Роль політичних відносин в житті суспільства

              Міністерство освіти і науки України 

              Рівненський  державний гуманітарний університет

              Історико-соціологічний факультет

              Кафедра  політології

 

 

 

Реферат на тему:

Роль політичних відносин    в житті суспільства

 

                                                                   

 

                                                                      Виконала студентка І курсу

                                                                       Сищук  Ангеліна

                                                                       Викладач :    Хаврук  І. А.

 

 

 

 

 

 

                                                  2014 рік

План

Вступ

1. Поняття, сутність  і місце політичних відносин  у системі суспільних  відносин

2. Основні форми  та функції політичних відносин

3. Зміна політичних  відносин в Україні в умовах  становлення демократії

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

      Політика виникає на визначному етапі розвитку суспільства, коли розмаїття інтересів та породжувані ними конфлікти створюють загрозу суспільному цілому. Держава, що формується разом із політикою є силою, яка проводить в суспільстві завдяки примусу загальнообов’язкову модель поведінки для всіх членів соціуму. Політика і держава пов’язані із владою та владними відносинами, які є асиметричними, характеризуються спроможністю суб’єкта влади впливати на поведінку об’єкта влади.     Політика – це діяльність та відносини з приводу реалізації влади в суспільстві. Вона являє собою сферу цілеспрямованої взаємодії соціальних груп для використання інститутів публічної влади із метою досягнення своїх інтересів, запросів, потреб. Саме політика, багато в чому, забезпечує прогресивний розвиток суспільства, стверджує стабільність, порядок, порозуміння. Однак, неефективна політика може обернутися для суспільства регресом, стати національною трагедією. На заваді цим негативним явищам можуть стати розвиток знань про політику, зацікавленість нею та участь у політичному процесі.

   У процесі спільної  політичної діяльності індивіди  і соціальні спільноти вступають  у певні відносини. Такі взаємовідносини  соціальні суб'єкти здійснюють  через організаційні структури, які вони створюють з політичними  цілями. Завдяки політичним відносинам  між цими структурами політична  система функціонує як цілісність. Усі політичні структури з'єднуються  в єдине ціле вертикальними  і горизонтальними політичними  відносинами. Розуміння сутності, форм  політичних відносин у суспільстві, місця і ролі їх у політичній  системі дає можливість з'ясувати  політичні процеси і спрямувати  їх.

  Якщо йдеться про  суспільні відносини, то постають  запитання: коли і з приводу  чого вони виникають, які спонукальні  причини цього, зміст відносин, процес  їх проходження, наслідки? Ці запитання  виникають і при аналізі політичних  відносин як одного з видів  суспільних відносин.

  Суспільні відносини  — це різноманітні відносини, що виникають між народами, націями, соціальними групами, а також  всередині них у процесі політичної, економічної, соціальної, культурної  життєдіяльності. Окремі індивіди  вступають у суспільні відносини  як члени спільнот.

  Суспільні відносини  складаються в процесі діяльності  й спілкування людей. Ця діяльність  реалізується у певній сфері, і залежно від її змісту  відносини набувають певного виду. Змістом будь-якого виду суспільних відносин є зв'язки, взаємодія людей шляхом обміну продуктами діяльності і самою діяльністю. Способом існування суспільних відносин є потреби й інтереси, що проявляються у різноманітній діяльності. Як і сам процес діяльності, всі суспільні відносини взаємопов'язані. Вони становлять певну систему, в якій своєрідне місце займають політичні відносини.

  

    1. Поняття, сутність і місце політичних відносин у системі суспільних відносин

    Політичні відносини – стійкі взаємозв’язки й взаємодії суб’єктів політики. Досягається ця стійкість за рахунок появи норм, що регулюють поводження взаємодіючих політичних суб’єктів. Згодом ці норми закріплюються і люди відтворюють певні моделі поводження, уже орієнтуючись не на конкретну особу, а на рольові очікування й вимоги. Політичні відносини сучасного суспільства різноманітні, їх можна класифікувати по трьох підставах:

· по виду взаємозалежних суб’єктів (відносини між активістами партії, відносини між партіями, відносини між інститутами, відносини між суспільно-політичними організаціями, міждержавні відносини й т.п.);

· по предметі відносин (із приводу чого спожилося відношення відносини влади, відносини політичного керування, відносини політичного лідерства й т.п.);

· по характеру відносин (відносини співробітництва, конкретні відносини, конфліктні відносини).

   Крім політичних організацій до складу політичної системи суспільства входять політичні відносини. А відносини визначають як взаємодію соціальних груп, особистостей, соціальних інститутів із приводу пристрою й керування суспільством. Залежно від суб’єктного складу їх можна розділити на три групи.

   Перша група – відносини між класами, великими соціальними групами, націями й державами. Міжкласові, міжгрупові, внутрішньокласові й міжнаціональні відносини становлять основу політичної системи й відбуваються у функціонуванні відповідних політичних організацій і їхніх взаємин.

   Другу групу становлять так названі вертикальні відносини, які складаються в процесі здійснення політичної влади, впливу вищих і місцевих органів керівництва й керування на соціально-економічні, політичні й культурні процеси.

   У третю групу політичних відносин можна включити відносини, які складаються між політичними організаціями й установами.

   Істотним елементом політичної системи є політичні й правові норми, що існують і діють у вигляді конституцій, статутів і програм партій, політичних традицій і процедур регуляції політичних процесів. Вони становлять її нормативну основу. Наскільки відрізняються один від одного політичні режими (наприклад, тоталітаризм і політичний плюралізм), настільки ж розрізняються принципи й норми, що лежать в основі функціонування відповідних політичних систем.

   Політичні й правові норми регулюють політичні відносини, надають їм упорядкованість, визначаючи бажане й небажане, дозволеного й недозволеного з погляду зміцнення політичної системи.

   Через політичні й правові норми одержують офіційні визнання й закріплення  політичні підвалини. У свою чергу, за допомогою цих норм політико-владні структури доводять до відома суспільства, соціальних груп, окремих індивідів своєї мети, обґрунтовують прийняті політичні рішення й визначають своєрідну модель поводження, який будуть керуватися всі учасники політичного життя.

   Закріплюючи в нормах заборони й обмеження, узгодження інтересів і заохочення ініціативи, сили, що домінують при даній політичній системі, впливають на політичні відносини. Так відбувається формування політичної свідомості й поводження суб’єктів у політичній діяльності, вироблення в них установок, що відповідають цілям і принципам політичної системи.

   Реальна взаємодія суб’єктів політики відбувається в ході політичних відносин і процесів. Тому щоб розібратися в динаміку політичного життя, необхідно усвідомити зміст цих понять. Політичні відносини – це відносини між суб’єктами політики із приводу політичної влади і її здійснення.

   Політичні відносини відіграють у суспільстві настільки ж значну роль, що й соціальні, економічні відносини, вони характеризують тип громадської організації, відносини експлуатації, панування й підпорядкування або співробітництва, взаємодії і єдності. Інтенсивність політичних відносин змінюються залежно від зміни загального тонусу політичного життя й може також коливатися залежно від її активізації й спадів. У періоди криз залежно від реакції влади й суспільства вони можуть завмирати (введення надзвичайного стану, збройні зіткнення, репресії й т.д.) або бурхливо розвиватися (у періоди революцій, відкритих демократичних реформ і т.д.).

   В умовах конценсуальних (парламентських) політичних відносин їхніми суб’єктами стають правлячі сили й опозиція, сукупність політичних осіб, які діляться на правий, лівий центр. Вони проявляються в парламентській роботі й боротьбі, у міжнародних і внутріпартійних відносинах, де вони особливо різноманітні.

   Існує також стійка традиція розрізняти радикальні (правий і ліві) і помірні (центр) сторони політичних відносин, а також прогресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони залежно від того, що вважається прогресивним або реакційним.

   Взаємодія суб’єктів політичних відносин розгортається в просторі й у часі як сукупність політичних процесів. Термін "процес" запозичений політологією з кібернетики, де під ним розуміється "будь-яка послідовність наступаючих один із іншим і нерідко по черзі взаємозалежних подій, що ведуть до конкретного результату". Тому в самому загальному змісті політичний процес являє собою перехід від однієї політичної події до іншого за певний проміжок часу. Домінанту політичного життя задає, як правило, базовий політичний процес (наприклад, "перебудова", демократизація, конституційна криза й т.д.), що визначає специфіку всіх суспільних подій. Базовий політичний процес є джерелом безлічі інших політичних процесів, що становлять зміст політичного життя.

  Політологія вивчає складові стадії політичного процесу, умови переходу одних процесів в інші, то які соціально-політичні типи рухів мають у ньому місце, склад діючих осіб цього процесу (їх соціальний, політичний, правовий статус, що грає роль, ціннісно-нормативні організації й т.д.). важливо знати, у рамках яких станів, ситуацій відбувається політичний процес (співробітництво, компроміс, контроль, боротьба й т.д.).

   Зміст політичного процесу може бути найрізноманітнішим: розробка якої-небудь концепції, починаючи з вихідної ідеї й закінчуючи теорією (наприклад, демократизація політичних відносин). Формування суспільної думки про кандидатів на виборах, створення нових структур керування й т.д.

  Структура політичного процесу включає суб’єкт процесу (реальну владу або її носія, якому влада делегована); об’єкт, що повинен бути створений або досягнуть як цілі процесу; засобу, методи, ресурси виконавців процесу, які зв’язують суб’єкт і об’єкт - ціль. Ресурсами політичного процесу можуть служити його матеріальні й ідеальні основи: наука, знання, технічні й фінансові засоби, настрій мас, учасників процесу, їхня ідеологія, стан суспільного оточення.

   Організація політичного процесу починається із задуму, ідеї процесу, розробки його теорії або концепції, що потім суб’єкт процесу (влада, лідер     і т.д.) повинен перетворити в теорію. Її розробка включає вибір мети, її ідеалізацію, її формування в найбільш повній, якісній формі, що відповідає ідеї або концепції процесу. Вибір мети, природно оптимізується: ідеальна мета залишається критерієм політики, конкретно ж переслідується реально досяжна мета. Відповідно до неї із задумом намічаються завдання політичного процесу, що очолюють його суб’єкти й виконавці, вибираються засоби, ресурси, методи політичного процесу й визначаються його просторові й тимчасові характеристики (темпи, строки виконання, масштаби процесу, територія або область діяльності, число учасників, їхній склад і т.д.).

   Непогодженість елементів політичного процесу й відносин між ними руйнує процес або проводить його до непередбачених результатів. Відома фраза "Процес пішов…" зіграла фатальну роль в історії іншої країни. Результат політичного процесу залежить від сукупності незалежних (об’єктивних стосовно нього) змінних і залежних, ув’язнених у самому політичному процесі – обраних засобів, методів, виконавців і т.д., відносин між ними. Більша частина незалежних змінних може й повинна бути врахована в проекті політичного процесу так само, як і залежних, однак саме ця, друга група факторів найбільше здатна порушити процес.

   Саме у середині політичного процесу найбільш укладена ймовірність непередбачених порушень, які змінюють відносини між елементами процесу, зміщають його траєкторію в політичному просторі, змінюють число й активність виконавців і прихильників задуму, прямі й зворотні зв’язки із суспільним оточенням, зміщають строки завершення процесу й змінюють самі його результати. У кожному суспільстві одночасно відбуваються творчі й руйнівні процеси, тому загальний рух суспільства визначається сумую; своєрідним додаванням, багатьох процесів, сил і суб’єктивних воль. Якщо в суспільстві в цілому переважають на якімсь етапі руйнівні й тупикові процеси, то суспільство рано чи пізно попадає в ситуацію кризи, а в деяких випадках і глобальної кризи.

  

2. Основні форми  та функції політичних відносин

  У процесі спільної політичної діяльності індивіди і соціальні спільноти вступають у певні відносини. Такі взаємовідносини соціальні суб'єкти здійснюють через організаційні структури, які вони створюють з політичними цілями. Завдяки політичним відносинам між цими структурами політична система функціонує як цілісність. Усі політичні структури з'єднуються в єдине ціле вертикальними і горизонтальними політичними відносинами. Розуміння сутності, форм політичних відносин у суспільстві, місця і ролі їх у політичній системі дає можливість з'ясувати політичні процеси і спрямувати їх.

  Якщо йдеться про суспільні відносини, то постають запитання: коли і з приводу чого вони виникають, які спонукальні причини цього, зміст відносин, процес їх проходження, наслідки? Ці запитання виникають і при аналізі політичних відносин як одного з видів суспільних відносин.

  Суспільні відносини — це різноманітні відносини, що виникають між народами, націями, соціальними групами, а також всередині них у процесі політичної, економічної, соціальної, культурної життєдіяльності. Окремі індивіди вступають у суспільні відносини як члени спільнот.