Сутність поняття «політична партія» та особливості встановлення багатопартійності в Україні

У структурному плані партія є складним організмом, що складається з таких компонентів:

• вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;
• бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.

 

3. Класифікація політичних партій.

Для кращого  з'ясування сутності інституту політичних партій велике значення має ряд групових ознак, що дозволяють виділити загальні риси і розходження в діяльності тієї або іншої політичної партії. Для цих цілей використовується формально-логічний метод пізнання, проводиться класифікація. Найбільш розповсюджена і важливої є класифікація політичних партій по наступних ознаках:

1. Партійна доктрина виражається насамперед з метою і задачами створення і діяльності партії, закріплених у її статуті й у партійній програмі.

• революційні - в Україні на конституційному рівні заборонена діяльність політичних партій і суспільних об'єднань, програмні цілі або дії яких зміна конституційного ладу насильницьким шляхом;

• реформаторські - більшість вітчизняних політичних партій у своїх програмах декларують прихильність тому або іншому курсові реформ, що обумовлюється насамперед сучасним політико-економічним станом України;
• консервативні ;
• реакційні .

 

2) По місцю і ролі партій у політичній системі:

• державні (партійна ідеологія стає державної , партія формує державну систему керування);
• авторитарні (не зливаються з державою, але складають основу політичного режиму і користуються його підтримкою);
• парламентські (діючі в конкурентних умовах - в Україні на сьогоднішній день зареєстровані і діють більш 60 політичних партій).

 

3. За критерієм організаційної структури:

Організаційна система закріплюється в статуті  відповідної політичної партії.

• централізовані - централізованими є багато політичних партій України(КПУ, Партія національно-економічного розвитку України) ;
• децентралізовані ;
• кадрові (ПНЭРУ, устав якої передбачає досить тверду партійну дисципліну її членів, що дозволяє при відносно не більшій кількості членів здійснювати політичні акції. Так при кількості міської партійної організації ПНЭРУ близько 1200 членів не минулих виборах партії виразило підтримку близько 3% електорату міста, три представники партії були обрані депутатами Одеської міської ради нинішнього скликання.);
• масові - наприклад «Громада», одна із самих масових політичних партій України, що володіє децентралізованою структурою, що і дозволило керівництву партії залучити в її ряди велика кількість членів, не зв'язаних твердою партійною дисципліною;
• партії з формально визначеним членством;
• партії з вільним членством в Україні відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» не допускаються.

 

4) По виду партійного керівництва партії бувають:

• колективного керівництва (ПНЭРУ - основні рішення приймає партійна конференція, а поточне керівництво здійснює правління партії.);
• колективного керівництва з чітко вираженим верховенством лідера («Громада» - П. Лазаренко, ПСПУ - Н. Витренко);
• особистісного керівництва ;
• харизматичного керівництва ;
• консенсуального керівництва .

 

У сучасній політичній історії розрізняють  чотири типи партійних систем:

• буржуазно-демократична партійна система (сформувалася в Європі і Північній Америці в XІ ст.) В основу функціонування покладені принципи:

- легальної боротьби за владу;

- влада здійснюється партією або групою партій, що забезпечили собі підтримку парламентської більшості;

- наявність легальної опозиції;

- наявність згоди на дотримання  даних принципів між партіями, що складають партійну систему.

• соціалістична (фашистська) партійна система

При даній  системі існує тільки одна легальна партія, що керує державою на всіх рівнях державного апарата . Виникнення такої  системи зв'язано з кризою демократичних  або авторитарних систем.

• авторитарна партійна система

Є проміжної , при цьому домінуючим фактором виступає держава, а не партія, що грає другорядну роль у процесі  здійснення влади . Може допускатися  й існування інших партій.

 

 

 

 

4. Провідні принципи у партійній політиці

Існує потреба  переглянути правове регулювання  діяльності політичних партій. Досі триває дискусія щодо закону «Про політичні партії» дещо в замкненому колі. Автори проектів критикують закон «Про об'єднання громадян» і водночас переносять головні принципи цього закону у власні проекти закону «Про політичні партії». Як відомо, розроблені два його проекти: перший - підготовлений фахівцями під керівництвом Міністерства юстиції; другий - представниками ХДПУ. Останню редакцію проекту Міністерства юстиції не оприлюднено, а проект ХДПУ має низку вад. Зокрема в ньому пропонується закріпити:

• принцип реєстрації-дозволу замість визнаної інформаційної реєстрації;
• контроль за партією через програмні документи, а не через її діяльність;
• детальний опис внутріпартійних норм, що традиційно є проблемою самої партії;
• регламентація місця партії в інформаційному просторі через новостворену державну структуру, що порушує загальні принципи свободи, інформації тощо.

Тому актуальні  проблеми визначення цивілізованого правового  поля на те, щоби ефективно реалізувати  партійну політику, залишаються відкриті.

Отже, провідними у партійній політиці є такі принципи:

• реальне перетворення українських партій у партії, які за визначенням є політичною силою, котра представляє та реалізує волю народу через участь у виборах і парламентській діяльності;
• нереєстраційний тип створення політичної партії;

  втрата правового статусу партії  за умов порушення Конституції чи законів держави у своїй діяльності та за неучасть у виборах протягом виборчого періоду (5 років);

• державна фінансова підтримка політичних партій, що залежить від їхньої участі (кількість депутатських місць) у парламентській діяльності.

Визнання  головних принципів партійної політики має гарантуватися Конституцією, а проблема правового статусу  та особливостей функціонування політичних партій - законом «Про політичні партії». У деяких країнах положення про статус політичних партій не внесене до Конституції. У США, наприклад, відсутність цієї норми пояснюється історичним несприйняттям терміну політична партія в сучасному контексті. Реалізація цих принципів дала б змогу реально перетворити українські партії на парламентські партії сучасного взірця, котрі виконували б функції важливих інституцій політичної системи, та закласти основи дієвої системи політичного плюралізму як основи демократичного громадянського суспільства.

 

 

5. Історія становлення багатопартійності в Україні

Історія становлення  української багатопартійності  має свої особливості та специфіку. А тому сучасну партійну систему в Україні доцільно розглядати за певними періодами її становлення.

Перший період української багатопартійності,                                 опозиційно-переддержавний, хронологічно охоплює відрізок часу од утворення перших сучасних українських партій (осінь 1989 року) до юридичного визнання статусу самостійності України (1 грудня 1991 року). Тоді система ідеологічного забезпечення всіх партій та їхнє ідейне кредо були значною мірою уніфіковані. Самоідентифікація партійних структур у політичному спектрі йшла за периферійними позиціями. Дала про себе знати схожість різних політичних сил у підході до проблем державотворення, соціально-економічного устрою суспільства, релігійних, культурологічних, екологічних тощо. Програми партій мали загально-декларативні гасла, апелювали до всього народу України, аби не зменшити зону ідеологічного впливу. Якраз цим пояснюється наявність у документах різних партій та угруповань великої кількості загальнодемократичних догм.

Якщо спробувати класифікувати загальноукраїнські партії означеного вище періоду, можна зробити такий висновок: з 11 партій усі, за винятком Комуністичної партії України, вистоювали ідеї парламентської демократії і приватної власності. Щодо державного статусу України, ті ж 10 партій (за винятком КПУ) прямували до суверенітету України - або в системі співдружності, або із самостійницьким статусом. Демократична партія України, Ліберально-демократична партія України, Народна партія України, Об'єднана соціал-демократична партія. Партія демократичного виродження України, Партія Зелених України, Соціально-демократична партія України, Українська республіканська, Селянсько-демократична та Християнсько-демократична партії були одностайними у боротьбі за суверенітет, демократію, ринок, плюралізм і проти комуністичної ідеології. Саме це, попри різні негативні тенденції, стало головною передумовою спільної діяльності, яка призвела до проголошення незалежної демократичної України. Нові партії були малочисельні, політично наївні, не залучені до механізмів державної політики. Між ними почалися розмежування, тертя, протиборство лідерів.

           Від часу проголошення самостійної Української держави оформлюється якісно нова ситуація в суспільстві. Відтак партійні структури, маючи тільки попередні програми без механізмів їх реалізації, стають неповноцінними суб'єктами політичної системи. У такому стані розпочали свою діяльність політичні партії України на наступному етапі української багатопартійності, який можемо умовно назвати «лояльно державним». Хронологічно цей період можна окреслити від грудня 1991 до початку 1993 року.

Після Всеукраїнського  референдуму та виборів Президента виявилося, що цільові установки, на основі яких блокувалися провідні політичні сили, і власна політика Президента збіглися. Почався процес «оксамитового» одержавлення партій. Такий процес, з одного боку, спричинив розкол опозиції.

У цей же період формувався тип партійної  системи, який мав елементи мультипартійності (значна кількість партій) та крайньої поляризованості (представлені крайні політичні теології: ліва - соціалістами і комуністами та права - національно-радикальними організаціями, що формувалися в 1992-93 роках).

Наступний етап - передвиборчий - видатний перенесенням центру ваги на підготовку до виборчої кампанії. Це визначило головні завдання партій: впливати на ухвалення Верховною Радою України оптимального виборчого закону та шукати прийнятні гасла виборчої програми.

Результатом цього стало ухвалення Закону про вибори на мажоритарній основі із застереженням прав політичних партій як суб'єктів виборчої системи (однак за більш складною процедурою висування кандидата у депутати, ніж від груп виборців).

За умов відсутності  розгалуженої організаційної структури  та достатньої кількості підготовлених кандидатів у депутати політичні партії опинилися у досить скрутному становищі напередодні виборів, що проводилися за мажоритарною системою. За результатами виборів (із застереженням щодо значної кількості порушень виборчого законодавства) можна зробити низку висновків:

• виборці віддали перевагу кандидатові в депутати від політичної партії або політичної команди;
• втім, регіональний характер впливу політичних партій, незбалансованість передвиборчих програм та дій кандидатів не дали змогу створити структуровану правлячу та опозиційну коаліції партій у Верховній Раді України.

Нині Україна  заступила на етап «партійної трансформації», що його визначає об'єднавчий процес малочисельних політичних партій у таких ідеологічних та політико-економічних концепціях: комуністичній та соціалістичній; соціал-демократичній; ліберальній; консервативній.

Остання в  силу історичних причин репрезентована до певної міри націонал-демократичною, християнсько-демократичною та різнотиповими концепціями націоналізму (інтегрального націоналізму).

 

ВИСНОВОК

В сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система  дістала своє закріплення на конституційному  рівні, який виражається в признанні  права громадян на об’єднання в  політичні партії і громадські організації, організації суспільного життя на принципах політичного, економічного і ідеологічного блага. Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах.

Політична партія - це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших соціальних верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за державну владу і її використання. Партія відрізняється від інших суспільно-політичних організацій і груп тиску такими рисами: організаційна оформленість, відкрита налаштованість на владу, ідеологічність партійних доктрин, наявність програмної

Для кращого  з'ясування сутності інституту політичних партій велике значення має ряд групових ознак, що дозволяють виділити загальні риси і розходження в діяльності тієї або іншої політичної партії. Для цих цілей використовується формально-логічний метод пізнання, проводиться класифікація.

Провідними у партійній політиці є такі ряд важливих принципів:

• реальне перетворення українських партій у партії, які за визначенням є політичною силою, котра представляє та реалізує волю народу через участь у виборах і парламентській діяльності;
• нереєстраційний тип створення політичної партії;