Сутність юриспруденції

7) розвиток критичності  наукових досліджень, покликаних  виявляти не тільки позитивне  в соціальному і правовому  розвитку, а і його негативні  сторони, що потребує виявлення  вченими певної громадянської  сміливості, а також забезпечення  їх соціальної захищеності, підвищення  соціальної відповідальності за  істинність і обґрунтованість  результатів досліджень, забезпечення  об'єктивності їх оцінки. Вирішення  цих завдань потребує зміни  форм організації юридичної науки  і підготовки юридичних наукових  кадрів, стимулювання праці вчених, її технічного і фінансового  забезпечення.

Існують проблеми удосконалення методології та структури юриспруденції. Водночас інтеграція наукового знання має межі, що зумовлено об'єктивними чинниками. Інтеграція юриспруденції з іншими науками йде шляхом адаптації їх методології щодо особливостей її предмета.

Юридизація методології  припускає адаптацію неюридичних  методів і дисциплін, перетворення їх відповідно до особливостей правової реальності й побудови юридичних  наукових знань, що забезпечує методологічну  і предметну однорідність юриспруденції.

Ефективність використання в юриспруденції таких філософських і загальнонаукових методів, як логічний, системний, структурний, функціональний, синергетичний, моделювання, експериментування  та багатьох інших, залежить від ступеня  їх юридичного "заломлення" і конкретизації  як прийомів і засобів саме юридичного пізнання - діалектики як юридичної  діалектики, тобто специфічної діалектики специфічного юридичного предмета, системного методу щодо особливостей правових систем, методи моделювання й експерименту мають бути методами юридичного моделювання або юридичного експерименту і т. ін.

Іншим напрямом розвитку юриспруденції  в сучасній Україні є становлення нових юридичних дисциплін міждисциплінарного характеру: філософії права, соціології права, психології права, юридичної політології, правової кібернетики, правової риторики, правової лінгвістики, правової семіотики, юридичної антропології, юридичної логіки, правової статистики, правової інформатики і низки інших або, навпаки, відокремлення від юриспруденції як самостійних наук політології, державознавства.

Раніше подібні дослідження  проводилися в межах існуючих юридичних та інших дисциплін, проте  розвиток і ускладнення наукового  знання, збільшення його обсягів, розвиток понятійного апарату, а головне  потреби соціального розвитку зумовили актуальність їх існування як самостійних  юридичних дисциплін. При цьому  не виключається, а навпаки, передбачається формування таких же за найменуванням  дисциплін, але що входять до структури  суміжних наук. Наприклад, філософія  права як філософська наука, юридична психологія як психологічна наука тощо.

Незважаючи на те, що рівень розвиненості цих нових юридичних дисциплін неоднаковий, методологічне і теоретичне значення їх таке, що вони повинні мати статус не нормативних (галузевих) або прикладних, а юридичних наук загальнонаукового в межах юриспруденції характеру, статусу і профілю, що підвищує розвиненість, динамічність юриспруденції в цілому, відбиває її спроможність до саморозвитку.