Экологические преступления

До найважливіших спеціальних  функцій державного управління в галузі екології належать:

• екологічна експертиза її проведення в Україні регламентується законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ VI) і «Про екологічну експертизу».
• екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
• Відповідно до Концепції Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2004 року №992-р, негативне становище в галузі екології зумовлене незадовільним функціонування державної системи моніторингу довкілля. Програмою передбачається проведення заходів, спрямованих на поліпшення стану навколишнього середовища.
• Інформаційна система повинна володіти різноманітним банком еколого-економічних і юридичних даних. Вона має відповідати загальним принципам охорони довкілля, раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки.
• Облік природних ресурсів передбачає ведення природоресурсових кадастрів, Червоної і Зеленої книги України. Порядок їх ведення встановлюється Кабінетом Міністрів України шляхом затвердження відповідних положень.

В Україні  система  державного екологічного управління базується  на організаційному поєднанні органів  державної влади, які і є суб’єктами державного управління. Екологічне управління залежно від суб’єктів, які його здійснюють, можна чітко поділити на державне, самоврядне і громадське.

Органи державного екологічного управління поділяються  залежно від виконуваних ними функцій на загальні і спеціальні.

Систему загальних  органів державної влади у галузі екології складають Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, Президент України, місцеві державні адміністрації.

Міністерство охорони  навколишнього природного середовища України, Державний комітет України із земельних ресурсів, ,Державний комітет України по водному господарству є основними спеціально уповноваженими органами державного екологічного управління.

3. Правові аспекти міжнародної екологічної діяльності.

На підставі ст.71 Закону України « Про охорону наколишнього природного середивища» Україна бере участь у міжнародному співробітництві у галузі охорони наколишнього середовища на державному та громадському рівнях відповідно до законодавства України та міжнародного права.

Міжнародне  екологічне право – це галузьміжнародного  права, що складається із сукупоісті правовох норм та правовідносин, які виникають між міжнародними суб’єктами з приводу охорони навколишнього природного середовища від транскордонного забруднення, збереження та раціонального викоритання зникаючих видів рослинного та тваринного світу, забезпечення міжнародної екологічної безпеки громадян.

Суб’єктами міжнародних екологічних відносин є держави, міжнародні урядови та неурядові організації, а також в передбачених міжнародно-правовими нормами випадках юридичні та фізичні особи, які здійснють вплив на стан навколишнього природного середовища у міжнародних просторах.

Об’єктами міжнародного екологічного права є Світовий океан, повітряний простір, Космос, Антарктида, мігру.чі дикі тварини тощо.

Загальні принципи міжнародного права:

• повага до державного суверенітету;
• суверенна рівність всіх держав;
• взаємна вигода;
• невтручання у внутрішні справи іншої держави;
• добросовісне виконання міжнародних зобов’язань;
• мирне вирішення спорів та деякі інші.

Спаціально-галузевими принципами міжнародного права;

• право кожного на здорове життя;
• пріоритет екологічних прав і інтересів людини в процесі безперервного соціального розвитку;
• рівна екологічна безпека;
• регулярний обмін інформацією про екологічну ситуацію;
• співробітництво в надзвичайних екологічних ситуаціях;
• запобігання та мирне врегулювання спорів.

Джерела міжнародного екологічного права – це сукупність нормативно-правових актів міжнародного екологічного законодавства, які приймаються компетентними на те органами.

Джерелами універсального міжнародного екологічного права є:

• Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини(1972р.).
• Декларація ООН з навколишнього середовища (1972р.).
• Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, яким загрожує зникнення (1973р.)
• Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню моря з суден (1973р.).
• Міжнародна конвенція х охорони людського життя на морі (1974р).
• Конвенція про заборону військового або іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище(1977р).
• Конвенція ООН з морського права (1982р.).
• Декларація про збереження флори, фауни та середовища їх існування (1988р.).
• Декларація Ріо-де-Жанейро про навколишнє середовище та розвиток (1992р.).
• Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1992р.).
• Конвенція про ядерну безпеку (1994р.).
• Об’єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами (1997р.).
• Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі (2001р.).

Джерелами регіонального  міжнародного екологічного права є:

• Конвенція про захист Чорного<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" fo