Сутність соціальної політики та її структура

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

Кафедра управління персоналом і економіки праці

 

 

 

Реферат на тему: «СУЧАСНІ НАПРЯМКИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ»

 

 

 

 

 

 

Студентки групи  УПЕП-08-2

Чижинської  Г. П.

Перевірила:

Літинська В. А.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хмельницький  – 2011

ПЛАН

Вступ

1. Сутність соціальної політики та її структура.
2. Основні завдання та показники соціальної політики
3. Пріоритетні напрямки здійснення соціальної політики в Україні

Висновки

 

Вступ

Людина істота соціальна. Все своє життя вона проживає в суспільстві. Кожна із них має свої інтереси, рівень розвитку і освіти, належить до того чи іншого класу, є віруючою чи атеїст. Діяльність держави при вирішенні соціальних проблем повинна враховувати це розмаїття. В даний лекції ми зробили спробу вивчити сутність соціальної політики держави, усвідомити її завдання і структуру. Як відомо, вирішення соціальних проблем в Україні є досить актуальним. Затяжна економічна криза порадила чимало соціальних проблем в суспільстві. 

 

1. Сутність соціальної політики та її структура.

 

Розглядаючи сутність соціальної політики слід відмітити, що свій життєвий шлях людина проходить  у суспільстві. З моменту народження до смерті вона включена в соціальну  сферу, яка охоплює все, що безпосередньо стосується людини в процесі її спільної з іншими людьми життєдіяльності. Саме тут людина втягується в різні види діяльності і всебічно взаємодіє з тими, хто її оточує, приймає існуючі норми життя суспільства і згідно з цими нормами будує свою поведінку.

Соціальне життя  – не природноісторичний процес розвитку суспільства, який здійснюється в силу об’єктивних законів, це форма існування суспільства. Воно відбиває безперервний розвиток суспільства шляхом взаємодії всіх складових його елементів, частин, структур. Відзначимо, що нормальний стан соціального життя – це впорядковане функціонування всієї системи соціальних відносин між людьми, їх соціальними спільнотами.

Разом з цим, соціальна сфера має надзвичайно  багатоманітну, складну й динамічну  структуру, яка характеризується цілою низкою взаємозв‘язаних та взаємодіючих параметрів, що окреслюють соціальний простір в якому живе, працює й відпочиває людина. Головними чинниками, що зараз визначають розвиток соціальної сфери, є насамперед соціальне становище людини в суспільстві, котре визначається рівнем соціальної свободи особистості, та можливості її самореалізації, наявність та ефективність її соціальної захищеності, характер взаємозв‘язку особистих, групових та суспільних інтересів, зрілість життєвих потреб та можливість їх задоволення тощо.

Важливо зрозуміти, що ж таке соціальна політика? Який зміст вкладається в це поняття? В політології соціальна політика розглядається як особливий напрямок діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, спрямований на забезпечення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на реалізацію життєво важливих соціальних потреб і інтересів людей та соціальних спільностей. Соціальна політика – це діяльність владних структур, інших суб’єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, в здійсненні заходів для задоволення матеріальних і духовних потреб його членів, та в регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності цілісності й динамізму.

В цьому зв’язку висунена концепція „держави благоденства” яка гарантується на визначенні того, що у XX ст. люди – здебільшого наймані працівники, тобто економічно залежні особи. Враховуючи це, мета „держави благоденства” – зменшити болісні наслідки економічної залежності, що неминуче загрожують людині у сучасній ринковій економіці.

Основні принципи „держави благоденства” такі:

1. кожному членові  суспільства тільки за те, що  він людина, належить прожитковий мінімум;

2. держава має  провадити політику економічної  стабільності, намагаючись уникнути  циклів потрясінь і криз, якщо  приватним підприємствам увернутися  від них не під силу;

3. одна з найвищих  цілей соціальної політики –  повна зайнятість населення.

Прихильники „держави благоденства” вважають, що загальною  зайнятістю можна зберегти й зміцнити вільний ринок, не вдаючись до крайнощів  націоналізації.

Слід відзначити, що ефективною соціальна політика буде лише в тому разі якщо вона проводитиметься з урахуванням не тільки досвіду розвинених країн, але й особливостей умов конкретної держави, оскільки без урахування специфіки, спроби простого повторення досвіду ніколи не давали очікуваних результатів. Такими особливостями є відсутність у більшості населення будь-якої приватної власності і брак навичок її використання, відсутність досвіду виживання в умовах жорстокої конкуренції, масового безробіття і т. ін.

Як свідчить суспільна практика, соціальна політика покликана вирішувати суперечності між поточними й перспективними інтересами суспільства, між інтересами класів, соціальних груп та верств, які (інтереси) зовсім не однакові. Соціальна політика постійно вирішує питання: інтереси яких соціальних груп задовольнити на даному етапі, а яких груп пізніше, як саме можна задовольнити ці інтереси.

Ефективна соціальна  політика в суспільстві перебуває  у нерозривному зв’язку з процесами всебічної демократизації політичної системи. Гласність та вільне виявлення думок представників усіх груп і верств суспільства з питань соціальної й економічної політики є важливим засобом зворотного зв’язку органів управління з масами, надійним захисним механізмом суспільства від різного роду проявів волюнтаризму й суб’єктивізму в соціальній політиці. Добре налагоджений народний контроль над реалізацією соціальної; політики – це, по суті, єдине ефективне знаряддя боротьби з корумпованістю посадових осіб та порушенням законів. У разі необхідності для вирішення особливо гострих і масштабних соціальних проблем можна використати і всенародні референдуми.

Активна соціальна  політика, що проводиться державними органами та установами, має охоплювати всі аспекти соціального життя, всі сектори соціальної сфери. Ця обставина зумовлює і головні  завдання у сфері державного регулювання  та контролювання соціальної політики: надання пріоритетного значення соціальній орієнтації економіки, регулювання всієї системи соціальних та етнонаціональних відносин на основі оптимального взаємозв‘язку особистих, групових і загальнодержавних інтересів; своєчасне виявлення й розв’язання соціальних суперечностей та конфліктів; сприяння формуванню таких суспільних умов, які б позитивно впливали на розвиток соціальної структури суспільства з урахуванням потреб виробництва, науково-технічного, соціального й духовного прогресу, здійснення необхідних заходів для оздоровлення соціально-морального клімату в країні; створення дійових соціальних стимулів для високопродуктивної і якісної праці дотримання в суспільстві (з урахуванням його об’єктивних можливостей) принципу соціальної справедливості, що є нагальною потребою в умовах небаченого досі соціального і майнового розшарування населення України за тривалої економічної кризи. Вирішення цих проблем і має визначати основний зміст соціальної політики в Україні.

Соціальна політика реалізується як через державні „одномоментні” рішення – соціальні заходи, так і через соціальні програми. Соціальна програма є системою заходів, спрямованих на вирішення тієї чи іншої соціальної проблеми. В ній визначаються необхідні параметри та нормативи, що регулюють різноманітні явища соціального життя в суспільстві: кваліфікація ситуації, загальне рішення, етапи вирішення конкретних завдань, заходи й способи реалізації кожного етапу. Нерідко при формуванні соціальних програм застосовується так зване дерево цілей, що дозволяє системно представити просування від етапу до етапу реалізації програми.

Здійснення  соціальної політики не може не зачіпати і такої проблеми, яка породжує все більшу тривогу як в Україні, так і в інших країнах СНД: зростання кількості і зміна складу маргінальних груп, що об’єднують людей, які переходять з одного класу, соціальної верстви в іншу, розриваючи свої попередні зв’язки. Слід особливо підкреслиш, що ці люди знаходяться на роздоріжжі. До останнього часу в нашому суспільстві були поширені традиційні маргінали (групи людей), які щороку міняли місця роботи й проживання (так, наприклад, на території колишнього СРСР їх кількість сягала 25 млн. чол.); це також студентство, молодь, яка закінчила школу й вибирає собі життєвий шлях; населення, яке мігрує в місто або село. За останні роки після розпаду СРСР з’явилися і вже стали масовими такі нові маргінальні верстви, як біженці, вимушені переселенці (в Україні їх налічується понад 500 тис.) і безробітні. Катастрофічне зростання безробіття як в Україні, так і в інших країнах СНД призводить до значного збільшення такої специфічної соціальної групи як люмпени, що дуже небезпечно, оскільки ці верстви втратили будь-які функціональні зв’язки з суспільством. Зростання соціальної категорії люмпенів у суспільстві може перетворити їх у неконтрольовану силу, яка здатна на будь-які руйнівні дії. Ось чому в інтересах суспільства дуже важливо відновлювати, підтримувати, зміцнювати соціальні зв’язки представників цієї верстви. Для цього необхідно подбати про створення державної мережі професійної підготовки та перепідготовки, збільшення кількості робочих місць, соціальної адаптації та допомоги цим верствам населення.

Важливе призначення  соціальної політики полягає в тому, щоб створювати й підтримувати позитивний соціальний клімат у суспільстві. Останній параметр має інтегральний характер і дозволяє говорити про якісний стан суспільних відносин, психологічної атмосфери в соціальних спільностях і суспільстві в цілому.

 

2. Основні завдання та показники соціальної політики

 

Під час переходу України до ринкових відносин соціальна  політика держави зосереджується на тому, щоб відповідно до наявних  фінансових можливостей забезпечити  органічне поєднання макроекономічної трансформації із соціальною спрямованістю реформ.

Соціальна політика має бути адекватною стану економіки, сприяти  виходу з кризи, забезпечити дотримання мінімально необхідних стандартів життєвого  рівня населення. Водночас заходи соціальної політики спрямовуються на збереження та відтворення трудового потенціалу народу, утвердження необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю.

Для реального втілення в  життя цих складових соціальної політики потрібна реалізація таких  завдань:

• утворення необхідних умов для поліпшення кожним трудівником свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності; заходи щодо нарощування фонду споживання, стимулювання ефективного платоспроможного попиту;
• перехід від чинної моделі організації заробітної плати, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частину безкоштовних соціальних послуг до нової моделі, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг. Це дає змогу суттєво збільшити частку заробітної плати в структурі суспільного доходу, зрівняти її обсяги з реальним масштабом цін, істотно зменшити тиск соціальних витрат на бюджет держави; суттєве зростання ціни робочої сили матиме важливе значення з погляду її захисту в процесі входження країни у світовий економічний простір;
• відновлення регулюючої функції мінімальної заробітної плати, яка не може бути нижча за офіційно встановлену межу малозабезпеченості, з поступовим підвищенням мінімальної заробітної плати до 60% від середньої заробітної плати в народному господарстві. Це стосується й мінімального рівня погодинної оплати, удосконалення всієї системи й механізму визначення оплати праці у виробничих та невиробничих галузях економіки. Відповідно до конкретної економічної ситуації в країні має діяти механізм індексації розміру мінімальної заробітної плати;
• забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною та надтарифною частинами оплати праці. Треба передбачити підвищення частки тарифу в середній заробітній платі від теперішнього критичного рівня (15—25%) до оптимальних розмірів (70—80%). Це сприятиме підвищенню продуктивності праці і забезпечуватиме оптимальну, обгрунтовану міжгалузеву, міжкваліфікаційну, міжпосадову диференціацію заробітної плати;
• нагромадження необхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по безробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку малих підприємств та індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу, для виконання програми захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів, із щомісячним індексуванням грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції;
• відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення у зв’язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів;
• забезпечення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожної окремої особи;
• запровадження моральних та фіскальних стимулів щодо утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій;
• захист інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективне використання та примноження, сприяння неухильному зростанню ролі, престижу та оплати праці інженерно-технічних кадрів, менеджерів, наукової та творчої інтелігенції — учених, діячів літератури та мистецтва, медиків, учителів, працівників закладів культури;
• підтримка розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури; стимулювання створення недержавних закладів науки, культури, освіти, становлення страхової медицини, здійснення партнерства держави з приватними інституціями у вирішенні питань соціальної політики;
• здійснення заходів із соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки, надання юнакам та дівчатам гарантованих можливостей щодо отримання освіти, професійної підготовки та працевлаштування;
• збереження в процесі приватизації профілю установ соціального призначення, що знаходяться на балансі державних підприємств і організацій, та їх передача місцевим органам влади. Стимулювання засобами фіскальної політики соціальних інвестицій підприємств та організацій недержавного сектора. Сприяння будівництву об’єктів соціальної сфери, що передбачені національними програмами;
• проведення активної економічної політики. Розробка програми охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.