Політичні і правові погляди середньовічних мислителів

Вступ

Вчення про державу і право раннього середньовіччя являє собою той тривалий відрізок в історії європейської політико-правової думки.

Від середини І тис. н. е. теоретичні концепції про державу і право  набули нового забарвлення; з'явилися  нові підходи до з'ясування проблем  сутності держави і права, їхньої ролі в суспільстві, своєрідно вирішувалися проблеми співвідношення людини й держави, свободи і справедливості. Цьому  значною мірою сприяли економічні відносини. В той час набув  розвитку феодальний устрій, який привів до суттєвих змін у відносинах власності, сприяв подальшому поділові суспільства  на стани, викликав до життя нові державно-правові  інститути, здатні реалізувати функції  держави, що значно розширилися. Постала  проблема приведення чинного законодавства  у відповідність до нових соціально-економічних  відносин.

Окрім цього, важливим чинником, що вплинув на зміст політико-правових поглядів середньовічного суспільства, стала поява християнства (друга  половина І ст.) і надання йому з 325 р. статусу державної релігії  Римської імперії.

Християнство стрімко  поширювалося серед народів і  вже до падіння Римської імперії 476 р. мало сильний вплив на суспільно-політичну  думку. Відтоді система християнських  поглядів застосовувалася для з'ясування проблем всесвітнього та земного  порядку, справедливості й права. Однією з перших системних християнських державно-правових концепцій було вчення гішюнського єпископа Аврелія Августина.

В основі права християнство того періоду вбачало правду, справедливість, які йдуть від Бога. Правда відкривається  людині у вигляді досконалого  закону, закону свободи. Воля людини обмежується Божим Законом і має служити йому.

Другою характерною рисою вчення про державу і право в той час було використання античної наукової спадщини. До античних ідей, використаних представниками схоластики, необхідно віднести, зокрема, уявлення про державу і право як певний організм вчення про правильні й неправильні державні форми та про їх кругообіг, ідею природного права як норми, що випливає з природи речей, положення про високу значимість закону для побудови нормального державного життя.

Отже, в своїй роботі я  спробую охарактеризувати тогочасні  середньовічні погляди на державу  і право, на основі політико-правових вчень Аврелія Августина, Фоми Аквінського та Марсілія Падуанського.

 

Розділ І. Аврелій Августин як перший представник Середньовічної епохи.

Августин Аврелій - філософ, впливовий проповідник і політик католицької церкви, народився на півночі Африки.

Він проголошував, що всі  соціальні й державні інститути, а також правові норми є  наслідком гріховності людей. Бог  наділив людину незалежною волею, і  якщо вона користується нею не за приписами  Святого Письма, а відповідно до своїх інтересів, то стає схожою на диявола. Свобода ніби спонукає людину до скоєння гріха. З цього Августин зробив висновок, що можливістю жити за законами Бога можуть скористатися лише окремі, обрані люди. Всі інші повинні  страждати.

Хід людської історії, на думку  Августина, зумовлений Божественним проведенням і являє собою боротьбу світлих і темних сил. Божество є лише джерело добра, зло прагне до самостійності і не визнає Божественних установлений. Відповідно до боротьбою світлих і темних сил і всесвітня історія розпадається на два напрямки: прихильники бога на землі, що визнають Його волю, увійшовши в лоно церкви, будують місто Боже, а прихильники сатани будують град людський: світське, земне держава. Августин негативно ставився до всякого роду насильства, але розумів його неминучість в цьому світі.

Гріховність земного життя, державно-правових порядків проявляється в пануванні людини над людиною, у відносинах управління й підкорення.

Тим часом сталий порядок  Августин називав "природним", оскільки він є наслідком гріха і  покарання Божого. Далі він зазначив, що цей порядок є тимчасовим і  має існувати до другого пришестя Ісуса Христа, завдяки чому утвердиться "Царство Небесне". Але доки це відбудеться, люди повинні коритися природному порядкові, усвідомити необхідність сумлінного виконання своїх обов'язків.

Більше — навіть раби можуть зробити своє служіння вільним, виконуючи покладені на них обов'язки не під страхом покарання, а щиро, усвідомлено, чекаючи настання на землі Божого порядку і встановлення справедливості.

Відносини церкви до держави, духовної влади до світської - головна проблема, яка хвилювала Августина

Загалом Августин у своєму вченні робив спробу: по-перше, обстояти ідею про те, що пізнати сутність держави й права, свободи і  справедливості, закону й порядку  можна тільки з допомогою Святого  Письма; по-друге, наголосити, що держава  з її законами не відповідає та не сприяє істинній справедливості, їй відповідають тільки приписи Закону Божого.

 

Розділ ІІ. Вчення Фоми Аквінського про державу і право.

Провідну роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології відіграв засновник теологічної  школи томізму італієць Фома Аквінський (1225 чи 1226—1274).

Він піддав ретельному аналізові  вчення Аристотеля і використав його в розробленні християнської  державно-правової концепції. Основою  його поглядів на державу став твір Аристотеля "Політика". Фома Аквінський поділяв думку Аристотеля про  те, що людина є політичною істотою. Головним у природі людини є прагнення  жити з іншими людьми для забезпечення своїх потреб. Наслідком цього  прагнення і є держава. Вона має  важливе значення в житті суспільства, оскільки її метою є "загальне благо".

Стосовно влади в державі  Фома Аквінський, як і його попередники, стверджував, що вона від Бога, і  радив беззастережно їй коритися.

Роль володаря в державі  теолог порівнював із роллю Бога у  світі. Він зазначав, що Бог, перше  ніж керувати всесвітом, установлює відповідний порядок. Так і монарх насамперед установлює порядок в  рамках держави, а потім здійснює правління. Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. За низкою ознак вона є усталенішою та надійнішою, ніж інші форми, а також здатною гарантувати щасливе життя.

Свою правову концепцію  Фома Аквінський будував з опертям  на категорію справедливості. Право, "за його вченням, — це дія справедливості у божественному порядку людського  спілкування. Справедливість полягає  в наданні кожному свого, що йому належить.

Джерелом права є закон. Фома Аквінський стверджував, що існує  злагоджена система, підпорядкована вічному  законові. Вічний закон — це універсальні норми, загальні принципи божественного  розуму, якими скеровується всесвіт, а всі інші закони випливають із нього. Передусім це природний закон, що являє собою відображення вічного  закону в розумі людини. Цим законом  керується людина у своїх прагненнях до продовження роду, самозбереження, пошуку істини.

Фома Аквінський прийшов до висновку, що держава має позитивну цінність. Вона не тільки зберігає мир, але і є виявом божого провидіння та волі в ім'я людей. Політика на його думку означає моральну відповідальність, спрямування волі людини у всіх соціальних діях. В роботі «Сума теології» Ф.Аквінський розглядає вічне право , божественне право, природне право ,позитивне право.

Система державно-правових ідей Фоми Аквінського набула значного розголосу і завдяки церкві стала  основою течії томізму і неотомізму в пізніші часи.

Розділ ІІІ. Італійський мислитель Марсілій Падуанський.

Марсілій Падуанський, який жив бл.1275 - 1343 — належить до тих середньовічних мислителів, чия творчість свідчить про рішучий розрив з теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища.

В 1324 р. він написав найвизначнішу  свою політико-правову працю "Defensor Pacis" ("Захисник миру"), в якій висунув ідею народоправства, яка випереджувала час на кілька століть."Захисник миру" складається з трьох трактатів. У першому розвивається світська теорія держави, в другому викладаються погляди на суть і призначення церкви, у третьому формулюються висновки.

Держава для мислителя — це світський інститут, який розвивається за власними законами і має "власну субстанцію"; "це постійна спілка, завдяки якій людина досягає самодостатнього життя". Розглядаючи походження держави, він вважає, що вона виросла з сім'ї, як первинного, найпростішого елементу людської асоціації. Саме з появою держави він пов'язує і появу політичної влади. Згідно з Падуанським, держава — це результат природного прагнення кожної людини до досконалого життя.

Держава досконала, якщо вона добре управляється, має хороші закони, а також виконує функції, що забезпечують підтримку миру. Саме Падуанському належить перше "політичне" трактування миру, як засобу для досягнення "громадянського щастя", а не як універсального порядку, що підтримується божественним правом. Досягається він у тому випадку, коли кожна людина в державі отримує можливість безперешкодно займатися своєю діяльністю, завдяки узгодженому функціонуванню всіх органів держави, досягненню певного правового порядку.

Основою політичного вчення Марсілія Падуанського є його трактування народного суверенітету, згідно з яким сувереном в державі є народ-законодавець. Відповідно до цієї концепції, народ створює закони держави, тобто є legislator humana (людським законодавцем). Він призначає уряд (правителя) і контролює його діяльність, а в разі необхідності змінює їх. Важливою функцією народу-законодавця є контроль за тим, щоб закони переслідували "загальну користь", справедливість.

Значення та вплив Марсілія Падуанського на формування пізнішої європейської думки досить значні. Його називали "родоначальником всіх демократичних авторів нового часу" та підкреслювали, що його "з найбільшим правом можна зарахувати до предвісників правової держави в новому розумінні", що він створив "нове вчення про державу, побудоване на раціоналістичних засадах".

 

Висновки

Проаналізувавши вчення відомих  філософів і мислителів Середнбовіччя (Аврелія Августина, Фоми Аквінського Марсілія Падуанського) можна дійти висновку, що дана епоха характеризується кардинально новим підходом до розгляду таких понять, як "держава", "право", "влада".

Із тексту реферату випливає: першою характерною рисою вчення про державу і право в епоху середньовіччя в Західній Європі було панування в ньому релігійної ідеології, типове для феодалізму взагалі. Першим представником став Аврелій Августин.

Визначальною для розвитку правових та політичних вчень вказаного періоду є і боротьба між світською та духовною владою за панівне становище. Власне, однією з центральних проблем політико-юридичних знань в цей період є питання про те, яка влада повинна мати пріоритет: духовна (церква) чи світська (держава). Ідеологами першої були Августин, Тома Аквінський, другої —Марсілій Падуанський. Важливо також відзначити, що, незважаючи на ці суперечності, непохитною залишалася монархічна ідея, саме вона належить до найбільш значимих і стійких компонентів політико-правової свідомості середніх віків, хоча і вона змінювалася на протязі розглядуваного періоду.

В цілому, правова свідомість середньовіччя, як і тодішня політична ідеологія, головним джерелом таких ключових понять, як справедливість, право, законодавство, мали Біблію, хоча це джерело не перекрило впливу на середньовічну правову думку етико-юридичних поглядів давньої Греції та Риму. Разом з тим, вона мала ряд своїх, тільки їй притаманних рис. Наприклад, середньовічна правова думка заперечувала, що і на суспільстві лежить вина за вчинення злочину окремою особою, не визнавала обмеженої осудності людини, відкидала можливість допущення помилок суддями тощо. Вона вважала, що справедливість зобов'язує застосовувати до винних тільки два крайніх заходи: або жорстоке покарання у повному обсязі, або помилування. У правосвідомості тогочасного суспільства присутня повага до закону, переконаність в його безперечності, віра в його фундаментальне значення для нормального людського співжиття.

В цілому ж, слід зазначити, що найвищі результати Середньовіччя стали органічними і неперехідними компонентами всього наступного розвитку людської цивілізації, серед них є й певна сукупність політико-юридичних ідей і цінностей.

 

 

 

Список використаної літератури

1. Орач Є. М. Історія політичних і правових вчень: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2005.- 560 с.

 

2. Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 464 с.

 

3. Історія держави і права зарубіжних країн: Посіб. для підготов, до іспитів /В. І. Орленко, В. В. Орленко. -3-є вид. стереотип. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. - 244 с.

 

4. Андрусяк Т. Історія політичних і правових вчень.