Політична партія світу. Лідери

 

Міністерство освіти і науки України

Східнодноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Історичний факультет

Кафедра політології

та державного управління

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

на тему:

«Політична партія світу. Лідери»

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 23-Політ групи

Шолом М. В.

Перевірила:

канд. політ. наук., доц.

Ярош О. Б.

 

 

 

Луцьк – 2014

План

Вступ……………………………………………………………………………….4

І. Характеристика політичної партії……………………………………………..5

1.1. Повна назва політичної партії.

1.2. Дата реєстрації.

1.3. Кількість членів (орієнтована).

1.4. Лідери.

1.5. Програма:

1.5.1. Відношення до державного устрою;

1.5.2. Орієнтація в сфері національних відносин;

1.5.3. Економічне врегулювання;

1.5.4. Відношення до соціального захисту;

1.6. Соціальна база партії.

1.7. Сфера поширення: загальнонаціональна, регіональна, місцева.

2. Класифікація політичної партії……………………………………………….6

2.1. Внутрішня організація:

2.1.1. З прямим членством;

2. З опосередкованим членством;

2.2. Прийняття рішень:

1. Централізоване;
2. Децентралізоване.

2.2.Політична орієнтація:

1. Праворадикальна;
2. Права;
3. Лівоцентристська;
4. Ліва;
5. Ліворадикальна.

2.4.Участь у політичній владі: правляча, опозиційна, нейтральна.

2.5.Ідеологічна спрямованість.

2.6.Відношення до соціальної дійсності:

1. Революційне;
2. Реформаторське;
3. Реакційне;
4. Консервативне;
5. Анархістське.

3. Характеристика партійного лідера……………………………………………7

3.1. Типологія партійного лідера

3.1.1. Харизматичний лідер.

3.1.2. Раціонально-легальний лідер.

3.1.3. Традиційний

3.2. Характеристика партійного лідера

3.2.1. Країна, регіон, область, район.

3.2.2. Посада (офіційна назва, статус, функції).

3.2.3. Прізвище, ім’я.

3.2.4.Попередня політична і партійна діяльність.

3.2.5.Оточення.

3.2.6.Особисті якості.

3.2.7.Які цілі ставить.

3.2.8.Чиї інтереси виражає.

3.2.9.Методи, які використовує.

3.2.10Які ресурси є в розпорядження.

3.2.11.Опоненти.

3.2.12.Ораторські здібності і вміння переконувати.

3.2.13.Досягнення цілей і результати.

Висновки…………………………………………………………………………12

Список використаної літератури……………………………………………….13

 

 

 

 

Вступ

Слово «партія» (лат. partiо — частина)означає частину більшої спільності або цілісності. Політична партія — це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

У структурному плані партія є складним організмом, що складається з таких компонентів:

• вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;
• бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.
• активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу бюрократії;
• пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;
• соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але й постійно голосує за неї на виборах, називається електоратом даної партії.

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відрізняється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а по-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї.

 

І. Характеристика політичної партії.

1.1. Ліберальна партія Канади.

1.2. 1873 р.

1.3. 67.

1.4. Джастін Трюдо.

1.5. Програма:

-   відношення до державного  устрою;

Ліберальна партія Канади вважає, що парламент має належати народу, а не прем'єр-міністру. Ліберали мають намір здійснити парламентську і виборчу реформи для того, щоб перебудувати наші інститути з демократичними принципами і забезпечити більш значуще і ефективне представництво [1].

1.5.1.Орієнтація в сфері національних відносин. Партія ставить за мету забезпечити рівні можливості та безпеки загального блага для всіх громадян.

1.5.2.Економічне врегулювання. Основний принцип програми лібералів — вільне підприємництво та здійснення заходів, спрямованих на розвиток нац. економіки.

1.5.3.Відношення до соціального захисту. Виступають за активну соціальну політику — допомогу безробітним, виплати субсидій фермерам тощо.

1.6.Соціальна база партії. Соціальна база Ліберальньної партії Канади є широкою, до неї належать представники різних прошарків суспільства.

1.7. Сфера поширення: загальнонаціональна

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Класифікація політичної партії.

2.1.Внутрішня організація:

2.1.1.з прямим членством;

2.2.Прийняття рішень:

Прийняття рішень відбувається всіма членами партії, воно не є ні централізованим, ні децентралізованим.

«Члени партії мають право вирішального голосу щодо політики нашої партії не лише тоді, коли ми перебуваємо в опозиції, а й тоді, коли ми керуємо країною.»[2]

2.3.Політична орієнтація:

Центристська.   Адже центристські партії характеризуються тим, що займають місце політичного центру, тобто вона виступає і за втручання в економічні процеси, до ринку і  за підтримку соціальних програм. А Ліберальна партія Канади веде активну соціальну політику, включаючи допомогу безробітним, виплати субсидій фермерам тощо. Продовжуючи захищати вільне підприємництво, ліберали допускають державне економічне регулювання, «канадизацию» економіки та запровадження державних програм соціального забезпечення.

2.4.Участь у політичній владі:

Опозиційна. Перебувала при владі 1921—26, 1926—30, 1935—57, 1963 —79. Внаслідок перемоги на парламентських виборах у лютому 1980 сформувала уряд [3]. Проте після виборів у 2006 році має статус офіційної опозиції в канадському парламенті.

2.5.Ідеологічна спрямованість:

Ліберальна. Партія декларує свою відданість ліберальним принципам «індивідуальної свободи, відповідальності держави і гідності людської особистості рамках справедливого суспільства і політичної волі у рамках справжнього участі всім», і навіть правової держави. Ліберали проголошують рівність шансів всім членів товариства, заохочення культурного різноманітності й двомовності [4].

3. Характеристика партійного лідера

Слово «лідер» в перекладі з англійської мови означає «ведучий», «керівний», «керівник іншими людьми». 
Під лідерством розуміється механізм взаємодії лідерів і відомих. Основними аспектами лідерства є:

• здатність лідера точно оцінити ситуацію, знайти оптимальне рішення проблем, що стоять, мобілізувати людей на виконання рішень;
• ухвалення відомими ідей лідера, готовність свідомо і добровільно підкорятися йому.

3.1. Типологія партійного лідера

3.1.1.Традиційне лідерство  спирається на механізм традицій, ритуалів, силу звички. Звичка підкорятися заснована на вірі в святість традиції і передачі влади за спадком. Право ж на панування лідер придбає завдяки своєму походженню. Цей тип лідерства втілює правління вождів, старійшин, монархів.

3.1.2.Харизматичне лідерство припускає виняткові якості самого лідера, якими він володіє насправді або які приписуються йому його оточенням і всіляко роздуваються засобами масової інформації. Харизматичними лідерами були В.І. Ленін, І.Сталін, А.Гітлер, Мао Цзедун, Р.Хомейні та ін. Основою легітимності харизматичного лідера є його перевага над іншими.

3.1.3.Раціонально-легальне (демократичне) лідерство засновано на існуючій в суспільстві нормативно-правовій базі. Наприклад, відповідно до конституційних норм громадяни обирають президента своєї країни, довіряючи йому на певний термін вищий пост в державі. Основою його легітимності є президентський статус (державна посада) [5].

3.2. Характеристика партійного лідера.

3.2.1.Оттава, Онтаріо, Канада.

3.2.2.Посада (офіційна назва, статус, функції).

3.2.3.Джастін Трюдо.

3.2.4.Трюдо підтримав Ліберальну партію з самого раннього віку, пропонуючи свою підтримку лідеру партії Джону Тернеру в 1988 у федеральних виборах. Два роки по тому, він захищав канадський федералізм на студентському заході в елітній єзуїтській старшій школі , яку він відвідував.

Після смерті батька , Трюдо став більш активно брати участь у Ліберальної партії протягом 2000 -х років.

У жовтні 2006 року Трюдо критикував Квебекський націоналізм , описуючи політичний націоналізм загалом як «стару ідею з 19- го століття», «на основі малості думки» і не має відношення до сучасної Квебеку. Цей коментар був помічений як критика Майкла Ігнатьєва , пізніше кандидата в 2006 Ліберальної партії  на лідерські вибори, який був  за визнання Квебека як націю.

Вперше обраний членом парламенту 14 жовтня 2008, Джастін Трюдо почав свою політичну кар'єру, щоб боротися за канадські цінності, висунути нову перспективу на відносини між органами влади і громадянами, а також допомогти Канаді стати зразком для всього світу . Вважалось, що федераліст-кандидат мав мало шансів в боротьбі проти блоку квебекців, Джастін продемонстрував своїм критикам, що надія і працьовитість є ключами до успіху на виборах [6].

3.2.5.Його оточення складаю учасники політичної партії, а саме: Скотт Ендрюс, Джеррі Бірн, Шон Кейсі, Ірвін Котлер, Стефан Діон та ін.

3.2.6.Особисті якості. Поки він запам'ятався виборцям своєю яскравою фотогенічною зовнішністю і вільними, часом навіть не занадто політично коректними висловлюваннями.

Тим не менше, більшість аналітиків в галузі політології сходяться в тому, що він володіє потрібними якостями для того, щоб повернути одну з історично найсильніших партій Канади на твердий грунт, яка була втрачена за останні шість років [7].

3.2.7.Які цілі ставить. "Я хочу, щоб нам довіряли представники середнього класу", - заявив Жюстен Трюдо на зборах своїх прихильників у Монреалі, - "оскільки середній клас становить серцевину, основу канадського суспільства" [7].

3.2.8.Виражає інтереси середнього класу.

3.2.9.Партійний лідер використовує метод покрокового досягнення мети.

3.2.10.Користуючись статусом « провідного кандидата» , Трюдо хоче заздалегідь відвести від себе закиди в « елітарності ». Його декларація про доходи та майно виглядає не нудною відпискою , а , швидше , нагадує начерк захоплюючої автобіографії. В молоді роки Трюдо багато подорожував по світу , користуючись стипендією , яку призначив йому батько. Ця стипендія становила приблизно 20 тисяч доларів на рік - сущі копійки , якщо порівнювати канадського « наслідного принца» з такими ж обласканими долею молодими людьми з азіатських країн . Відомо , що їм багаті батьки дають на навчання за кордоном куди більше. Трюдо , між тим , намагався забезпечувати себе сам , і в результаті до 35 років придбав мережу контактів по всьому світу , що дозволяє йому з успіхом заробляти лекціями (його щорічний дохід з 2006 по 2008 роки обчислювався сотнями тисяч доларів). Детальна інформація про заробітки Трюдо наводиться в звіті. Є у нього і горезвісне «спадок» - активи близько 1,2 мільйона доларів , які батько перед смертю поклав до спеціального фонду , немов передчуваючи , що один з його синів піде по його стопах і буде робити політичну кар'єру. В які саме акції вкладені ці кошти , Трюдо не знає , хоча підозрює , що без нафтовидобувних компаній не обійшлося. Без подібного «сліпого фонду» жоден бізнесмен чи просто забезпечена людина не може в Канаді йти в політику. В іншому випадку рано чи пізно його звинуватять в конфлікті інтересів . Повний доступ до засобів Трюдо отримає лише в 45 років. Він пообіцяв після цього перемістити їх в інший « сліпий фонд» , з якого продовжить отримувати дивіденди [8].