належністю громадянина до організації певного виду (наприклад, особливо регулюється відповідальність працівників підприємств і установ систем різних транспортних міністерств, працівників прокуратури, суддів та ін.); по-третє, характером функцій, виконуваних особою в даній організації. Особливо регламентується відповідальність тих працівників, діяльність яких становить основний зміст даної організації - це судді, прокурори, слідчі прокуратури та ін. (на відміну від осіб, що виконують у тій же організації допоміжні функції). «Відзначені чинники, - продовжує далі автор, - обумовлюють (стосовно різних суб’єктів) специфіку підстав відповідальності, переліків стягнень, ієрархії дисциплінарної влади, процесуальних форм і, відповідно, визначають диференціацію дисциплінарної відповідальності» [10, с. 128]. Отже, загальна дисциплінарна відповідальність настає на підставі норм КЗпП України і правил внутрішнього трудового розпорядку. Вона поширюється на переважну більшість працюючих, включаючи сезонних і тимчасових працівників, на яких не поширюється дія статутів і положень про дисципліну та інших спеціальних положень. Навіть у тих галузях народного господарства, де діють статути чи положення про дисципліну, значна частина працівників несе загальну дисциплінарну відповідальність.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена тільки для конкретно визначених категорій працівників на підставі статутів та положень про дисципліну і спеціальних нормативних актів. Вона характеризується спеціальним суб’єктом дисциплінарного проступку, особливим характером дисциплінарного проступку, спеціальними видами дисциплінарних стягнень, особливим порядком накладення та оскарження дисциплінарного стягнення.

Спеціальним суб’єктом є працівник, який несе дисциплінарну відповідальність за спеціальними нормативно-правовими актами - статутами, положеннями, законами. Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної дисциплінарної відповідальності більш широким змістом дисциплінарного проступку і більш суворими санкціями. Так, для певних категорій працівників, вимоги морального змісту включені в їх трудові обов’язки. Це стосується суддів, прокурорів, державних службовців, працівників, що виконують виховні функції. Недотримання таких норм, аморальна поведінка не тільки під час роботи, але і в побуті є підставою для притягнення такого працівника до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади. Законодавством, статутами і положення передбачене широке коло дисциплінарних стягнень. Так, до суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження в класному чині; до адвокатів - попередження, зупинення дії свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю на строк до одного року, анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями й іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися не тільки органом, який відає прийомом на роботу, а також спеціальними органами, зокрема - щодо суддів - кваліфікаційними комісіями суддів [8, с. 231].

Таким чином, Загальна дисциплінарна  відповідальність - це зазнання особою, винною у порушенні норм трудової дисципліни, негативних наслідків з  боку уповноваженого суб’єкта, що виражається  у дисциплінарних стягненнях, види та підстави застосування яких передбачено КЗпП. Спеціальна дисциплінарна відповідальність - це зазнання особою, винною у порушенні норм трудової дисципліни, негативних наслідків з боку уповноваженого суб’єкта, що виражається у дисциплінарних стягненнях, види та підстави застосування яких передбачено спеціальними нормативно-правовими актами (закони, статути, положення)

2.2 Особливості  дисциплінарної відповідальності  державних службовців

Частиною механізму  реалізації державними службовцями  своїх конституційних прав і обов’язків є інститут юридичної відповідальності. До зазначених осіб можуть застосовуватися різні види відповідальності, зокрема, заходи дисциплінарного впливу.

Дисциплінарна відповідальність державних  службовців полягає в їх обов’язку відповісти за вчинене ними порушення трудової дисципліни і зазнати дисциплінарних стягнень.

Правовою підставою притягнення  до дисциплінарної відповідальності є  вчинення дисциплінарного проступку.

За порушення трудової дисципліни застосовуються особливі санкції – дисциплінарні стягнення, які накладаються власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше 1 місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці (не більше 6 місяців з моменту вчинення проступку).

У правовідносинах щодо дисциплінарної відповідальності беруть участь два  суб’єкти: суб’єкт відповідальності і суб’єкт дисциплінарної влади. Суб’єктом відповідальності може бути лише особа, яка перебуває в трудових відносинах з власником або уповноваженим ним органом, до якої застосовується або загальний порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності (загальний суб’єкт), або спеціальні норми про дисципліну (спеціальний суб’єкт). Дисциплінарну владу щодо працівника має власник, оскільки працівник несе дисциплінарну відповідальність саме перед ним, а не перед державою (державним органом), як це має місце за адміністративної та кримінальної відповідальності.

Суб’єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина – певне психічне ставлення особи до своїх протиправних дії і їх шкідливих наслідків у формі умислу і необережності: працівник не може бути визнаний винним, якщо він об’єктивно не міг належно виконати роботу внаслідок недостатньої кваліфікації або коли власник не створив для цього належні умови. Не можна притягати працівника до відповідальності за невиконання завідомо незаконного розпорядження адміністрації, а також за відмову виконувати роботу, не передбачену трудовим договором.

Об’єктивну сторону дисциплінарного  проступку становить протиправна  поведінка суб’єкта, шкідливі наслідки та причинний зв’язок між ними і поведінкою правопорушника. Протиправність поведінки полягає в порушенні  трудових обов’язків, закріплених нормами трудового права. Відтак, невиконання громадських доручень, моральних, етичних правил поведінки, не пов’язаних з виконанням трудової функції, не може тягти застосування юридичної відповідальності. Згідно з законодавством порушення трудової дисципліни вважається таким за умови, якщо воно сталося в робочий час. Але в окремих випадках, коли таке порушення негативно впливає на виробничий цикл, заважає виконанню трудового завдання, судова практика розцінює його як дисциплінарний проступок. Для працівників, що працюють у режимі ненормованого робочого часу, робочим часом вважається весь час перебування на робочому місці та на території підприємства. Будь-яке порушення трудової дисципліни завдає відчутної матеріальної шкоди та шкоди правопорядку.

Загальним об’єктом дисциплінарного  проступку є дисципліна праці; об’єктом – правовідносини щодо дотримання внутрішнього трудового розпорядку певного підприємства (установи), безпосереднім  об’єктом – окремі елементи внутрішнього трудового розпорядку: повне і ефективне використання робочого часу; бережлива і правильна експлуатація споруд, приміщень, устаткування, машин, матеріалів, інструментів, інвентарю; правильна організація управління процесом праці і технологією виробництва; охорона здоров’я і життя членів трудового колективу [7].

Певні особливості має  спеціальна дисциплінарна відповідальність державних службовців. До таких суб’єктів  застосовуються заходи дисциплінарного  впливу, передбачені як ст. 147 КЗпП (догана та звільнення), так і ст. 14 ЗУ «Про державну службу» (попередження про неповну службову відповідність та затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду).

Загальними підставами для застосування дисциплінарних стягнень є: невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків; перевищення повноважень; порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби; здійснення вчинку, який порочить особу як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. Крім загальних підстав, передбачених законодавством про працю, підставою для звільнення або іншого усунення від виконання посадових функцій може бути вчинення зазначених у ст.ст. 1 та 5 ЗУ «Про боротьбу з корупцією» корупційних діянь із забороною обіймати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня звільнення.