Предмет, метод та категорії політичної науки

1 Предмет, метод та категорії політичної науки

Дана лекція є фундаментальною для політичної науки,оскільки вона спрямована на з’ясування питання про те, що вивчає політологія, учому її особливості як науки  та навчальної дисципліни, яке її значення таспіввідношення з іншими галузями знань. 

Ви тут

Телеуніверситет МАУП

/

Політологія 8.1.

/

Ресурси

/

1. Предмет політології

Інна МакароваЗмінити  профайлМої курсиВихід 

Міжрегіональна 

Академія 

управління 

персоналом

Телеуніверситет

Навчання через Internet

Головна Інформація Демонстраційні курси

 

1. Предмет політології 

Знання про  політику нараховують більше двох з  половиною тисяч років. Історично  вивчення політики еволюціонувало від  універсалізму східної й античної філософської й соціально-політичної думки до формування у Великобританії, Німеччині, Франції й США наприкінці XIX в. самостійних політологічних наукових напрямків і дисциплін: політичної філософії, політичної науки, теорії держави, політичної історії. Характерно, що в політології континентальної Європи в аналізований період можна віднайти тенденцію до синтезу емпіричних і теоретичних досліджень, а в політології англосаксонських країн — позитивістський напрям із претензією на статус точної науки, яка може все обчислити й описати за допомогою математичних моделей і точних вимірювань. 

Серед перших наукових установ, що спеціалізуються на дослідженнях в галузі політичної науки, стали  створена в 1871 р. Вільна школа політичної науки у Франції (нині - Інститут політичних досліджень Паризького університету), в 1880 р. - Школа політичних наук у Колумбійському університеті, в 1895 р. - лондонська школа економічної й політичної науки. В 1903 р. була створена Американська асоціація політичної науки, що поклала початок створенню подібних асоціацій і в інших країнах світу. 

З 1948 р. за рекомендацією  ЮНЕСКО політична наука вивчається практично у всіх вищих навчальних закладах самих різних країн світу. З 1949 р. при ЮНЕСКО функціонує Міжнародна асоціація політичної науки, що підтримує  зв'язок з десятками національних асоціацій, включаючи російську, діючу із середини 50-х рр. 

Так, у Франції  відразу після цього були створені Національна адміністративна школа, Інститут політичних досліджень при  Паризькому університеті, Національний фонд політичних наук. Разом з останнім Національна асоціація політичних наук починає з 1951 р. видавати “Французький журнал політичної науки”. З 1956 р. запроваджується вчений ступінь доктора політичних наук, а в університетах — курс “Конституційне право і політичні інститути”. 

Найбільших успіхів французька школа політології досягла в галузі дослідження проблем конституціоналізму, держави та влади, політичних систем. Британська політична школа, маючи нахили до позитивістської методології, зберегла історико-філософську спрямованість. Тут було створено Асоціацію політичних досліджень Об’єднаного Королівства. Нині у Великобританії наукова та викладацька діяльність у галузі політології здійснюється в чотирьох десятках університетів країни. Видаються журнали “Політичні дослідження” (орган згаданої Асоціації політичних досліджень), “Британський журнал політичної науки”, “Уряд і опозиція”, “Політичний щоквартальник” та ін. 

Порівнюючи тенденції  розвитку політології у США та на Європейському континенті, слід зазначити, що американські дослідники головну увагу зосереджували на соціальних основах держави, а європейські — на проблемах вивчення та аналізу державного права й державно-політичних інститутів. Якщо у США політологія розвивалась переважно у формі прикладних емпіричних досліджень, то в континентальній Європі органічно поєднувались історико-правові, політико-філософські та державознавчі традиції. 

У СРСР з 20-х до середини 80-х рр. XX ст. політика вивчалася  переважно в руслі офіційної, державно-партійної парадигми. З 1989 р. політологам у Російській Федерації розвивається як наукова дисципліна, на основі широкого використання досягнень світової політичної науки, принципів плюралізму й обліку російської політологічної й правової традиції. 

Політологія - це наука про політику й політичне  управління, про розвиток політичних процесів і систем, поведінку й діяльність суб'єктів політики. 

Розвиток політичної науки йшов від зосередження уваги, насамперед, на формальних інститутах до прояву інтересу до політичних процесів, поведінки індивідів і груп. Якщо пануючим в політології XVIII-XIX ст. був інституціональний напрямок - вивчення політичних інститутів на основі теорії поділу влади, то в XX ст. його доповнюють дослідження політичних систем, структур і культур, прояву людських якостей у політику. 

Уява про предмет і об'єкт науки про політику сформувалась лише на початку XX ст. після того, як склалась певна система стійких політичних цінностей і стала розвиватися суспільна і академічна потреба в систематичному вивченні політики. В різних країнах розуміння предмета політичної науки складалось далеко неоднаково. Національні особливості розвитку соціальної думки в окремих країнах виявились настільки значними, що і в сучасних умовах в світі немає єдиного розуміння предмета науки про політику. Та в усіх випадках основу проблем науки про політику становить узагальнення національного політичного досвіду у співвідношенні з загальноцивілізаційними політичними досягненнями і особливостями політики в інших країнах. В країнах Європи та США наука про політику вичленяється з державознавства та правознавства. В Німеччині процес становлення науки про політику зв'язаний з формуванням і розвитком так званої «правої школи». В Англії серйозний імпульс формуванню науки про політику надало створення в кінці XIX ст. Лондонської школи економіки і політичних наук. У Франції наука про політику народилась на перехресті державознавства, політичної історії та соціології. З кінця XIX ст. в США інтенсивне оформлення науки про політику сталося зі створенням при Колумбійському коледжі школи політичної науки. Якщо в Західній Європі та США процес інституціоналізації політології мав постійний, невпинний характер, то в Україні, Росії та інших пострадянських тільки формується наука про політику. 

З 20-х років  ХХ ст. політологи перейшли від досліджень управлінських і загальнотеоретичних питань до вивчення відносин суспільства з державним механізмом, дослідження громадської думки та специфіки міжперсональної комунікації у процесі політичної діяльності. 

Упродовж ХХ ст. політологія безперервно розширювала  діапазон досліджень. До кола інтересів цієї науки увійшли:

зацікавлені групи  та політичні рухи;

політичні системи, політичні інститути та процеси;

політична діяльність, політична поведінка та політична  культура;

громадська думка  й засоби масової інформації в політичному процесі;

політичне лідерство  та еліти;

корпоративізм і неокорпоративізм;

політичні ідеології, історія політичних учень, політична  філософія;

конфліктологія;

етнодержавознавство та ін.

Фактори, що визначають появу специфічної професійної  науки про політику:

наполеглива суспільна  потреба в науковому пізнанні політики, її раціональної організації, механізму її формування, ефективного  управління державою з тим, щоб відійти  від інтуїтивного розуміння політичних проблем і замінити або доповнити його науковим та постійним ускладненням самої політики, функції влади, розширенням масштабів політичного процесу. Фактором, що сприяє формуванню науки про політику, стає спільний процес становлення наукового пізнання світу та суспільства, що йде як розклад натурфілософії, а також появи природних наук та диференціації об'єднаного філософського знання про природу людини і устрій спільного життя людей, політику і владу.

багатоманітність, єдність і суперечливість сучасного світу. Швидкість політичних перетворень, що відбуваються в світі, не йде ні в яке порівняння з тими подіями, що відбувалися раніше. Світ став свідком багатої різноманітності нетрадиційних шляхів утворення національних держав, величезної кількості різнотипових міждержавних відносин. Форми людських відносин у сучасному світі перебувають на найрізноманітніших етапах розвитку соціально-економічного, політичного і культурного життя, починаючи від племінних спільностей, для яких експерти ще не придумали загальноприйнятого політичного терміна, до вищих етапів політичної організації суспільства. Диференціація міжнародного суспільного, політичного життя супроводжується інтегративними політичними процесами, створенням об'єднань держав, блоків, співдружностей і організацій та ін.

процес розвитку теоретичних знань про політику та політичні відносини, політичні  інститути, становлення політичної науки, як самостійної форми знань. Невпинний потік політичної інформації, швидкість якої значно перевищує  можливості раціонального опрацювання даних, а, отже, їх перетворення в наукові знання, широке впровадження і використання комп'ютерів, багаторазове нашарування даних проблем викликає до життя нові тенденції, зокрема, певні труднощі аналізу розвитку політичної думки.

політизація сучасного  світу, зростання політичної культури громадян.

необхідність  розвитку науки про політику викликається зосередженням зусиль на теоретичному аналізі істотних політичних систем, намаганням знайти нові форми її розвитку і удосконалення. В сучасних умовах різноманітність політичних систем, звуження політичних відносин значно підвищують роль політики та ін.  

Об'єктом науки  про політику виступає політична  сфера суспільства, всі явища  і процеси, що відбуваються в політичній сфері. Політичну сферу суспільства вивчає наука про політику, філософія, соціологія, право, історія та інші науки, але кожна з них має свій специфічний предмет. Своєрідність науки про політику пояснюється тим, що всі соціальні явища та політичні процеси розглядаються в контексті політичної влади. Звідси, категорія політична влада найповніше відображає суть і зміст соціального явища політики. Предметом науки про політику є влада, головна функція якої розподіл ресурсів, забезпечення загального порядку. Наука про політику покликана займатися вивченням факторів політичного впливу, пошуку шляхів стабілізації політичної системи. Предметом науки про політику є не спільні закони, а специфічні проблеми і окремі політичні інститути, вивчення процесів і механізмів того, як люди використовують політичні і соціальні інститути, що регулюють їх спільне життя і вивчення людей, які приводять в рух інших. Цінність науки про політику полягає в аналізі стійких тенденцій, що повторюються, а також процесів, узагальненні широкого досвіду політичного розвитку, виявленні і поширенні загальноцивілізаційних цінностей, перспективних напрямків, перетворень їх в національне надбання, стійкі риси способу життя. При цьму ототожнення політичної і державної влади не доцільне, оскільки в сучасному суспільстві політика здійснюється не тільки державою, а й іншими суб’єктами.

Структура політичної науки. Наука про політику розгалужена  галузь знань, що включає:

політичну теорію (історія та філософія політики), яка здійснює філософсько-методологічний аналіз сутнісних теоретичних засад політики, політичної діяльності і політичних відносин.

теорію політичних інститутів та політичних процесів.

Теорія політичних систем та їх елементів, що досліджує  проблеми утворення й функціонування держав, партій, суспільно-політичних організацій, політичних режимів і т. ін. шляхом вивчення конституційних та адміністративних питань, економічних та соціальних функцій управління, аналізу політичних інститутів, відносин між суб’єктами політики, політичної культури та комунікації і т. ін.,

порівняльні політичні  дослідження,

теорія соціального  управління, що вивчає форми й методи управління соціально-політичними, соціально-економічними, адміністративно-правовими та соціально-психологічними процесами, досліджує проблеми участі в політиці.

політична ідеологія  та історія політичних учень, що досліджує  роль і функції ідеології в  системі політичної влади, історію  й генезис політичних теорій, концепцій  і доктрин, особливості їх реалізації та існування в різних суспільствах

теорію міжнародної політики, предметом якої є система міжнародних відносин, природа воєн, проблеми національної та світової політики, мирного співіснування держав з різним соціальним устроєм. Тут можна виокремити такі напрями досліджень, як геополітика, зовнішня політика, міжнародне право, діяльність міжнародних та міждержавних організацій.

прикладні політичні  дослідження в контексті конкретних політичних технологій, специфіку політичного  маркетингу та менеджменту в різних суспільно-історичних умовах, проблеми ухвалення оптимальних управлінських рішень (законодавчих, урядових, судових), підвищення ефективності їх реалізації та ін.

 Існує декілька  підходів до визначення предмета  політології:

Універсально-узагальнюючий - передбачає сукупність різноманітних  науково-предметних рішень. Наука про політику сприймається як сукупність політичних знань, що формулюються всіма суспільними науками.

Аналітико-концептуальний підхід визначення предмета науки про  політику характеризує науку про  політику як певну єдність найсуттєвіших  рис, якостей соціального явища - політика і ставить перед наукою завдання: систематизувати політичні явища, події, факти, дані, політичні процеси, визначити загальну логіку і вузлові моменти аналізу, координувати спільні зусилля різних галузей науки.