Поняття права та його ознаки

Поняття права та його ознаки

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право). 
Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: а) права людини; б) права об'єднань, груп, верств; в) права нації, народу; г) права людства. 
Юридичне право - це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права. 
Твердження про те, що право відірване від держави, .привело до виникнення різноманітних концепцій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо. 
Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне. 
Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права. 
Юридичне суб'єктивне право - певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні. До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі: 
- право - це система правових норм; 
- це правила поведінки загального характеру; 
- ці правила мають загальнообов'язковий характер; 
- вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права; 
- формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права; 
- установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами; 
- у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми; 
- правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.  
Кожне право як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Аби вірно вибрати ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками, - між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему. Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регулюються. 
Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення. 
Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси. 
Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовувані у випадках порушень велінь, що містяться в нормативних приписах. Пі приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми. 
Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно виїдається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що пред'являються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів. 
Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого - відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм. 
Отже, право як волевиявлення держави - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неоднорідному суспільстві. 
Право має певні напрямки впливу та будується на конкретних правових і демократичних засадах. 
Функції права - це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити активну й багатогранну роль права у громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми. 
Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні. 
До загальносоціальних відносять функції: 
гуманістичну - право охороняє та захищає права людства, народу, людини; 
організаторсько-управлінську - право суб'єктів на розв'язання певних економічних і соціальних проблем; 
інформаційну (комунікативну) - право інформує людей про волю законодавця; 
оцінно-орієнтувальну - поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціальне допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки; 
ідеологічно-виховну - право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки; 
гносеологічну (пізнавальну) - право само виступає як джерело знань. 
До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну (статичну і динамічну) та охоронну. 
Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих чи тих галузях чи інститутах права. 
Регулятивно-статична функція закріплює суспільний порядок у соціальне неоднорідному суспільстві у стані спокою; 
регулятивно-динамічна забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства. 
Охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, зменшення чи усунення їх із повсякденного життя. 
Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя. 
У сучасній юридичній літературі визнають принципи: демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права. 
Принципи права, як керівні юридичні вимоги, відображають особливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регулятивний характер, визначають і направляють правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права. 
Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права. 
Такими принципами є: 
- закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основних прав; 
- юридичну рівність однойменних суб'єктів у всіх правовідносинах; 
- верховенство закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави; 
- взаємопов'язаність юридичних прав та обов'язків; 
- регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загальнодозволеним типом правового регулювання; "дозволено все, що прямо не заборонено законом"; 
- діяльність органів і посадових осіб повинна регулюватися за принципом: "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом"; 
- чітке закріплення правовими нормами процедурно-процесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав людини і здійснення нею своїх обов'язків; 
- правосуддя здійснюється тільки судами і повинно бути найефективнішою гарантією прав людини; 
- юридична відповідальність людини має бути лише за її винну протиправну поведінку; 
- в суспільстві повинен діяти принцип презумпції невинності особи. 
Типологічні принципи визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність. 
Приміром, рабовласницькому типові права притаманні такі принципи; тісне переплетення норм права з родоплемінними звичаями; вплив релігії на формування права; невизнання рабів суб'єктами права; 
яскраво виражений класовий характер чинного права; охорона приватної власності й тяжкі покарання за замах на рабовласницьку власність; відсутність чіткого формулювання складів злочинів і широке свавілля судді. 
Феодальний тип права базувався на таких принципах: право привілеїв, що мало становий характер; відкрите право застосування сили (кулачне право); 
партикуляризм, тобто роздрібненість права; наявність канонічного (церковного) права, що мало юридичну силу; жорстокість і широка можливість судової розправи. 
Особливості сучасних перехідних типів правових систем полягають у поступовому втіленні загальнолюдських цінностей, що відображені в загальнолюдських принципах права. 
Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах. До них відносять, наприклад, такі: принцип демократизму; принцип законності; принцип гуманізму; принцип рівності всіх перед законом; принцип взаємної відповідальності держави та особи. 
Галузеві й міжгалузеві принципи характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. До них, зокрема, відносять принцип гласності судочинства і принцип повної матеріальної відповідальності. 
Принципи інститутів права - це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права: скажімо, принцип несприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони й захисту всіх форм власності. 
Соціальна цінність і призначення права можуть бути охарактеризовані як здатність служити засобом і метою для задоволення потреб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризуються такими його проявами: 
1. Право визначається як міра свободи й недоторканності людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення з соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня. 
2. Воно об'єднує в собі загальну волю учасників суспільних відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узгодження їх специфічних інтересів. 
3. Цінність і призначення права полягає в тому, що воно є виразником соціальної справедливості, виступає критерієм правильного розподілу матеріальних благ, утвердженням рівності та правового статусу людини в суспільстві. 
4. Право являє собою джерело оновлення суспільства, виступає в демократичному громадянському суспільстві як чинник прогресивного соціального розвитку. 
5. Як явище культури й цивілізації воно має планетарний характер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та міжнародного значення. 
Отже, право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства.