Форми української держави

 

 

 

 

 

 

 

 

Форми української  держави.

 

ПЛАН

 

Вступ

 

Для збагнення такого складного соціального інституту, як держава у вітчизняній теорії держави і права особливе місце виділяється вивченню форми держави.

Для вивчення форми держави, розкриття її ролі в політичних процесах надзвичайно важливого значення набуває підхід до форми як до організації  змісту. Поняття “організація”  припускає з'ясування своєрідності внутрішніх аспектів форми з погляду принципів об'єднання взаємодіючих елементів цілого в системі, а також зовнішнього вираження цих принципів у діяльності як елементів системи, так і всієї системи в цілому (стосовно інших систем). За допомогою такого підходу в загальній теорії держави і права відкривається можливість не тільки вирішення нових проблем, але що не менш важливо, також і можливість нового підходу до традиційних, “старих“ питань науки. Для розгляду форми держави варто звернути увагу на наступні аспекти.

По-перше, форма в зв'язку із сутністю держави як суспільного  явища. У даному аспекті під формою держави розуміється специфічний  спосіб вираження сутності, система  органів, “машина”, за допомогою якої здійснюється класове панування  на противагу некласовим, неполітичним, недержавним способам. Існування державної влади знаходить своє відображення в її органах, армії, адміністрації, суддях і інших установах, що складають специфічну і постійну форму буття держави.

По-друге, форма в її безпосередньому зв'язку з явищем (як виявлення сутності прояв її зовні ). У співвідношенні “форма-явище” виступає зовнішня форма держави, тобто прояв зовні визначеної його організації (пристрою). Розрізняють організацію верховних органів влади (монархію, республіку), взаємовідносини органів класової влади з населенням, територіальну структуру державної влади .

Форма держави - складне  суспільне явище, що містить у  собі такі взаємозалежні елементи як форму правління та форму державного устрою.

У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку і взаємодії. Разом з тим форма існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми держави.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні  особливостей форм української держави  на всьому етапі становлення української  державності.

Поставлена мета обумовила  необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• дослідити сутність поняття „форма держави”;
• розглянути форми та державного правління та державного устрою;
• вивчити особливості форм української держави.

Предметом курсової роботи є відносини з приводу становлення  форми державного правління.

Об’єктом курсової роботи виступають форми української держави.

Курсова робота складається  із двох частин, в яких послідовно розглянута поставлена проблема.

 

Розділ 1 Сутність поняття „форма держави”

1.1 Форми державного правління

 

Форма правління являє  собою структуру вищих органів державної влади, порядок їхнього утворення і розподіл компетенції між ними. Форма державного правління дає можливість усвідомити:

• як створюються вищі органи держави і яка їхня будівля;
• як будуються взаємини між вищими й іншими державними органами;
• як будуються взаємини між верховною державною владою і населенням країни;
• якою мірою організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права і волі громадянина.

По зазначених ознаках  форми державного правління поділяються  на :

• монархічні (одноособові, спадкоємні)
• республіканські (колегіальні, виборні)

Монархія. Монархія - це така форма правління, при якій верховна влада одноособова і переходить , як правило, у спадщину.

Основними ознаками класичної  монархічної форми управління є:

• існування одноособового глави держави, що користується своєю владою довічно ( цар, король, імператор, шах );
• спадкоємний порядок наступності верховної влади;
• представництво держави монарха за своїм розсудом;
• юридична безвідповідальність монарха.

Монархія виникла в  умовах рабовласницького суспільства. При феодалізмі вона стала основною формою державного правління. У буржуазному ж суспільстві збереглися лише традиційні, в основному формальні риси монархічного управління.

У свою чергу монархія поділяється на :

• абсолютну
• обмежену ( парламентську )
• дуалістичну
• теократичну
• парламентську

Абсолютна монархія - така форма правління, при якій верховна державна влада за законом цілком належить одній особі.

Основною ознакою абсолютної монархії є відсутність будь-яких державних органів, що обмежують компетенцію монарха. Виникнення абсолютизму зв'язане з процесом зародження буржуазних відносин. До найбільш істотних рис абсолютної монархії відносяться чи ліквідація, чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, наявність у його безпосереднім підпорядкуванні і розпорядженні постійної армії, поліції і розвитого бюрократичного апарата.

Влада в центрі і на місцях належить не великим феодалам, а чиновникам, що можуть призначатися і звільнятися монархом. Державне втручання в приватне життя в епоху абсолютизму здобуває більш цивілізовані форми, одержує юридичне закріплення, хоча по - колишньому має примусову спрямованість. В історії такими країнами були Росія XVII - XVIII століття і Франція до революції 1789 року.

Конституційна монархія являє собою таку форму правління, при якій влада монарха значно обмежена представницьким органом. Звичайно це обмеження визначається конституцією, затверджуваної парламентом. Монарх же не в праві змінити конституцію.

Як форма правління, конституційна монархія виникає в період становлення буржуазного суспільства. Формально вона не втратила свого значення в ряді країн Європи й Азії і сьогодні ( Англія, Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція й ін.).

Конституційна монархія характеризується наступними основними ознаками:

• уряд формується з представників визначеної партії ( чи партій), що одержали більшість голосів на виборах у парламент;
• лідер партії, що володіє найбільшим числом депутатських місць, стає главою держави;
• у законодавчій, виконавчій і судовій сферах влада монарха фактично відсутня, вона є символічною;
• законодавчі акти приймаються парламентом і формально підписуються монархом;
• уряд відповідно до конституції несе відповідальність не перед монархом , а перед парламентом.

Прикладами такої монархії можна вважати - Великобританію, Бельгію, Данію.

При дуалістичній монархії державна влада носить двоїстий характер. Юридично і фактично влада розділена  між урядом, сформованим монархом, і парламентом. Уряд у дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідальний перед ним. Монарх при цьому виражає переважно інтереси феодалів, а парламент представляє буржуазію й інші шари населення. Подібна форма правління існувала в кайзерівській Німеччині (1871 - 1918 р. ), зараз у Марокко. У деяких державах монарх очолює не тільки світське, але і релігійне управління країною. Такі монархи звуться теократичні (Саудівська Аравія ).

Така коротка характеристика основних різновидів монархічної форми  державного правління .

Республіка. Республіка - це така форма правління, при якій верховна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний строк.

Загальними ознаками республіканської форми правління  є:

• існування одноособового і колегіального глави держави;
• виборність на певний строк глави держави й інших верховних органів державної влади;
• здійснення державної влади не по своєму велінню, а з доручення народу;
• юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;
• обов'язковість рішень верховної державної влади.

Республіканська форма  правління в остаточному виді сформувалася в Афінській державі. В міру розвитку громадського життя  вона видозмінювалася, здобувала нові риси, усе більше наповнялася демократичним  змістом .

Нараховується кілька основних різновидів республіканського правління . У свою чергу вони поділяються за формою державного устрою на :

• парламентарні;
• президентські.

Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління, при якій верховна влада  в організації державного життя належить парламенту .

У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з  числа депутатів, що належать до тих  партіям, що мають у своєму розпорядженні  більшість голосів у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом у своїй діяльності. У випадку втрати довіри більшості членів парламенту, уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів.

Як правило, глава держави  в подібних республіках обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою. Процедура обрання глави держави в сучасних парламентарних республіках неоднакова. В Італії, наприклад, президент республіки обирається членами обох палат на їхньому спільному засіданні, але при цьому у виборах беруть участь по три депутата з кожної області, обраних обласною радою. У федеративних державах участь парламенту в обранні глави держави, також розділяється з представниками членів федерації. Так у Німеччині президент обирається федеральними зборами, що складаються з членів бундестагу, і такого ж числа обличчя, обираних ландтагами земель на засадах пропорційного представництва. Вибори глави держави в парламентарній республіці можуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно для Австрії, де президент обирається терміном на шість років.

Глава держави в парламентарній республіці має повноваження: обнародує  закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами та ін.

Глава уряду ( прем'єр - міністр, голова ради міністрів, канцлер) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний ним уряд, що здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що уряд лише тоді правомочний здійснювати управління державою, коли він користується довірою парламенту.

Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, що реально забезпечує демократизм громадського життя, свободу особи, створює справедливі умови людського “гуртожитку”, засновані на засадах правової законності. До парламентарних республік можна віднести ФРН, Італію ( по конституції 1947 р. ), Австрію, Швейцарію, Ісландію, Індію й ін.

Президентська республіка - один з різновидів сучасної форми  державного правління, що поряд з парламентаризмом з'єднує в руках президента повноваження глави держави і глави уряду .

Найбільш характерні риси президентської республіки:

• позапарламентський метод обрання президента і формування уряду;
• відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом;
• більш широкі, ніж у парламентській республіці, повноваження глави держави.

Класичною президентською республікою є Сполучені Штати  Америки. Відповідно до конституції  США, в основі якої лежить принцип  поділу влади, чітко визначено, що законодавча влада належить парламенту, виконавча -президенту, судова - Верховному суду. Президент США обирається населенням країни шляхом непрямого голосування ( виборів ) - через колегію вибірників. Кількість вибірників повинна відповідати числу представників кожного штату в парламенті ( конгресі ). Уряд формується перемігшим на виборах президентом, з облич приналежних до його партії.

Президентська форма  правління в різних країнах має  свої особливості. В Франції президент  обирається загальним голосуванням. Обраним вважається кандидат, що одержав абсолютну кількість голосів. Такий же порядок обрання президента встановлений у Росії в 1991 р.