Виборчий процес
Політологія виокремлює два основні шляхи завоювання та утримання політичної влади: насильство або диктатуру та демократичні вибори. Але життя, безперечно, є набагато складнішим за описуване політологічними схемами. Історія знає чимало прикладів того, як після проведення відносно демократичних виборів правляча еліта переходила до диктаторських методів правління й знищення своїх політичних опонентів (згадаймо прихід до влади нацистів у Німеччині 1934 p.). Так само історія знає приклади, коли тоталітарні, диктаторські режими були змушені погодитися на проведення демократичних виборів, внаслідок чого суспільство мирним шляхом еволюціонувало від насильницьких до демократичних методів передачі політичної влади (Іспанія, Португалія, Чилі, зрештою — країни колишньої соціалістичної співдружності).
Демократичні вибори дають змогу громадянам обирати і змінювати державних діячів (президента, членів уряду, парламентів, мерів, губернаторів, суддів та інших представників правлячої еліти). У принципі, вибори чи не єдиний засіб впливу на державних і політичних лідерів, завдяки якому навіть найпасивніші члени суспільства можуть опосередковано реалізовувати свою політичну волю й побажання.
Така політична технологія, як вибори, стимулює дослідження проблем проведення та організації виборчих кампаній.
По суті вибори слугують правовим механізмом реалізації суспільних санкцій або заохочень, замінюючи неформальні акції на кшталт революцій, заколотів, демонстрацій тощо.
Можливість громадян демократичним шляхом впливати на поведінку своїх правителів має кілька важливих наслідків.
1. Вибори формалізують і фундаментально змінюють характер суспільного впливу на дії уряду, хоча, звичайно, громадська думка може впливати (і впливає) на державних діячів задовго до проведення виборів.
Правителі, напевно, найбільше стурбовані побажаннями народних мас тоді, коли військові та управлінські можливості щодо виконання їхніх наказів дещо обмежені, а найменше — коли влада є сильною й стабільною.
Створення механізму демократичних виборів, однак, свідчить, що і за умов, коли правляча еліта має змогу силовим шляхом примусити до покори, значення громадської думки не знижується. Просто вибори сприяють інституціоналізації впливу громадської думки, певною мірою “випускають пару”, знімають соціальне напруження в суспільстві.
2. Вибори є засобом урахування масових настроїв, які можна формально й неформально контролювати. У кожній країні правила та процедури виборів є інструментом політичної боротьби, який дістав назву виборчої інженерії (її особливості детальніше розглянемо пізніше). Виборчі процедури можуть використовуватися також для зменшення й навіть виключення впливу громадян на їх результати. Численні випадки проведення безальтерна- тивних виборів свідчать про те, що й хорошу ідею проведення виборів можна вихолостити до такої міри, що демократична процедура втратить будь-який сенс. У демократичному суспільстві намагаються не заважати волевиявленню електорату шляхом прямих і рівних виборів, а, скоріше, впливати на суспільну думку, використовувати її силу задля зміцнення політичного режиму.
3. Вибори обмежують вплив широких верств населення на політичні та управлінські процеси, оскільки на певний період дають змогу політичним і державним лідерам правити від їхнього імені. Крім того, вибори не завжди спрацьовують на кшталт референдуму щодо оцінювання тієї чи іншої політичної лінії. Надто часто суспільний загал зосереджує увагу не на тому, що мають робити президент, парламент, уряд, а на тому, хто обіймає високі державні посади.
4. Вибори обмежують інтенсивність масової політичної діяльності. Вони сприяють перетворенню останньої із засобу інституціоналізації своїх вимог на колективну заяву стосовну дозволу на що-небудь.
Людей, які мають власну мотивовану думку про політичні процеси, що відбуваються в суспільстві, не так уже й багато. Більшість бере участь у виборах незважаючи на свою повну апатію до державних питань. Чимало з них голосують тому, що “так треба”, “за традицією” і т. ін.
Підсумовуючи, варто зазначити, що, даючи змогу електорату формально обирати й усувати політичних лідерів, вибори уможливлюють співіснування суспільного впливу й державної влади. Це є принциповим у відносинах між громадянами та державою. Вибори — засіб контролю народу над суспільством, але водночас вони є засобом контролю народу над державою, що контролюється самою державою. На практиці це виглядає так:
• правляча еліта намагається регулювати склад електорату, щоб зменшити вагу тих груп або ідей, які розглядаються першими як небажані;
• правлячі кола суспільства маніпулюють результатами виборів завдяки різним варіантам формування виборчих округів і прийняття щодо них рішень;
• майже вся правляча еліта намагається, принаймні частково, ізолювати процес формування політики від впливу масової, громадської думки через регулювання зв’язків між рішеннями, пов’язаними з виборами, та складом і організацією роботи урядових структур.
Отже, ці процедури дають змогу тим, хто перебуває при владі, контролювати можливі наслідки масової участі громадян у політичному житті. Однак подібні технологічні хитрощі не обов’язково призводять до обмеження можливостей громадян впливати на правлячі кола. У кожному суспільстві точиться діалектична боротьба за демократію, з одного боку (з боку народу), і обмеження її — з другого (з боку влади). Цей процес нескінченний, оскільки він рухає суспільний прогрес.
Отже, можна констатувати, що депутатському корпусу й тим посадовим особам з виконавчої та судової гілок влади, які обираються безпосередньо населенням, відводиться роль виразників народного суверенітету. А вибори в цьому випадку є одним із найважливіших інститутів легітимізації політичної системи та політичного режиму. Акт участі громадян у виборах зміцнює їхню віру в законність і відповідальність державних інститутів. Крім того, слід зазначити, що заходи, які стимулюють участь громадян у виборах, не лише підсилюють політичний інтерес, а й впливають на настанови громадян щодо процесів соціального управління.
Відносна легкість, з якою можна замінити чинний уряд у країні, значно згладжує гостроту можливих вимог про зміну політичного режиму та його інститутів. Саме це й зумовлює перетворення в сучасних умовах інституту загальних виборів на один із найважливіших елементів політичної системи, що діє в більшості країн світу. Але для того щоб загальне виборче право було запроваджене в політичній практиці, знадобилося понад двісті років боротьби демократичних сил.
Перелік посад, які заміщуються через вибори, досить великий. У такий спосіб можуть обиратися президент або глава уряду, губернатори, депутати всіх рівнів, мери міст та інших населених пунктів, прокурори,судді та ін.
У більшості країн процес і порядок проведення виборчих кампаній регламентуються законодавчими нормами. В Японії, наприклад, заборонено робити подарунки виборцям, обіцяти їм просування по службі й обходити їхні будинки з агітаційними цілями. У Німеччині заборонено публікувати результати опитувань громадської думки за два тижні до виборів, у Великобританії — у день виборів. Досить ретельно регламентується використання засобів масової інформації, особливо телебачення і радіо.
В основі регламентації виборчих кампаній лежать такі найважливіші принципи.
1. Обмеження суми пожертв приватних осіб і організацій до передвиборчих фондів або взагалі фінансування виборчої кампанії за рахунок держави.
2. Принцип лояльності стосовно конкурентів, недопущення образ, фальсифікацій тощо.
3. Нейтралітет державного апарату та його невтручання в процес виборчої кампанії.
4. Надання всім партіям і кандидатам рівного ефірного часу для виступів на телебаченні й по радіо, а також однакової площі на сторінках друкованих засобів масової інформації.
Важливим аспектом е реєстрація громадян як виборців. У більшості країн цим займаються спеціальні представники місцевих органів влади, які створюють для цього відповідні виборчі комісії. Однак ці функції можуть виконувати й безпосередньо виконавчі структури (Міністерство внутрішніх справ у Німеччині). Досить часто використовується так званий ценз осілості як для виборців, так і для кандидатів на виборні посади.
Насамкінець зауважимо, що запровадження та використання виборчих процедур є предметом численних досліджень, які проводяться суспільствознавчими науками. Але про це далі.
Основні вили виборчих систем
Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
У сучасній політичній науці є ряд підходів до трактування виборчої системи. По-перше, виборча система ототожнюється з виборчою формулою, механізмом перетворення голосів у мандати. По-друге, виборча система асоціюється з трьома елементами: структурою виборчого округу, структурою голосування та виборчою формулою. По-третє, з точки зору конституційного права. В даному разі під виборчою системою розуміють сукупність встановлених законом правил проведення виборів, регламентів здійснення конкретних процедур виборчої кампанії, способів визначення результатів голосування.
Нині існує понад 150 різновидів виборчих систем. Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої, в порядок визначення результатів виборів. Якщо взяти дану ознаку за критерій класифікації, то можна виділити наступні основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну та змішану (дехто погоджується лише з мажоритарною і пропорційною). Інші модифікації утворюються в результаті поєднання цілого ряду факторів: наявність преференцій, одиночне чи кумулятивне голосуван