Екологічний менеджмент

Правові приписи, що визначають еколого-правовий статус при використанні природних ресурсів, містяться в Законі “Про охорону навколишнього природного середовища”(ст.38,39), а також у природноресурсному законодавстві: Земельному, Водяному, Лісовому кодексах, Кодексі України про надра, Законах “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 долі, “Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 долі, “Про охорону атмосферного повітря” у редакції від 21 червня 2001 долі, “Про радіочастотний ресурс України” від 1 червня 2000 долі тощо. Зазначені законодавчі акти визначають не тільки права на використання природних ресурсів, алі й порядок оформлення цих прав, встановлюють механізм їх реалізації. У межах цього напрямку правового регулювання забезпечується раціоналізація використання природних ресурсів. Екологічний менеджмент отут передбачає належне оформлення прав на використання природних ресурсів відповідно до законодавства України й управління раціональним використанням цих ресурсів, включаючи їх облік, сплату зборів за їх спеціальне використання, вжиття ресурсоощадних заходів тощо.

Екологічний менеджмент у галузі забезпечення екологічної безпеки від негативного впливу господарської діяльності на довкілля регулюється розділом ХІ Закону “Про охорону навколишнього природного середовища”, Законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 долі, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпечу” від 8 лютого 1995 долі, “Про пестициди й агрохімікати” від 2 березня 1995 долі, “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 долі, “Про відходи” від 5 березня 1998 долі, “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” від 11 січня 2000 долі, “Про перевезення небезпечних вантажів” від 6 квітня 2000 долі, “Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання” від 19 жовтня 2000 долі, “Про об'єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 долі тощо.

Зазначені нормативні акти визначають механізм забезпечення екологічної безпеки при поводженні з різними джерелами екологічної небезпеки, обов'язки підприємств щодо мінімізації негативного впливу на довкілля, відповідальність за забруднення природних об'єктів тощо. Слід мати на увазі, що іноді діяльність щодо використання природних ресурсів передбачає забруднення довкілля (наприклад: викид шкідливих речовин в атмосферне повітря чи їх скид у водні об'єкти) – у такому разі здійснюється комплексний екологічний менеджмент за правовими приписами щодо раціонального використання природних ресурсів і щодо негативного впливу підприємства на довкілля.

Щодо правового регулювання негативного впливу екологічних загроз на господарську діяльність, те воно здійснюється в двох напрямках: вимоги до екологічної безпечності продукції підприємств для здоров'я населення і вимоги щодо запобігання надзвичайних екологічних ситуацій. Перший напрям представлень Законами “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про захист прав споживачів” у редакції від 15 грудня 1993 долі, “Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 23 грудня 1997 долі тощо. Щодо іншого напряму, те отут діють Законі “Про аварійно-рятувальні служби” від 14 грудня 1999 долі, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 8 червня 2000 долі та ін. Зазначені нормативні акти регулюють як забезпечення екологічної безпеки продукції підприємств, так і запобігання негативним впливам надзвичайних екологічних ситуацій на господарську діяльність.

Нарешті, щодо взаємодії з державними органами діють: Законі “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 долі, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 долі, “Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 долі та ін. Крім того, взаємодія з державними органами регулюється також державними стандартами України, наприклад: ДСТ 17.0.0.04-90 Охорона природи. Екологічний пашпорт промислового підприємства. Основні положення, ДСТУ 3911-99 Охорона природи. Поводження з відходами. Виявлення відходів і подання інформаційних даних про відходи. Загальні вимоги і т.д. Позаяк взаємодія з державними екологічними органами відбувається і при наданні природних ресурсів, і при здійсненні екологічного обліку та поданні екологічної статистичної звітності, здійсненні екологічного контролю, реєстрації джерел екологічної небезпеки тощо, відповідно, правове регулювання такої взаємодії може поєднуватися з регулюванням менеджменту раціонального використання природних ресурсів, забруднення довкілля, тобто екологічний менеджмент і його правове регулювання можуть носити комплексний характер.

Інший напрям правового регулювання – впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах, установах, організаціях. Чинне законодавство передбачає три форми системи екологічного менеджменту:

а) система екологічного менеджменту щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств згідно ДСТУ 3273-95 Безпечність промислових підприємств. Загальні положення та вимоги;

б) система екологічного менеджменту відповідно до міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 14001-97 Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування;

в) система екологічного менеджменту, що вмонтована до системи управління якістю згідно міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 9001-2001.

ДСТУ 3273-95 є вітчизняною розробкою і визначає систему екологічного менеджменту для забезпечення екологічної безпеки підприємств. Слід зазначити, що всі стандарти, що визначають вимоги до систем екологічного менеджменту, носять рекомендаційний характер і не є обов'язковими до застосування. ДСТУ 3273-95 стосується не всіх екологічних аспектів діяльності підприємства, а лише тихнули, що пов'язані із забезпеченням екологічної безпеки. Згідно цього стандарту система екологічного менеджменту передбачає ідентифікацію показників, що використовуються для кількісного вимірювання безпеки і встановлення граничних нормативів цих показників. Система менеджменту визначає напрямки негативного впливу діяльності даного підприємства на довкілля. Управління показниками безпечності здійснюється щодо шкірного джерела екологічної небезпеки даного підприємства. Система екологічного менеджменту охоплює такі складники: екологічна служба підприємств, обізнаність персоналу, визначення показників екологічної безпечності та їх нормативів щодо шкірного джерела екологічної небезпеки, врахування середовища розташування підприємства, рівня його технологій, ресурсоспоживання, оцінка рівня екологічної безпеки, механізм реагування на екологічні аварії, планування заходів екологічної безпеки, постійний контроль за роботою системи, застосування заходів щодо поліпшення роботи системи менеджменту екологічної безпеки.

ДСТУ ІСО 14001-97 – міжнародний стандарт, прийнятий Міжнародною організацією стандартизації. Він широко поширений у Європі, алі в Україні системи екологічного менеджменту відповідно до цього стандарту впровадили лише три підприємства: “Кока-коли”, Харківське підприємство “Екотон” і Севастопольський ЦСМ. Незважаючи на ті, що державна політика схиляється до надання переваг підприємствам, що впровадили систему екологічного менеджменту, в Україні цей напрямок розвинутий досить слабко. ДСТУ ІСО 14001-97 передбачає систему екологічного менеджменту щодо всіх екологічних характеристик підприємства, а не лише щодо забезпечення екологічної безпеки. Система екологічного менеджменту відповідно до цього стандарту передбачає:

- формування та підтримання  екологічної політики підприємства;

- визначення і виконання вимог  екологічного законодавства;

- наявність організаційної структури  екологічного управління;

- визначення екологічних аспектів діяльності підприємства та вимінювання екологічних показників функціонування системи;

- розробка екологічних програм  для планування екологічних заходів;

- визначення процедури здійснення  екологічно небезпечних робіт;

- підготовку персоналу для знання процедур системи;

- налагодження інформаційних зв'язків  між підрозділами підприємства, державними органами, іншими організаціями;

- управління документацією системи  для підтримання її в актуальному  стані;

- визначення процедури реагування на надзвичайні екологічні ситуації;

- виявлення відхилень і підготовка  коригувальних і запобіжних дій;

- реєстрація екологічних характеристик  та інших даних системи;

- екологічний аудит і аналіз  з боку керівництва;

- постійне поліпшення системи  екологічного менеджменту.

Як бачимо, у системі екологічного менеджменту важливе значення мають: визначення екологічних аспектів діяльності підприємства, визначення вимог екологічного законодавства, планування екологічних заходів для управління екологічними аспектами і постійного поліпшення результативності системи.

Але система екологічного менеджменту може бути вбудована в систему управління якістю згідно ДСТУ ІСО 9001-2001. Екологічні характеристики є невід'ємною складовою показників якості продукції, тому загальне управління якістю передбачає врахування й екологічних характеристик. Через це багато з підприємств, які впровадили систему управління якістю (в Україні – близько 700) інтегрують систему екологічного менеджменту у свої системи управління якістю [7, с. 212].

Таким у загальних рисах є чинне законодавство України про здійснення екологічного менеджменту. Істотною проблемою ефективності законодавства про екологічний менеджмент є його розрізненість по великій кількості нормативно-правових актів. Навіть фахівцям важко дослідити всю сукупність приписів щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності, не кажучи вже про керівників окремих підприємств. Крім того, проблемою законодавства про екологічний менеджмент є його недосконалість і суперечливість: окрім того, що в нас вже досить багато прийнято актів екологічного законодавства, смороду не завжди узгоджені один з одним, доволі часто один одному суперечать. Чи не тому керівництво вітчизняних підприємств, зазвичай, мало уваги приділяє екологічним проблемам?

Безумовно, для того, щоб забезпечити ефективність екологічного менеджменту в Україні, потрібно удосконалити законодавство в цій царині. Це можна зробити або шляхом кодифікації норм законодавства про екологічний менеджмент, або шляхом його інкорпорації. Крім того, для ефективного впровадження систем екологічного менеджменту необхідно опрацювати методичні рекомендації та деталізовані інструкції щодо порядку їх впровадження, адже викладення вимог до систем екологічного менеджменту в міжнародному стандарті не завжди є зрозумілим для керівника українського підприємства. Найкращим способом удосконалення законодавства про екологічний менеджмент в Україні, на наш погляд, буде прийняття закону “Про екологічний менеджмент”, який би встановив загальні вимоги до екологічного менеджменту підприємств (як системного, так і несистемного характеру). Разом з тім, слід привести до єдиної системи й екологічне законодавство України, яку регулює порядок використання підприємствами природних ресурсів, поводження з джерелами екологічної небезпеки та взаємодію з державними екологічними органами.

Ідеальна модель законодавства про екологічний менеджмент винна складатися з закону, який установлює загальні положення про екологічний менеджмент, а також уніфікованої системи природноресурсного законодавства, законодавства про екологічно небезпечну діяльність і про управління в галузі екології. Добрі опрацьований кожний елемент цієї системи дозволити забезпечити її ефективність. Іншим складником державної політики щодо екологічного менеджменту має статі інформування керівників підприємств про законодавчі моделі екологічного менеджменту, адже багато хто з їх просто не знає про можливість впровадження таких систем на своєму підприємстві.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що законодавство України про екологічний менеджмент потребує вдосконалення, також потребує вдосконалення і державна політика щодо екологічного менеджменту. При вдосконаленні законодавства необхідно здійснити його систематизацію для розробки злагодженої системи законодавства про екологічний менеджмент. Алі порядок розробки і впровадження такої системи – предмет подальших наукових досліджень щодо екологічного менеджменту. Перспективними напрямками подальших наукових досліджень є також механізм впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах України.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Екологічне право України/ за  ред. Попова В. К., Гетьмана А. П. –  Х., 2001. – 480 с.

2. Андрейцев В. І. Право екологічної  безпеки: навчальний та науково-практичний  посібник.- К., 2002. – 332 с.

3. Кашенко О.Л. Фінанси природокористування. – Суми, 2000. – 317 с.

4. Сєров Г. П. Екологічний аудит. Концептуальні й організаційно-правові  основи. – М., 2000. – 768 с.

5. Національна програма екологічного  оздоровлення басейну Дніпра  та поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Заради України від 27.02.97 р. № 123/97-ВР.

6. ДСТУ ІСО 14001-97 Системи управління  навколишнім середовищем. Склад  та опис елементів і настанови  щодо їх застосування. – К.: Держстандарт, 1998.