Аналіз політичної ситуації в Україні «Євромайдан»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ ТА СОЦІОЛОГІІ

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

Аналіз політичної ситуації в Україні

«Євромайдан»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент ІІ курсу, 
2-ї групи, Юридичного факультету, спеціальності 6401, 
денної форми навчання

 

Палига Олександр Васильович

 

 

Перевірила:

Іванова Н.Ю.

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2014

ВСТУП

Соціологічні дослідження, проведені у грудні 2013 — січні 2014 рр., показали, що акції Євромайдану підтримувала майже половина населення України. Проте цифри є сухими фактами, а суспільство потребує живих думок. А саме: народ прагне кардинальної зміни влади, бажано на свіжі, молоді, не зваблені можливостями, кадри. Ще не поховані в пам’яті спогади своїх батьків та дідів-фронтовиків про жахливі воєнні часи змушують людей лякатися будь-яких думок про застосування вогнепальної зброї проти мирного населення. Молодші особи зізнавалися, що  всіляко підтримують мітингувальників, до прикладу приносять на майдан теплі речі, мріють про покращення життя в країні, проте не проти й поїхати за кордон за кращою долею.

Без сумнівів зрозуміло одне – кожен бажає щасливого майбутнього для своїх дітей, якомога швидшого завершення революційних подій та того омріяного дня, коли «все буде добре».”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Президент України Віктор Янукович вважав, що Євромайдан виник через прагнення українців до кращого життя, на цьому він наголосив під час зустрічі з кандидатами на посади голів районних державних адміністрацій, повідомляє прес-служба глави держави.

«Коли ми отримали такий підйом у суспільстві, коли побачили Євромайдан, я з самого початку говорив, що в цьому нічого поганого не було. Це прагнення людей до кращого життя», - заявив Віктор Янукович. На думку Президента, багато людей «живуть не розумом, а емоціями», і саме цим скористалися політики і провокатори. «Під час цього емоційного вибуху на цьому почали грати політики, екстремісти, різного роду провокатори. Нам треба з цього всього зробити висновки, і ми це робимо, щоб у найближчому майбутньому ніколи не допустити таких випадків, - зазначив Віктор Янукович. - Господь Бог дав нам це випробування, і ми його повинні пройти з відкритим обличчям, дивлячись людям в очі». Глава держави також заявив, що поштовхом до виникнення Євромайдану стала недостатня робота з інформування суспільства щодо ризиків, які несе підписання Угоди про Асоціацію з Євросоюзом. «Це не той документ, який можна було робити закритим. Безумовно, треба було провести широку роботу з обговорення цього питання, яке б потім було покладено в основу прийняття рішення. Це той величезний недолік, який фактично вплинув на це рішення», - підкреслив Президент.

 

 

 

 

 

 

 

 

ЄВРОМАЙДАН: ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ РОЗВ’ЯЗАННЯ

Закінчується другий тиждень масових протестів в Україні, відомий як #Євромайдан. Таких масових мітингів не було в Україні з часів Помаранчевої революції. А по масштабах насильства проти мирних демонстрантів зі сторони силових органів неможливо знайти аналоги в новітній історії України. Як влучно сказала народний депутат Леся Оробець, що люди ховались одного разу за стінами храму тільки в часи навали хана Батия на Київ і другий раз в листопаді 2013 від «Беркута».

Янукович та його режим порушив засадничі підвалини політичної системи в Україні. Він не тільки почав переслідування політичних опонентів (Юлія Тимошенко, Юрій Луценко, Георгій Філіпчук перебували або все ще перебувають у в’язниці) він змусив багатьох відомих політиків знайти притулок за кордоном. Теперішня влада зруйнувала уставлений баланс між регіональними елітами на користь одного регіону. В часи президентства Кравчука, Кучми та Ющенка політики з Заходу, Сходу, Півдня та Центру хоч і були конкурентами на Київських пагорбах та в лідерів держави і в самих еліт вистачало здорового глузду зберігати відносну рівновагу і власне таке статус-кво було вигідне як політикам так і бізнесу. Що сталось з приходом команди «професіоналів»? Тотальне домінування представників одного регіону. Тут я би заперечив Леоніду Кучмі, що Україна не Росія, якраз в цьому сенсі все дуже подібне до Росії. Там маємо домінування петербуржської еліти, а у нас донецької. Маємо наочний приклад політичного та економічного рекетирства та правила «сильнішого» радше ніж правила компромісу. Власне це і породило і «податковий майдан» , акцію «Вставай Україно» та Врадіївські протести . Дехто може не погодитися з цим, але всі ці події є ланками одного ланцюга, а саме протестами проти свавілля влади чиновників, бандитів та міліції. Просто Євромайдан був останньою і найбільшою краплею, яка власне вилилась через вінця.

Влада Януковича схоже до кінця не зрозуміла, що вони прокинулись в іншій державі після відмови підписати угоду про асоціацію з ЄС в державі в якій громадяни вчаться відстоювати свої права. А після кривавого розгону Майдану 1 грудня це стало, ще більше очевидним, що Україна змінилась..

Можливо багато не погодяться зі мною (особливо з юридичної точки зору), що не має достатніх підстав для перезавантаження влади так, як Янукович переміг на демократичних виборах . Але що сталось після цього? Радикальна зміна складу Конституційного Суду, зміна Конституції з посиленням повноважень Президента, масові фальсифікації на виборах до парламенту у 2012 році, та тотальна підконтрольність судової системи та прокуратури владі. Все це можна розглядати, як грубе порушення українського законодавства і як підставу для дострокових виборів. Якщо ж говорити з морального, чи політичного боку чинна влада втратила свою легітимність в очах суспільства. Ще принагідно згадати Харківські угоди, новий КПК та закон про судоустрій, які були різко розкритиковані Європою. Свого часу Кравчук, погодився на одночасні вибори Верховної Ради та Президента і тим самим розрядив напругу в суспільстві.

Але перш ріж проводити вибори повинні бути створені підстави, які б унеможливлювали різного роду фальсифікації. Перше, повернутись до Конституції 2004 року. Друге, сформувати тимчасовий уряд з фахівців, які б займались економічними питаннями а не політичною агітацією перед виборами. Третє, прийняти нове виборче законодавство, яке базується на досвіді проведення виборів у розвинутих країнах, яке б включало обмеження та контроль за виборчими фондами. Четверте, обрати нову, позапартійну Центральну Виборчу Комісію з фахівців виборчого права. П’яте, широкі права для спостерігачів та медіа під час голосування.

Це були б, на мою думку, першочергові кроки, які би розрядили напружену політичну ситуацію в Україні та дозволили провести прозорі та чесні вибори. 

 

 

 

ПРИЧИНИ НЕПОРАЗКИ ЄВРОМАЙДАНУ

Уже сьогодні сумнівів у перемозі Євромайдану бути не може. Юнацька віра у європейське майбутнє нашої держави перемогла скептичний погляд тих, хто опустив руки на півшляху до здобуття фактичної незалежності України, через втому боротись із системою та режимом Януковича. І це вже перемога.

 «Студентська дискотека», як її називали ображені політики, переросла у потужний революційний порив. Суспільство виступило категорично проти діючої влади, але водночас, жовту картку недовіри отримали опозиційні політичні сили. Для них це стало справжнім випробуванням. Політикам настільки боляче вдарили по амбіціям гаслом «Без політики!», що ті для свого виправдання почали розказувати про «Плани Банкової», які ніби-то спрямовані на локалізацію та затухання масового невдоволення відмовою від євроінтеграційного курсу. Але все ж, політики були інтегровані громадськістю у революційні процеси. Після такого виховного уроку від студентів, з менш надутими щоками, опозиціонери взялись працювати. Відчуття відповідальності перед власним народом теж загострилось, адже Євромайдан некерований жодною із політичних сил і жовта картка, після ще одного фолу, автоматично перетворюється на червону.

Хвиля масового невдоволення була настільки непрогнозованою, що ні влада, ні опозиція не були готові до такого розвитку подій. Перші дні на євромайдані не було жодної символіки ЄС. Виявилось, що купити чи дістати десь прапор Євросоюзу є майже нереально. Це свідчить про те, що центру, який би генерував єврореволюційні настрої не було. Тому, будь хто, особливо з політиків, присвоюючи собі заслуги у виникненні євромайдану, просто лукавить. Це друга причина перемоги. Адже немає єдиного центру впливу, який може безапеляційно керувати революційними процесами. Маса громадських організацій, ініціативних груп, лідерів громадської думки об’єднались в один суспільний рух. На відміну від ірраціонального начала Помаранчевої революції, Євромайдан – це усвідомлений крок кожного, хто бере у ньому участь. А де немає емоцій, там не працюють маніпулятивні технології. Чомусь я впевнений, що весь суспільний рух до сьогодні б злили, якщо б це був рух виключно в рамках опозиційних політичних сил. Влада би швидко знайшла ниточки, за які смикати тих, хто є противагою діючій владі і тій же системі координат, в тому ж владному механізмі. В нинішній ситуації заставити добровільно покинути головну площу країни не зможе єдиноголосно ніхто. Наприклад, у 2004 році достатньо було заклику Тимошенко чи Ющенка звільнити Майдан і на наступний день Помаранчева революція була б завершена. 

Зараз Євромайдан – це вся Україна. В суспільстві з’явилась надія на зміни. Тема євроінтеграції настільки широка, що органічно об’єднує в собі ідеї зовнішньополітичного курсу та внутрішніх економічних, соціальних, політичних змін. Спектр учасників євромайдану включає в себе усі! демографічні та соціальні групи. Спонсорами євромайдану став кожен, хто бере у ньому участь, адже сьогодні просто поїхати у столицю і прожити там хоча б день вартує декількасот гривень. А життєдіяльність наметового містечка підтримують фінансово і малі підприємці, і олігархи, і просто громадяни. Варто відзначити, що прямих політичних дивідендів від цього не отримає ніхто. Бо знову ж таки, нинішнього свідомого учасника протесту ніхто не змусить за когось голосувати на наступних виборах. Схеми конвертації фінансових вливань в політичні бонуси на сьогодні немає. Запитаєте чому тоді олігархи в це інвестують? А тому, що сім’я в них «віджимає» бізнес дуже інтенсивно. А відчуття безпорадності для олігарха – це смерть. Тому, для прикладу, візова заборона виїзду в США для Ахметова– це дуже ефективний спосіб тиску на нього, навіть, якщо йому 100 років не потрібно їздити в Америку. Відчуття заборони для людей з необмеженими фінансовими і політичними можливостями просто деморалізують. Тому вони готові платити за це гроші, великі гроші.

Що стосується вимоги євромайдану щодо зміни влади в країні, то тут є теж декілька цікавих аспектів. З одного боку існує бажання опозиціонерів знести цю владу і зайнятись виборами глави держави не чекаючи до 2015 року, задовольнити свої амбіції уже. З іншого – вони настільки вкорінились і вжились у систему, що не бачать іншого виходу, ніж імпічмент, реального механізму якого в законодавчому полі не існує. Вони не усвідомлюють, що у 2004 році у законодавстві теж не було підстав для проведення третього туру виборів президента? У нинішній ситуації достатньо статті Конституції, яка каже, «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо!!! і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Решта предмет домовленостей. Хто повинен стати представником євромайдану у цих переговорах – це серйозне питання, але те, що за ним стоїть Євромайдан – це вагомий аргумент.

Влада повністю забула, що народ, який на вулиці їх найняв на роботу і посадив у ці кабінети, з яких вони сьогодні надсилають на людей «Беркут» та інші підрозділи і погрожують розправою над незгодними. Риторика регіоналів про неприпустимість блокування державних установ показує, що вони давно забули, що влада це не вони, а народ.

Влада повинна піти. Половинчастих рішень теж не повинно бути. Президент, Уряд, парламент – у відставку. В будь якому випадку повинен піти парламент, який експерти на сьогодні називають єдиним легітимним органом влади. Спроба повернення до Конституції 2004 року – це спроба пролонгувати життя Верховної Ради із регіональною більшістю, явною чи прихованою.

Питання до опозиції щодо розпуску парламенту теж є. Вони де-юре можуть зробити це хоч сьогодні, склавши 150 депутатських мандатів. Але чи можуть де-факто??? Мажоритарники, які вклали у вибори мільйони доларів і за умови повернення пропорційної системи виборів та мають примарні шанси опинитись в парламенті у наступному скликанні, будуть впиратись руками і ногами проти такого рішення. Тому зміна влади в Україні сьогодні – це процес не інституалізований. Він повинен бути результатом прямого народовладдя. Чому у цьому напрямку не ведеться робота незрозуміло. Добровільно Янукович владу не здасть.

Позиція влади у цьому конфлікті проста – хороша міна при поганій грі. Сила їх команди полягає у тому, що вони усі пов’язані одними схемами і ділять фінансові та не фінансові бонуси з одного котла. Але не більше. Глибоко в душі вони готові на втечу уже. Страх в очах Азарова, Єфремова, інших очільників є. Ахінея, яку вони всі разом несуть з телеекранів – це вершина маразму і усі це бачать. Регіонали уже не вірять самі собі.

Спроби йти по російському сценарію провалились з тріском, підсиливши Євромайдан, реанімували його після певного періоду невизначеності. За цей час люди самоорганізувались і показали, що підуть до кінця.

Завдання ж опозиційних політиків «перехідного» періоду забезпечити безкровну зміну влади в Україні. Не факт, що наступним президентом України буде хтось із опозиційної трійки. Суспільство відкрите для пропозицій на сьогодні. Високий запит на нового лідера, який в першу чергу виправить економічну ситуацію. Опозиціонери повинні так, як і громадяни сьогодні працювати не для себе. Вони мабуть уже ділять Посаду президента, прем’єра і голови ВР. Рано, хлопці! На часі зробити моральний крок. Реалізуйте волю народу. Владу у відставку без ваших претензій на будь які посади! Буде потреба у ваших послугах, ми знаємо де вас шукати.

Євромайдан показав, що коли громадяни стають не об’єктами, а суб’єктами політики – це велика сила. Треба очікувати на появу нових лідерів, нових суспільних ідей, та нових політичних форматів. Політичні партії в Україні мертві. Це утворення неефективне в сучасних умовах. Малі громадські організації і структури типу «Дорожнього контролю», правозахисних організацій будуть виникати все частіше. Саме вони можуть стати основою багатополярного громадянського суспільства, яке буде мати безпосередній вплив на владу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Як і всі національно-визвольні рухи, Євромайдан українців має спільні й відмінні риси від національно-визвольних рухів інших народів. 

 
СПІЛЬНІ РИСИ  
       -Спонтанний початок.  
Обґрунтування: попередня організована спроба "Вставай, Україно", попри великі вкладені кошти й зусилля, не дала очікуваних результатів.  
        -Самоорганізація.  
Обґрунтування: саме явище Євромайдану в Києві й по всій Україні, Автомайдан, Самооборона, патрулювання мешканцями спальних районів міст, сіл, з метою захисту від кримінальних зондеркоманд режиму.  
       -Протест українців проти функціонерів режиму.  
Обґрунтування: вимоги захисників Конституції про відставку очільників місцевих обл-, райдержадміністрацій, мерів, керівників МВС, СБУ, Президента України.  
       -Чужоземне втручання.  
Обґрунтування: позиція РФ, заяви її лідерів, постачання каральним органам для організації убивств євромайданівців у Києві спецзасобів з РФ, підбурювання п”ятої колони до сепаратистських заяв тощо.  
       -Людські жертви, що впродож діяльності режиму набули форм геноциду.   Обґрунтування: українців вбивають відкрито й приховано, з вогнепальної й холодної зброї, бейсбольними бітами й металевою арматурою тощо.