Проблема визначення політичного режиму в Україні

Харківська  державна академія дизайну і мистецтв

Науковий керівник – доц. каф. СГД Резніков П. П.

Студентка ІV курсу, спеціалізації «Мистецтвознавство»

Батченко О. С.

Проблема  визначення політичного режиму в Україні

Політичний режим ― це характер відносин між центральними органами держави, а також здійснення державної влади в цілому. Як пише, автор книги «Політологія (теорія та історія політичної науки)» Шляхтун П. П.: «Політичний режим визначається як система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади» [3, С. 256]. Він визначається сукупністю органів влади, типом влади (законодавчої, виконавчої і судової), центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи та ступенем розвитку демократичних свобод. Існує декілька основних типів політичних режимів (демократичний політичний режим, тоталітаризм, авторитаризм). Демократія ― політичний режим, при якому єдиним джерелом влади визнається народ, влада здійснюється за волею і в інтересах народу. Авторитаризм – особливий тип режиму, заснований на необмеженій владі однієї особи чи групи осіб при збереженні деяких економічних, громадянських, духовних свобод для громадян. Тоталітаризм ― політичний режим, який прагне до повного (тотального) контролю держави над усіма аспектами життя суспільства.

Також, окрім цього, можна виділити різновиди основних типів політичних режимів. Наприклад: ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші політичні режими. Типологію політичних режимів залежно від ступеня їх демократизму започаткував один з основоположників теорії еліт Г. Моска ― італійський юрист та соціолог ХІХ-ХХ ст.

Україна офіційно зазначена, як країна з демократичним типом режиму, що має на увазі  легітимність влади народу, а також набір ідей і принципів, що стосуються свободи. Але насправді, як стверджує низка дослідників української політики за період ХХ-ХХІ століть, Україна має відверто змішаний тип політичного режиму. Для політичної ситуації, що склалася у нашій державі на даний період, притаманні такі різновиди політичних режимів: демократичний, авторитарний, автократичний, тоталітарний, анархічнтй, охлократичний. Чи можна назвати Україну суто демократичною державою? Відповідь на це питання очевидна по ряду ознак. То ж розглянемо характерні риси основних режимів, які проявилися на території однієї держави, тобто України.

Серед ознак  демократичного політичного режиму, які притаманні для Україні, слід відзначити: 1) поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову; 2) виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських); 3) багатопартійність; 4) юридичну рівність громадян; 5) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості. Важливо, що відсутній належний контроль народу за органами політичної влади, за бюрократичним апаратом держави. Суттєву роль, також, відіграє маніпулювання інформацією. Для значної частини населення багато декларованих прав та свобод не підкріплені економічно та організаційно. Деякі з демократичних прав грубо порушуються існуючими підзаконними актами та бюрократичними процедурами.

Існуючі обмеження демократичних принципів дають підстави для висновку про наявність у сучасній Україні певних елементів авторитарного політичного режиму. До таких елементів належать: 1) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави; 2) звуженість принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників та інших представників за зміст та наслідки своєї діяльності. Зокрема схованою від громадськості є інформація про фактичні основні джерла та реальний розмір доходів вищих посадових осіб у державі.

До того ж, у політичній системі України досі залишилися ознаки й тоталітарного режиму. А саме: впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, антиінтелектуалізм у сфері гуманітарних знань, догматизм, примітивізація політичної культури. В основі своїй знищений тоталітаризм і далі розквітає в багатьох сферах політичної системи.

Також особливо злободенною проблемою є корупція, бо у основі демократичного режиму лежить поняття про накладення вето на використання посадовою особою своїх владних повноважень з метою особистої вигоди. Але це вето ні у жодному випадку не дотримується. Рівень корупції в країнах СНД є надзвичайно високим. На даний період з дванадцяти країн СНД лише Молдова є парламентською республікою. У решті сформовані системи зі значними владними повноваженнями глав держав. То ж, це звісно живить масову корупцію, створює умови для розвитку клановості, послаблює роль політичних партій та місцевого самоврядування, підштовхує такі системи до панування персоналізаторської політики. Головними причинами корупції є: неоднозначність законів; нестабільна політична ситуація в країні; відсутність сформованих механізмів взаємодії інститутів влади; політичне заступництво, яке призводять до формування таємних угод, що послаблюють механізми контролю над корупцією; відсутність єдності в системі виконавчої влади, а також низький рівень участі громадян в контролі над державою. Найважливішим засобом профілактики корупції можна назвати регулярну зміну влади.

Отже, можна зробити висновок, що для української влади у демократії важливо те, що можна показати, чим можна відзвітуватися чи те, що піддається операціоналізації, але питання, чи відображає він дійсний розклад політичних переваг населення, представляється для влади другорядним. Політичний режим сучасної української держави можна охарактеризувати як процес становлення демократичного режиму, але з певними рисами авторитарного і, навіть, тоталітарного режиму.

Список  використаної літератури:

1. Дзюбко І. С., Лемківський К. М., Андрущенко В. П. та ін. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін. ― К. : Вища школа, 1998. ― 304 с.
2. Колодій А. До питання про політичний режим в Україні (спроба транзитивного підходу) / А. Клодій // Сучасність. ― 1999. ― № 7―8. ― С. 84―96.
3. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки) / П. П. Шляхтун. ― К. : Либідь, 2002.― 576 c.