Деньги и кредит

1. Розкрити сутність валютного ринку та проструктурувати його.

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування  особливого ринку, на якому можно  вільно продати та купити валюту. Без  такої можливості економічні контрагенти  просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини – не мали б іноземної валюти для здійсненя своїх зовнішніх зобов’язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язень.Такий ринок заведено називати валютним.

Проте на валютному ринку  купують і продают валюту не тільки для здійснення платежів, а й для  інших цілей: для спекулятивних  операцій, операцій хеджування валютних ризиків, накопичення валютних резервів тощо. Причому ці операції набувають  все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відосин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

За своїм економічним  змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок  – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії  забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має  всі атрибути звичайного ринку: об’єкти  і суб’єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Обєктом купівлі-продажу  на цьому ринку є валютні цінності, іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту.

Субєктами валютного  ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операцію купівлі-продажу.

Ціною на валютному ринку  є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

Спільним для всіх суб’єктів валютного ринку є  бажання одержати прибуток від своїх  операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

Валютний ринок має  власну інфраструктуру і широко розвинуту  систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному «майданчику», який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб’єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають  у прями зв’язки між собою. Сучасні засоби зв’язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу.

Валютний ринок має  свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий риноу. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.

Національні валютні  ринки існують у більшості  кран світу, вони обмежуються економічним  простором конкретної країни і регулюються  її національним валютним законодавством.

Міжнородні валютні  ринки сформувались у країнах, у яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони в містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового риинку

Розвиток новітніх засобів  телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово.

Валютний ринок можна  класифікувати й за іншими критеріями:

1. За характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій;
2. За територіальним розміщенням: європейський, північно-американськи, азійський та ін.;
3. За видами конверсійних операцій: ринок касових операцій, ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;
4. Заформою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного  ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі,преважно на еквівалентних засадах через  обмін рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей – їх валютного курсу.

Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на узгодженні строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

 

2. Прокласифікувати операції НБУ згідно чинного законодавства.

Національний банк України  – найважливіша ланка всієї банківської  системи держави. На відміну від  багатьох інших відомств, які постали  на грунті колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру. З`явивишися відразу ж після проголошення незалежності, він став однією з її вагомих ознак.

“Национальний банк є  емісійним центром держави, проводить  єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, створенні та зміцненні національної грошової системи…Національний банк координує діяльність банківської системи в цілому і здійснює нагляд за діяльністю банків та кредитних установ, проводить їх державну реєстрацію, ліцензування банківських операцій”[3;4].

НБУ забезпечує накопичення  та зберігання золото-валютних запасів  та резервів держави, здійснює з ними операції. Він організує міжбанківські  розрахунки на базі Центральної розрахункової палати.

НБУ робить чималий внесок у формування фінансового ринку  та ринку цінних паперів. Він створює  умови для об`єктивного курсоутворення, захисту національної валюти та стабілізації гривні.

Для досягнення своїх  цілей НБУ використовує відповідні інструменти, які за механізмом своєї дії діляться на прямі і непрямі.

До прямих інструментів грошово-кредитної політики відносять  обмеження розмірів процентних ставок, встановлення агрегованої та індивідуальної кредитної межі, визначення правил розміщення кредитів для окремих фінансових інститутів, резервні вимоги.

Непрямі інструменти  грошово-кредитної політики можуть тільки побічно впливати на монетарні  кредитні агрегати всієї банківської  системи. Основні з них – це операції на відкритому ринку, договори про зворотний викуп цінних паперів, вільні кредитні аукціони, переговори та попередження, а також ряд інших.

Головним завдання НБУ  у сфері грошово-кредитної політики є збереження фінансової стабільності в країні, як головної передумови забезпечення економічного зростання та підвищення добробуту населення. Досягнення цієї мети потребуватиме від Національного банку продовження виваженої монетарної політики. Вона й надалі має бути спрямована, з одного боку на контролювання темпів  інфляції, а з другого  - на створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання, що потребуватиме забезпечення зростаючого попиту на гроші з боку суб’єктів господарювання.

Відповідно до Конституції  України основною функцією Національного  банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконанням своєї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Як і центральні банки інших країн з ринковою економікою, НБУ покликаний бути емісійним центром держави, банком уряду, органом державного регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки. Виконуючи свої функції, НБУ впливає на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечує стабільність національної грошової одиниці. Для цього НБУ як центральний банк держави здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; процентну політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.

НБУ належить виключне право  введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків. Функція НБУ як банку держави полягає в тому, що він зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади, веде рахунки Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплати доходу за ними.

Як головний орган  валютного регулювання і контролю НБУ видає нормативні акти щодо ведення  валютних операцій, визначає структуру  валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку. З метою забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної грошової одиниці НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Згідно з основними засадами грошово-кредитної політики НБУ здійснює формування золотовалютних резервів і управляє резервами, складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування.

НБУ забезпечує безперебійну роботу платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє провідну роль у процесі створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП).

Із січня 1994 р. Національний банк України запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних комп'ютерних технологій, до якої нині залучена вся банківська система України. НБУ організовує та регламентує міжбанківські розрахунки через СЕП, бере участь у здійсненні розрахунків, гарантує надійність і безпеку СЕП, здійснює нагляд за платіжною системою, реалізує програму розвитку національної системи масових електронних платежів.

 

3.Ситуація

Розрахуйте величину агрегатів грошової маси, якщо:

1)готівка поза банками - 100 млрд. грн;

2)готівка в касах юридичних осіб - 70 млрд. грн;

3)депозити до запитання - 220 млрд. грн;

4)строкові вклади - 380 млрд. грн;

5)кошти за трастовими операціями - 90 млрд. грн;

6)кошти на спеціальних рахунках - 245 млрд. грн;

Розв’язок:

Розраховуємо величину агрегатів грошової маси:

M0 = готівка поза банками + готівка в касах юридичних осіб = 100 + 70 = 170 (млрд. грн)

M1 = M0 + депозити до запитання + кошти на спеціальних рахунках = 170 +

+ 220 + 245 = 635 (млрд. грн)

M2 = M1 + строкові вклади = 635 + 380 = 1015 (млрд. грн)

M3 = M2 + кошти за трастовими операціями = 1015 + 90 = 1105 (млрд. грн)

Відповідь: M0 = 170 (млрд. грн), M1 = 635 (млрд. грн), M2 = 1015 (млрд. грн),

M3 = 1105 (млрд. грн)