Трансформація виборчої системи України: вплив на парламентаризм

 

 

 

Курсова робота

На тему: “Трансформація виборчої системи України: вплив на парламентаризм”

 

 

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ                                                                                                                     3

Розділ 1.формування виборчої системи України                                              5

1.1.трансформація виборчої системи                                                                 16

1.2.види виборчої системи                                                                                  17

Розділ 2.поняття парламент і парламентаризм                                                 20

2.1. Сучасні теорії парламентаризму: політико-правовий аналіз                   22

2.2.Аналіз парламентаризму                                                                               24

2.3.Основні етапи розвитку парламентаризму в Україні                                 26

Висновоки                                                                                                              28                                                                                 

Перелік посилань                                                                                                  33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. На сьогоднішній день Україна перебуває в розпалі не тільки економічної, але й політичної кризи. Вважаючи стабільне функціонування всіх гілок влади одним із головних критеріїв ефективного управління державою слід зазначити, що ключові проблеми невідповідності даного критерію до українських реалій обертаються навколо функціонування українського парламенту. Опираючись на представницький статус та виборність цього органу, слід зробити висновок, що виборча система - це той фактор, який має створювати певне підґрунтя для визначення подальшого характеру функціонування парламенту (а відповідно і характеру його взаємодії з іншими органами системи управління). Враховуючи сучасне деструктивне положення українського парламенту в системі державних органів України, слід зазначити, що трансформація виборчої системи та вплив її на парламентаризм є одним з найактуальніших проблем, яке б зіграло важливу роль в стабілізації політичного життя країни.

Загальна потреба в дослідженні окресленої наукової проблеми в Україні не викликає сумніву хоча б з тих міркувань, що в сучасних умовах у нашій державі на основі нової Конституції відбувається інтенсивне становлення владних структур, нової політичної системи суспільства. Їх становлення повинно відбуватися і відбувається звичайно ж із урахуванням прогресивного досвіду зарубіжних країн. З іншого боку, головна причина підвищеного інтересу в наукових і політичних колах до історії та розвитку сучасного парламентаризму вбачається в існуванні низки проблем теоретичного і практичного характеру, пов`язаних із організаційним становленням національного парламенту, із визначенням його конституційного статусу та фактичної ролі в механізмі державної влади, із розвитком вітчизняного конституціоналізму в цілому.

З таких позицій не потребує доказів і важливість ретельного аналізу здобутків, досягнутих конституційною наукою і державно-правовою практикою зарубіжних країн, у справі правового регулювання форм організації та діяльності державного механізму як одного із засобів стабілізації суспільства, особливо в трансформаційний період.

Мета мого дослідження полягає у визначенні трансформації виборчої системи та вплив її на парламентаризм

Для досягнення поставленої мети необхідне послідовне виконання таких завдань:

- дати характеристику виборчої системи;

-дати характеристику парламентаризму;

- проаналізувати сучасні теорії парламентаризму;

- дослідити основні етапи розвитку парламентаризму в Україні;

- розглянути формування виборчої системи України.

 

Об’єкт курсової роботи: виборча система

Предмет курсової роботи: трансформація виборчої системи: вплив на парламентаризм

Структура курсової роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел. Список використаних джерел включає 18 найменувань. Робота виконана на 34 сторінках друкованого тексту.

Ступінь наукової розробленості проблеми. В наш час є багато досліджень про виборчу систему,але зовсім мало про вплив її на парламентаризм  і це робить мою тему актуальною. Вчені та науковці займалися в основному дослідженнями окремих аспектів цієї тематики .

 

 

 

 

 Розділ 1.Формування виборчої системи України

Особливе значення відіграє виборча система в суспільствах, які трансформуються (до таких відносять і Україну). В таких країнах виборча система є одним із механізмів трансформаційного процесу, яка забезпечує, по-перше, ротацію і формування політичної еліти, по-друге, структурує вищий законодавчий орган, по-третє, систематизує і репрезентує інтереси різних соціальних прошарків суспільства (організовує соціальний простір), по-четверте, забезпечує цивілізований спосіб передачі влади від правлячих кіл до опозиції.

В Україні з часу проголошення незалежності вибори до Верховної Ради відбулися п'ять разів — в 1994, 1998, 2002, 2006 та 2007 pp. (позачергові). Причому всі вони, крім позачергових, регламентувались різними законами.

Передісторія формування виборчої системи незалежної України починається ще в 1989 році, хоча і проводилися вибори іншою державою — СРСР. Відповідний виборчий закон заслуговує на прискіпливий розгляд, оскільки яскраво характеризує стартові позиції, з яких починалася еволюція виборчого законодавства в Україні. Слід відзначити, що це були перші альтернативні вибори в колишньому СРСР. Безпрецедентною особливістю виборчого закону 1988 року було запровадження інституту "народних депутатів від громадських організацій", які становили третину (750 осіб) від загальної кількості народних депутатів СРСР і обиралися не шляхом голосування, а на конференціях або пленумах відповідних організацій. 
Іншою унікальною особливістю виборчого закону 1988 року стало те, що висунення кандидатів не мало своїм наслідком їх автоматичну реєстрацію. Фільтром між номінацією і реєстрацією став надуманий інститут "окружних передвиборних зборів" з абсолютно довільним складом, який мав право відхиляти вже висунуті кандидатури. Загалом же вибори проводилися за двотуровою мажоритарною системою: 1 тур — абсолютної більшості, 2 тур — відносної більшості. Виборчий закон передбачав поріг участі виборців у голосуванні: вибори вважалися такими, що не відбулися, якщо в них взяло участь менше половини виборців округу. 
       Таким чином, виборчий закон СРСР 1988 року віддзеркалив глибокі внутрішні суспільно-політичні суперечності епохи "гласності і перебудови", водночас заклав першооснови альтернативних виборів і став вихідним пунктом еволюції виборчого законодавства України, а його застосування — джерелом перших навичок практичної участі громадян в альтернативних виборах. 
        Закон УРСР 1989 року про вибори народних депутатів УРСР відображає певний поступ у розумінні суті демократії порівняно із союзним законом 1988 року: в законі 1989 року відсутні інститути "депутатів від громадських організацій" та "окружних передвиборних зборів", а також передбачені прямі вибори складу Верховної Ради. Сутність же виборчої системи залишалася тією ж самою.

 Перший виборчий закон в незалежній Україні був прийнятий на восьмій сесії Верховної Ради України II скликання 18 листопада 1993 p. Закон складався з XII розділів, які містили 52 статті. Законом встановлювалась мажоритарна система абсолютної більшості, тобто обраним вважався той кандидат, "який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, але не менше як 25% від числа виборців, внесених до списку виборців даного округу". Другий тур виборів також відбувався за системою абсолютної більшості. В ст. 43 Закону було введено ліміт явки виборців на виборчі дільниці: "...вибори вважаються такими, що не відбулися, якщо в них взяло участь менше як 50% від числа виборців, внесених до списку виборців даного округу".

 Дані статті Закону привели до того, що 27 березня 1994 р. було обрано всього 49 депутатів. Тільки після другого туру виборів 10 квітня 1994 р. Верховна Рада України розпочала свою роботу.

Прийняття в листопаді 1993 р. Закону про вибори в такій редакції було зумовлено цілим рядом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів: 
— радянські електоральні традиції, тобто така система була простою і загальновідомою; 
— мажоритарна система абсолютної більшості була вигідною великим впливовим партіям та виконавчій владі; 
— відсутність багатьох впливових партій, які б відстоювали пропорційну виборчу систему; 
— відсутність усталених демократичних традицій і відповідної політичної культури; 
— аргументи за дієвість даної виборчої системи при створенні стабільного уряду. 
         Проведення виборів до Верховної Ради України в 1994 р. відповідно до мажоритарної системи абсолютної більшості засвідчило, що така система не може ефективно використовуватись на теренах України. По-перше, конституційний склад Верховної Ради так і не був обраний. По-друге, дана система показала себе в Україні неекономічною, оскільки потрібно було проводити цілий ряд довиборів. По-третє, у громадян внаслідок циклу перевиборів виникла апатія до політичного процесу в суспільстві, тому через неявку виборців у багатьох округах народні депутати взагалі не були обрані. По-четверте, дана виборча система не сприяла структуруванню парламенту, що не дозволило йому ефективно працювати. Партійний склад парламенту виявився досить строкатим при наявності великої кількості безпартійних кандидатів.Крім цього Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 18 листопада 1993 р. мав ряд процедурних недоліків: 
— неефективність процедури вотування, що визначається як негативне голосування — викреслення усіх кандидатів, проти яких голосує виборець; 
— потребує вдосконалення порядок утворення виборчих комісій; 
— наявність ліміту явки виборців; 
— партії згідно з законом не могли бути повноправними суб'єктами виборчого процесу (надзвичайно складна процедура висунення кандидатів від політичних партій — повторна реєстрація в ЦВК, проведення зборів обласної організації та подання списку не менше 100 членів організації із зазначенням дати народження, домашньої адреси, номера паспорта); 
— необхідна чітка регламентація сутності агітаційного процесу, використання виборчих фондів, алгоритму підрахунку голосів виборців і т.д. 
        Але, попри всі недоліки Закону, сьогодні можна сказати, що вибори до Верховної Ради України 1994 р. були чи не найбільш демократичними. І заслуга в цьому як виборчого закону, так і тих об'єктивних умов, за яких відбувалися вибори. По-перше, це низькі фінансові затрати кандидатів на проведення виборчої кампанії. По-друге, зрозумілий і навіть дещо спрощений вибір електорату, коли кандидати в народні депутати представляли ліві, центристські та праві партії або ж були безпартійними. По-третє, на хід виборчого процесу не мали значного впливу адмін ресурс та політтехнологи. По-четверте, представники промислово-фінансових структур не брали активної участі у виборах, оскільки займалися перерозподілом ринку на сфери впливу. 
        Після прийняття нової Конституції України (1996 р.) чи не найважливішим кроком на шляху реформування суспільного життя стало прийняття у вересні 1997 р. нового Закону "Про вибори народних депутатів України". Цей закон закріпив основні засади і принципи нової змішаної виборчої системи в нашій державі. 
        Відповідно до нового закону про вибори, політичні партії ставали повноправними суб'єктами виборчого процесу, оскільки 225 депутатів обиралися в одномандатних виборчих округах, а інші 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій.

Але оскільки прийняття нового виборчого закону відбувалося нашвидкуруч, то вже 19 листопада 53 народні депутати, а 4 грудня 56 народних депутатів подають позов до Конституційного Суду (КС) щодо конституційності окремих положень та в цілому Закону України "Про вибори народних депутатів України".

Рішення КС України було оприлюднене наприкінці лютого 1998 р. Своїм рішенням КС визнав сім принципових положень Закону про вибори народних депутатів такими, що суперечать Конституції України. Таким чином, вибори 1998 р. відбувалися в атмосфері правової невизначеності: ряд поправок до Закону приймалися BP України в процесі виборчої кампанії, багато хто з відомих політиків говорив про те, що вибори будуть визнані недійсними і т.д. Неконституційними були визнані такі основні положення Закону про вибори: 
1. Положення, за яким вважалося, що виборці, які не брали участь у виборах, підтримують волевиявлення тих, хто голосував. 
2. Положення, якими обмежується здійснення виборчих прав для осіб, що за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, та військовослужбовців різних військових формувань. 
3. Положення, за якими кандидати в депутати зобов'язувалися звільнятися від виконання виробничих або службових обов'язків. 
4. Положення Закону, за якими обмежувався захист виборчих прав громадян у судовому порядку. 
5. Положення Закону щодо порядку висування і реєстрації кандидатів у народні депутати України та проведення передвиборної агітації. 
6. Скасовано винятки з чинного законодавства України, згідно з якими: 
— кандидат в народні депутати під час виборчої кампанії мав "кандидатський імунітет"; 
— не міг бути притягнутим до кримінальної відповідальності, заарештованим або підданим заходам адміністративного стягнення, які накладаються в судовому порядку, без згоди ЦВК; 
— за довіреними особами кандидатів зберігалася заробітна плата за останнім місцем роботи на час звільнення їх від виконання виробничих або службових обов'язків. 
7. Особам, які балотуються за списками партій, не можна стати членами парламенту автоматично, лише внаслідок пропускання кандидатів від політичної партії, обраних в одномандатних виборчих округах. Особи у списку не "просуваються".

Незважаючи на ряд недоліків, парламентські вибори 1998 р. були проведені за змішаною мажоритарно-пропорційною системою, коли 225 депутатів обиралися за пропорційною системою, а інші 225 — за мажоритарною відносної більшості.

Законодавці врахували недоліки попереднього закону, і згідно з новим законом перевиборів бути не могло. Ліміт явки був знятий, а замість принципу абсолютної більшості (50% +1) було введено принцип відносної більшості, коли обраним вважався той кандидат, який набрав більшу кількість голосів виборців серед тих, хто балотувався в одномандатному окрузі.