Правова держава і громадянське суспільство

МIНIСТЕРСТВО  ОСВIТИ  І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦIОНАЛЬНИЙ  АВIАЦIЙНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

Iнститут  заочного та дистанцiйного навчання

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

З ДИСЦИПЛIНИ:

«Політологія»

Тема: «Правова держава  і громадянське суспільство»

 

 

 

 

Виконала  студентка 4 курсу IЗДН:

Крилова Олена  Юрiiвна

спецiальнiсть 6.020303 фiлологiя

Група ФЛ-401з

№ зал. книжки 090392

 

 

 

 

 

КИЇВ 2013

План

1. Основні ознаки та принципи правової держави.

2. Ідея громадянського суспільства та її вплив на концептуальні засади правової держави.

3. Проблеми становлення правової держави і громадянського суспільства в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Основні ознаки та принципи правової держави.

Правова держава — це публічно-правовий союз народу, заснований на праві як легітимованих суспільством нормах та політичній відповідальності держави  перед народом за свою діяльність, державна влада у якій здійснюється за принципами дотримання прав і свобод людини та громадянина, верховенства права, поділу влади, інституціоналізації  і юридичної форми діяльності органів державної влади, їх посадових та службових осіб.

   Основні ознаки правової держави:

- Здійснення державної влади відповідно до принципу її поділу на законодавчу, виконавчу, судову з метою не допустити зосередження всієї повноти державної влади в або одних руках, виключити її монополізацію, узурпацію однією особою, органом, соціальною верствою, що закономірно веде до "жахаючого деспотизму" (Ш. Монтеск'є).

- Наявність Конституційного Суду - гаранта стабільності конституційного ладу - органа, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади.

- Верховенство закону й права, що означає: жоден орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати або змінювати прийнятий закон.Всі інші нормативно-правові акти (підзаконні) не повинні суперечити закону. У випадку ж протиріччя пріоритет належить закону.Самі закони, які можуть бути використані як форма легалізації сваволі (прямій протилежності права), повинні відповідати праву, принципам конституційного ладу. Юрисдикцією Конституційного Суду чинність неправового закону підлягає призупиненню, і він направляється в Парламент для перегляду.

- Зв'язаність законом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об'єднань. Держава, що видала закон, не може саме його й порушити, що протистоїть можливим проявам сваволі, свавілля, уседозволеності з боку бюрократії всіх рівнів.

- Взаємна відповідальність держави й особистості:

особистість відповідальна перед державою, але й держава не вільно від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов'язань, за порушення норм, що надають особистостей права.

- Реальність закріплених у законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи, що забезпечується наявністю відповідного правового механізму їхньої реалізації, можливістю їхнього захисту найбільш ефективним способом - у судовому порядку.

- Реальність, дієвість контролю й нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів, слідством чого є довіра людей державним структурам, обіг для дозволу сугубо юридичних суперечок до них, а не, наприклад, у газети, на радіо й телебачення.

- Правова культура громадян - знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися; поважне відношення до права, що протистоїть "правовому нігілізму" (віра в право чинності й невір'я в чинність права).

Правова держава  відрізняється від звичайної держави наступними характерними рисами-принципами:

1) верховенство  права і правових законів над  підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави;

2) розподіл  влади, яка належить народу, на  законодавчу, виконавчу і судову;

3) верховенство  громадянського суспільства і  його представника — Парламенту  над державою і її апаратом;

4) юридичне  закріплення основних прав і  свобод людини в Конституції  та інших законах і їх фактичне  забезпечення;

5) взаємоповага  і взаємовідповідальність особи  і держави;

6) громадянину  дозволено робити все, що не  заборонено законом, а державі  і її чиновникам лише те, що  дозволено законом;

7) демократичний  плюралізм і гласність — діяльність  легальних політичних партій  і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п.

 Багато  з цих принципів закріплено  в Конституції України 1996 року, зокрема в розділі І. В ст.3 говориться, що людина, її життя  і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються  в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

  В ст.6 вказується, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. В ст.8 закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

  В ст. 1 Конституції закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

 Але  потрібно підкреслити, що для реалізації ідеї побудови правової держави необхідно багато часу. В багатьох країнах Заходу ця ідея проголошена вже давно, але ще жодна держава її не побудувала. Ідею правової держави потрібно розглядати як ідеал, як соціальну мету демократичного суспільства, оскільки реалізація принципів правової держави дає можливість розвивати демократію, забезпечити законність і правопорядок, права і свободи людини, забезпечити вільний розвиток кожної людини, як умови вільного розвитку всіх.

2. Ідея громадянського суспільства та її вплив на концептуальні засади правової держави.

    Проблеми становлення і функціонування правової держави і громадянського суспільства, їх ставлення до особистості визнані в сучасних умовах фундаментальними, загальнозначущими. Взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства є визначальним фактором успішного розвитку держави і суспільства, неодмінною умовою забезпечення основоположних прав і свобод людини і громадянина. Вдосконалення держави неможливе без вдосконалення її відносин з людиною. Громадянське суспільство і правова держава перебувають у процесі постійного розвитку, а тому питання їх співвідношення і взаємодії завжди зберігають свою актуальність. Відтак, ретельне вивчення і усвідомлення цих явищ має вагоме значення для забезпечення їх оптимального розвитку і функціонування.

Становлення громадянського суспільства і правової держави має історичний характер, а їх функціонування обумовлено життєвими  інтересами і потребами як суспільства  в цілому, так і окремих соціальних груп.

Ступінь зрілості громадянського суспільства  обумовлює рівень демократичності держави. Без розвиненого громадянського суспільства неможливо побудувати правову державу.

    Забезпечуючи вільний розвиток соціальних груп і окремих індивідів, визнаючи права і свободи людини як невід'ємні, підкоряючи свою діяльність інтересам і потребам суспільства, держава сама змінюється якісно, перетворюючись спочатку на ліберальну правову, а згодом і на соціальну правову. Такий розвиток державності обумовлений тим, що неправова держава через свою соціальну сутність не може допустити становлення інститутів громадянського суспільства, а в свою чергу не-громадянське суспільство не здатне сприяти становленню правової держави.

     Громадянське суспільство обумовило виникнення ліберальної правової держави, а згодом дало потужний поштовх до її трансформації у соціальну правову державу, яка ставить за мету не лише правовий, а й соціальний захист своїх громадян. Цей феномен відображає найважливішу характеристику сучасної демократії.

   Правова держава і громадянське суспільство доповнюють одне одного і виступають як вільні рівноправні партнери. Якщо правова держава е формою організації громадянського суспільства, то громадянське суспільство є умовою розвитку та вдосконалення правової держави. Високорозвинуте громадянське суспільство може сформуватися лише на основі зрілої правової держави, яка сприяє такому формуванню, так само як і ефективність функціонування правової держави безпосередньо залежить від ступеня розвитку громадянського суспільства. Саме завдяки громадянському суспільству держава як системне утворення, і насамперед її демократичні, соціальні та правові риси, набувають характеру стійких зв'язків, що характеризуються взаємозумовленістю, взаємовпливом та взаємозалежністю. Демократичний та соціальний розвиток держави починає занепадати саме тоді, коли порушується єдність системи цінностей громадянського суспільства, коли виникає дисбаланс у визначенні соціальних пріоритетів, принципів, завдань тощо.

   Громадянське суспільство — це суспільство з розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, але взаємодіюче з нею. Це суспільство громадян високого соціального, економічного, політичного, культурного і морального статусу, яке творить разом з державою розвинуті правові відносини. Реальність громадянського суспільства визначається співвідношенням ідеалу, ідеального проекту та реально досягнутого стану суспільства, яке здійснює цей проект. Цей процес зближення реального суспільства і накресленого ідеального проекту є, по суті, нескінченним процесом вдосконалення суспільства, влади, політики, людини, максимальним втіленням у життя ідеалів свободи і справедливості.

   Вихідна ідея громадянського суспільства — перетворення самої колективності, організованого за законами природи спільного життя людей у суспільстві і розвиток людини, яка вийшла зі світу загальної ворожнечі та необмеженої свободи, в громадянина цього суспільства. Цивілізоване і гуманізоване, таке суспільство стає здатним сформувати особистість громадянина нового типу, який, у свою чергу, створює нове громадянське суспільство. Силою, яка формує і зв'язує ці два начала — колектив й індивіда, — є влада держави, яка також трансформується у владу нового сучасного типу. Таким чином, громадянське суспільство формується індивідом, владою і колективом .

   Безперервний рух, постійне вдосконалення закладені у самій ідеї громадянського суспільства: перехід від менш розвинутого стану людини, суспільства і влади до більш розвинутого і більш цивілізованого. Умовою такого розвитку є рівновага, рівний розвиток, взаємна рівність прав, свобод і обов'язків всіх трьох складових громадянського суспільства — людини, суспільства і держави. Домінування однієї з вказаних складових руйнує громадянське суспільство. Якщо це першість держави, яка підпорядковує суспільство, або колективного начала суспільного прогресу (наприклад, інтерес класу у соціалістичній теорії), або панування антиколективістського індивідуалізму, громадянські відносини не виникають. І навпаки, всі сторони громадянських відносин — людина, суспільство і держава — формуються і взаємодоповнюються при їхньому паритеті, утворюючи стійку єдність, здатну розвиватися і долати внутрішні та зовнішні кризи і конфлікти. Громадянське суспільство не об'єднується проти держави, оскільки сама держава складає його частину. Всі можливі і реальні конфлікти між ними, тобто у відносинах громадянського суспільства і держави, так само, як і відносини з індивідом, регулюються не дисципліною страху і панування, а правовими і політичними засобами, владою держави, яка сама підпорядкована створеним нею законам.

   Існують, таким чином, три напрямки історичного та політичного розвитку, які ведуть одним шляхом до громадянського суспільства: розвиток політики, колективістських й індивідуальних начал громадянства.

    Властивості порядності, чесності, гуманізму є універсальними і фундаментальними основами громадянського суспільства і правової держави. Вони роблять суспільство справді однорідним, а людину — вільною від зла і насильства, принаймні, у відносинах з рівними їй. Нерівність індивіда і влади у перспективі розвитку громадянських відносин обмежується тільки до обов'язку, права і здатності захистити людину від посягань, вимагати виконання нею громадянського обов'язку і застуванням насильства тільки в інтересах загального миру і блага.

   В громадянському суспільстві вільно розвивається асоціативне життя, сфера масових рухів, партій, угрупувань за переконаннями та іншими ознаками. Воно домагається децентралізації влади держави шляхом передачі його самоуправлінню, здійснює взаємодію більшості і меншості на основі безконфліктного, за змогою, погодження їхніх позицій.

  Особистість, індивід у громадянському суспільстві — це тип людини, орієнтованої на створення, громадянські відносини і високі морально-духовні якості. Основами виділення індивіда із загальної маси є самостійність людини, звільненої від опіки, здатність і бажання розраховувати на власні сили, змагальність, а отже, і нове, більш незалежне, ставлення до суспільства. Умовою і результатом такого розвитку є більш повне, більш органічне перетворення суспільства в громадянську єдність, а держави — у правову і політичну цілість.

    Особливою проблемою у концепції громадянського суспільства є відносини між ним і державою, або, точніше, тією частиною суспільства, яка професійно займається політикою і творить апарат держави.

Цілісний політико-правовий механізм, який забезпечує ефективний вплив громадянського суспільства на структури влади і соціальне життя країни, складає, по суті, зміст поняття демократизму.

3. Проблеми становлення правової держави і громадянського суспільства в Україні.

   Шляхи формування правової держави в Україні.

   Однією з головних тенденцій процесу розвитку державності в сучасному світі є поступове сприйняття людством напрацьованих прогресивною політико-правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей, як демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок. Наслідком цього процесу стало формування і конституційне закріплення концепції демократичної, соціальної, правової держави як синтезованого відображення загальнолюдського її призначення.