Екологічне право

Зміст

 

1. Порівняльний аналіз  джерел екологічного права Європейського  Союзу і України

2. Порівняльний аналіз  структури і повноважень органів  охорони навколишнього середовища  Європейського Союзу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Порівняльний аналіз  джерел екологічного права Європейського  Союзу і України

   Під джерелами екологічного права, зокрема, слід розуміти прийняті уповноваженими державними органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини стосовно приналежності, використання, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних, економічних та інших інтересів суспільства.

   Нормативно-правові акти — це акти державної (публічної) влади, якими встановлюються (санкціонуються), вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб'єктів екологічних правовідносин у суспільстві.

    Нормативно-правовий акт — це найбільш виражене джерело права, яке являє собою основу для чіткого і точного правового регулювання правових екологічних приписів. Серед них найважливіше місце посідає закон, який приймає вищий орган державної влади — Верховна Рада України.

     Залежно від складності структурованої ієрархічної системи екологічного законодавства нормативно-правові акти, як джерела екологічного права, не є однорідними. Залежно від юридичної сили та правової спеціалізації екологічно-правові акти можуть відображати структуру державної (публічної) влади, вони характеризують правовий статус і компетенцію органів влади, що їх приймають.

   Залежно від спеціалізації та призначення нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, вони поділяються на дві групи.

   До першої групи нормативно-правових актів належать такі, які регулюють ті чи інші спеціалізовані екологічні відносини, наприклад Закон України «Про тваринний світ».

   Другу групу становлять акти, присвячені регулюванню певних екологічних відносин у складі інших правовідносин, наприклад Закон України від 14 лютого 1992 року «Про колективне сільське господарство».

   Особливістю екологічного права є високий рівень кодифікованості джерел екологічного законодавства.

     Джерела екологічного права поділяються також на закони й підзаконні акти. Закони в ієрархічній структурі законодавства посідають центральне місце, а решта еколого-правових нормативних актів видаються на основі і в розвиток на виконання вимог законів, а тому і називаються підзаконними актами.

     Слід зазначити, що екологічні нормативно-правові акти поділяються також на акти законодавчої й виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування, а також інші джерела екологічного права.

    Джерелами екологічного права є акти відповідних міністерств, державних комітетів, відомств, органів господарського управління й контролю, на які чинним законодавством покладено функції організації раціонального і ефективного природокористування, а також охорони навколишнього природного середовища. До таких органів належать Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Державний комітет природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет лісового господарства України та інші.

    Підзаконні акти міністерств, комітетів та відомств мають відомчий, а інколи міжвідомчий характер. В останньому випадку ці нормативно-правові акти є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, комітетами, департаментами, відомствами, юридичними і фізичними особами на території України.

-----------------------------------------------------------------------------

   Джерела європейського права навколишнього середовища — це зовнішні форми вияву правових норм, що діють в рамках ЄС і регулюють суспільні відносини з питань, які стосуються охорони навколишнього середовища.

   Джерела європейського права навколишнього середовища включають норми первинного права, норми вторинного права, прецедентне право, міжнародні договори чи так зване третинне або додаткове право. Усі джерела європейського права пов'язані ієрархічною системою, в якій вищою юридичною силою наділені джерела первинного права. На основі первинного права органи Європейського Союзу приймають норми вторинного права. Відносно самостійними групами є норми прецедентного права та міжнародні договори.

1. Установчі договори  як джерело європейського права  навколишнього середовища. Норми, закріплені в установчих договорах та в договорах, що їх доповнюють, отримали назву первинного права. До первинного права, перш за все, відносять три установчих договори, на основі яких були створені Європейські Співтовариства. За своєю юридичною природою установчі договори є міжнародними договорами. Норми первинного права мають вищу юридичну силу, порівняно з нормами вторинного права.

  Норми, що стосуються охорони навколишнього середовища, закріплені Договором про заснування Європейського Співтовариства, в основному, в розділі ХІХ "Навколишнє середовище". Тут визначається мета, цілі, принципи, форми та способи дій Європейського Співтовариства під час створення і реалізації своєї політики у сфері охорони навколишнього середовища.

 2. Норми вторинного права ЄС у сфері охорони навколишнього середовища

   На основі первинного права органи Європейського Союзу приймають норми вторинного права. До норм вторинного права ЄС належать директиви, регламенти, рішення, рекомендації та висновки.

    Директиви. Директиви є головним, за обсягом, джерелом, у якому закріплені норми європейського права навколишнього середовища.

   Регламенти. Близько 10% законодавства ЄС у сфері охорони довкілля є у формі регламентів. Регламент Європейського Союзу — це нормативно-правовий акт, що встановлює правила поведінки загального характеру, має пряму дію та у всіх елементах обов'язковий для усіх суб'єктів європейського права.

     Рішення. Рішення — це індивідуальні законодавчі акти, які є обов'язковими для сторін, яким адресуються. Вони відрізняються від директив і регламентів своєю особливою природою.

  Рекомендації та висновки. Характерною рисою рекомендацій та висновків є те, що вони не нормативно-правові акти. Рекомендації та висновки не обов'язкові для виконання і носять лише рекомендаційний, дорадчий характер.

3. Рішення  суду ЄС як джерело європейського  права навколишнього середовища.

   Прецедентне право складає велику і важливу групу норм європейського права. Його джерелами є рішення Суду Європейських Співтовариств і Суду першої інстанції. Розгляд екологічних питань Судом Європейських Співтовариств — достатньо нове явище, порівняно з національними судами чи розглядом інших питань. Екологічні справи, що розглядаються Судом Європейських Співтовариств, можна поділити на дві групи: спори між Європейською Комісією та державами-членами чи між інституціями Європейського Союзу і розгляд преюдиційного характеру щодо тлумачення права Співтовариства.

4. Міжнародні  договори ЄС у сфері охорони  навколишнього середовища.

Міжнародні договори утворюють  особливу групу джерел європейського  права. У міжнародних договорах закріплюються зобов'язання Європейських Співтовариств, Європейського Союзу та їх держав-членів на міжнародній

арені.

 

   2. Порівняльний аналіз структури і повноважень органів охорони навколишнього середовища Європейського Союзу і України

    В Україні існує система органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища - це юридично самостійні державні, самоврядні й громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

     Так, функції державного регулювання в галузі охорони навколишнього середовища здійснюють: Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство палива та енергетики України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а також обласні, районні, районні в містах, міські, сільські, селищні ради народних депутатів.

     До виключної  компетенції  Верховної  Ради  України  у  галузі регулювання  відносин  щодо   охорони   навколишнього   природного середовища  відповідно  до  Конституції  України належать:

а) визначення основних напрямів державної політики  у галузі охорони навколишнього природного середовища;

б) затвердження  загальнодержавних екологічних  програм та інші.

     Верховна   Рада   Автономної   Республіки   Крим   в   галузі регулювання  відносин  щодо   охорони   навколишнього   природного середовища:

а)  визначає  порядок  організації  та  діяльності    органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища  і використання природних ресурсів;

б) визначає повноваження Рад  у галузі  охорони  навколишнього природного  середовища  і  раціонального  використання   природних ресурсів;

в)  забезпечує  реалізацію  екологічної   політики   України, екологічних прав громадян.

     Місцеві Ради несуть відповідальність  за  стан  навколишнього  
природного  середовища  на  своїй  території  і  в   межах   своєї  
компетенції:

а) забезпечують реалізацію  екологічної   політики   України, екологічних прав громадян;

б)  дають згоду на розміщення на своїй території підприємств,  
установ  і організацій у порядку, визначеному законом;

в) затверджують  з  урахуванням  екологічних вимог   проекти планіровки  і  забудови населених пунктів,  їх генеральні плани та схеми промислових вузлів;

г)    координують    діяльність    відповідних     спеціально уповноважених  державних  органів  управління  в  галузі   охорони навколишнього  природного  середовища  та  використання  природних ресурсів на території місцевої Ради.  
     Спеціально уповноваженими державними  органами  управління  в  
галузі охорони навколишнього природного середовища і  використання природних  ресурсів   у  республіці  є спеціально  уповноважений центральний  орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів,  його  органи  на  місцях та  інші  державні органи, до компетенції  яких  законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

     Громадське  управління  в  галузі    охорони    навколишнього природного середовища  здійснюється громадськими  об'єднаннями і організаціями, якщо  така  діяльність  передбачена  їх  статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

     Кабінет  Міністрів  України у  галузі  охорони  навколишнього природного середовища:

а) здійснює реалізацію  визначеної  Верховною  Радою  України екологічної політики;

б)  забезпечує  розробку  державних  цільових, міждержавних і регіональних  екологічних  програм; 

в) координує діяльність міністерств, відомств, інших  установ та   організацій   України  у   питаннях   охорони   навколишнього природного середовища.

     Уряд   Автономної   Республіки   Крим   у   галузі    охорони  
навколишнього природного середовища на своїй території:

а) здійснює реалізацію законодавства  України  та  Автономної Республіки  Крим  в  галузі   охорони   навколишнього   природного середовища;

б) організує розробку екологічних  програм;

в)  координує  діяльність  міністерств,  відомств,  а   також підприємств, установ та організацій в Автономній  Республіці  Крим у питаннях охорони навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування.  
     Виконавчі та розпорядчі органи місцевих Рад у галузі  охорони  
навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції:

а) здійснюють реалізацію рішень відповідних Рад;

б)  координують  діяльність  місцевих  органів    управління, підприємств, установ та  організацій,  розташованих  на  території місцевої Ради, незалежно від форм власності та підпорядкування;

в) організують розробку місцевих екологічних програм. 
     Виконавчі і розпорядчі органи Рад можуть здійснювати  й  інші повноваження відповідно до законодавства України.

     До  компетенції спеціально уповноваженого центрального органу  
виконавчої  влади  з  питань екології та природних ресурсів і його  
органів на місцях належать:

- здійснення  комплексного  управління  в  галузі  охорони навколишнього  природного  середовища  в  республіці,   проведення єдиної  науково-технічної  політики з питань охорони навколишнього природного   середовища   і   використання   природних   ресурсів, координація діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій в цій галузі та інше.

     На   території   Автономної   Республіки   Крим   функції  та повноваження  у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів здійснює орган виконавчої влади Автономної   Республіки   Крим  з  питань  екології  та  природних ресурсів, до повноважень якого належить:  
     а) здійснення  управління  у галузі  охорони   навколишнього природного     середовища,    забезпечення    реалізації    єдиної науково-технічної  політики   з   питань   охорони   навколишнього природного   середовища   і   використання   природних   ресурсів, координація діяльності підприємств, установ та організацій в даній галузі, що розташовані на території АРК;