Підприємство як суб’єкт господарського права

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту  України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

                                                                                   

Кафедра

                                                                           господарського права

 

 

Курсова робота

Тема: «Підприємство як суб’єкт господарського права»

 

 

Виконала:

Студентка 3 курсу 16 групи

Алексєєва Вікторія Сергіївна

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

План

     Вступ

1. Загальні положення правового становища підприємства
1. Поняття «підприємство» за законодавством України
2. Види та організаційні форми підприємств
2. Порядок створення та функціонування підприємства

2.1 Найменування підприємства

2.2 Державна реєстрація підприємства

2.3 Установчі документи підприємства

3. Порядок припинення  діяльності підприємства

3.1 Види припинення діяльності підприємства

3.2 Державна реєстрація  припинення підприємницької діяльності  фізичної особи-підприємця

      Висновки

      Список використаної літератури

 

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Питання щодо правового становища підприємств в Україні все ще залишаються актуальними, незважаючи на прийняття деяких нормативних актів у цій сфері та ГК України, що не вирішило всіх проблем, пов’язаних з правовим положенням підприємств. У правовому регулюванні статусу підприємств та їх діяльності є певні недоліки, неузгодженість, які вказують на доцільність наукового дослідження проблем правового положення підприємств як суб’єктів господарювання. Вивчення даної проблеми має велике теоретичне та практичне значення, оскільки норми стосовно правового становища підприємств потребують подальшого вдосконалення, адже, удосконалення правового статусу підприємств і підвищення ефективності їх господарювання є невід’ємним елементом стратегії розвитку економіки України.

  Окремі питання створення та діяльності певних видів підприємств вивчали О. Кібенко, О. Вінник, О. Щербина, В. Мамутова, Г. Пронська, Н. Саніахметова та ін.. Їх праці мають важливе значення для вдосконалення правового статусу підприємств. Однак, приймаючи до уваги складність досліджуваної проблеми та соціально-економічні зміни, які відбуваються у суспільстві в умовах становлення ринкової економіки, можна стверджувати, що вона ще залишається вельми актуальною.

 

Мета роботи. Комплексно дослідити  правовий статус підприємств в Україні на основі діючого законодавства і практики його застосування, висновків та ідей правової науки; проаналізувати правові та організаційні основи формування особливостей правового статусу підприємств в Україні; розкрити особливості юридичної природи правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання, його змісту і структури; дослідити проблеми, пов'язані з реалізацією правового статусу підприємств, та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення правового статусу підприємства.

Об’єктом дослідження виступає сукупність господарських відносин, які виникають у зв'язку із реалізацією правового статусу підприємств на території України і являють собою юридичне складне, комплексне   явище,   що   характеризується   якісною   визначеністю, характерними ознаками та специфічними рисами.

Предметом дослідження є правові норми, які регулюють комплекс правовідносин, що виникають у процесі господарської діяльності підприємств;

юридична природа, поняття і зміст правового статусу підприємств в Україні.

Нормативну   базу   дослідження   складають   Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Закон України «Про господарські товариства» та ін., які визначають правове становище підприємств в Україні, а також відомчі нормативні акти, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню правового статусу підприємств в Україні.

У курсовій роботі використані наукові джерела, в яких висвітлюються проблеми нормативного регулювання і стан господарського законодавства України щодо підприємства  як суб’єкта господарського права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Загальні положення правового становища підприємства

1.1 Поняття «підприємство»  за законодавством України

Серед суб’єктів господарського права найважливіше місце належить підприємству як первинній ланці народного господарства. Підприємство – основна організаційна одиниця господарювання. Це обумовлено особливостями економічних і соціальних функцій підприємства к економічній системі, а саме – функцій товаровиробника, що задовольняє суспільні потреби в продукції, роботах, послугах.

Основним законодавчим актом, що визначає правовий статус підприємств, є Господарський кодекс України. Саме у главі 7 цього акта містяться поняття, види та організаційні форми підприємств, загальні положення щодо діяльності та управління підприємством, склад його майна та інші відомості.1

Також серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність, слід назвати закони України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р., «Про фінансовий лізинг» у редакції від 11.12.2003 р., «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. тощо.

Нарівні з ними велике значення мають закони, що регулюють відносини не тільки у сфері підприємництва, однак стосуються цих відносин. Це закони України   «Про рекламу» від 03.07.1996 р. у редакції Закону від 11.07.2003 р., «Про страхування» від 07.03.1996 р. у редакції від 04.01.2001 р., «Про аудиторську діяльність» від 22.04,1993 р., « Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р., «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.1997 р. тощо.2

Правове становище підприємств в українському законодавстві вперше було визначено Законом України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р., більшість положень якого була врахована при розробці проекту Господарського кодексу України, що набув чинності з 01.01.2004 р..3 Одночасно з Господарським кодексом України також набув чинності Цивільний кодекс України. Але два одночасно прийняті законодавчі акти мають деякі неузгодженості та суперечності, які унеможливлюють їх практичне застосування.  Існують різні підходи двох Кодексів щодо визначення підприємства. У цивільних правовідносинах підприємство є об’єктом, у Господарському кодексі України – це суб’єкт господарювання. Стаття 62 Господарського кодексу України розкриває поняття підприємства як самостійного суб’єкта господарювання, створеного компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. На відміну від зазначеного, стаття 191 Цивільного кодексу України визначає, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

Проте Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25.12.2008 р. ЦК України доповнено статтею 810-1, якою передбачена оренда житла з викупом, сторонами якої є підприємство-орендодавець та фізична особа-орендар. Цілком очевидно, що тут підприємство виступає суб'єктом договору, що не узгоджується з поняттям "підприємства" наведеного в ст. 191 ЦК. 4 Цілком очевидно, що розв’язання практичних проблем застосування Цивільного та Господарського кодексів України можливе лише шляхом узгодження двох Кодексів.

Підприємство є самостійним суб’єктом права. Самостійність підприємства означає його комерційну свободу, зміст якої розкривається в ст. 43-44 ГК України.

Згідно з ч. 2 ст. 67 ГКУ підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Вони мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом. Також підприємства самостійно здійснюють зовнішньоекономічну діяльність України і регулюються законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами ( ст. 68 ГКУ).

Підприємство є суб’єктом господарювання, тобто, за змістом ч. 1 ст. 55 ГКУ – учасником господарських відносин, який здійснює господарську (підприємницьку) діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію, має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Однією з найважливіших ознак підприємства є самостійність відповідальності за своїми зобов’язаннями усім належним йому майном (частини 1, 2 ст. 96 ЦКУ; ч. 2 ст. 219 ГКУ). Учасник (засновник) підприємства не відповідає за зобов’язаннями підприємства, а підприємство не відповідає за зобов’язаннями його учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. 5

 

 

 

 

1.2 Види та організаційні  форми підприємств.

          Згідно з ч. 1 ст. 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
• державне підприємство, що діє на основі державної власності;
• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

     В Україні можуть діяти інші види підприємств, передбачені законом.6

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Розглянемо більш детально класифікацію підприємств.

1. За формою власності: державні, комунальні, колективні, приватні та на основі змішаної власності (ГКУ); державні і приватні (ЦКУ).
2. Залежно від мети створення: юридична особа, створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна.
3. Залежно від порядку створення: юридичні особи приватного права та публічного права ( стаття 81 ЦКУ).

Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів відповідно до статті 87 ЦКУ та статті 56 ГКУ, а юридичні особи публічного права – на підставі розпорядчого акта Президента України, органу держави або органу місцевого самоврядування.

4. Залежно від способу утворення та формування статутного капіталу: унітарні та корпоративні ( ч. 4 ст. 63 ГКУ).

Серед основних ознак унітарних підприємств можна виділити наступні:

1) заснування їх виключно однією  фізичною чи юридичною особою;

2) здійснення управління підприємством  – безпосередньо засновником  чи призначеним ним керівником;

3) неподільність закріпленого за  ними майна на частки (паї) – це є головною відмінною ознакою унітарного підприємства від товариства однієї особи;

4) володіння майном на праві  господарського відання або на  праві оперативного управління (за  виключенням приватних підприємств).

Характерними ознаками корпоративних підприємств є:

1) заснування двома або більше  засновниками (як фізичними, так  і юридичними особами);

2) об’єднання майна та/або підприємницької  чи трудової діяльності засновників (учасників);

3) здійснення спільного управління  справами підприємства на основі  корпоративних прав, в тому числі  через створені учасниками органи;

4) участь засновників (учасників) у  розподілі доходів підприємства;

5) вільне володіння, користування  і розпорядження підприємством  майном, що належить йому на  праві власності;

6) загальна правоздатність, що притаманна  господарюючим суб’єктам приватно-колективного  сектору економіки;

7) самостійна відповідальність підприємства  за своїми зобов’язаннями усім  належним йому майном, а також  додаткова відповідальність членів  у виробничих кооперативах та  учасників у товариствах з  додатковою відповідальністю, повних  товариствах, командитних товариствах.7

5. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік: малі, середні або великі підприємства (ч. 7 ст. 63 ГКУ).

Малими (незалежно від форм власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн грн.

Великими підприємствами визначаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг ) за рік перевищує 100 млн грн.

Усі інші підприємства визнаються середніми.8

6. За цілями діяльності: підприємницькі (комерційні) і непідприємницькі (комерційні).

Підприємницькі – організації, основною метою яких є одержання прибутку: підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства, виробничі кооперативи.

Непідприємницькі – юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність постільки, оскільки це необхідно для досягнення статутних завдань.