Середньовічна освіта

Середньовічна освіта

Середньові́чну систему осві́ти запозичено в античності, але її збагатили, пристосували до нових умов. Шкільна освіта будувалася на «семи вільних мистецтвах». Викладання велося латиною, у XIV столітті відбувається перехід на національні мови. Вікові особливості дітей не враховувалися. Читати в школі вчилися за Біблією. Відомості часто були фантастичними.

З розвитком міської культури кафедральні школи перетворювалися на університети. Університетські випускники мали право викладання в будь-якій школі. Університет поділявся на факультети. Революцію у викладанні здійснило книгодрукування.

До ХІІ століття книги зберігалися переважно у монастирських і кафедральних бібліотеках. Перші публічні бібліотеки відрилися в XV столітті у великих містах.

Шкільна освіта[ред. • ред. код]

Шкільна освіта будувалася на так званих «семи вільних мистецтвах» — тривіумі і квадривіумі. Тривіум («три шляхи») був початковим етапом і складався зграматики, риторики та діалектики (логіки). Квадривіум («чотири шляхи») набув поширення з ХІІІ століття і включав арифметику, геометрію, астрономію,музику.

Середньовічні школи були монастирськими, кафедральними (при міських соборах) і парафіяльними. З розвитком міст відкривалися світські приватні,гільдійські, муніципальні школи. Мандрівних школярів нецерковних шкіл називали вагантами або голіардами.

Викладання велося латиною, лише в XIV столітті відбувається перехід на національні мови. Віковий ценз був відсутній. Вікові особливості дітей не враховувалися, режим був досить жорстоким, із застосуванням різок. Школярам забороняли голосно розмовляти, співати, гратися, за найменшу провину їхкарали.

Школярі самі добували собі шматок хліба. Вони підробляли, а ще частіше — просили милостиню. Вночі вони співали під вікнами релігійні пісні, аби підняти з ліжка доброчинногобюргера й змусити його поспішно відкупитися від страхітливої мелодії кинутим через вікно шматком ковбаси чи сиру.

Читати в школі вчилися за Біблією, працями святого Августина, Кодексом Юстиніана. Для перевірки учнівських знань та логічного мислення влаштовували диспути.

Астрономічні, географічні відомості часто були фантастичними (Земля тримається на китах), майже відсутня доказова база з геометрії.

Університети[ред. • ред. код]

З розвитком міської культури кафедральні школи перетворювалися на університети. Перший європейський університет було відкрито в італійському містечку Болоньї (він став визнаним центром юридичної науки) у ХІІ столітті. Університет в італійському містіСалерно став центром медичних знань, у французькому місті Парижі — центромбогослов'я. У 1500 році налічувалося 86 університетів.

Університетські випускники мали право викладання в будь-якій школі, з ХІІІ століттятільки вони могли обіймати високі державні чи церковні пости.

Університети мали юридичну, адміністративну і фінансову автономію.

Університет поділявся  на факультети. На підготовчому «артистичному» вивчали «сім вільних мистецтв», далі студенти обирали юридичний, медичний, філософський чибогословський.

Заняття в університеті мали назву лекції — їх читали професори, лекції доповнювалисядиспутами.

У XIV столітті з'являються колегії — колишні студентські гуртожитки, що стали самостійними центрами занять. Найпоширенішою ця мережа була в Англії.

Революцію у викладанні здійснило книгодрукування.

Бібліотеки[ред. • ред. код]

До ХІІ століття книги зберігалися переважно у монастирських і кафедральнихбібліотеках. Вони були такими рідкісними й дорогими, що іноді їх приковували ланцюгом.

У ХІІ — XIV століттях бібліотеки з'явилися при університетах, королівських дворах, у великих сеньйорів та духовних осіб, заможних городян.

Читальні зали в XV столітті працювали лише в Сорбонні та бібліотекахдомініканських монастирів.

Перші публічні бібліотеки відрилися в XV столітті у великих містах, комплектувалися з подарованих або переданих за заповітомкнижок.

Література[ред. • ред. код]

• (укр.) Земерова Тетяна Юріївна Всесвітня історія. Практичний довідник. — Харків: ФОП Співак Т. К., 2009. ISBN 978-966-2192-74-2
• (укр.) Крижановський Олег Прокопович, Хірна Олена Олегівна Історія середніх віків. Підручник для 7-го класу загальноосвітнього навчального закладу. — Львів: Оріяна Нова, 2007. ISBN 978-966-2128-00-0

 

Схоластика

Схола́стика (від школа) — панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод.

Загальна характеристика[ред. • ред. код]

Ще у кінці V — на початку VI ст. склалася система освіти Середньовіччя. В школах викладання будується відповідно до системи «семи вільних мистецтв», в обмеженому вигляді — тридоріжжя, чотиридоріжжя. Саме в цих школах зароджується система середньовічної філософсько-теоретичної думки — схоластика. Трохи пізніше, у XII ст., виникають перші університети, на базі яких формується класичний вид схоластики.

Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання. З іншого боку, схоластика є методом, що полягав переважно у перегляді та порівнянні висловів попередніх мислителів і Біблії та виведенні нового синтезу. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії, насамперед — у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання, виходячи з текстів Платона). Значного впливу схоластика зазнала з боку антично-грецької діалектики, а також науки та логіки в розумінні Аристотеля.

Періоди схоластики[ред. • ред. код]

Схоластику поділяють  на ранню, зрілу та пізню. Існує також, схожий на досократський період, досхоластичний період, який датується VI — IX ст.

Рання схоластика (XI—XII ст.) склалася в умовах становлення феодального ладу в Європі та папської влади Риму; вона повністю перебувала під впливом августинівського платонізму (Ансельм Кентерберійський). У цей період схоластика часто має опозиційний характер, і не тільки завдяки вченням окремих єретиків. У принципах окремих визнаних напрямів можна знайти ідеї, що суперечать вченню поборників чистої віри (принципи схоластичного раціоналізму протистоять вченню Петра Дамініані, Ланфранка, Бернара Клервоського та ін.).

У ранній схоластиці домінує  суперечка про універсалії: що більше належить до сутності — одиночні речі чи загальні (універсальні) поняття?Реалісти (послідовники Платона) вважали, що універсальні поняття реально існують як сутності речей, тобто створюються перед окремими речами.Номіналісти (послідовники Аристотеля) вважали, що справжня суть полягає в окремих речах, а універсальні поняття не більше, ніж сформовані в голові людей (від лат. «номен» - ім'я). Отже, універсалії створюються після речей. Згідно із таким вченням, Свята Трійця повинна складатися з трьох осіб. Варто звернути увагу на наступну термінологічну деталь: реалісти були б ідеалістами, а номіналісти — реалістами. Синтез був запропонований Абеляром (концептуалізм) : універсалії знаходяться в окремих речах як їх властивості (лат. «in rebus»), а за їх межами як поняття духа (для Бога вони є перед речами, а для людини після речей).

У період зрілої схоластики (XII—XIII ст.), яка розвивалася в середньовічних університетах, її центром визнається Паризький університет, де культивувався платонізм, що поступово витіснявся аристотелізмом. У цей період домінують вчення Фоми Аквінського, учня Альберта Великого, який у своїй системі багато в чому йде за вченням Аристотеля.

Пізня схоластика (XIII—XIV ст.) розвивалася під впливом загострення ідейних суперечностей епохи розвиненого феодалізму. Йоан Дунс Скотпротиставив інтелектуалізму вчення Томи Аквінського свій волюнтаризм, відмову від закінченої теоретичної системи на користь індивідуалізму. Розвивається теза про існування двоїстої істини, притаманної авероїзму, що руйнує «гармонію» віри та розуму, затверджену в попередній період розвитку схоластики приматом теології. Розмежування віри та розуму як окремих речей можна також обґрунтувати тим фактом, що освіту здобувало все більше людей, не пов'язаних із церквою.

Література[ред. • ред. код]

• Владиславлев М. И., Схоластическая логика, «Журнал Министерства народного просвещения», 1872, ч. 162, [№ 8], отд. 2;
• Ойкен К., История и система средневекового миросозерцания, пер. с нем., СПБ, 1907;
• Штекль А., История средневековой философии, пер. с нем., М., 1912;
• Трахтенберг О. В., Очерки по истории западноевропейской средневековой философии, М., 1957;
• Стяжкин Н. И., Формирование математической логики, М., 1967;
• Gilson Е., L'ésprit de la philosophic médiévale, 2 éd., P., 1944;
• Copleston F., A history of philosophy, v. 2—3, L., 1951—53;
• Grabmann М., Die Geschichte der scholastischen Methode, Bd 1—2, В., 1957.