Матеріальна відповідальність за трудовим правом

При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автотракторів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, заподіяна не нри виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства, зокрема ст. ст. 203, 453 Цивільного кодексу України. У цих випадках шкода відшкодовується у повному розмірі, включаючи і неодержані підприємством прибутки від використання працівником технічних засобів.

В разі матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається виходячи із заробітку за два останні  календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, якщо шкода виявлена після його звільнення. В разі, коли працівник працював на даному підприємстві менше двох місяців, його заробіток обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

 

7. Порядок відшкодування шкоди

Законодавство про матеріальну відповідальність надає працівнику, який завдав шкоду, можливість добровільно відшкодувати збитки повністю або частково. Це відшкодування працівник може здійснити шляхом внесення певної грошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для останнього необхідна згода власника або уповноваженого ним органу. Відшкодовуючи шкоду в натурі, працівник може передати власнику або уповноваженому ним органу рівноцінне майно на заміну втраченого або відремонтувати пошкоджене.

Якщо працівник  добровільно не відшкодував завданих збитків, законодавством передбачений примусовий порядок відшкодування шкоди шляхом утримання суми збитків із заробітної плати працівника за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Покриття шкоди  працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника підприємства або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати. Керівниками підприємств та їх заступниками покриття шкоди в межах середньої місячної заробітної плати може здійснюватись за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу.

Розпорядження власника підприємства або уповноваженого ним органу, а також вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Ці сім днів надаються для того, щоб в разі незгоди з відрахуванням або його розміром працівник міг оскаржити це розпорядження до органу по трудових спорах: в комісію по трудових спорах, а в разі її відсутності — до районного (міського) суду.

У випадках, коли розмір шкоди перевищує середню  місячну заробітну плату, її відшкодування провадиться шляхом за-явлення позову до районного (міського) суду.

Судовому розгляду підлягають заяви власника підприємства або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування .шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток. Шкода може перевищувати й середню місячну заробітну плату, але відповідно до законодавства працівник може нести відповідальність тільки в межах свого середнього місячного заробітку. До суду власник або уповноважений ним орган повинен звертатись також у випадку, коли розмір шкоди не перевищує середнього місячного заробітку, але відшкодування не може бути проведено за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із закінченням строку на видання розпорядження або у випадку припинення працівником трудових відносин з даним підприємством.

Питання про відшкодування завданої шкоди може розглядатись судом за заявою працівника, який не згодний з розпорядженням про відрахування, зробленим власником або уповноваженим ним органом, чи з розміром цього відрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або безпосередньо в суді.

Позов про обгрунтованість  розпорядження власника або уповноваженого ним органу щодо відрахування шкоди  працівником може бути заявлений і до реалізації розпорядження про відрахування. Працівником може бути заявлений також позов про повернення суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди, коли відсутні підстави і умови для матеріальної відповідальності, збитки ним відшкодовані у більшому розмірі, ніж це передбачено законом, та в інших випадках.

Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України, суд у кожному випадку зобов'язаний з'ясувати обставини, чи завдані діями працівника матеріальні збитки підприємству; чи становлять ці збитки пряму дійсну шкоду працівника; чи заподіяні вони неправомірними діями працівника; чи входять до функцій працівника обов'язки, належне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці підприємству завдані збитки і чи є в цьому вина працівника; чи були створені працівнику умови, які б забезпечували збереження матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.

За шкоду, заподіяну  внаслідок порушення трудових обов'язків. працівник несе відповідальність перед підприємством з яким перебуває у трудових правовідносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків, внаслідок статті 441 Цивільного кодексу України відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Якщо суд  встановить, що шкода заподіяна з вини не лише працівника, до якого заявлено позов, а й службових осіб підприємства, він повинен притягнути цих осіб відповідно до ст. 109 ЦПК України до участі в справі як співвідповідачів.

Для звернення  до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233 КЗпП встановлений річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення шкоди вважається день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем встановлення шкоди, виявленої внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Право регресної  вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на заявлення регресного позову.

 

8. Матеріальна відповідальність  підприємств, установ, організацій  за шкоду, заподіяну працівникам

Закон передбачає матеріальну відповідальність за завдану шкоду не тільки працівників, а й підприємств. Така відповідальність на власника або уповноважений ним орган покладається відповідно до ст. 173 КЗпП при заподіянні шкоди здоров'ю працівника каліцтвом або іншим ушкодженням, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків.

На відміну  від дисциплінарної відповідальності матеріальна відповідальність є двостороннєю: кожна сторона трудових відносин несе перед іншою відповідальність за завдану шкоду-Особливість відповідальності власника або уповноваженого ним органу перед працівником полягає у тому, що небезпечні та шкідливі умови праці можуть завдати моральної шкоди працівнику, порушити його нормальні життєві зв'язки і потребують додаткових зусиль для організації свого життя. 

Тому власник  або уповноважений ним орган може нести перед працівником не тільки матеріальне, а і моральне відшкодування завданих збитків.

Питання відшкодування  заподіяного громадянинові ушкодження здоров'я цивільне право розглядає також як позадоговірну, деліктну відповідальність. В юридичній літературі триває дискусія щодо характеру норм, які регламентують покриття шкоди, заподіяної здоров'ю робітників і службовців. Зміст цієї дискусії зводиться до того, що цивілісти вважають ці норми інститутом цивільного права, а науковці в галузі трудового права — інститутом трудового права. Є третя точка зору, згідно з якою це «пограничний» між цивільним і трудовим правом інститут.

При вирішенні  цього питання ми виходимо з того, що в рамках трудових правовідносин  кожний суб'єкт має визначені законом і взаємною угодою права і обов'язки. Стаття 153 КЗпП передбачає створення для всіх працюючих здорових і безпечних умов праці, покладає такий обов'язок на власника або уповноважений ним орган.

Таким чином, право  робітників і службовців на здорові і безпечні умови праці і обов'язок власника підприємства або уповноваженого ним органу створити такі умови є предметом регулювання трудового права. Це положення ні у кого заперечень не викликає.

Але коли власник  або уповноважений ним орган  порушує свій обов'язок, внаслідок чого робітнику чи службовцю завдається ушкодження здоров'я, висловлюються точки зору, згідно з якими відносини по відшкодуванню цієї шкоди є частиною цивільно-правового інституту зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Такі твердження не можна визнати послідовними. Якщо права і обов'язки є предметом  регулювання однієї галузі права, то і невиконання чи порушення цих  прав і обов'язків, правові норми, що визначають наслідки такого порушення, відносяться до цієї ж галузі права.

Оскільки права  і обов'язки щодо створення здорових і безпечних умов праці визначаються трудовим правом, то і наслідки їх невиконання також регулюються трудовим, а не цивільним правом.

Порядок відшкодування  шкоди, заподіяної робітникам і службовцям, регулюється Правилами відшкодування

власником підприємства, установи, організації або уповноваженим  ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р.

Ці Правила  встановлюють порядок розгляду заяв потерпілих або їх утриманців. Заява подається власнику, з вини якого заподіяна шкода. Власник протягом 10 днів з дня надходження заяви зобов'язаний розглянути її та прийняти відповідні рішення. Спори між потерпілими або іншими зацікавленими особами і власником щодо права на відшкодування шкоди та її розмір вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів. Саме цією вказівкою на порядок розгляду спорів Кабінет Міністрів України визнав галузь права, якою регулюються ці відносини.

Цивільним правом регулюються ті випадки, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я завдано  підприємством, яке не зобов'язане  виплачувати за потерпілого страхові внески, тобто тоді, коли між сторонами відсутні трудові правовідносини.

Розмір відшкодування  втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, що визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я. Втрачений заробіток або його частина відповідно до ступеня втрати професійної працездатності виплачується власником в повному розмірі, тобто без урахування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержуваних потерпілим інших видів пенсій та заробітку.

Потерпілому від  нещасного випадку на виробництві  виплачується одноразова допомога, розмір якої встановлюється колективним договором, відшкодовуються витрати на медичну і соціальну допомогу, якою вважається додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо.

МСЕК може бути встановлена потреба у догляді за потерпілим і характер цього догляду.

Суми відшкодування  шкоди не підлягають оподаткуванню. Обов'язкові відрахування з них провадяться  у тому порядку, що й відрахування із заробітної плати.

 

Література

1. Конституція України.
2. Кодекс Законів про Працю України.
3. ЗУ "Про колективні договори та угоди".
4. ЗУ "Про підприємства".
5. ЗУ "Про власність".
6. ЗУ "Про охорону праці".
7. ЗУ "Про оплату праці".
8. ЗУ "Про державну службу".
9. ЗУ "Про господарські товариства".
10. ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність".
11. ЗУ "Про зайнятість населення".
12. ЗУ "Про порядок розгляду колективних трудових спорів".
13. Постанова КМУ "Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові і ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків".
14. В.І. Прокопенко. Трудове право. Курс лекцій. Х.-1996.