Право та мораль: співвідношення понять

Мораль складає сутність особистості людини, визначає сенс його життя. Моральна практика виникла, перш за все, з об’єктивної необхідності неформального регулювання взаємовідносин у громадському житті. У цьому і полягає основна функція моралі. При цьому подібна функція належить й до інших суспільних інститутів таких як, політичних та правових. Зрозуміти різницю між мораллю та правом – означає не тільки сутність моралі, але й вловити особливості її функціонування, в тому числі в процесі реалізації власних повноважень.

Звичаї і являють собою звичаєве право. Однак з того моменту, коли зовнішня сторона життєдіяльності людини відділилась від її внутрішнього духовного світу, почалось суперництво двох типів норм: моралі та права. Право управляло зовнішньою стороною, поведінкою, а мораль – внутрішньою. Незважаючи на протиборство між ними, правова норма живе лише завдяки моральному складу. Як тільки цей склад щезне, правова норма перестане існувати де-факто. Саме цим пояснюється багато „пустих” законів. Тому, як це не парадоксально, право зацікавлене в збереженні морального клімату, моральних цінностей які його живлять.

Мораль є одним з джерел формування права. Мораль була основою римського права, коли духовна ситуація в Римській імперії стала характеризуватися падінням моральності. Причому в цій ситуації, як в аналогічних історичних ситуаціях, ядром стає сконденсований мінімум моралі. У зв’язку з цим відомий російський філософ В.С. Соловйов говорив, що право це нижча межа, тобто деякий мінімум моральності – це лиш одна сторона формування юридичних норм. Іншою стороною, іншим джерелом є воля та інтереси правлячої верхівки, правлячого класу. Щодо волі та інтересів правлячого класу, то вони можуть носити досить різний характер. Інтереси правлячого класу можуть співпадати з інтересами суспільства, а в чомусь можуть і не співпадати і навіть носити диметрально-протилежний характер.

Моральні норми отримують ідейне обгрунтування у вигляді ідеалів добра, користі, правильності, справедливості, людяності тощо. На відміну від права виконання вимоги моралі санкціонується лише формами духовного впливу (суспільної оцінки, похвали або осуду). Моральні норми відображаються в суспільній (масовій) свідомості та існують у вигляді принципів, понять, ідеалів, правил поведінки, оцінок і т.д. Відповідно нема якихось особливих вимог до їх форми, головне в моральних нормах – це зміст. Мораль це продукт духовного життя суспільства, моральні норми містять у собі вищі ідеали людства. Міцність правового регулювання у своїй більшості визначаються тим, в якому ступені норми моралі стали частиною законодавства.

Право по-справжньому сильне тоді, коли його норми містять у собі мораль, моральні цінності.

В праві моральні цінності виконують подвійну роль. По-перше, на їх основі виробляються нові і вдосконалюються існуючі юридичні норми. По-друге, вони виступають як критерій якості права і правозастосувальної практики. Традиційні загальнолюдські цінності добра, істини, обов’язку, честі та гідності через посередництво моралі закріплюються сучасному російському та міжнародному законодавстві. Ступінь закріплення в законодавстві моральних цінностей являється показник рівня розвитку права та цивілізаційного суспільства. Таким чином мораль являється основою гуманізму в громадському та державному житті, основою гуманізму в праві. При цьому ми з певним ступенем повинні усвідомлювати, що норми права, котрі формальним чином регламентують навіть посадові повноваження, компетенцію та найважливіші процедури діяльності державних службовців, не можуть мати всезагального характеру. Одне лише право не здатне урегулювати всю багатоманітність взаємовідносин суспільства в цілому та держави, громадянами та організаціями. Чим більше меж дозволеного та можливого, тим менше стандартизований і драматизований управлінський процес прийняття і виконання рішень, тим ширше поле для виявлення особистісного, індивідуального, присутнє лише для конкретної особи. Навіть неохоплену юридичними нормами сферу професіональної діяльності державних службовців визначають соціальні норми – загальноприйняті норми моралі та моральності, управлінської етики, допустимої поведінки, загальної та ділової культури. І дотримання цих норм являється досить важливим фактором. Їх соціальна значимість в державному управлінні посилює роль моральних та етичних обмежувачів та регуляторів громадської, службової діяльності та поведінки.

Мораль як і право, регулює відносини між особистістю та особистістю, особистістю та суспільством, державою та громадянами, але регулює лише в межах діючого офіційно правового поля – коли є відповідні даній ситуації закони, нормативні документи. Один з вітчизняних філософів А.А. Гусейнов так визначає особливості моралі:

а) мораль характеризує здатність людини жити у зв’зку і представляє собою форму відносин між людьми;

б) мораль не підпорядкована принципу причинності та корисності;

в) моральний закон не допускає розходження суб’єкта і об’єкта дії, тобто прокламувати мораль і практикувати її самому – це нерозривний процес;

г) мораль – це важкий тягар, котрий людина добровільно несе на собі. Мораль – це ніби гра, де людина ставить на кін саму себе. Сократ був вимушений випити отруту, Іісус Христос був розіп’ятий, Джордано Бруно був спалений, Ганді був вбитий. Такі ставки у цій грі.

Як бачимо, з правом як феноменом культури тут багато спільного. Відмінність в тому, що моральний закон виконується добровільно, людина сама приєднує його до себе. Закон правовий, юридичний – примусовий, обов’язковий, навіть за умови його сприянням людиною, незалежно від відношення до нього окремих людей.

Мораль і право не співпадають повністю, але між ними багато схожого, і вони виконують всезагальну соціальну функцію: регулюють поведінку людей. І мораль, і право являють собою сукупність відносно стійких форм (правил і приписів), що відображають загальне уявлення про справедливе та правильне. Ці норми мають всезагальний характер. Але за рідким виключенням, ці норми носять фіксований характер, тобто офіційно проголошуються державою. А норми моралі в основному живуть у свідомості. Не менш важливою відмінністю між ними є те, яким способом вони регулюють поведінку людей. Виконання норм права забезпечується при необхідності мірами примусу (адміністративними, кримінальними, економічними санкціями) за допомогою спеціального апарату правосуддя, котре виконується посадовими особами. Вимоги ж моралі підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, громадської думки або ж власного переконання індивіда. Виникаюча іноді невідповідність між вимогами закону та моральності у більшості випадків пов’язані не з відмінностями моралі і права як такими, а з протиріччями, що існують всередині форм контроля (між законодавством та його практичним здійсненням, між вимогами суспільства і власної совісті). Процес зближення і, у кінцевому підсумку, злиття моралі і права у форму свідомості, котра буде регулювати поведінку людей і громадський порядок, носить довготривалий та складний характер. І сприяти цьому процесу у вирішальній мірі мусить кодифікація моральних принципів та їх виконання як самого незаперечного закону. [3;40]

По-перше, слід нагадати відомий вираз видатного українського соціолога Микити Шаповалова про те, що „право – це не лише закон”. Вірність цієї тези підтверджується дедалі більше саме у тому сенсі, що право ширше і глибше за закон. Право в сенсі моралі – це комплексне явище, до складу якого входить і є на першому місці сам дух закону. Коли ж ідеться про приватні відносини, то можна говорити про існування договірного права. У систему права входить і рішення і Європейського суду, і Конституційного суду України. Хоч одразу розмежувати систему права і систему правового регулювання, оскільки, з точки зору моральності це різні речі.

По-друге не кожен закон є правом. Закон, прийнятий Верховною Радою, що набрав чинності може бути правом тоді, коли відповідає моральним засадам суспільства. Проблема моральності закону, зокрема моральності цивільного закону, була започаткована у ст. 5 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року. У ній йдеться про моральні цінності суспільства яке будує комунізм.

В сучасних умовах все біль важливим елементом морального регулювання виступає громадська думка. Вона, як відомо включає в себе не тільки оцінку діяння з точки зору норм моралі, але й певні реальні відносини, що складаються у відповідності до цієї оцінки, і конкретні практичні дії, в котрих виражаються відношення до людини, що творить благо чи зло. Але роль суспільної думки не обмежується тим, що воно виступає зовнішньо до індивіда сили, що примусом заставляє рахуватися з нормами моралі.

2.2 Взаємодія права та моралі

Взаємодія права і моралі у суспільстві – процес, що характеризується різноманітністю форм. Активно діючи на мораль право сприяє більш глибокому їх вкоріненню в суспільстві, в той же час під впливом морального фактора постійно збагачується: розширюється його моральна основа, підвищується авторитет зростає його роль, як регулятора суспільних відносин. Таким чином вплив права на мораль, відбувається зворотний вплив моралі на право. Право і мораль в суспільстві, доповняючі одне одного засоби соціального нормативного регулювання. В реальній дійсності право і мораль нерозривні. В процесі взаємодії, реалізуючи своє соціальне призначення право і мораль погоджено і цілеспрямовано формують нові суспільні відносини. В процесі сумісного регулювання суспільних відносин виникає якісно нове явище – морально-правовий вплив. Право і мораль як складові частини цього явища, не розчиняючись у ньому і не втрачаючи своїх індивідуальних властивостей, в сукупності утворюють соціальну цілісність, реально існуючу і впливаючу на суспільну практику. Особливо в сучасний період зростає значення моралі при застосуванні правових норм. Взаємодія права і моралі полягає у їх функціональній та соціальній взаємодії. Моральним визнається дотримання норм закону і навпаки – протиправна поведінка, що порушує норми чи суперечить закону є аморальною, засуджується суспільством. Правові норми багатьох міжнародних актів, що визначають принципи національного законодавства засновані на загальнолюдських принципах, морально обгрунтовані. Цей же принцип було взято за основу положень Конституції України. Глибше та повніше, ніж в інших нормативних актах, у ній відображені моральні погляди та спрямування українського народу в майбутнє. Моральна основа стає складовою частиною механізму дії правової норми, особливо у правозастосовній діяльності посадових осіб та державних органів. Аморально не знати функцій та повноважень, що покладаються на посадових осіб, аморально не виконувати їх чи прикриватися добрими намірами, свідомо переступати норми моралі та права, аморально уникати відповідальності. Побудова правової, демократичної держави вимагає об’єктивного підвищення рівня організації всіх сфер життя і діяльності суспільства, науково обгрунтованого регулювання суспільних відносин. Важливим засобом цих перетворень є соціальні норми, значна роль серед яких належить нормам конституційного права України. Останні існують, розвиваються і виконують своє призначення в тісному взаємозв’язку один з одним, а також з іншими складовими єдиної системи соціальних норм. Без глибокого і всебічного дослідження зв'язку норм права з іншими соціальними нормами суспільство не може ні встановлювати, ні тим більше використовувати їх як найбільш дієвий засіб регулювання суспільних відносин. Поняття правової норми в цілому, і конституційно-правових як пріоритетних норм права, невід’ємне від соціальної діяльності людей, від суспільних відносин.

Норма органічно пов’язана з діяльністю людей, вона не може бути відокремлена від суспільних відносин, а навпаки, виражає найбільш типові зв’язки, що виникають між соціумами. Тому вважаємо, що норму конституційного права України слід розглядати як соціально-юридичне явище.

На мій погляд, такий підхід дозволить дати більш глибоке визначення конституційно-правової норми, виявити її структуру, специфіку, місце та роль у регулюванні суспільних відносин. Конституційні та інші види соціальних норм являють собою ті основні форми та засоби, за допомогою яких здійснюється регуляція поведінки та суспільних відносин людей. Вони в концентрованому вигляді виражають об'єктивну потребу будь-якого суспільства у впорядкуванні дій та взаємовідносин його членів, у підпорядкуванні їх поведінки соціальне необхідним правилам. Не випадково розгляд питань теорії права традиційно починається з вивчення проблеми місця та ролі права в системі нормативного регулювання, взаємодії різних регуляторів, за допомогою яких досягається відповідний рівень життєдіяльності суспільства. Зазначимо, що система соціальних норм виступає частиною системи нормативного регулювання і являє собою сукупність соціальних норм, що регулюють поведінку людей в суспільстві, їх відносини між собою в рамках об'єднань, колективів, тощо. У свою чергу, соціальні норми - правила поведінки загального характеру, які складаються у відносинах між людьми в суспільстві у зв’язку з проявом їх волі (інтересу), і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Деякі автори зазначають, що соціальні норми - це повторні та сталі суспільні зв'язки, що виникають у процесі діяльності людей з обміну матеріальних та духовних благ і виражають потребу соціальних систем в саморегуляції.

Отже, як видно з усіх наведених визначень, поняття норми невід’ємне від соціальної діяльності людей, від відносин, що виникають у суспільстві. У ході історичного розвитку людства суттєво змінюється система соціальної регуляції - відмирають одні види соціальних норм, виникають нові, змінюються способи їх взаємозв’язку, а також місце та роль у системі соціальних регуляторів, іншими словами, у результаті розвитку соціального життя відбуваються зміни якості регулювання, ускладнення та вдосконалення регулятивних засобів та механізмів. Враховуючи історичне становлення соціальних норм, можна виділити їх різноманітні види. Так, наприклад, професор О.Ф.Скакун пропонує розподіляти соціальні норми - економічні, політичні, релігійні та екологічні - за сферами дії. Такої ж думки дотримуються автори російського підручника „Теория государства и права” за ред. В.М.Карельського та В.Д.Перевалова. Кожний з названих видів має впливати на поведінку людей, але здійснює це завдяки своїм специфічним методам. До вищезазначеної класифікації С.А.Комаров додає ще організаційні, етичні та естетичні норми. Крім цього, він називає й інші критерії поділу соціальних норм: