Еволюція громадянського суспільства

 

 

 

 

 

Реферат

На тему: «Еволюція громадянського суспільства»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2013 р.

 

План

Вступ

1.Поняття, зміст та інститути громадянського суспільства

2.Модель громадянського суспільства

3.Розвиток концепцій громадянського суспільства

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Історія свідчить, що неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвинутою і на яку сьогодні орієнтуємося, було розгортання системи суспільних інститутів, котрі утворюють громадянське суспільство.

Сьогодні чимало авторів вважають громадянське суспільство ключовим поняттям посткомуністичної трансформації. Серед дослідників перехідних процесів панує переконання, що “демократія проголошена не може стати демократією реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури”, що “без вільного та потужного громадянського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний”.

Отже, громадянське суспільство – перед усім, навіть перед ринковими відносинами. Але звідки воно може взятися? На заході – відповідь була одна; у нас – умови істотно відмінні. Чи зможе громадянське суспільство “розвинутися на цій історично безпрецедентній і не дуже сприятливій основі” – це питання залишається спірним, – підкреслював Ернест Ґеллнер [2]. Процес його становлення – непростий і тривалий. Він може бути успішним тільки більшою або меншою мірою, залежно від країни.

Концепція громадянського суспільства, яка почала формуватися на зорі нового часу, розвивалась і міцніла паралельно із розвитком суспільної реальности, яку вона позначала. Відтак, починаючи з 2-ої пол. ХІХ ст. і до 2-ої пол. ХХ ст. про неї майже забули. А коли у 80-х роках ХХ ст. це поняття знову перетворилось на “ключове слово інтелектуальних дискусій” , виявилось, що не всі вкладають у нього однаковий зміст.

За кількасот років своєї історії вислів став полісемантичним: у різних країнах і в різні епохи йому було надано різних значень. Тому перед дослідниками постали завдання: 1) точніше окреслити нормативний зміст поняття “громадянське суспільство”, визначити, що воно являє собою як ідеальний тип; 2) визначити його “межі”, відокремивши від інших суспільних феноменів – зарадиопераціоналізації поняття та емпіричного дослідження явища; 3) вивчити моделі громадянського суспільства через з’ясування його спільних і відмінних рис у різних країнах. Виконанню цих завдань сприяє періодизація розвитку ідеї та практики громадянського суспільства, прийнятним варіантом якої можна вважати три стадії, виокремлені професором Каліфорнійського університету Джеффрі Александером і умовно названі ним “громадянським суспільством І, ІІ і ІІІ”.

“Громадянське суспільство І” (як соціальний феномен, і як теоретична концепція) охоплює період від кінця XVII до 1-ої половини XIX століття. Його основні положення були сформульовані такими видатними мислителями як Дж.Лок, А. Ферґюссон, Ш.Л. Монтеск’є, І.Кант, Ф.Г.Геґель, А.деТоквіль.

Настає період громадянського суспільства ІІ, який триває від середини ХІХ до 2-ої пол. ХХ ст. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається (а в країнах т.зв. “другого “ешелону” цивілізації щойно починає утверджуватись). Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, його якісні параметри тепер змінюються.

Після II Світової війни, особливо з настанням ІІІ хвилі демократизації країн світу, твори Ґрамші послужили містком, який з’єднав майже розірвану традицію теорії та практики громадянського суспільства в західних країнах, а сам він став провісником наступного етапу в її розвитку – громадянського суспільства ІІІ. Цей етап приніс відродження та осучаснення ідеї, впровадження її в життя нових країн і навіть континентів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Поняття, зміст та інститути громадянського суспільства.

   Ідея громадянського суспільства є одним з найцінніших досягнень світової політико-правової думки. Поняття «громадянське суспільство» склалося не відразу, зміст його формувався та збагачувався поступово. Протягом декількох століть виникали і розвивалися нові концептуальні уявлення щодо сутності громадянського суспільства, його структури та ознак.

Процес формування громадянського суспільства у юридичній науці умовно поділяють на певні етапи. В основу такого поділу покладено співвідношення громадянського суспільства і держави та визначення місця названого вище суспільства у загальній структурі людського суспільства.

Щодо цього існує велике розмаїття поглядів і думок, але більшість з них зводиться до основних трьох напрямів:

Перший: громадянське суспільство розглядається як найбільш якісний етап розвитку людського суспільства; і держава є складовою громадянського суспільства.

Другий: громадянське суспільство виступає як механізм, що зв'язує особу, її інтереси, потреби і державу як політичну організацію суспільства.

Третій: громадянське суспільство і держава розглядаються як окремі елементи суспільної структури. При цьому обидва утворення можуть розглядатись чи як рівноправні партнери, чи як нейтральні щодо одне до одного елементи, чи як антагоністичні структури.

Дослідники політичних вчень минулого звертали увагу на те, що у давньогрецьких філософів політичне життя торкалося найважливіших сфер життя суспільства: сім'ї, релігії, культури тощо.

Термін «громадянське суспільство» використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. За цією давньою традицією, витоки якої йдуть від ідеї поліса у Арістотеля (koinoia politike — громадянське суспільство); sosietas civilis у Ціцерона — громадянське суспільство і держава ототожнюються: бути громадянином держави означає бути членом громадянського суспільства, поводитися відповідно до його законів.

Однак, починаючи з другої половини XVIII ст., класична концепція громадянського суспільства набуває змін і вже до середини цього століття громадянське суспільство та держава (традиційно пов'язані концепцією sosietas civilis) розглядаються як різні поняття.

Історично громадянське суспільство виникло на певному етапі розвитку західної цивілізації, зазнало певних змін у процесі своєї еволюції і має історичні (часові) та національні (просторово-географічні) різновиди, поширюючись у наш час на різні реґіони і континенти.

Структурно громадянське суспільство є підсистемою суспільства як цілого, яка, як уже згадувалось, наближається до соціальної (соціетарної) сфери суспільного життя. У зародковому стані вона фактично присутня в кожному сучасному суспільстві. Однак суспільства різняться її розмірами (вона може, як за тоталітаризму, прямувати до нуля, а може охоплювати основний простір людської життєдіяльности) та за її якістю: рівнем розвинености, повноцінністю функціонування, системою цінностей.

Як підструктура суспільної системи, громадянське суспільство, у свою чергу, має складну внутрішню структуру, до якої входять компоненти інституційного плану і певний тип культури.

Інститутами громадянського суспільства є:

добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади;

незалежні засоби масової інформації, які обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громадська думка як соціальний інститут;

у певному аспекті – вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів;

залежні від громадськости елементи судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо);

на Заході є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспільства також розподільчо-реґулятивні інститути сучасної держави загального добробуту.

В аспекті культури охарактеризована вище підсистема суспільства може називатись громадянським суспільством лише за умови, якщо в ній не тільки наявна певна кількість (мережа) добровільних асоціацій та інших громадських інституцій, але й панують цінності громадянської культури, спілкування відбувається на засадах довіри й толерантности. Тобто, громадянське суспільство – це не лише сфера, але й тип взаємодії, певна модель соціальної організації, з притаманними їй якісними характеристиками, а саме:

суб’єктами взаємодії в громадянському суспільстві є вільні та рівні індивіди, які вiрять у свою здатність вирішувати малі й великі справи в суспільстві;

їм не чужі суспільні проблеми і вони зорієнтовані на громадські справи;

індивідуалізм та конкурентність у їхній діяльності поєднуються з вiдносинами взаємної довiри та спiвробiтництва, здатнiстю йти на компромiси, помiркованiстю i толерантністю.

Громадянська культура є культурою участi та пiдтримки, з прихильним ставленням громадян до полiтичної системи, збереженням необхiдного для стабiльного розвитку демократiї балансу мiж активнiстю i пасивнiстю громадян. Така культура не може сформуватися без наявности значного числа власників, які ні від кого не залежать матеріально, так само, як і без правової захищености індивідів.

Можемо дати таке визначення громадянського суспільства: Громадянське (цивільне) суспільство – це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і реґламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності 

Наведене визначення громадянського суспільства поєднує асоціативний, структурний та функціональний аспект розуміння вказаного суспільства. Але не слід забувати про один важливий момент, що громадянське суспільство, незважаючи на його структурованість, це, насамперед, суспільство, у якому пріоритетне значення мають інтереси людини.

Таким чином, громадянське суспільство — не сукупність ізольованих індивідів, а комплекс соціальних відносин, система суспільних інтересів (економічних, соціально-політичних, релігійних, духовних, сімейних, культурних та інших) та потреб членів суспільства. Це — сфера самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій та організацій, обмежених відповідними законами від безпосереднього втручання та довічної регламентації діяльності громадян і організацій з боку державної влади.

Такий підхід до аналізу громадянського суспільства дає можливість зробити висновок про те, що воно має відображати суспільні відносини, взаємозв'язок всіх сфер суспільного життя людини. У той же час громадянське суспільство — не будь-яке суспільство, а сукупний індивід, який виступає через систему різних асоціацій, об'єднань своєрідним регулятором свободи люди.

 

2. Моделі громадянського  суспільства

І дійсність, і теорія еволюціонуючи в часі, зазнали змін, які були узагальнені під назвами “громадянського суспільства І, ІІ та ІІІ”.Це – часові або історичні моделі громадянського суспільства. Поряд із ними можуть бути виділені моделі, в яких враховано переважання тих чи інших функцій у життєдіяльності громадянських суспільств. Вони також властиві певним етапам його еволюції, або певним країнам. Варіантом такого “моделювання” є виділені Ненсі Розенблюм такі різновиди громадянського суспільства як “демократичне”, “посередницьке” та “виборче громадянське суспільство”.

“Демократичне громадянське суспільство” вирізняється насамперед тим, що його суб’єкти наголошують на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об’єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об‘єднань тут є “прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможности, здатности до розгляду політичних питань, а також схильности розглядати їх в ім’я загального добра. Для цієї цілі, вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними “міні-республіками”, орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики”.

“Посередницьке громадянське суспільство” розглядається як агент формування таких чеснот, як вихованість, “соціабельність”, здатність до солідарного вирішення проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв’язки, принципи громадянськости, відкритости, товариськости та відповідальности – якості, які утримують плюралістичну ліберальну демократію разом (як це описано у Токвіля). У посередницькому громадянському суспільстві “від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, і соціальне співробітництво зовсім не обов’язково має трансформуватись у політичне представництво”.

“Виборче громадянське суспільство” докладає зусиль до підвищення економічної ефективности і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасности. Пропонуючи цю модель як найперспективнішу, Н. Розенблюм покликається на Геґеля, котрий писав про суперечливість та обмеженість морального впливу громадянського суспільства, в якому переважають егоїстичні інтереси, вузько групова прив’язаність, бідність – риси, що й сьогодні загрожують єдності громадянського суспільства і вимагають “різноманітних виправлень”.