Політичний портрет Юлії Тимошенко

Вступ

 

1. Шлях в політику.

 

1. Кортка біографія.
2. Комерційна діяльність
3. Політична кар’єра

 

2. Особистість політика.
3. Політично-практичний аспект
4. Політичний імідж Ю.В. Тимошенко.
5. Медіа-простір Юлії Тимошенко.

 

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Юлія Тимошенко —  настільки неординарний і яскравий політик, що і партнерам по опозиції не завжди затишно поруч з нею. Її стихія навіть не парламент, а протестна  вулиця.

Хто ще, крім Юліи Тимошенко, може похвалитись такими несподіваними поворотами в біографії? Її називали газовою принцесою, партнером Павла Лазаренко и кишеньковою опозиціонеркою. Потім Тимошенко стала борцем з олігархами, в’язнем Лукьянівського слідчого ізолятора, лідером самого радикального крила опозиції, помаранчевою принцесою і українською Жанною Д’Арк, прем’єр-міністром і знову ув’язнена.

Юлія Тимошенко стала  чудовою ілюстрацією до "української  мрії" - вона показала, як можна за короткий час завдяки наполегливій праці і добре обдуманим ходам, а у першу чергу - завдяки вдало створеній і підібраній команді - досягти надзвичайних висот у політиці і бізнесі. Нині ім'я Юлії Тимошенко відоме кожному українцеві, а також далеко за межами України. Вона стала символом українських реформ, не будучи реформатором за духом.

 

 

1. Шлях в політику

 

1.  Кортка біографія

Юлія Володимирівна  Тимошенко - державний і політичний діяч України, прем'єр-міністр України  у лютому-вересні 2005 р. і грудні 2007-березні 2010 рр.. Лідер партії «Батьківщина»  і блоку БЮТ (Блок Юлії Тимошенко). Була одним з лідерів «Помаранчевої революції» 2004 р.

Ю.В. Тимошенко народилася 27 листопада 1960 р. в м. Дніпропетровськ. Після закінчення школи, у 1979 р. вступила на економічний факультет Дніпропетровського державного університету (спеціальність - «економіст-кібернетик»). У тому ж році вийшла заміж за Олександра Тимошенка, в 1980 р. - народила доньку Євгенію.

У 1984 р. Ю. Тимошенко закінчила  університет (диплом з відзнакою) і  почала трудову діяльність на посаді інженера-економіста на Дніпропетровському машинобудівному заводі ім. Леніна.

З 1989 по 1991 рр.. Ю. Тимошенко  займала посаду комерційного директора  Дніпропетровського молодіжного центру «Термінал». З 1991 р. - генеральний директор корпорації «Український бензин» (КУБ), на базі якої була створена промислово-фінансова група під назвою «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ). У 1995 р. Ю. Тимошенко стає президентом ЄЕСУ.

В кінці 1996 р. Ю. Тимошенко  балотується до Верховної Ради України  у мажоритарному Бобринецькому  виборчому окрузі № 229 Кіровоградської  області.

16 січня 1997-12 травня 1998 рр.. - Народний депутат України (Верховна рада II скликання). 12 травня 1998-2 березня 2000 рр.. - Народний депутат України (Верховна Рада України III скликання).

З 1999 р. Ю. Тимошенко очолює партію «Всеукраїнське об'єднання« Батьківщина ». У тому ж році Ю. Тимошенко стає кандидатом економічних наук (тема дисертації: «Державне регулювання податкової системи»).

30 грудня 1999 призначена  віце-прем'єром з тепло-енергетичного  комплексу в уряді В. Ющенка. 19 січня 2001 Ю. Тимошенко йде у відставку.

24 січня 2005 призначена  в.о. прем'єр-міністра України. 4 лютого 2005 Верховна Рада України затвердила  Ю. Тимошенко на посаді прем'єр-міністра. 8 вересня 2005 уряд Ю. Тимошенко  було відправлено у відставку.

На дострокових парламентських виборах 30 вересня 2007 р. БЮТ знову зайняв друге місце (30,71% голосів). За результатами виборів, 29 листопада 2007 р. була створена правляча коаліція фракцій БЮТ і «Наша Україна - Народна Самооборона» (НУНС). 18 грудня 2007 Ю. Тимошенко була затверджена правлячою коаліцією на посаді Глави Кабінету Міністрів України.

3 березня 2010 Верховна  Рада України більшістю голосів  висловила недовіру уряду Ю.  Тимошенко. Кабінет Міністрів  був відправлений у відставку,  а Ю. Тимошенко перейшла в  опозицію.

12 травня 2010 Ю. Тимошенко в Генеральній Прокуратурі України було вручено постанову про порушення відносно неї кримінальної справи.

5 серпня 2011 Печерський  суд ухвалив рішення про арешт  Ю. Тимошенко в залі суду. 11 жовтня 2011 Печерський районний суд  м. Києва визнав Ю. Тимошенко винною за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України у перевищенні службових повноважень прем'єр-міністра України і засудив Ю. Тимошенко до 7 років ув'язнення, з подальшою трирічною забороною обіймати посади у владі . 23 грудня 2011 р. Апеляційний суд Києва залишив без зміни вирок Печерського районного суду.

30 грудня 2011 року Ю.  Тимошенко переведена в Качанівську  виправну колонію № 54 у м.  Харкові.  [1]

 

2.  Комерційна діяльність

У 1988 (на початку розвитку кооперативів) Юлія і Олександр Тимошенки позичили 5 тисяч радянських карбованців і відкрили кооператив — пункт відеопрокату. «Первинний капітал», який був зароблений в «Терміналі», дозволили Тимошенкам зайнятися ще одним перспективним бізнесом — торгівлею нафтопродуктами через Російську товарно-сировинну біржу (РТСБ) Костянтина Борового. «Тоді ще йшла підписка і ніхто не вірив, що це буде біржа така грандіозна, тоді місце коштувало недорого і нам це було по кишені. І ми купили», — розповідала Юлія Володимирівна в одному з інтерв'ю.

А в 1991 вона разом із чоловіком організувала спільне підприємство "Корпорація «Український бензин» (СП КУБ), ставши спочатку комерційним, а потім генеральним директором. Корпорація однією з перших почала забезпечувати українських споживачів нафтопродуктами, від нестачі яких на той час потерпала вся країна, і чи не найбільше — сільське господарство. [2]

Корпорація «Український бензин» (КУБ) з часом перетворилася на промислово-фінансову корпорацію ЄЕСУ («Єдині Енергетичні Системи України»). У 1995–1996 Ю.Тимошенко булапрезидентом корпорації ЄЕСУ.

Під керівництвом Ю.Тимошенко «ЄЕСУ» вирішила складну економічну проблему: в 1995–1996 були ліквідовані багатомільярдні борги України перед Росією за природний газ, відновилися міжнародні економічні стосунки України з іншими державами в машинобудуванні, трубній промисловості, житловому будівництві та майже вдвічі збільшився потік української промислової продукції до Росії. [3] Після того, як Юлія Тимошенко вирішила піти у велику політику, відмовившись від компромісів з корумпованою політичною верхівкою держави, успішність компанії поступово стала перетворюватися на політичний фактор. [4] Тому за вказівкою Л. Кучми корпорацію зруйнували, а проти її керівників порушили кримінальні справи.

30 березня 1995 проти Юлії та Олександра Тимошенків було порушено кримінальні справи за ст. 17 і 70 Кримінального кодексу України («контрабанда валюти»). 30 квітня 2002 Києво-Святошинський місцевий суд Київської області скасував постанови про порушення кримінальних справ.

 

 

3. Політична кар’єра

З 1998 року Юлія Тимошенко  – голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету. За час роботи на цій посаді вона розробляє проекти  Бюджетного і Податкового кодексів, нову систему пенсійного і медичного  забезпечення, механізм погашення заборгованостей з пенсій та заробітних плат. Під керівництвом Юлії Володимирівни бюджетний Комітет ВР розробляє програму "100 тижнів до гідного життя".

У 1998 році Юлія Тимошенко  повторно стає народним депутатом і  знову очолює бюджетний Комітет парламенту. Вона – авторка удосконаленої системи міжбюджетних відносин і оптимізації державних соціальних програм, під її керівництвом розроблено проекти Податкового і Соціального кодексів, а також Пенсійної реформи.

З 1999 року Юлія Тимошенко  очолює партію "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина".

Того ж року Юлія Володимирівна  захищає дисертацію на тему "Державне врегулювання податкової системи" і  стає кандидатом економічних наук. На цьому наукова діяльність не закінчується: Юлією Тимошенко написано більше 50 наукових робіт.

30 грудня 1999 року Юлія  Тимошенко обіймає посаду Віце-прем'єр-міністра  України з питань паливно-енергетичного  комплексу. У цей період Юлія  Володимирівна розробляє "Енергетичну  концепцію України" та антикорупційну  програму "Чиста енергія", метою яких є ліквідація корупції та засилля кримінальних сил у паливно-енергетичному комплексі України.

19 січня 2001 року Віце-прем'єр  Юлія Тимошенко йде у відставку.

Злочинним діями влади  перешкоджає активна діяльність і турбує посилення ролі Юлії Тимошенко в політичному житті країни, тож 13 лютого 2001 року її за сфабрикованими звинуваченням Генеральної прокуратури заарештовують. У березні Печерський районний суд міста Києва визнає безпідставність висунутих обвинувачень і санкцію на арешт скасовує.

9 лютого 2001 року Юлія  Тимошенко стає ініціатором створення  Форуму національного порятунку  (ФНП) – громадського об'єднання,  яке ставило на меті усунення  від влади злочинного режиму  Леоніда Кучми.

У листопаді 2001-го учасники об'єднання приймають рішення  перейменувати ФНП у Блок Юлії Тимошенко, і на чолі цієї політичної сили у березні 2002 року Юлія Тимошенко йде на парламентські вибори. За результатами виборів БЮТ отримує у Верховній Раді більше 20 місць.

У вересні 2002 року Юлія Тимошенко  разом з опозиційними лідерами очолює всеукраїнську акцію протесту "Україна без Кучми", яка стала серйозним актом протистояння української опозиції і потужною акцією народного спротиву, під час якої пройшли масові вуличні протести проти тодішньої влади.

У 2004 році Блок Юлії Тимошенко та блок Віктора Ющенка "Наша Україна" оголошують про створення коаліції "Сила народу" для підтримки кандидатури Ющенка на виборах Президента.

У листопаді 2004-го Юлія Тимошенко  стає одним з лідерів "помаранчевої революції", яка забезпечила перемогу Віктору Ющенку на президентських виборах.

4 лютого 2005 року Верховна  Рада 373 голосами призначає Юлію  Володимирівну головою першого  "помаранчевого" уряду України.

У липні 2005 року авторитетний американський журнал "Forbes", складаючи  рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського Прем'єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою світу.

У вересні 2005 року у результаті штучно створеної політичної кризи  з боку оточення голови держави команда  Юлії Тимошенко йде з влади.

У березні 2006 року на парламентських виборах Блок Юлії Тимошенко здобуває перемогу у половині регіонів України та у Києві, набравши найбільшу серед демократичних сил кількість голосів та отримавши 129 депутатських мандатів з 450.

У вересні 2007 року на дострокових  виборах Верховної Ради БЮТ покращує свій результат: він отримує 156 мандатів – на 27 більше, ніж у 2006 році.

Наприкінці листопаду 2007 року фракції БЮТ і НУНС створюють  у парламенті демократичну коаліцію, яка висуває кандидатуру нового Прем'єр-міністра України, і 18 грудня 2007 року Юлія Тимошенко очолює український уряд.

9 березня 2010 року Віче  народно-патріотичних сил України  ухвалює резолюцію про створення  об’єднаної демократичної опозиції, лідером якої обрано Юлію Тимошенко.

 

17 червня 2011 року сфабриковану нашвидкуруч кримінальну справу з грубими порушеннями Кримінально-процесуального кодексу було передано до Печерського суду міста Києва. [5] 

 

2. Особистість політика

Колишній прем'єр-міністр  Юлія Тимошенко – яскрава й  непересічна особистість, що інтуїтивно відчуває, як треба працювати з мас-медіа, має дуже пристойну PR-команду. Зрозуміло, ці суб'єктивні й об'єктивні чинники сприяли дуже високому рівню відомості цієї жінки-політика. Погодьтесь, якщо 94% опитаних знають вас і можуть скласти ваш психологічний портрет, це свідчення вашої неординарності. 
        Як і в кожної живої людини, у Ю. Тимошенко є позитивні й негативні риси характеру. 
         Серед позитивних наші експерти виокремили насамперед вольові якості (39%) і цілеспрямованість (33%). За показником сили волі вона випередила всіх чоловіків. 
          Далі наші респонденти назвали впевненість (21%), активність, рішучість і розум (по 12%), лідерські якості (11%) і врівноваженість (9%).            Окрім того, студенти-психологи назвали такі риси характеру, як сміливість (7%), комунікабельність, енергійність, стабільність (по 6%), переконливість і оптимізм (по 5%), хитрість – як позитив! – (4%), амбітність, емоційність, ораторські дані (по 4%), відвертість, дипломатичність, професіоналізм, освіченість і гнучкість (по 3%). 
        Водночас експерти назвали її неврівноваженою (31%), лицемірною (17%), неправдивою (13%) і безкомпромісною (10%). Далі вони вивели такі негативні, на їхню думку, риси характеру, як самовпевненість (7%), безвідповідальність (6%), егоїзм і агресивність (по 4%), жадібність і впертість (по 3% від загальної кількості опитаних). 
Загалом, як можна побачити, баланс оцінювання рис характеру цієї неординарної особистості позитивний.  [6] 

У липні 2005 року авторитетний американський журнал "Forbes", складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського Прем'єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою світу. [7] 

 

3. Політично-практичний аспект

 

9 лютого 2001 року Юлія  Тимошенко стає ініціатором створення Форуму національного порятунку (ФНП) – громадського об'єднання, яке ставило на меті усунення від влади злочинного режиму Леоніда Кучми.