Домогосподарство як суб’єкт ринку, його доходи

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

 

з дисципліни: «Політична економіка»

 

 

 

 

 

 Виконала:

                                                                                                              Таран  О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ – 2014

 

 

 

 

План

 

1. Домогосподарство як суб’єкт ринку, його доходи	3
Задача 1	10
Задача 2	11
Задача 3	12
Список використаної літератури	13

 

 

 

1. Домогосподарство як суб’єкт ринку, його доходи

 

Домогосподарство — унікальне соціально-економічне утворення, основа життєдіяльності будь-якого суспільства. У ньому концентруються всі аспекти людського життя: біологічні, соціальні, економічні; а основою завжди була, є та залишається сім'я — засноване на шлюбі і кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Принципова відмінність між поняттями "домогосподарство" і "сім'я" полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, які ведуть загальне із сім'єю домашнє господарство, але не пов'язані з членами сім'ї відносинами спорідненості. З цих міркувань, одна людина, котра живе окремо, не вважається сім'єю, проте її діяльність із самостійної організації побуту є домогосподарством, яке може складатися з однієї або кількох сімей.

Є різноманітні визначення домогосподарств, проте найбільш вживане таке: домогосподарство — сукупність фізичних одиниць — резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування. При проведенні Всеукраїнського перепису населення 2001 р. використовувалось визначення домогосподарство як сукупності осіб (або однієї особи), які спільно проживають в одному житловому приміщенні (його частині), ведуть спільне господарство (мають спільні витрати на утримання житла, харчування тощо), повністю або частково об'єднують та витрачають кошти: ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або не перебувати в них. З погляду системи національних рахунків, домогосподарства є одним є одним із п'яти інституційних секторів національної економіки (поряд з нефінансовими та фінансовими корпораціями, сектором загального державного управління та некомерційними організаціями). Система національних рахунків дає визначення домогосподарства як невеликої групи людей, що проживають в одному помешканні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів і послуг. Загальним у всіх цих визначеннях є спільне проживання та спільний побут. Спільне проживання і ведення побуту передбачають спільні витрати, тобто члени домогосподарства повинні мати спільний бюджет для задоволення своїх потреб (при цьому наявність споріднення або свояцтва не передбачається).

Сектор домашніх господарств у рамках його економічної діяльності поділяють на підсектори: наймані працівники; роботодавці; самостійно зайняті працівники; отримувачі доходу від власності та трансфертів.

Згідно з аналізом моделі кругообігу домогосподарство можна визначити як економічну одиницю, яка складається з однієї або кількох осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти для задоволення матеріальних та інших потреб (рис. 1).

Рис. 1. Домогосподарства в економічному кругообігу ресурсів у секторах економіки

Основна характеристика сектору домогосподарств в умовах ринкової економіки полягає в тому, що цей сектор є основним споживачем ринкових та не-ринкових продуктів і послуг, а також власником факторів виробництва (земля, праця, капітал). Він формує пропозицію робочої сили і попит на матеріальні блага та послуги, в обмін отримує дохід, одна частина якого споживається, а інша зберігається у формі заощаджень або може бути використана як інвестиції.

Загалом фахівці виокремлюють чотири основні функції домогосподарств:

1) постачальницьку, яка  полягає у постачанні на відповідні ринки праці, капіталу та інших ресурсів;

2) виробничу, суть якої  полягає у виробництві готової  продукції та наданні послуг, забезпеченні ними ринку (сільськогосподарська  продукція, ремонтні, ремісничі та  інші послуги, сімейний бізнес);

3) споживчу, що зумовлена  самою природою домогосподарства, яке є основним споживачем  товарів і послуг на ринку;

4) заощаджу вальну (інвестиційну), яка має місце за умови неповного  використання поточних доходів  на споживання.

Домогосподарство як специфічний суб'єкт господарювання має відповідну мету, яка за своєю значимістю поділяється на головну (стратегічну) і проміжну, підпорядковану головній (тактичну). Загальна мета ведення домогосподарства — досягнення високого рівня облаштування домашнього побуту і підвищення матеріального достатку. Інші цілі домогосподарства можуть відрізнятися залежно від ціннісних орієнтацій, ресурсів і можливостей сім'ї. Головною метою домогосподарства можуть бути: розвиток будь-якого виду домогосподарської діяльності, організація індивідуального підприємництва, накопичення сімейних заощаджень, будівництво житла, купівля автотранспорту тощо. При цьому проміжна (тактична) мета ставиться задля досягнення головної (стратегічної).

Основними завданнями домогосподарств в умовах економіки ринкового типу є такі:

— прогнозування на близьку та віддалену перспективи змін у потребах з урахуванням демографічних зрушень у складі сімей та домогосподарств;

— прогнозування змін у бюджеті домогосподарства;

— планування діяльності членів домогосподарства;

— планування і контроль за змінами у сімейному бюджеті;

— відстежування економічної кон'юнктури у змінному навколишньому економічному середовищі;

— ведення обліку доходів і витрат.

Для визначення економічного становища домогосподарства найчастіше застосовують два поняття: дохід і майно (багатство) (див. таб.1)

Таблиця 1

Дохід і майно домогосподарства

Дохід	Майно (актив)
Трудові доходи: заробітна плата та виплати інші трудові доходи дохід самостійно зайнятих Дохід від власності: рента дивіденди проценти Трансферти і платежі: соціальна допомога малозабезпеченим допомога у зв'язку з безробіттям	Матеріальні об’єкти: власний будинок майно, що приносить ренту автомобілі інше нерухоме майно Фінансові: готівка поточні рахунки ощадні рахунки акції та взаємні фонди участь у партнерстві

 

Дохід домогосподарства – це загальна сума грошей, яку отримала особа або родина протягом певного періоду (як правило, за рік). Дохід складається із заробітної плати та інших трудових доходів, доходів від власності, у тому числі ренти, процентів, дивідендів, а також із трансфертних платежів, зокрема соціальної допомоги малозабезпеченим або допомоги у зв'язку з безробіттям.

Майно — це чиста вартість активів, якими домогосподарство володіє на певний момент часу. Майно — це нагромадження грошей, а дохід — потік грошей упродовж певного періоду. До майна домогосподарства належать матеріальні об'єкти — будинки, автомобілі, інші споживчі блага тривалого користування, земля, а також фінансові ресурси — готівка, ощадні рахунки, акції, облігації тощо. Складові майна називають активами, а зобов'язання, тобто борги, — пасивами. Різниця між сумою активів і сумою пасивів на певний момент часу називається власним капіталом або майном на певний період часу.

Дохід домогосподарства розглядається у цьому разі через теорію цін. Заробітна плата є ціною праці, рента — ціною землі, а процент — ціною капіталу. Для більшості населення розвинених країн заробітна плата є основним джерелом існування і становить, як правило, від 2/3 до 3/4 національного доходу.

Заробітна плата — це сума грошей, що сплачується найманому працівнику за використання його праці. Основним фактором, що впливає на рівень заробітної плати, є ефективність використання трудових ресурсів, яка вимірюється показником "продуктивність праці" (або трудомісткістю).

Продуктивність праці — це відношення кількості виробленої продукції до кількості праці, що використали на виробництво цієї продукції. Трудомісткість — це кількість праці, використаної на виробництво одиниці продукції в одиницю часу. В свою чергу, на продуктивність праці впливає ефективність використання інших виробничих ресурсів, тобто фондовіддача і матеріаловіддача.

Домогосподарства можуть використати весь отриманий дохід на споживання, а можуть заощадити частину коштів:

І = С + S,                                           (1)

де І— дохід домогосподарства;

С — поточне споживання:

S — заощадження.

Заощадження скорочує поточне споживання на величину майбутнього споживання. Тобто індивід, заощаджуючи, відмовляється від поточного споживання з метою збільшення його в майбутньому для себе або прийдешніх поколінь. На заощадження впливають такі чинники, як дохід споживача, інфляційні очікування та процент на капітал. Одним з основних факторів, що визначає обсяг споживання, є величина доходу: що він більший, то більше заощаджень зробить індивід. Інфляційні очікування негативно впливають на заощадження: що вищою очікується інфляція, то менше домогосподарства схильні заощаджувати.

Якщо споживач відмовляється від споживання, то він розраховує, що йому оплатять це. Ціна відмови від споживання у поточному періоді заради споживання у майбутньому називається процентом.

Процент — це дохід, який отримує домогосподарство за рахунок використання грошей іншою особою (або за позику). Що процент виший, то більшою буде схильність до заощадження у домогосподарства. Можна підрахувати нинішню ціну тієї грошової одиниці, що можна отримати у майбутньому. Якщо сьогодні заощадити 1 гр. од., то через рік за ставки процента і можна отримати: 1гр.од. * (1 + і). Тобто 1 гр. од., яку отримують через рік, нині коштує менше 1 гр. од., а саме: 1 гр. од./(1 + і). Грошова одиниця, яку, отримають через 2 роки, сьогодні коштує 1 гр. од./(1 + і)2 тощо. Звідси можна вивести поняття "поточна дисконтна приведена вартість" (PDV) — це існуюча сьогодні вартість 1 гр. од., сплачена через певний період часу.

Якщо період часу дорівнює одному року, то поточна дисконтна приведена вартість дорівнюватиме:

PDV = 1/(1 +і).                                           (2)

У разі збільшення терміну до n років поточна дисконтна приведена вартість становитиме

PDV = 1/(1 + i)n.                                           (3)

Ці висновки ґрунтуються на моделі міжчасового вибору І. Фішера, відповідно до якої рівень споживання залежить не лише від поточного доходу, а й від доходу, який домогосподарство планує отримати у майбутньому. Американський економіст Ф. Модильяні, який розвинув погляди І. Фішера, висунув гіпотезу життєвого циклу, згідно з якою споживання залежить від доходу, що отримує індивід протягом усього життя. М. Фрідмен вважає, що поточний дохід Y складається з постійного Yp і тимчасового Yt доходу:

Y = Yp + Yt.                                           (4)

Постійний дохід пов'язаний з основною сферою діяльності індивіда, його легко планувати на майбутнє, він виступає як деяка середня величина. Тимчасовий дохід зумовлений випадковими заробітками, які можуть бути більшими, меншими або бути відсутніми взагалі, тому їх можна розглядати як певне відхилення від середньої величини, випадкові заробітки важко планувати. Домогосподарства орієнтуються, як правило, на постійний дохід, тому зміни у споживанні пов'язані насамперед з ним.

Джерелом доходів домогосподарства також є рента, отримувана в результаті існування приватної власності на землю.

Рента — це плата за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена. Всі власники землі, незалежно від її якості, отримують абсолютну ренту. На кращих за родючістю землях власники також мають диференціальну ренту. Насправді рента становить лише частину суми, що орендар сплачує землевласнику.

Крім ренти орендар сплачує амортизацію на будівлі, розташовані на землі, а також процент на вкладений капітал. Будівництво споруд і будівель на землі, витрати, пов'язані з поліпшенням родючості землі, розвиток інфраструктури приводять до того, що в структурі орендної плати дедалі більшу частку становлять амортизація та процент на капітальні вкладення. Що менший термін контракту, то більше можна підняти орендну плату, обґрунтовуючи це поліпшеною якістю землі або інфраструктурою господарства, що розвивається.

Ще одним з видів доходу від власності є дивіденди.

Дивіденди — це дохід, який отримує власник акцій; це частина прибутку акціонерного товариства, яку щороку розподіляють між акціонерами за їх акціями і яка залежить від величини чистого прибутку і кількості акцій. Постійне вдосконалення акціонерних форм виробництва, активне сприяння цим процесам з боку держави дали змогу істотно розширити коло осіб, що володіють акціями. У країнах Заходу кожен третій дорослий громадянин є акціонером. В Україні ця форма власності ще не набула такого поширення, але процеси трансформації власності, приватизація сприяють формуванню ринку цінних паперів у нашій країні.