Колективні трудові спори та процедура їх вирішення

     Якщо примирні  органи не змогли  врегулювати  розбіжності  між  
сторонами,  причини розбіжностей з обгрунтуванням позицій сторін у  
письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного  
трудового  спору (конфлікту).  У цьому разі наймані працівники або  
уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з  метою  
виконання    висунутих    вимог    застосовувати   усі   дозволені  
законодавством засоби.

 

 

 

 

3. Право на страйк та його реалізація.

Правові наслідки законного та незаконного страйку

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”.

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або з делегатів конференції.

Рекомендації щодо оголошення чи неоголошення галузевого або територіального страйку приймаються на галузевому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі чи іншому виборному органі представників найманих працівників та/або профспілок і надсилаються відповідним трудовим колективам чи профспілкам.

Наймані працівники підприємств галузі чи адміністративно-територіальних одиниць самостійно приймають рішення про оголошення або неоголошення страйку на своєму підприємстві.

Страйк вважається галузевим чи територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих відповідної галузі чи території.

Орган (особа), який очолює страйк, зобов’язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніш як за 7 днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві — за 15 днів.

У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за 3 дні.

Незаконними визнаються страйки, оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини; з вимогами, що не відносяться до колективних трудових спорів; з порушенням нормування вимог найманих працівників, профспілок, об’єд-іання профспілок чи уповноважених ними органів; у випадках, коли страйк оголошений до моменту виникнення колек-гивного трудового спору (конфлікту); з порушенням порядку вирішення колективного трудового спору трудовим арбітражем; з порушенням порядку прийняття рішення про про-зедення страйку. Незаконними буде визнано страйки, розпочаті з порушенням найманими працівниками, профспілкою, об’єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами вимог Закону про керівництво страйком; якщо страйки оголошені у випадках, за яких забороняється їх проведення;

які оголошені та/ або проводяться під час здійснення примирних процедур, передбачених Законом.

Із заявою про визнання страйку незаконним власник або уповноважений ним орган (представник) звертається до суду. Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніш як у 7-денний строк.

У судовій практиці постало питання, хто може бути відповідачем у справах про визнання страйків незаконними. В одних випадках вимога заявляється трудовому колективу, в інших — до страйкового комітету, до профспілкового органу. Видається, що в цьому випадку відповідачем має бути страйковий комітет або інший орган, який діє від імені трудового колективу, що має страйкувати.

Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов’язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

Забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

Забороняється проведення страйку працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку.

У випадках, коли проведення страйку загрожує життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків, коли оголошений надзвичайний або військовий стан, а рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано, Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів.

Законом передбачені гарантії для працівників під час страйку. Участь працівників у страйку, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

За рішенням найманих працівників чи профспілки може бути створено страйковий фонд з добровільних внесків і пожертвувань.

За працівниками, які не брали участі у страйку, але у зв’язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов’язки, зберігається заробітна плата у розмірах, не нижчих від установлених законодавством та колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника.

Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни.

Час страйку працівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується і не зараховується до загального і безперервного трудового стажу.

Особи, винні в порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), а також працівники, які беруть участь у страйку, визнаному судом незаконним, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством. Таку ж відповідальність несуть особи, винні у виникненні колективних трудових спорів (конфліктів) або які затримують виконання рішень примирних органів, а також рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб.

Особи, які примушують працівників до участі у страйку або перешкоджають участі у страйку шляхом насильства чи погрозою застосування насильства, або шляхом інших незаконних дій, покарання за які передбачено законодавством, притягаються до кримінальної відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Національна служба посередництва і примирення

З метою сприяння поліпшенню трудових відносин та  запобігання  
виникненню    колективних   трудових   спорів   (конфліктів),   їх  
прогнозування та сприяння  своєчасному  їх  вирішенню,  здійснення  
посередництва  для вирішення таких спорів (конфліктів) Президентом  
України утворюється Національна служба посередництва і примирення.

Національна служба посередництва і примирення  складається  з  
висококваліфікованих  фахівців  та  експертів  з  питань вирішення  
колективних трудових спорів (конфліктів) і має свої  відділення  в  
Автономній Республіці Крим та областях.

      Рішення Національної  служби посередництва і примирення мають  
рекомендаційний  характер   і   повинні   розглядатися   сторонами  
колективного   трудового   спору   (конфлікту)   та   відповідними  
центральними або місцевими  органами  виконавчої  влади,  органами  
місцевого самоврядування.

  До компетенції Національної служби посередництва і примирення  
належить:

- здійснення реєстрації   висунутих   працівниками   вимог   та  
колективних трудових спорів (конфліктів);

- аналіз вимог,  виявлення  та  узагальнення причин колективних  
трудових  спорів  (конфліктів),  підготовка  пропозицій   для   їх  
усунення;

- підготовка посередників та арбітрів,  які спеціалізуються  на  
вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів);

-   формування списків арбітрів та посередників;

- перевірка, в  разі  необхідності,  повноважень  представників  
сторін колективного трудового спору (конфлікту);

- посередництво у   вирішенні   колективного   трудового  спору  
(конфлікту);

 - залучення до участі в примирних процедурах народних депутатів  
України,  представників   державної   влади,   органів   місцевого  
самоврядування.

Національна   служба   посередництва   і   примирення  та  її  
відділення     проводять     оцінку     відповідності    критеріям  
репрезентативності,  підтвердження  репрезентативності профспілок,  
їх  організацій  та  об’єднань,  організацій  роботодавців  та  їх  
об’єднань   для  участі  в  колективних  переговорах  з  укладення  
генеральної,   галузевих   (міжгалузевих),   територіальних  угод,  
обрання    (делегування)   представників   до   тристоронніх   або  
двосторонніх  органів  соціального  діалогу,  участі в міжнародних  
заходах.

Порядок  оцінки відповідності критеріям репрезентативності та  
підтвердження  репрезентативності  суб’єктів  сторін профспілок та  
роботодавців  затверджується  Національною службою посередництва і  
примирення  після  погодження  сторонами  соціального  діалогу  на  
національному рівні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Відповідальність за порушення  законодавства  про  
                 колективні трудові спори (конфлікти)

Особи, винні в порушенні законодавства про колективні трудові  
спори   (конфлікти),   несуть   дисциплінарну,    адміністративну,  
цивільно-правову або  кримінальну   відповідальність   згідно   із  
законодавством.

Працівники, які  беруть  участь  у  страйку,  визнаному судом  
незаконним, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Особи, винні   у   виникненні   колективних  трудових  спорів  
(конфліктів)  або  які  затримують  виконання   рішень   примирних  
органів,  утворених  відповідно  до  цього Закону,  а також рішень  
органів виконавчої влади,  органів місцевого самоврядування чи  їх  
посадових    осіб,    несуть    дисциплінарну,   цивільно-правову,  
кримінальну  або  адміністративну   відповідальність   згідно   із  
законодавством.

Особи, які   є   організаторами   страйку,   визнаного  судом  
незаконним,  або які не виконують  рішення  про  визнання  страйку  
незаконним,   а  так  само  особи,  які  перешкоджають  припиненню  
незаконного   страйку,   притягаються   до   дисциплінарної    або  
адміністративної  відповідальності  згідно  із законодавством. 

Особи, які примушують працівників до  участі  у  страйку  або  
перешкоджають  участі  у  страйку  шляхом  насильства  чи погрозою  
застосування  насильства,  або  шляхом   інших   незаконних   дій,  
покарання  за  які  передбачено  законодавством,  притягаються  до  
кримінальної відповідальності згідно із законодавством.  
Збитки, заподіяні в результаті страйку  іншим  підприємствам,  
установам, організаціям чи громадянам, відшкодовуються за рішенням  
суду згідно із законодавством.  

Збитки,  заподіяні  роботодавцю  страйком,  який був визнаний  
судом незаконним, відшкодовуються органом, уповноваженим найманими  
працівниками  на  проведення страйку, у розмірі, визначеному судом  
(у межах коштів і майна, що йому належать).      Роботодавець,  який  порушив  закони  України, внаслідок чого  
склалися   умови  для  страйку,  і  страйк  закінчився  повним  чи  
частковим   задоволенням  вимог  найманих  працівників,  компенсує  
збитки  учасникам  страйку  в  розмірі, визначеному судом (у межах  
коштів і майна, що йому належать).