Особливості розвитку неоконсерватизму в сучасному світі

                        Міністерство охорони здоров'я України

                ДЗ «Луганський державний медичний  університет»

                Кафедра філософії та соціальних  наук

 

 

 

                              РЕФЕРАТ

з дисципліни «Політологія»

на тему «Особливості розвитку неоконсерватизму в сучасному світі»

 

 

                                                                   

 

                                                                   Виконала:

                                                                   студентка I-го курса

                                                                   педіатричного факультету групи № 29

                                                                   Мітіна А.І.

  

 

                                                                   Перевірила:

                                                                   старший викладач кафедри

                                                                   Нікітенко Н.А.

 

 

 

                                      

                                        Луганськ_2013

                                                   План:

     Вступ………………………………………………………………………….3

1. Передумови виникнення…………………….…………………………...4
2. Течії неоконсерватизму…………………………………………………..6
3. Неоконсерватизм як доктрина захисту традиції і одвічних цінностей.7
4. Практичний аспект неоконсерватизму…………………………………..9
5. “Тетчеризм”……………………………………………………………….12
6.   Роль неоконсерватизму у становленні постіндустріального суспільства………………………………………………………………...13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                Вступ

Неоконсервати́зм (від грец. νεος — новий і лат. conservo —  зберігаю, охороняю) — сучасна політична  течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального  суспільства і визначає урядову  політику та політичний курс провідних  країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»).

Кредо «нового консерватизму» в економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва.

Неоконсерватизм сформувався  після Першої світової війни як відповідь  на революційні потрясіння в Європі, крах фашизму, націонал-соціалізму, розпад колоніальної системи у світі, поступовий перехід від індустріального  суспільства до постіндустріального. Третій етап неоконсерватизму розпочався з переходом до інформаційного суспільства  в деяких державах Європи, Америки, Азії, кризою соціалізму як світової системи, кризою неолібералізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 

                                                    -3-

                                 Передумови виникнення

  Неоконсерватизм - сучасна политична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства.

 Окремі негативні наслідки науково-технічного прогресу, соціальні революції XX ст., криза лібералізму, розширення сфери масової культури, переоцінка суспільних цінностей спричинилися до відродження, особливо після Першої світової війни, консерватизму, який почали називати неоконсерватизмом. З'являються різні соціально-політичні концепції неоконсерватизму, насамперед в Італії (Г. Д'Аннунціо), Німеччині (Е. Юнгера, Ст. Георга). Значного поширення набули праці Ю. Еволи, який синтезував різні неоконсервативні ідеї та концепції, висунувши свою "доктрину пробудження". Головним її положенням був імператив Консервативної революції, побудова Анти-Європи. Е. Евола твердив про необхідність відновлення нордичної імперії з абсолютною владою верховного суверена, відродження станової ієрархії, твердих порядків.

 Кінець XX ст. приніс оновлення неоконсерватизму, що певною мірою відмовився від імперських амбіцій, узяв на озброєння окремі ліберальні ідеї та цінності. Характерними його рисами лишаються вірність старим традиціям й нормам, зведення змісту влади до керівних і розподільно-розпорядчих функцій, збереження суспільно-політичної нерівності, скептицизм щодо суспільного прогресу, справедливості, культ сильної держави та авторитарних лідерів, збереження традиційних інститутів влади та архаїчних політичних цінностей. Водночас розпад світової соціалістичної системи став стимулом для поширення лібералізму в колишніх країнах соціалізму. Консерватизм як світоглядна система, тип свідомості й політико-ідеологічних настанов не завжди асоціюється з конкретними політичними партіями. Як вважали батьки—засновники консерватизму, політичні принципи, теоретичні схеми тощо слід пристосовувати до усталених національних традицій, звичок, існуючих суспільно-політичних інститутів.

 Якщо лібералізм і соціалізм виникли як течії відповідно буржуазного та робітничого класів, консерватизм є багатошаровим явищем, що віддзеркалювало захисну реакцію різних соціальних верств населення, які не бажали надто різких змін свого соціального статусу, відчували страх перед невідомим і невизначеним майбутнім. Крім того, консерватизм полягає ще й у врахуванні глибинних психологічних чинників, цінностей і норм, що існують у масовій свідомості.

 

                                                     -4-

 Проте істинний консерватизм, що захищає існуючий статус-кво, обов'язково враховує реалії та пристосовується до них. Так, у період становлення вільного підприємництва він інтегрував ідеї вільної конкуренції, ринку, а   після великої економічної кризи на початку XX ст. — ідеї державного регулювання економіки, соціальних реформ, що свідчать про глибокі трансформації консерватизму в 70-80-ті роки XX ст.

 Особливість цього періоду полягала в кризі лівих (комуністичних і соціал-демократичних) і кейнсіанських моделей суспільного розвитку. І цей вакуум заповнили праві й консервативні політичні доктрини. Як наслідок — перемога на виборах консерваторів у США (Рональд Рейган, 1980 і 1984 pp.), Великобританії (Маргарет Тетчер, тричі підряд з 1979 до 1989 p.), Німеччині (Гельмут Коль, чотири рази підряд з 1982 до 1998 p.).

Значного поширення набули праці Е. Еволи, який синтезував різні  неоконсервативні ідеї та концепції, висунувши  свою "доктрину пробудження". Головним її положенням був імператив Консервативної революції, побудова Анти-Європи. Е. Евола  твердив про необхідність відновлення  нордичної імперії з абсолютною владою верховного суверена, відродження  станової ієрархії, твердих порядків.

 Консерватизм як світоглядна система, тип свідомості й політико-ідеологічних настанов не завжди асоціюється з конкретними політичними партіями. Як вважали батьки—засновники консерватизму, політичні принципи, теоретичні схеми тощо слід пристосовувати до усталених національних традицій, звичок, існуючих суспільно-політичних інститутів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    -5-

                                    Течії неоконсерватизму

  В більшості національних  варіантів сучасного консерватизму  можна виокремити неоконсерваторів, нових правих, традиціоналістів  чи патерналістів, прихильників  елітарної демократії, елітарного  авангардизму, контрвлади тощо. Характерно, що розмежовувати представників цих течій надзвичайно важко. Наприклад, Р. Рейгана, М. Тетчер і Г. Коля одні політологи називають неоконсерваторами, інші — новими правими і т. ін.

 Загалом же частина неоконсерваторів є за своїм походженням лібералами або навіть соціал-демократами. Ідейно-політичні орієнтації нових правих сформувалися на перетині правого консерватизму, традиціоналістського консерватизму та неоконсерватизму. Розбіжності ж полягають не стільки у площині основних принципів, скільки в концентрації уваги на певних їх аспектах. Історично консерватизм завжди був вторинним стосовно лібералізму, реформізму, лівого радикалізму, виступаючи за поступові зміни, збереження всього позитивного і позбавлення негативного. Отже, з ідеологічного погляду консерватизм завжди характеризувався еклектизмом і прагматизмом.

 Але у XX ст., на останні десятиліття якого припав консервативний Ренесанс, консерватизм виступив ініціатором змін, що стали лейтмотивом більшості передвиборних програм консервативних партій світу. Із супротивників науково-технічного прогресу протягом 70-80-х років консерватори перетворилися на його активних прихильників.

 Отже, слід констатувати, що в оцінці науково-технічного прогресу та сцієнтизму консерватизм і лібералізм (лівий лібералізм), а також ліві помінялися місцями. Але в соціокультурному та релігійному аспектах сучасний консерватизм лишився в межах традиційної парадигми консерватизму.

 У питаннях державного будівництва консерватори вважають, що без міцної держави суспільство може опинитись у полоні анархії, а якщо треба зробити вибір між індивідом і суспільством, більшість консерваторів на перше місце висувають суспільство (як, до речі, і комуністи).

 

 

 

 

                                                   -6-

Неоконсерватизм як доктрина захисту традиції і одвічних цінностей

 Неоконсерватизм як доктрина захисту традиції і одвічних цінностей. З кінця 70-х років найбільш популярною політологічною концепцією стає неоконсерватизм. Загалом консервативна тенденція іде від таких різних за своїми позиціями мислителів, як Платон, Арістотель, Ціцерон, Макіавеллі, Ніцше та ін. Писемна історія консерватизму починається з часів Великої Французької революції кінця XVIII ст. З першої половини XIX ст. консерватизм виступає як ідейно-політична доктрина, що відображала здебільшого інтереси дворянства в його боротьбі проти буржуазії. Пізніше, сприйнявши окремі положення класичного лібералізму, консерватизм стає ідейно-політичною платформою окремих фракцій буржуазії. Він виступає також як захисна реакція середніх і дрібних підприємців перед невблаганним динамізмом капіталістичного розвитку, що загрожував їх існуванню.

 В цілому консерватизм спрямований на збереження, підтримку таких, що історично склалися, форм державного і суспільного життя, насамперед морально-правових його засад. Він спирається на певні стереотипи масової свідомості і традиціоналістські уявлення, завдяки чому має широку соціальну базу серед представників різних верств. На користь консерватизму "працюють" негативні явища, що супроводжують суспільний прогрес.

 Сучасний консерватизм немає стрункої ідеології. Вся система його цінностей ґрунтується на впевненості, що минуле краще, ніж сьогодення. Звідси прагнення до змін, але ретроградних. Все це визначає основні риси світосприйняття консерватизму.. Перша з них – спадкоємність як вірність традиціям і цінностям, а отже, турбота про створення умов, за яких традиції і спадкоємність були б сприйняті й реалізовані суспільством. Далі, стабільність як головна умова ствердження істотної цінності орієнтації людини. Мається на увазі і така риса, як порядок, який забезпечується суспільними інститутами. Звідси необхідність протистояти згубному процесу звільнення людини від інституційно обґрунтованого порядку. Істотна і така риса, як державний авторитет. Йдеться про те, що порядок, ґрунтуючись на лояльності громадян, потребує захисту державного суверенітету. Тому держава повинна бути не тільки сильною. Вона призначена стати провідником єдиної, чітко вираженої політичної волі. Важливою рисою є також принцип свободи – здатності здійснювати індивідуальну і суспільну ініціативу в межах, які допускаються ієрархічним порядком.

 Згідно з таким світосприйняттям, формуються погляди на основоположні явища політичного життя. Підкреслюється, що влада не може бути підпорядкована якимсь функціональним цілям – соціальній справедливості,

                                                      -7-

рівності, свободі тощо. Зміст  її існування лише в тому, щоб  командувати і примушувати тих, хто в іншому випадку займався б реформами і руйнуванням. Міцність та ефективність державної влади  залежить від того, якою мірою їй вдається пов'язати в своїй політиці авторитет і традиції.

 Протиставлення держави і громадянського суспільства вважається згубним. Звідси зневажливе ставлення до ліберально-реформістської "держави загального добробуту". Вона вважається шкідливою, оскільки розкладає і пригнічує волю індивідів і свій власний авторитет. Суспільна напруга, незадоволення знімаються не рівністю, а наданням законної сили нерівності. Власність розглядається як основа розкриття людиною її соціальної сутності. Серед інших постулатів виділяються природна і одвічна (фізична і розумова) нерівність людей; необхідність суспільних класів і груп, а отже, безглуздя спроб соціального зрівняння за допомогою закону; недосконалість правління більшості, яка схильна до потенціальної тиранії; необхідність активної участі аристократії в державному управлінні; важлива роль приватної власності як гаранта особистої свободи і соціального порядку.

 Щодо політичної сфери, то тут проголошується ідея звуження зворотного зв'язку, тобто можливості громадян впливати на політичні процеси. Звідси апеляція до "сильної" в політичному плані держави. Основний наголос робиться на функції прямого насильства як головній формі реалізації влади, що передбачає насамперед поступовий демонтаж демократичних інститутів. Вважається, що якість управління і демократія несумісні, знаходяться в стані війни. Надлишок демократії рівнозначний дефіциту управління.

 У концентрованому вигляді орієнтація на заперечення демократії втілюється в теорії демократичного панування еліт. Згідно з цією концепцією, політичне рівноправ'я і народний суверенітет не є абсолютними цілями.

 

 

 

 

 

 

 

                                                

                                                -8-

                      Практичний аспект неоконсерватизму

 У 80-х рр. ХХ ст. у розвинених країнах світу, зокрема в США та Великобританії на основі неоконсервативних доктрин було здійснено ряд реформ, спрямованих на відновлення саморегулювальних механізмів і обмеження державного втручання в економіку.

Основними неоконсервативними доктринами є: