Політична влада

Влада є однією з фундаментальних  засад політичного розвитку суспільства. Розуміння політичної влади грунтується на загальносоціо-логічному визначенні влади.

Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер, існує скрізь, де наявні будь-які  стійкі об'єднання людей, тісно пов'язана з політичною сферою, є засобом здійснення і способом утвердження певної політики. Політична влада виникла раніше за владу державну і визначає реальну здатність соціальної групи чи індивіда виявляти свою волю. З цього ми бачити характеристику політичної влади,до чого нашій Україні потрібно піднятися.

Отже, влада є необхідним регулятором  життєдіяльності суспільства, його розвитку та єдності.

Політична влада — здатність  і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

На мою політика знаходить свій вияв у керівництві, управлінні, організації, примусі та в інших явищах, спрямованих на упорядкування життя суспільстві і тому, що немає у нашій державі достатньо вольової,досвідченої, розумна людина,виникає проблема політичної влади.

Влада є формою волевиявлення суб'єкта влади. Ним є джерело активної предметно-практичної політичної діяльності, спрямованої на об'єкт. Суб'єкт влади — це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носії влади — державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені для реалізації інтересів політичне домінуючих соціальних груп.

Об'єкт політичної влади. Це явища  і процеси політичної сфери, на які  спрямована дія суб'єктів політики. До розуміння об'єкта влади треба  підходити діалектичне, оскільки певні  суб'єкти і об'єкти влади можуть мінятись місцями залежно від обставин і ролі. Різні можливості політичних суб'єктів підтримувати певну систему правління . Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером:

-  її    традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;

- її      харизматичний (грец. charisma — милість, благодать, Божий дар, винятковий талант), оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесноти володаря і створеної або отриманої ним влади;

- її      раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.

Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні  спільноти, окремі громадяни, громадсько-політичні  організації

Більшість вчених вважає, що джерелом влади є політичне панування, яке постає як панування інтересу, має багато форм, основною з яких влада. У політичній практиці інколи помилково тлумачать навпаки, що влада — джерело панування.

Я вважаю, що влада відіграє велику роль у функціонуванні політичної системи суспільства, і його політичного життя.

Владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин — біхевіористська теорія влади,вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у сфері владних відносин, а прагнення до влади проголошує домінуючою рисою людської поведінки і свідомості. Владу тлумачить і як мету, і як засіб.

Марксистська концепція влади. Беручи за основу передусім економічні інтереси, що визначають зміст і  форму реалізації класових інтересів, вона тлумачить політичну владу як панування певного класу. За Марксом, той клас, який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, що захищає його ж інтереси. Цю концепцію ще розробили за марксизму,але вона збереглася ще і зараз хоча в нашій країні чомусь дуже мало реалізується в реальності.

Основними формами політичної влади  є:

1)панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим.

2)політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку.

3)форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб'єкта правління.

Легітимність політичної влади — форма підтримки, виправдання  правомірності застосування влади  і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами.

Легітимність не є  синонімом законності, оскільки політична  влада не завжди спирається на право  й закони, але завжди користується певною підтримкою принаймні частини  населення.

Легітимність має властивість  змінювати характер і ступінь  підтримки влади та її інститутів. У зв'язку з цим можна говорити про кризи легітимності.

Криза легітимності —  зниження реальної підтримки органів  державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій.

Домінуючим принципом  механізму функціонування державної влади є принцип, її поділу. Основоположниками теорії поділу влади вважають англійського філософа Д. Локка і французького просвітителя, правника, філософа Ш. Монтеск'є, хоча цю ідею висловлював ще давньогрецький історик Полібій. Тому, функціонування влади у політичній системі є чинником і умовою її саморозвитку і розвитку всіх інших елементів політичної системи. Влада пов'язує в єдину систему всі політичні структури. Виступаючи в демократично організованому суспільстві як законодавча, виконавча, судова, влада є гарантом політичного розвитку, ефективності політики в життєдіяльності всього суспільства.

Нині говорять і про  владу засобів масової інформації, називаючи її “четвертою владою”, а також про “владу” громадської  думки тощо. Французький соціолог Р. Арон вважає, що влада не є глобальним, неподільним монолітом, вона розпорошена серед численних суб'єктів, інституцій.

Існує суспільно-політична  течія, яка заперечує будь-яку  форму політичної, економічної і  духовної влади, — анархізм. Він не визнає державу як форму організації суспільства, обстоює нічим не обмежену свободу людини як самоціль.

Такі ідеї відомі ще в  політичній думці давнього світу. Першим вдався до аналізу політичних та економічних  форм анархізму наприкінці XVIII ст. англійський письменник Вільям Годвін. Як суспільно-політична течія анархізм формувався в 40—70-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи. Провідні його теоретики П.-Ж. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Невизнання анархізмом політичної влади як важливого і необхідного інституту суспільного життя неминуче призводить до заперечення влади загалом і демократичних форм її реалізації, зокрема. Однак анархізм спродукував і деякі актуальні навіть для сьогодення ідеї, заперечуючи деспотизм, культ одноосібного правління, пригнічення особистості, обстоюючи ідеал взаємодопомоги й солідарності людей, регулюючі можливості самоорганізації і саморегуляції тощо.

Отже, політична влада, її механізм повинні:

1)   забезпечити законні права громадян, їх конституційні свободи;

2)  утверджувати право як стрижень суспільних відносин і самим вміти підкорятися праву;

3)  виконувати функції розбудови держави (господарські, культурні, соціальні та ін.).

Отже, зазначимо,що підходи до вивчення влади свідчать про великий інтерес у світі до проблеми влади,і надзвичайну її складність.

 Також докладно розглянувши політичну владу можна зробити висновок,що наша країна немає ефективних політичних  лідерів які би організовували  роботу,розвивали промисловість,піднімали продуктивність праці,які б розробили теорію розквіту держави.Які б думали трішки про народ. Але,ми майбутнє нашої країни,саме нам в ній жити,і нам потрібно розробити теорії розквіту держави з виходом на рівень розвинутих країн світу. Я надіюсь у нас усе вийде.