Політичний устрій іспанії

План

1. Законодавча влада
2. Виконавча влада
3. Судова влада
4. Політичний режим
5. Політичні партії
6. Громадські організації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іспанія - унітарна держава  з високим ступенем децентралізації. В адміністративно-територіальному  відношенні країна ділиться на 50 провінцій, що входять в 17 автономних співтовариств. Три останні - Каталонія, Країна Басків і Галісія, утворені по національному принципі на території проживання відповідних корінних народів - каталонців, басків, галісійців. Ці співтовариства, а також Андалусія, мають найбільш високий ступінь автономії в порівнянні з усіма іншими.

В Іспанії діє Конституція 1978 р. Політичний режим в державі  демократичний. За формою правління  Іспанія є конституційною парламентською монархією.

Іспанський парламент - Генеральні кортеси - є одним із найстаріших  представницьких установ світу  і визначений діючою Конституцією Іспанії  як двопалатний орган. Верхня палата - Сенат - є органом представництва територій, нижня - Конгрес депутатів - органом загальнонаціонального  представництва.

Парламентаризм як суспільне  явище і форма парламентського  правління є вагомим надбанням  цивілізації. Непересічне значення парламентаризму полягає в тому, що він безпосередньо пов’язаний із запровадженням представницької  влади та з ідеєю верховенства парламенту в системі влади, яка  зумовлюється принципами представницької  демократії, народного суверенітету, паритету прав людини і держави.

Парламент в Іспанії, як і  в інших сучасних правових державах, є ефективним важелем державної  політики, гарантом вирішення соціальних і економічних проблем. Його завдання - законодавчо визначати політичні  шляхи розвитку держави, поглиблювати інтеграційні процеси, сприяти розбудові  правової держави, підтримувати діалог із громадськістю.

Генеральні кортеси є  індикатором змін у суспільному  житті Іспанії, тому в її діяльності, як і в державі в цілому, відображаються політичний та ідеологічний плюралізм, реальна багатопартійність, які  є чинниками демократичного розвитку.

Визначення місця і  ролі парламентаризму в конституційній системі іспанської влади потребує дослідження органу представницької  влади у взаємодії та взаємозв'язках  із соціальною дійсністю, соціальними  інститутами та соціальними явищами. Такий підхід, орієнтований на глибинні національні соціально-економічні процеси.

1. Законодавча влада

Генеральні  кортеси (ісп. Las Cortes Generales) представляють іспанський народ і складаються із двох палат – Конгресу депутатів (ісп. Congreso de los Diputados) і Сенату (ісп. Senado). Обидві палати формуються одночасно на основі вільного, загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням. Однак, під час обрання депутатів застосовується система пропорційного представництва, а вибори сенаторів проводяться за мажоритарною системою. Активне і пасивне виборче право належить всім іспанцям, які досягли 18 років і володіють політичними правами в повному обсязі. Виборчі права мають також іспанці, які проживають за межами Іспанії. Строк повноважень обидвох палат парламенту складає чотири роки.

Вибори до Конгресу депутатів  – органу загальнонаціонального  представництва – проводяться наступним  чином. Іспанський законодавець не встановив  постійного кількісного складу палати. Тому згідно з Конституцією Іспанії  до Конгресу депутатів може бути обрано від 300 до 400 депутатів з використанням 3-процентного бар’єру.

Як правило, в останні  роки до складу Конгресу депутатів  обирається 350 осіб, а до складу Сенату обираєтьтся 208 сенаторів, і 46 призначаються законодавчими зборами автономних співтовариств.

П.1 ст. 67 Конституції забороняє  одночасно бути членом Конгресу депутатів  і Сенату або суміщати мандат члена  Зборів автономного співтовариства і депутата Конгреса. Крім того, сенаторами та депутатами не можуть бути:

Члени Конституційного суду;

Вищі посадові особи державної  адміністрації, за винятком членів Уряду;

Захисники народу (омбудсмани);

Члени судів, судді та прокурори;

Професійні військові  та особи, що перебувають на службі в органах національної безпеки  та поліції;

Члени виборчих комісій.

 

Парламентський мандат сумісний із членством в Уряді. Такий мандат не має імперативного характеру, оскільки парламентарій  розглядається  як представник інтересів нації, а не окремих виборців.

Серед функцій та повноважень  Генеральних кортесів, що закріплені у Конституції Іспанії, найважливішими є:

• Законодавча функція (в тому числі прийняття бюджету держави, зміни Конституції);
• Функція вироблення зовнішньої політики;
• Функція урядового контролю і політичних ініціатив;
• Функція призначення посадових осіб (формування вищих органів державної влади, вищих судів).

Крім вищеназваних функцій, Основний Закон Іспанії виділяє  окрему функцію Сенату – функцію  територіальної інтеграції (оскільки ця палата є палатою територіального  представництва).

Будь-яка з палат може звернутися до Конституційного суду з приводу оцінки конституційності проектів. Обидві палати мають право  також пропонувати Королю по чотири кандидатури для призначення  їх членами Конституційного суду та брати участь у формуванні Генеральної  ради судової влади.

Пріоритет в іспанському  парламенті належить Конгресу депутатів. Саме ця палата відіграє провідну роль в законодавчому процесі, а також  у процесах призначення вищих  посадових осіб держави та контролю за виконавчою владою.

Важливо також, що у випадках, коли Сенат та Конгрес не досягають  згоди з певних питань (прийняття  договорів політичного характеру, питання стосовно автономних утворень та розподілу  державних коштів по регіонах), останнє слово належить Конгресу депутатів.

 

 

Крім того, Конгрес депутатів  затверджує декрети-закони Уряду, приймає  законодавчі пропозиції законодавчих зборів автономних співтовариств, дає  згоду на пропозицію голови Уряду  про проведення референдуму. Політична  програма Уряду має бути представлена також лише Конгресу депутатів, який і виражає вотум довіри кандидату  на посаду Прем‘єр-міністра. Як наслідок, за свою політичну діяльність Уряд відповідає лише перед Конгресом депутатів.

 

Палати самостійні у прийнятті  регламентів і затвердженні своїх  бюджетів (грошове утримання депутатів  і сенаторів визначається відповідними палатами – ч. 4 ст. 71 Конституції). Кожна  з палат обирає голову та президію, а також формує власну систему  комісій.

 

Парламент Іспанії працює в сесійному режимі. Палати проводять  дві чергові сесії на рік: перша  – з вересня по грудень, друга  – з лютого по червень. Ініціатива скликання позачергових сесій належить Уряду та Постійним депутаціям (або  Постійним депутатським комісіям), а також депутатам і сенаторам (ст. 73 Конституції). Палати здійснюють свою діяльність на пленарних засіданнях  і в комісіях.

 

Внутрішня структура Іспанського  парламенту складається з наступних  структурних одиниць:

Голова палати Генеральних  кортесів (спікер);

Бюро (Президія).

Генеральний Секретаріат;

Комітети;

Підкомітети та звітуючі підкомітети;

Тимчасові депутації;

Колегія представників (делегатів);

 

Засідання палат вважається правомочним, якщо на ньому присутня більшість їх членів. Рішення визнаються дійсними, якщо за них проголосувала  більшість присутніх членів (за винятком випадків, коли відповідно до Конституції  чи органічних законів  для прийняття  рішення необхідна кваліфікована  більшість голосів).

 

Особливістю внутрішньої  структури іспанського парламенту, яка дуже рідко зустрічається  в практиці інших держав, є створення  в кожній із палат Постійної депутації . Вона формується з представників  парламентських фракцій (пропорційно  їх чисельності) в складі не менше 21 члена і очолюється головою палати. Така депутація забезпечує постійність  та стабільність в діяльності парламенту, оскільки, коли парламент розпущений або не скликаний на сесію, а також  при закінченні строку повноважень  Генеральних кортесів, здійснення функцій  палати переходить до Постійної депутації.

 

Особливість структури парламенту Іспанії – наявність в кожній із палат Постійної депутації, що зебезпечує стабільність в діяльності парламенту.

 

Особливо важливі повноваження таких депутацій у випадку  оголошення надзвичайного стану, а  також в аспекті контролю за дотриманням  Урядом передбачених Конституцією процедур під час прийняття декретів-законів. Постійна депутація повинна звітувати  перед парламентом про прийняті рішення.

 

Делегування повноважень. Хоч  Конституція визначає Генеральних  кортесів як єдиний орган, що здійснює законодавчу владу, та делегування  парламентом своїх повноважень  все-таки може мати місце. Внутрішнє  делегування відбувається у випадку  наділення Постійних депутацій  парламентськими функціями. Як зовнішнє делегування розгладають процес надання парламентом Уряду права на прийняття норм, що мають силу закону, з питань, які не віднесені до регулювання органічними законами.

 

Взаємодія та співпраця палат  Генеральних кортесів проявляється у випадках  спільних засідань. Предметом  спільного засідання можуть бути питання про спадкування Корони; про позбавлення такого спадкування  особи, яка взяла шлюб всупереч забороні Короля та Генеральних кортесів; про  встановлення регентства; про призначення  опікуна неповнолітнього Короля; прийняття присяги Короля і клятви принца, регента чи регентів. В такому ж порядку палати дають згоду на оголошення Королем війни, ратифікацію міжнародних договорів політичного, воєнного, територіального та фінансового характеру. В такому разі засідання палат проходить під керівництвом голови Конгресу депутатів на основі Регламенту Генеральних кортесів, який приймається абсолютною більшістю в кожній з палат.

 

Законодавча процедура

 

Сенат Генеральних кортесів позбавлений можливості протидіяти Конгресу депутатів, він лише здатний  уповільнити прийняття парламентського  рішення.

 

Право законодавчої ініціативи належить Уряду, Конгресу і Сенату. Збори автономних співтовариств  можуть ініціювати прийняття законопроектів через звернення до Уряду або  внесення законодавчих пропозицій в  Президію Конгресу. Законодавчі пропозиції можуть бути представлені в порядку  народної ініціативи (потрібно не менше 500 000 підписів), але предмет такої  ініціативи обмежений. Так, не допускається внесення проектів з питань, що регулюються  органічними законами, податкових питань, а також законів з питань міжнародних  відносин і помилування (ст. 87 Конституції).

 

Конгрес депутатів розглядає  законопроекти і передає їх до Сенату. Протягом двох місяців Сенат  може внести в текст зміни або  відхилити проект мотивованим посланням (двомісячний строк скорочується на 20 днів у разі, якщо проект був  оголошений Урядом або Конгресом  як невідкладний). Для подолання  вето Сенату Конгрес має у своєму розпорядженні три можливості (тут  знову підтверджується провідна та вирішальна роль Конгресу депутатів  у прийнятті законів):

Затвердження первісного тексту абсолютною більшістю голосів;

Повторне затвердження тексту простою більшістю, але через  два місяці з дня його внесення;

Прийняття чи відхилення зміни  простою більшістю.

 

Таким чином, Сенат не може протидіяти Конгресу, він здатний  лише уповільнити прийняття парламентського  рішення, що, по суті, відповідає західноєвропейській  моделі двопалатних парламентів.

 

Процедура прийняття законів  з фінансових питань має низку  особливостей. Єдиним суб’єктом законодавчої ініціативи, який має право на розробку та внесення в парламент проекта Генерального бюджету, є Уряд. Генеральний бюджет вноситься в Конгрес депутатів не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії бюджету попереднього року. Якщо закон про бюджет не буде прийнятий до настання першого дня відповідного бюджетного року, до прийняття нового закону автоматично продовжується дія бюджету попереднього року.

 

 

Певна особливість притаманна процесу прийняття в Іспанії  фінансових законів. Так, якщо закон  про бюджет не буде прийнятий до настання першого дня відповідного бюджетного року, автоматично продовжується  дія бюджету попереднього року. В  цьому іспанський варіант передбачає таку ж схему, як і німецьке законодавство.