Кобзарство в часи радянського тоталітарного режиму

Кобзарство в часи радянського  тоталітарного режиму

Особливе місце в українському музичному інструментарії посідають  кобза і бандура, які протягом тривалого історичного проміжку часу вважалися одним і тим  самим музичним інструментом, а його різні назви синонімічними. Самі носії кобзарської традиції також  мали назви “кобзарі” і “бандуристи” або узагальнюючу “кобзарі-бандуристи”. То ж і ми користуватимемося цією термінологією. 
Кобзарство - це символ волелюбної вдачі українського народу, чистоти його духовних помислів, основаних на високих моральних принципах християнства. Кобзарство – своєрідне явище української культури, видатне мистецьке і загалом духовне досягнення запорізького козацтва. Кобзарям належить славне місце в історії українського народу. М.Гоголь називав їх охоронцями бойової слави нашої батьківщини, поетами й літописцями.1 У кобзарських піснях і думах оспівані сторінки драматичної історії українського народу, герої національно-визвольного руху, постаті козацьких гетьманів. Значна увага в репертуарі кобзарів приділялася побуту, родинним стосункам, моралі людських взаємин.2 
У ХVI ст. з утворенням Запорозької Січі та наступним перетворенням її у військово-політичний центр Української держави кобзарство стає органічною і невід’ємною частиною життя і побуту козацтва.3 І так само, як віщий співець супроводжував похід давньоруського війська на половців, через кілька століть кобзарі своїм словом і піснею “запалювали” козацьке військо на боротьбу з турками і татарами. Джерела свідчать, що ще за часів Київської Русі існували співці, які виконували твори на історичні теми. У “Слові о полку Ігоревім” зображується легендарний Боян, що “співав славу” воїнам-князям. У Київському літописі від 1137 р. згадується співець Мануйло, а у Волинському літописі від 1241 р. – Митус. Отже, це наші пракобзарі. А кобзарі часів козаччини – безпосередні їх спадкоємці.4 
Кобзарство з його жадобою волі та правди стало символом українського демократичного руху до національної незалежності й соціальної справедливості. Кобзарі брали активну участь у революційних подіях 1905-1907 рр., в університетських сходках національно свідомих студентів. 
Кобзарі-бандуристи радо сприйняли проголошення незалежності України в 1917 р., а перша Українська капела кобзарів (“Хор кобзарів”), організована і керована “Бандуристом у фраку” Василем Ємцем, користувалася підтримкою українського уряду. З листопада 1918 р. вона дебютувала в театрі Бергоньє з широкою програмою, до якої входили і кобзарські твори: “Дума про смерть бандурника”, “Пісня про Морозенка”, “Літав орел”. Учасниками капели були М.Теліга, Ф.Діброва, А.Слідок, Г.Копан, Г.Андрійчук, О.Дзюбенко, Ф.Панченко – всього з керівником 8 чоловік.5 Від цього колективу фактично починається родовід Національної заслуженої капели бандуристів України. 
На жаль, українська державність була знищена більшовизмом, вождям якого кобзарство було потрібне лише як ширма для демонстрації власної “шани” до національних традицій, а також для уславлення нової влади. 
Творчість кобзарів 20-50-х рр. ХХ ст. Ф.Кушнерика, І.Запорожченка, Є.Мовчана, Є.Адамцевича, П.Носача, О.Маркевича. П.Гузя, П.Древченка, П.Гащенка, С.Пасюги та інших була строго підпорядкована більшовицькій агітаційно-пропагандистській системі. Вони виступали на агітмайданчиках, у колгоспних бригадах, червоних кутках, їх репертуар і самі виступи були повністю контрольованими тогочасною ідеологічною машиною. Яскравими прикладами “кобзарського” репертуару в ці роки можуть бути пісні “Слава комуні і Леніну” І.Запорожченка, “Навіки з Москвою” та “Сяють зорі комунізму” П.Носача. “Дума про Леніна” Є.Мовчана, “Про піонера Павлуся” та дума “Батько Ленін” Ф.Кушнерика, “На смерть комунара” Є.Адамцевича тощо.6 
Безсумнівно, для самих кобзарів ці твори були своєрідною індульгенцією, що давала їм право на виступ, до якого вдавалося включити дещо із старовинного кобзарського репертуару. Такі індульгенції давали і бодай мінімальну можливість видатним діячам української культури: поетам М.Рильському, П.Тичині, фольклористам Ф.Колесі, К.Квітці, історику Д.Яворницькому та іншим – підтримувати кобзарство певними окремими акціями.7 
Справжнє ж автентичне кобзарство як унікальний вид української народної творчості – знищувалось. Цензура категорично забороняла вільне творення дум і пісень. Строго обмежувалася українська національна та історична тематика в репертуарі. Виступи кобзарів-бандуристів у людних місцях суворо контролювалися, а тих, хто сповідував традиційне кобзарство, - жорстоко переслідували.8 
Традиційна українські пісні та думи починають відбивати реалії селянської трагедії 1932-1933 рр. Серед них сумно знаменита “Дума про голод”, за виконання якої 225 кобзарів були розстріляні за Харковом в 1934 році.9  
Натомість значно розширюється використання бандури в академічній музиці. Гра на бандурі вивчається в системі державних музичних учбових закладів: у музичних школах, училищах, консерваторіях, академіях. Пріоритетна роль у цій справі належить Київській державній консерваторії, де в 1938 р. вперше у колишньому Радянському Союзі відкрито кафедру народних інструментів, а в 1950 – клас бандури, до викладання в якому були запрошені бандуристи-педагоги В.Кабачок, А.Бобир, а пізніше – А.Омельченко.10 
Таким чином, історія кобзарства в період існування сталінської тоталітарної системи була надзвичайно трагічною і повторювала долю всього українського народу, включаючи масове нищення, репресії, ідеологічний тиск.

Список використаних джерел та літератури

1. Апанович О. Культура козацтва // Українська культура. – 1991. - №1. – С.3.  
2. Лавров Ф. Кобзарі. – К.: Мистецтво, 1980. – С.16-17. 
3. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків: У 3 т. – К.: Наукова думка, 1991. – Т.1. – С.295. 
4. Ткачук П. Кобзарство, музика та усна народна творчість на Запоріжжі // Історична наука: проблеми розвитку. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. – С.201. 
5. Черкаський Л.М. Українські народні музичні інструменти. – К.: “Техніка”, 2003. – С.93. 
6. Там само. – С.94. 
7. Черемиський К. Повернення традиції. – Х.: Центр Леся Курбаса, 1999. 
8. Там само. 
9. Капустян Г. Голод і селянська ментальність // Голод-геноцид 1933 року в Україні. – Київ-Нью-Йорк: Вид. М.П.Коць, 2000. – С.182. 
10. Давидов М. Київська академічна школа народно-інструментального мистецтва. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1998. – С.14-21.