Право європейського союзу

МІЖРЕГІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Чернігівський інститут імені Героїв Крут

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Право Європейського Союзу»

Спеціальність «Правознавство»

 

 

 

 

 

 

Зміст

1. Правова природа Європейського Союзу.
2. Перша опора Європейського Союзу: економічне та соціальне співробітництво в рамках Європейського співтовариства.
3. Друга опора європейського Союзу: спільна закордонна та без пекова політика.
4. Третя опора Європейського союзу: співробітництво в галузі кримінальної юстиції.

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Правова природа Європейського Союзу

 

   На сьогодні Європейський Союз розглядається як форма реалізації ідеї міждержавного співробітництва, яке можна охарактеризувати як інтеграційне та наднаціональне, що розпочалося після Другої світової війни.

     За Паризьким договором 1951 р. було засноване Європейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС). Таким чином був створений спільний для шести держав – засновниць( Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди,ФРН, Франція) ринок вугілля та сталі – стратегічний для військової економіки ресурсів, що, як планувалося, мало попередити війни між європейськими країнами. Економічний успіх Співтовариства спонукав ці держави створити ще дві подібні організації. У 1957 р. були укладені договори про створення Європейського економічного співтовариства(ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) – так звані Римські договори).

      Спочатку співтовариства були організаціями із досить вузькою сферою діяльності, обмежувались суто економічними питаннями, а основний голос робився на усунення національних барєрів. Але згодом увага зосередилася на позитивному співробітництві – проведенні єдиної політики з надзвичайно широкого спектру питань з метою створення єдиного економічного ринку і монетарного союзу. Зрештою з метою поширення співробітництва на інші сфери (політичну, військову, боротьбу зі злочинністю) у 1992 р. за Маастрихтською угодою був створений Європейський Союз. На сьогодні до складу Європейського співтовариства, Європейського співтовариства з атомної енергії та Європейського Союзу входять 25 держав – членів.

      Сучасна правова наука має три основні теорії пояснення правової природи ЄС, за якими Союз – це особливий різновид міжнародної міждержавної організації; специфічне державне утворення, різновид конфедерації або федерації; новий тип політико – правового утворення.

      Більшість науковців не вважають Союз різновидом держави, навіть конфедерації, оскільки він не має класичних ознак держави, що використовуються в міжнародному публічному праві.

    Деякі науковці розглядають ЄС як нову форму наднаціональної політичної організації, що прийшла на зміну міжнародній системі суверенних національних держав. ЄС разом із його державами – членами визначається як «компонентна конституційна організація», «консоціативна федерація» та ін. Такі  міркування ґрунтуються на тому, що легітимність Союзу має два джерела: волю держав – членів і громадян ЄС. Значення останнього джерела постійно зростає внаслідок посилення усвідомлення європейської ідентичності громадянами ЄС і формування європейського політичного простору. Ця точка зору має не лише політичне, але і правове підґрунтя. У Договорі про ЄС однозначно визначено, що він повинен стати «як ніколи тісним союзом між народами Європи». Завдання ж Союзу полягає в тому, щоб «організовувати в спосіб, що демонструє послідовність і солідарність, відносини між державами – членами та між їхніми народами». Утім по суті ці положення декларативні, оскільки в Договорі ідея не отримала подальшого розвитку: народи не фігурують як суб’єкти політичних і правових відносин.

      На сьогодні переважає думка, що з погляду міжнародного права ЄС є міжнародною міждержавною організацією, хоча і досить специфічною. Це обєднанняміжнародно – правове, оскільки створене шляхом укладання державами міжнародних договорів, що регулюються міжнародним публічним правом; ці договори становлять основу, на якій ґрунтується інституційна структура та внутрішнє право Союзу. Його держави – члени залишаються суверенними, незважаючи на передачу деяких своїх суверенних повноважень, яка здійснена добровільно та без порушення міжнародного права. Слід підкреслити, що, хоча за походженням Союз є явищем міжнародно-правовим, водночас численні правові інститути ЄС не завжди можна пояснити категоріями та поняттями міжнародного публічного  права.

 

2. Перша опора Європейського Союзу: економічне та соціальне співробітництво в рамках Європейського співтовариства.

 

     На сьогодні перша опора охоплює два співтовариства. Зважаючи на обсяг питань, що належать до компетенції кожного із них, зазвичай першу опору ототожнюють з Європейським Співтовариством.

     Завдання Європейського Співтовариства визначені у ст.. 2 Договору про його створення: шляхом створення єдиного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом здійснення спільної політики та діяльності у визначених галузях сприяти гармонічному, збалансованому та стабільному розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості та соціального захисту, рівності між чоловіками та жінками, стійкому та безінфляційному росту, високому рівню конкурентоспроможності та конвергенції економічних показників, високому рівню захисту та покращенню якості навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та якості життя, а також економічному та соціальному згуртуванню і солідарності держав – членів.

      Стаття 3 Договору визначає питання, які охоплюють компетенцію Європейського Співтовариства: скасування митних зборів і кількісних обмежень на імпорт і експорт товарів у торгівлі між державами – членами, а також інших подібних заходів; спільна торговельна політика; внутрішній ринок, що характеризується скасуванням перешкод для вільного руху товарів, осіб, послуг та капіталу між державами – членами; візи, притулок, імміграція та інші заходи щодо вїзду та переміщення осіб; спільна політика у сфері сільського господарства та рибальства; спільна транспортна політика; забезпечення конкуренції на внутрішньому ринку; зближення національних законодавств держав – членів до межі, необхідної для функціонування спільного ринку; політика в соціальній сфері; посилення економічної та соціальної єдності» політика у сфері навколишнього середовища; посилення конкурентоспроможності промисловості Співтовариства; сприяння дослідженням і технологічному розвитку; заохочення створення та розвитку трансєвропейських комунікаційних мереж; внесок у досягнення високого рівня охорони здоровя; внесок в освіту, професійне навчання та культурний розвиток держав – членів; політика співробітництва з питань сприяння розвитку; створення асоціацій з іншими країнами та територіями з метою розширення торгівлі та спільного сприяння економічному та соціальному розвитку; внесок у зміцнення захисту прав споживачів; заходи у сферах енергетики, соціального захисту та туризму.

 

 

3. Друга опора Європейського Союзу: спільна закордонна та без пекова політика

 

      Правовою основою співробітництва в цій галузі є розділ V Договору про ЄС (статті 11-28). Цілями співробітництва визнано: захист спільних цінностей, основоположних інтересів, незалежності та єдності Союзу відповідно до принципів Статуту ООН; посилення безпеки Союзу; збереження миру та посилення міжнародної безпеки згідно з принципами Статуту ООН, принципами Гельсінського заключного акта НБСЄ. Цілями Паризької Хартії НБСЄ; сприяння міжнародній співпраці; розвиток і консолідація демократії, верховенства права, поваги до прав людини й основних свобод.

     Співробітництво з питань без  пекової політики передбачає  поступове запровадження спільної  політики з питань оборони,  що в будь-якому разі не повинна  зашкоджувати зобов’язанням держав  – членів ЄС у межах НАТО. У межах міжнародних організацій  і конференцій держави – члени  повинні координувати свої дії,  дотримуватися спільних позицій,  здійснювати обмін інформацією.

      Відносини держав – членів та ЄС у межах другої опори регулюють такі види актів: принципи та загальні керівництва – політичні акти, що ухвалюються Європейською Радою та визначають пріоритети співробітництва; спільні стратегії – правові акти загального характеру, що ухвалюються Європейською Радою з метою встановлення цілей і засобів їх досягнення. Вони потребують імплементації Радою ЄС, зокрема шляхом прийняття спільних дій і спільних позицій; спільні дії – обов’язкові для держав – членів правові акти, що ухвалюються Радою ЄС для регулювання конкретних ситуації й, коли Союзу необхідно оперативно діяти; спільні позицій – правові акти, що ухвалюються Радою ЄС і визначають ставлення Союзу до конкретного питання географічного або тематичного характеру; інші види правових і політичних актів, випадки прийняття та специфіка яких визначаються конкретними положеннями розділу V Договору про ЄС.

     Співробітництво в рамках другої опори має інституційні особливості. Головним політичним органом є Рада ЄС, що забезпечує єдність, послідовність і ефективність дій Союзу. З питань, що охоплюються другою опорою, Союз представляє Президенство, тобто держава – член, що головує в Раді ЄС. Високий представник із питань спільних зовнішньої політики та політики безпеки, функції якого виконує генеральний секретар Ради ЄС, повинен надавати допомогу Президенству. Повноваження Європейського Парламенту та Європейської Комісії набагато менші, ніж в рамках першої опори.

 

 

 

4. Третя опора Європейського Союзу: співробітництво в галузі кримінальної юстиції.

 

      Правовою основою співробітництва в цій галузі є розділ VI Договору про ЄС (статті 29 – 42). Метою діяльності Союзу в межах третьої опори є забезпечення громадянам ЄС високого рівня безпеки в рамках простору свободи та правосуддя шляхом розвитку співробітництва між державами – членами в галузі сприяння поліції та судовим органам із кримінальних питань, а також через попередження та боротьбу з расизмом і ксенофобією.

     Поліцейське співробітництво охоплює такі спільні заходи: оперативне співробітництво між правоохоронними органами держав – членів щодо попередження, виявлення та розслідування кримінальних злочинів; збір, зберігання, обробку, аналіз та обміні персоналом, використанні обладнання, здійсненні судових експертиз; спільну оцінку методик розслідування небезпечних форм організованої злочинності. Для посилення співробітництва з цих питань було створене Європейське поліцейське бюро (Європол).

      Судове співробітництво у кримінальних справах передбачає такі спільні заходи: посилення співробітництва між відповідними міністерствами та судовими органами держав – членів із процесуальних питань і примусового виконання рішень; спрощення здійснення екстрадиції між державами – членами; посилення сумісності правових норм, що застосовуються в державах – членах; попередження конфліктів юрисдикцій держав – членів; запровадження мінімальних стандартів складів злочинів у галузі боротьби з організованою злочинністю, тероризмом і незаконним обігом наркотиків. Деякі форми співробітництва здійснюються через Підрозділ з питань європейського судового співробітництва (Євроюст).

     Для досягнення цих завдань Рада ЄС ухвалює такі види актів: спільні позиції – визначають становлення Союзу до конкретних питань; рамкові рішення – мають за мету гармонізацію законодавства держав – членів (вони є обов’язковими для держав – членів лише щодо цілей, які необхідно досягти); рішення – ухвалюються з усіх інших питань; конвенції – пропонуються державам – членам для ратифікації. Договір про ЄС прямо встановлює, що норми рішень, у тому числі рамкових, не можуть мати прямої дії.

 

 

 

 

Література

1. М.О.  Баймуратов «Міжнародне право» Навчальний посібник/ Суми – Одеса 2006 р.

2. В.М.  Буроменський «Міжнародне право» Навчальний посібник/ Київ – 2005 р.

3. В.Г.  Буткевич «Міжнародне право: основи  теорії»/ Київ – 2002 р.

4. М.Р.  Аракелян « Право Європейського Союзу»/ Київ – 2010 р.