Роль глосаторів і постглосаторів для рецепції римського права

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

Кафедра цивільного права та трудового права

 

 

Реферат з римського права на тему:

«Роль глосаторів і постглосаторів для рецепції римського права»

 

 

 

Виконав:

студент 1 курсу, 108 групи юридичного факультету денної форми навчання

Копанчук М.В.

Перевірив: викладач:

Виноградова Г.В.

 

 

 

 

 

Київ - 2013

План

1) Поняття рецепція римського  права.

2) Діяльність глосаторів і постглосаторів.

3) Погляди науковців на діяльність глосаторів і постглосаторів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття рецепція римського права.

Термін «рецепція», що походить від латинського слова «reception» (тобто прийом, прийняття), звичайно застосовується в науці для позначення процесу запозичення і засвоєння яким-небудь суспільством елементів культури іншого суспільства. «Під рецепцією звичайно розуміють запозичення, асиміляцію

 яким-небудь певним суспільством чужих культурних моделей», - пише польський правознавець Ю. Бардах. Відповідно цьому «рецепцією права» іменують процесом сприйняття в тій чи іншій державі елементів правової системи іншої держави.

З точки зору німецького правознавця Ф. Прінгшайма, поняття рецепції настільки широке за своїм значенням, що легше назвати те, чого воно не позначає. За його словами, «в принципі рецепірується не тільки чужий науковий метод або чужий філософсько-правовий погляд, але і чуже право ». Однак, підкреслює він, рецепцією слід називати не кожне запозичення чужого права, але лише добровільне, не нав'язується силою сприйняття чужого права. Інший німецький правознавець Ф. Віеакер вважає, що «термін« рецепція»більш правильно вживати для позначення сприйняття яким-небудь правовим порядком діючих норм сучасної йому юридичної системи ».

Зазначена точка зору на рецепцію права проведена у «Великій Радянській Енциклопедії», де це поняття визначається наступним чином: «На відміну від насильницького привнесення чужоземного права (в результаті воєн чи колоніальних захоплень), рецепція права являє собою сприйняття більш розвинених правових форм у силу історичної спадкоємності і зв'язку правової культури держав, соціально-економічні умови яких подібні».

На практиці рецепція права рідко виступає в чистому вигляді. Буває і так, що явище, схоже зовні на рецепцію права, насправді не є рецепція. Особливо складний феномен являє собою явище, зване «рецепцією римського права в Західній Європі в Середньовіччя». За більш як три сторіччя наукової розробки цієї теми накопичений величезний фактичний матеріал. Однак він, на мою думку, не осмислений ще в достатній мірі. Поширення римського права в середньовічному європейському суспільстві вважається в юридичній науці класичним зразком рецепції права.

«Римське право, яке розповсюджували  вчені юристи - глосатори і постглосатори - з кафедр, проникало в життя, і це сприйняття римського права Західною Європою носить назву рецепції римського права », - йдеться в книзі І. А. Покровського« Історію римського права ».

2. Діяльність глосаторів і постглосаторів.

Глосатори (лат. glossa - слово, що потребує пояснення) - західноєвропейська школа юристів, заснована наприкінці XI ст. у Болонському університеті (Італія) (звідси інша назва - Болонська школа права) правознавцем Ірнерієм (1065-1125). У XII-XIII ст. цю школу представляли Булгар, Рогеріус, Альберікус, Бассіанус, Пілліус, Вакаріус, Одофредук, Ацо, Аккурсіус. Глосатори мали на меті дослідження джерел римського права, основну увагу приділяли тлумаченню Кодексу Юстиніана («Corpus juris сіvilis» - «Звід цивільного права»). Вони робили глоси, тобто коментарі, зауваження (як правило, на полях та між рядками тексту) до актів римського права. Систематизовані глоси «Glossa ordinaria» («Впорядкована глоса») у 1250 р. видав Аккурсіус.  Ця збірка була популярною не лише у теоретиків, а й на практиці. У судах вона застосовувалась чи не нарівні з законом.

Дослідження глосаторів зазнали впливу ідей ранньої схоластики. В їхніх коментарях не було історичних пояснень відомостей, наведених у «Corpus juris civilis». Глосатори уникали філософської і загальнотеоретичної критики правових інститутів римського права, вважаючи їх позачасовими та наддержавними. У своїх практичних рекомендаціях вони вказували на необхідність керуватися у процесі застосування права нормами чинного у державі закону, що дає підстави вважати глосаторів правниками - основоположниками середньовічного легізму. Крім цього, глосатори упорядковували і створювали підручники права, що містили короткі перекази глос - виклад прокоментованої частини тексту або зводу широких правил, виведених з цього тексту. Структурними елементами підручників були також зібрання спірних питань, уточнень, понять, спеціально підібраних для пояснення застарілих чи малозрозумілих текстів, термінів.

Аналізуючи конкретний матеріал, який містився в Кодексі Юстиніана, глосатори долали казуїстичний характер, притаманний класичному римському праву, створювали нову систематизацію, робили широкі узагальнення. Вони чітко вирізняли особисті права, створили єдину концепцію всезагального права, послідовно виокремлювали важливий для системи феодальних відносин інститут володіння.

Із діяльністю глосаторів пов´язують політичний розвиток юридичних наук, хоча вона відзначалась академізмом і не справила безпосереднього впливу на практику судових установ. У міру поширення римського права глоси набували все більшого авторитету, прирівнювалися до коментованого глосаторами тексту. Діяльність глосаторів підготувала ґрунт для вивчення і викладання римського права далеко за межами Італії.

Працю коментаторів у XIII-XV ст., представниками яких були Луллій, Бартоло, Раваніс, Бальдус та інші, пов´язують з економічним і культурним піднесенням в Італії і країнах Західної Європи. Засновниками цього напряму були Жак де Ровіньї та Раймондо Лулій.  Вони відійшли від початкових конструкцій римського права, більшу увагу звертали на погодження його норм із середньовічним, канонічним міським звичаєвим правом. Коментатори вивчали не так джерела римського права, як інтерпретацію їх попередниками (глосаторами).  Використовуючи системний метод, коментатори вишукували в різних римських правових джерелах насамперед головне місце (locus), тобто фрагмент, який їм здавався головним, а вже потім тлумачили зміст джерела «від нього». Водночас вони виявили інтерес до питань природного права у працях римських юристів, тлумачили його як одвічне й розумне право, що випливає з «природи речей», обстоювали його примат над позитивним правом. Якщо глосатори наполягали на винятковому значенні римського права, то коментатори намагалися визначити його реальне місце у загальній системі права.

 

3. Погляди науковців на діяльність глосаторів і постглосаторів.

Роль глосаторів і постглосаторів для рецепції римського права загальновизнана, хоча й отримала у різних авторів оцінки, що істотно відрізняються за змістом.

Одні дослідники вважають, що заслуги глосаторів не варто переоцінювати, оскільки вони тільки переписали і поверхнево витлумачили текст Юстиніанового Уложення. Вельми різкий тут Ф. В. Тарановський. "Рабською прихильністю до букви римського права одержимі були і глосатори і коментатори. Кропітке тлумачення слів і фрагментів (уривків) поглинало всю їх діяльність. За подробицями і частковостями вони не бачили загальної системи права, не знаходили керівних її принципів. Їм і в голову не приходило ставити питання про те, як склалися і виробилися ті стрункі і закінчені правила, які були витягнуті римськими юристами з побутового матеріалу юридичних відносин. Звичайно, для початкового засвоєння римського права було необхідно і протягом відомого досить тривалого часу достатнє те фрагментарне тлумачення Corporis iuris civilis, яким займалися глосатори і коментатори. Повинен був, однак, наступити момент, коли подібна розробка виявилася недостатньою. Пережовування глос, завело юриспруденцію в глухий кут ".

Інші вважають, що глосатори не тільки тлумачили, усували прогалини та суперечності у тексті Кодексу, а й пристосовували "юстиніянова право до сучасного їм життя".

Треті схильні вважати, що саме глосатори заклали основи європейської правової традиції та юридичної науки. "Хоча глосатори зайнялися тільки обробкою римського права, вони розтлумачили і систематизували існуюче право, не створюючи нічого нового, проте вони своєю обробкою настільки істотно змінили його, що відмінність їх епохи від попередньої не могла бути більшою, якщо б вони навіть знайшли римське право не чинним, забутим і ввели б його знову в дію ". Роль глосаторів, таким чином, вбачається в тому, що вони, очистивши від випадковостей і нашарувань, усунувши прогалини, протиріччя і "темні місця" зробили гранично виразними ті якості римського права, які й дозволили дивитися на нього як на "писаний розум".

Навряд чи істина на стороні  однієї з позицій, тим більше що автори дають свої оцінки не зовсім в одних  рамках. Проте як би не ставилися дослідники до ролі глосаторів і постглосаторів і історичним наслідкам їх діяльності, очевидно, що це було, кажучи сучасною мовою, не тільки перше дослідне ставлення до римського права в європейській юридичної традиції, а й перший серйозний досвід європейських юристів у науці права . Принаймні, уявленням про право як єдиній системі і системного відношенню до права ми зобов'язані саме цій епосі. У цьому сенсі припустимо вважати, що саме глосатори і постглосатори заклали ті особливості європейського, принаймні, континентального юридичного мислення, які й визначатимуть його своєрідність надалі. Зазвичай, це своєрідність ототожнюють зі схоластикою, а весь період глосаторів і постглоссаторів іменують схоластичною юриспруденцією. Для сучасного наукової свідомості така характеристика, безумовно, несе елемент негативного ставлення. Досить органічна вона і для юристів. Однак не слід забувати, що це оцінка сьогоднішнього дня, дана в рамках критеріїв науки двадцятого століття. Необхідно пам'ятати, що з точки зору інтелектуальної культури, засобів і способів мислення Х1 століття - це століття науки в аристотилівському сенсі, епоха іншого, ніж сучасний, способу пізнання. Змінила її наукова раціональність, класичне природниче мислення набудуть своє панування ще тільки через п'ять століть. А поки в якості системи мислення і способу пізнання глосатори можуть користуватися виключно аристотилівською діалектикою, оскільки нічого іншого в цій області просто ще не було. При цьому потрібно враховувати, що "в епоху античності і в середні віки діалектикою називали в першу чергу взагалі мистецтво доводити істинне і спростовувати помилкове, а, крім того, мистецтво правильно визначати і класифікувати поняття (герменевтика), правильно будувати судження і умовиводи (аналітика) , правильно відшукувати потрібні аргументи (топіка). Для позначення всього цього застосовувався й інший термін - "логіка", який саме в цьому сенсі вживається і зараз, в той час як під "діалектикою" тепер частіше розуміють (особливо після Канта) вчення про протилежності.

Ми вважаємо що праця глосаторів і постглосаторів мала надзвичайно важливе значення для розвитку юридичної науки. Ідеї цих двох шкіл були досить прогресивними на тому етапі розвитку юриспруденції. Їхня праця полягала не в простому опрацюванні текстів, а в їх комплексному аналізі, узагальненні, оптимізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1) Большая Советская энциклопедия. 3-е издание. Том 22. М., 1975.

2) В. А. Томсинов "О сущности явления, называемого "рецепцией римского права"" М.: Издательство «Зерцало», 2010. С. 262–279.

3) Міжнародне приватне право [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://kimo.univ.kiev.ua/MPP/13.htm

4) Покровский И. А. История римского права. Пг., 1915.

5) Римське право, О.А. Підопригора, Є.О. Харитонов, Київ: Юрінком Інтер 2006р. - 512с.

6) Bardach J. La reception dans l’histoire de l’etat et du droit // Le droit romain et sa

reception en Europe. Varsovie, 1978. P. 27.

7) Wieacker F. The importance of roman law for western civilization and western

legal thought // Boston College International and Comparative Law Review. 1981. Vol. 4. № 2. P. 270.