Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Марта 2014 в 14:31, реферат
Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Вступ 3
1. Поняття шлюб 4
2. Право на шлюб 6
3. Значення державної реєстрації шлюбу 7
4.Заява про реєстрацію шлюбу 8
5. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого 9
6. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу. 11
Висновки 13
Список використаної літератури 14
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Державний вищий навчальний заклад
“ Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана ”
Кафедра теорії та історії держави і права
на тему:
«Сімейний Кодекс України. Умови та порядок укладення шлюбу»
Виконала студентка
денної форми навчання
другого курсу ОЕФ
спеціальність 6509
група №2
Ящук Юлія
Перевірив:
КИЇВ – 2013
Зміст
Вступ
Історія розвитку людства свідчить про те, що сім’я в системі соціальних відносин завжди посідала особливе місце. Саме тому цей інститут завжди перебував під правим і соціальним впливом з боку держави та суспільства. Саме в сім’ї узгоджуються життєво важливі біологічні інтереси людини та інтереси держави як суто соціального явища. Можна погодитись із тим, що в характері правого регулювання сімейних правовідносин відображається стан суспільної свідомості у сфері шлюбу та сім’ї.
Протягом останніх років у зв’язку зі змінами в суспільстві сімейні правовідносини зазнали значних перетворень, що викликало необхідність в їх регулюванні на нових засадах і принципах. Тому погляди на способи й методи правового та соціального регулювання відносин у сфері сім’ї та шлюбу суттєво змінилися.
Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Згідно Сімейного кодексу України Розділ ІІІ “ Шлюб. Права. Обов’язки подружжя ” Глава 3 “ Загальні положення ”
1. Шлюбом є сімейний союз жінки
та чоловіка, зареєстрований у
2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.
На підстав шлюбу створюється сім'я. Частина перша коментованої статті встановлює, що на території України дійсним визнається лише шлюб, що належним чином зареєстрований. Одним із принципів регулювання сімейних відносин є визнання шлюбу, укладеного лише в органах реєстрації актів цивільного стану. Держава зацікавлена у зміцненні та стабільності шлюбу, а тому здійснює контроль за його укладанням і припиненням та захищає лише шлюби, що укладені в органах РАЦСу. Будь-який інший орган не має права на оформлення шлюбу. Таким чином шлюбом визнається не будь-який союз жінки та чоловіка, а лише той союз, який отримав державне визнання у формі державної реєстрації його укладення в органах РАЦСу. Актом реєстрації держава підтверджує, що даний союз отримує суспільне визнання та захист як такий, що відповідає визначеним вимогам. Перелік вимог, що мають бути дотримані при укладенні шлюбу, та наслідків реєстрації шлюбу, що містяться у статтях коментованого розділу СК, а також у розділі I СК, дозволяє визначити шлюб як моногамний, добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, що укладений із дотриманням встановленого законом порядку, та такий, що породжує між подружжям взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки.
Державними органами, що реєструють шлюби на території України, є органи реєстрації актів цивільного стану. Документом, що підтверджує факт реєстрації шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, що видається відділом РАЦСу.
Оскільки закон визнає лише зареєстрований (цивільний або світський) шлюб, укладений в органах РАЦСу, перебування громадян у фактичних шлюбних відносинах або укладення ними шлюбу за релігійним обрядом є особистою справою кожного громадянина, але не тягне жодних правових наслідків законного шлюбу. Встановлення обов'язкової державної реєстрації шлюбу означає, що фактичні шлюбні відносини, незалежно від того, наскільки вони є тривалими, не являються шлюбом в юридичному значенні та не породжують правових наслідків.
Коментована норма передбачає, що релігійний обряд не є підставою виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів РАЦСу. Введення цивільної форми шлюбу, що укладався шляхом його реєстрації в державних органах, та відповідно відміна церковної форми, на Україні було введено Декретами РНК УРСР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб та про ведення книг актів громадянського стану" та "Про організацію відділів записів актів громадянського стану". Виключення робилось лише для релігійних шлюбів, що укладались до утворення або відновлення державних органів РАГСу. Чинний СК передбачає можливість визнання правової сили за церковною формою шлюбу лише у тих випадках, коли шлюб було укладено у такій формі до утворення органів РАГСу (тобто до 20 лютого 1919 р.) та коли шлюб було укладено на окупованих територіях, що входили до складу СРСР у період Великої Вітчизняної війни, до відновлення на цих територіях органів РАГСу. Це означає, що такі шлюби не вимагають їх наступної реєстрації в органах РАГСу.
Згідно Сімейного кодексу України Розділ ІІІ “ Шлюб. Права. Обов’язки подружжя ” Глава 3 “ Загальні положення ”
1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.
2. За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
СК встановлює, що право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку, який становить 17 років - для жінки та 18 років - для чоловіка. Право на шлюб особи тісно пов'язане з правом особи на створення сім'ї, адже сім'я створюється на підставі шлюбу. СК при встановленні шлюбного віку, передбачає можливість зниження шлюбного віку особи, але лише за умови, що це не суперечить її інтересам.
Зниження шлюбного віку особи передбачає ч. 2 даної статті, якою встановлено, що за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надане право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Дозвіл на укладення шлюбу неповнолітньою особою, яка досягла 14 років, надається лише на підставі рішення суду. Для вирішення питання щодо зниження шлюбного віку не вимагається отримання згоди батьками неповнолітніх. Їх згода або, навпаки, заперечення проти реєстрації шлюбу їх неповнолітнім сином або донькою вирішального значення для вирішення питання по суті не має. Проте їх позиція по даному питанню може бути, а інколи - повинна бути, з'ясована у процесі прийняття рішення про зниження шлюбного віку. Але сама по собі їх згода або заперечення юридичної сили не має.
Згідно Сімейного кодексу України Розділ ІІІ “ Шлюб. Права. Обов’язки подружжя ” Глава 4 “ Значення державної реєстрації шлюбу ”
Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу
1. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.
2. Виключено.
3. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Частина перша коментованої статті визначає значення державної реєстрації шлюбу. Значення державної реєстрації полягає у забезпеченні інтересів подружжя, стабільності їх відносин для забезпечення інтересів держави та суспільства. Шлюб має бути зареєстрований у відповідному державному органі, до компетенції якого входить вчинення цих дій.
Реєстрація шлюбу знаходиться у виключній компетенції органів реєстрації актів цивільного стану. Будь-який інший державний орган, громадська організація, юридична чи фізична особа не має права реєструвати шлюб, видавати свідоцтва встановленої форми.
Підставою для реєстрації шлюбу є спільна заява чоловіка та жінки, які бажають зареєструвати шлюб. Спільна заява подається в письмовій формі до органу реєстрації актів цивільного стану.
Після державної реєстрації шлюбу подружжю видається Свідоцтво про шлюб встановленого зразка, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України N 1367 від 12 вересня 2002 року. У Свідоцтво про шлюб заносяться наступні дані: прізвища (до та після реєстрації шлюбу), ім'я, по батькові, дата та місце народження кожного із подружжя, дата реєстрації шлюбу, дата та номер відповідного актового запису в Книзі реєстрації шлюбів, найменування органу реєстрації актів цивільного стану, що проводив реєстрацію шлюбу, фактична дата видачі.
Згідно Сімейного кодексу України Розділ ІІІ “ Шлюб. Права. Обов’язки подружжя ” Глава 4 “ Значення державної реєстрації шлюбу ”
1. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором.
Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими.
2. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто.
3. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.
4. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.
Побудова норми ст. 28 СК дає підстави говорити про те, що чоловік та жінка повинні діяти спільно, тобто вчиняти узгоджені дії, які доводять наявність у обох внутрішнього переконання зареєструвати шлюб. Чоловік та жінка подають та підписують спільну заяву про реєстрацію шлюбу. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу до органу реєстрації актів цивільного стану, набувають статусу наречених. Із набуттям статусу наречених у чоловіка та жінки не виникають взаємні
Частина друга коментованої статті передбачає обов'язок осіб, які бажають зареєструвати шлюб, подати заяву до органу реєстрації актів цивільного стану особисто.
Для вчинення дій, передбачених ч. 3 ст. 28 СК, через представника необхідна наявність поважних причин. Такими поважними причинами є перебування чоловіка і/або жінки на стаціонарному лікуванні, тривале відрядження тощо. Орган реєстрації актів цивільного стану зареєструє заяву про реєстрацію шлюбу лише у тому випадку, якщо заява буде нотаріально посвідчена. У випадку вчинення дій через представника вважається, що особи подали заяву про реєстрацію шлюбу спільно.
Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом трьох місяців з моменту її подання. Згідно з п. 10 третього розділу Правил реєстрації актів цивільного стану шлюб реєструється в органах реєстрації актів цивільного стану після спливу одного місяця від дня подання нареченими заяви про реєстрацію шлюбу.
Протягом тримісячного терміну наречені можуть подати до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про перенесення дати реєстрації шлюбу. За наявності певних поважних причин дата реєстрації шлюбу може бути перенесена на будь-яку іншу дату, вказану нареченими, в межах одного року з дати подачі заяви. Якщо наречені не з'явилися до органу реєстрації актів цивільного стану протягом тримісячного строку від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу і не повідомили про причину неявки, то заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність. Особи, які і надалі мають намір зареєструвати шлюб, повинні подати повторну заяву.
Згідно Сімейного кодексу України Розділ ІІІ “ Шлюб. Права. Обов’язки подружжя ” Глава 4 “ Значення державної реєстрації шлюбу ”
1. Присутність нареченої та
2. Реєстрація шлюбу через представника не допускається
Законодавче закріплення обов'язку нареченого та нареченої бути присутніми під час реєстрації шлюбу є невипадковим. Під час реєстрації шлюбу працівник органу реєстрації актів цивільного стану повинен ще раз переконатися в тому, що не існує перешкод для реєстрації шлюбу. Працівник оголошує прізвища, імена та по батькові наречених та пропонує присутнім повідомити про обставини, що унеможливлюють реєстрацію шлюбу, які їм відомі. Працівник, який здійснює реєстрацію шлюбу, повинен перевірити, чи усвідомлюють наречені значення своїх дій, чи не перебувають наречені в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Працівник, який здійснює реєстрацію шлюбу, повинен встановити чи дійсно наречені мають внутрішнє переконання щодо вступу в шлюб, чи базується це внутрішнє переконання на їх добрій волі, чи воно виникло внаслідок примусу. Особи в підтвердження вільної згоди зареєструвати шлюб відповідають усною заявою та підкріплюють висловлену усно згоду підписами в актовій книзі.
Информация о работе Сімейний Кодекс України. Умови та порядок укладення шлюбу