Предмет, закони, принципи та категорії політичної науки

Міністерство освіти і науки України

Бердянський державний педагогічний університет

 

   

 

 

 

з предмету «Політологія» на тему

 

Виконавець:

Студентка гр.33б («фінанси і кредит»)

Созинова О.О.

 

Викладач:

Федчиняк А.О.

 

 

 

 

Бердянськ - 2014

План:

 

1. Вступ

 

2. Основна частина

1 Донауковий період накопичення  політичних знань

2 Розвиток політичної  науки в модерний період

3 Політична наука в  Україні

4 Політична наука як  навчальна дисципліна

5 Методологія політичної  науки

6 Принципи політичної  науки

7 Основні підходи політичної  науки

8 Основні методи політичної  науки

9 Функції політичної науки

 

3. Висновки.

 

4. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Вступ

Політологія або Політична наука (англ. politicalscience від гр. politika  — державні й суспільні справи) — соціально-гуманітарна наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, функції політичної системи та влади, про сутність, форми та методи діяльності суб'єктів політики та про проблеми глобальної політики, зокрема, міжнародних відносин. Політику необхідно розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання, підтримку і повалення політичної влади, реалізацію інтересів особи, соціальних груп на різних рівнях інститутів політичної системи.

Співвідношення між політикою і економікою в історичному вимірі можна виразити наступним способом:

• Закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп,зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації;
• Політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;
• Політика стримує економічний або коригує його відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;
• Політика, враховуючи закони об’єктивного економічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого;
• Політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки може стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримувати інфляцію або розкручувати інфляційну спіраль, створювати нову економічну модель і тим самим давати поштовх до культурної модернізації або допускати стагнацію при еклектичному існуванні елементів старої і нової систем.

 

Основна частина

 

Донауковий період накопичення політичних знань

 

Знання про політику (зокрема владу - Πολιτικές Επιστήμες (від. гр. logos — слово, поняття, вчення - букв. політична епістемологія, політзнання)) починає накопичуватись разом з виникненням самої політичної влади. Волхви Давньої України, жреці Стародавнього Єгипту, мудреці імператорів Давнього Китаю,  вони володіли певними політичними знаннями і відбивали їх у політичних вченнях релігійного чи міфологічного забарвлення. Як і сама влада, в цей період знання про них були справою невеликої, закритої групи людей, яка могла набувати рис касти і яку український політичний мислитель та ідеолог І-ї половини ХХ-го ст. Дмитро Донцов називав провідною верствою, яка розглядала політику як політичне мистецтво.

В Західній Європі політичні знання починають набувати характеру політичної філософії на межі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою філософських підходів і методів. Основи європейської політичної філософії з цього часу почали закладати Н. Макіавеллі, І. Кант, Ж. Боден, Т. Гоббс, Дж. Лок, Ш.-Л. Монтеск'є, Дж. Б. Віко, Ф. Ніцше та ін. Відповідно у цей час галузь знань про політику отримала нову назву — політична філософія.

 

Розвиток політичної науки в модерний період

 

Знання про політику починають набувати характеру науки в європейський Новий час. Перші кафедри політичної науки відкрились у 1640-х рр. — в Республіці Сполучених Провінцій (університет Лейдена) і королівстві Швеція (університет Упсали). Однак в провідних державах Заходу як самостійна наукова і навчальна дисципліна політична наука оформилась набагато пізніше — в ІІ-й половині XIX-го ст. У США у 1857 р. Ф. Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук. Це пов'язано з розвитком капіталізму та банківської системи, демократичних інституцій та потребі у формуванні фахового підходу до політичного та адміністративного управління запитом на кадри для сфери активних комунікацій в ієрархії координаційного управління колоніальних держав, до числа яких США увійшли з перемогою в Іспано-американській війні 1898-го р.

Наприкінці XX ст. у США на 1300 кафедрах працювало близько 25 тисяч фахівців з політології, діяло 100 Вчених рад із захисту дисертацій.

У Франції викладання «політичних і моральних наук» було започатковано ще під час Великої Французької революції. Нині більшість центрів французьких провінцій мають інститути політичних наук.

У Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії з 1885-го р. функціонує Лондонська школа економічних і політичних наук, де здійснюється підготовка працівників органів державних влади та управління різних рівнів.

У 1896-му р. італійський політолог і соціолог Г. Моска опублікував книгу «Елементи політичної науки», що дало підстави говорити про поширення політичної науки у Європі починаючи з кінця XIX-го ст.

Становлення політичної науки у глобальному масштабі завершилося на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, [[1948]-го] р.), який був організований з ініціативи ЮНЕСКО. На цьому семінарі було окреслено предмету цієї науки, її та рекомендовано включити курс політичної науки як загальнообов'язкової загальноосвітньої дисципліни в систему вищої освіти.

Згаданий семінар визначило чотири складові політичної науки:

1. Історія політичної думки і теорія політики;

2. Політичні інститути і процеси

3. Політичні партії, громадські організації і групи тиску;

4.Теорія міжнародних відносин  політики і права.

У 1949 році утворено Міжнародну асоціацію політичних наук. У 1992 році створено Асоціацію політичних наук України. З 2007 року Асоціація політичних наук України прийнята до Міжнародної асоціації у якості колективного члена.

 

Політична наука в Україні

 

Початок викладання політичної науки на території України пов'язаний із вишами Львова. Так, в Україні у 80-ті роки XVII ст. - наприкінці існування І-ї Речі Посполитої в Академії Ієзуїтів та згодом - за імперії Габсбургів - в Йозефінському університеті викладалися курси «Політичні і комерційні знання»'. Лекційні курси «Політичне право і право націй», «Політичні знання і австрійське законодавство» також читалися у відновленому Габсбургами Львівському університеті. За ІІ-ї Речі Посполитої (в період 1918-1939 рр.) курси з політичної науки викладались у Львівському університеті.

У радянський період розвитку України з 1917 по 1991 рр. політичні проблеми розглядалися поза межами політичної науки - в рамках таких дисциплін як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., проте їх вивчення мало догматичний, однобокий характер зумовлений панівною в суспільстві марксистсько-ленінською ідеологією.

Наприкінці існування СРСР і в період відновлення незалежності України у 1990-1991-му рр. окремі колишні викладачі й дослідники наукового комунізму пропонували змінити його аналогічним заідеологізованим навчальним курсом - т. зв. науковим націоналізмом. Однак ця спроба не увінчалась успіхом.

Політична наука як новий навчальний курс почала викладатися в усіх вищих навчальних закладах України лише після розпаду СРСР - з 1991 р., на базі установ і кадрів які займались викладанням вищезгаданих дисциплін.

Зараз при Київському, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському національних університетах та інших освітніх закладах здійснюється підготовка спеціалістів, захищаються кандидатські та докторські дисертації, видається чимало наукової та навчальної літератури, спеціальні журнали та збірники.

 

Політична наука як навчальна дисципліна

 

Як навчальна дисципліна, політична наука включає в себе такі основні дидактичні одиниці: предмет політичної науки та її методологія; історія політичної думки людства; розвиток політичної думки в Україні; теорія влади і владних відносин; політична система суспільства; політична культура; політичні партії та партійні системи; політичні еліти та лідерство; глобальний політичний процес; політичне прогнозування та ін.

Усю сукупність проблем, які вивчає політична наука, можна згрупувати у такі умовні розділи: вступ у політичні науки, історія політичних вчень, теорія політики та прикладна політологія (соціологія політики). Головне завдання політичної науки як навчальної дисципліни — опрацювання і таке викладення загально-теоретичного і практичного матеріалу відповідно до завдань політологічної підготовки спеціалістів будь-якого профілю, надання їм необхідного мінімуму наукових знань про політику у доступній формі.

 

Методологія політичної науки

 

Усі методи, що використовує політологія можна поділити на три групи:

- Загальнотеоретичні (відносятся  такі методи як соціологічний  підхід, системний підхід, психологічний  метод)

- Загальнологічний

- Емпіричні методи досліджень

 

Принципи політичної науки

Об'єктивності;

Верифікованості;

 

Основні підходи політичної науки

Історичний. Полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв'язку та розвитку.

Інституційний. Вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань тощо).

Соціологічний. Сприяє з'ясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релігії.

Системний. Забезпечує цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами в межах цілого.

Структурно-функціональний. Передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивидів.

Психологічний (біхевіористичний). Орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети. Беспосередньо вплив через особистості в історії показав і Девід Оуэн, англійський лікар та політик: "характерна риса "хюбриса" - небажання визнання помилок та асоціальна і аморальна політика". Він та інші автори показують маніакальність поведінки відомих політиків (Гітлер, Сталін, Черчіль): "Наприклад, Вінстон Черчілль і Рузвельт Теодор страждали маніакально-депресивними розладами, але якщо зауважити депресію у шанованого політика люди ще якось погоджувалися, то маніакальні симптоми - немає."

Антропологічний. Вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду.

Космофізичний або Ноосферний Вивчення зумовленості космофізичними чинниками та їх впливу через особистості та хвороби політиків на соціально-політичні та економічні чинники, на природу геофізичних та метеорологічних явищ та антропогенну діяльність.

Започаткували ноосферно-космофізичний напрямок В. І. Вернадський, та А. Л. Чижевський Саме О. Л. Чижевський (1897—1964) – біофізик, показав вплив космічних фізичних факторів на процеси в живій природі, у тому числі, на соціально-історичні процеси. Сучасники, це школа ноосферної економіки Самаріної-Дорошко, роботи біофізика Ю.С.Ворони, що не тільки коментують фактографічний супровід подій сучасності, а програмно, на випередження прогнозують події в природі та соціумі, як відображення космофізичних чинників і доповнюють один одного, продовжуючи розвиток напрямку ноосферного космізму. Данний напрямок є найбільш інтеграційній та системно взаємно пов'язує методологію системологічного та натуралістичного напрямків, позбавляючи суб'єктивного, модельного, віртуалізовано теоретичного утопізму та неадекватності.

 

Основні методи політичної науки

Логічні:

Аналіз.

Синтез.

Дедукція.

Індукція.

Моделювання. Припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення.

Абстрагування.

Загальнонаукові:

Порівняльний. Зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій, політичних рішень і т. д. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн.