Концепція управління ризиками

По-друге, новостворені малі підприємства, які характеризуються розвинутими горизонтальними зв'язками. Такі підприємці ризикують, маневруючи ресурсами, швидко знаходячи нових  партнерів.

У прийнятті підприємцем  рішення, пов'язаного з ризиком, важливу  роль відіграє його поінформованість, досвід, кваліфікація.

Принципове рішення  про прийняття ризикового проекту  для підприємця залежить від його переваг між очікуваною прибутковістю, вкладених у цей проект коштів та їх надійністю (отримання прибутку).

Отже, комерційний ризик - загроза того, що підприємець понесе втрати у вигляді додаткових втрат або отримає доходи нижче того, на які він розраховував.

Комерційний ризик виконує  в господарській діяльності чотири типи функцій: інноваційну, регулятивну, захисну та аналітичну. Інноваційну функцію комерційний ризик виконує, стимулюючи пошук нетрадиційних рішень проблем, які постають перед підприємцем. Світовий досвід показує, що більшість підприємств є конкурентоздатними на основі інноваційної економічної діяльності, пов'язаної з ризиком.

 Регулятивна функція має суперечливий характер і виступає в двох формах: конструктивна і деструктивна.

Конструктивна форма  регулятивної функції ризику полягає  в тому, що здатність ризикувати - один із шляхів успішної діяльності підприємця (подолання бар'єрів, які заважають перспективним нововведенням).

Однак ризик може стати  проявом авантюризму, суб”єктивізму, коли рішення приймаються в умовах неповної інформації. В цьому випадку  ризик               виступає дестабілізуючим фактором.

Отже, рішення слід реалізувати  на практиці, якщо нони є обгрунтованими.

Захисна функція ризику знаходить вираження в тому, що коли для підприємця ризик - природній стан, то нормальним повинно бути і терпеливе  відношення до  невдач.  Ініціативним, підприємливим  господарникам необхідн6ий соціальний захист, правові, економічні гарантії, що стимулюють виправданий ризик.

Аналітична функція комерційного ризику полягає в необхідності вибору одного з можливих варіантів рішень у зв'язку з чим підприємець  аналізує всі можливі альтернативи, вибираючи найбільш рентабельні і найменш ризикові.

Аналізуючи функції  комерційного ризику, слід підкреслити, що незважаючи на значні втрати, які  зумовлює ризик, він є також джерелом потенційного прибутку. Тому основним завданням підприємця є не відмова від ризику взагалі, а вибір рішень, пов'язаних з ризиком на основі об'єктивних критеріїв.

 

3. Види комерційних  ризиків

Складність класифікації комерційних ризиків полягає  в їх різноманітності. Так, існують  визначені види ризиків, починаючи від пожеж, стихійного лиха і аж до змін у законодавстві, яке регулює підприємницьку діяльність. Поряд з цим, економічний і політичний розвиток держави породжує нові види ризику.

Існує декілька підходів. Так, Й. Шумпетер виділяє два види комерційного ризику:

• ризик, пов'язаний з  можливим технічним провалом виробництва, сюди ж відноситься також небезпека  втрати благ, породжена стихійними лихами;

• ризик, зумовлений відсутністю  комерційного успіху.

Інші вчені-економісти розрізняють  вже три види ділового ризику: 
інфляційний, фінансовий, операційний. Однак, вважаю, що зазначені 
вище класифікації ризиків недостатньо відображають їх розмаїття. 
Найбільш повною і обгрунтованою є наступна класифікація ризиків, 
які виникають у малому підприємництві. 

І - ризик, пов'язаний із господарською діяльністю;

II - ризик, пов'язаний  з особистістю підприємця;

III - ризик, зумовлений  недостатньою інформацією про  стан зовнішнього середовища.

Оскільки ймовірність виникнення останнього ризику обернено пропорційна тому, наскільки підприємство інформоване про стан зовнішнього середовища по відношенню до свого підприємства, він є найбільш важливим в сучасних умовах господарювання. Нестача інформації про партнерів, конкурентів - джерело втрат для підприємця.

Ризик, пов'язаний з особистістю підприємця, визначається тим, що всі підприємці володіють різними знаннями, майстерністю, досвідом ведення підприємницької діяльності, різними вимогами до рівня ризикованості окремих угод.

Слід врахувати також у господарській  діяльності інші види ризиків. Так, за сферою виникнення комерційні ризики поділяються на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх ризиків відносять  ризики, безпосередньо не зв'язані із діяльністю підприємця. Це, зокрема, непередбачені зміни законодавства, яке

регулює комерційну діяльність, інфляційний тиск тощо.

Джерелом внутрішніх ризиків є саме підприємство. Це ризики, пов'язані з неефективним менеджментом, помилковою маркетинговою політикою, а також виступають результатом внутрішньофірмових зловживань.

Основними із внутрішніх ризиків є кадрові ризики, пов'язані із професійним рівнем і рисами характеру співробітників малого підприємства.

За рівнем прийняття  рішень виділяють два типи комерційного ризику:

• макроекономічний (глобальний) ризик;

• мікроекономічний (локальний) ризик.

У сучасних умовах господарювання основну частину ризику несуть комерційні організації. Так, самостійно визначаючи свої капіталовкладення, укладаючи угоди зі споживачами, постачальниками, вони повністю приймають на себе, пов'язаний з цими рішеннями комерційний ризик.

З точки зору тривалості у часі комерційні ризики можна поділити на короткотермінові і постійні. До групи короткотермінових відносяться ті ризики, які загрожують підприємцю протягом певного відрізку часу, наприклад, транспортний ризик, коли збитки можуть виникнути під час перевезення вантажу, або ризик неплатежу за конкретною угодою.

До постійних ризиків  відносять ті, котрі безперервно  загрожують комерційній діяльності в даному географічному районі або  у визначеній галузі економіки, наприклад, ризик неплатежу в країні з недосконалою правовою системою або ризик руйнації (наприклад, зсуву грунту) будівель в районі з підвищеною екологічною небезпекою.

Оскільки основне завдання підприємця ризикувати розумно, не переходячи тієї межі, за якою можливе банкрутство підприємства, виділяють такі види ризиків: допустимий, критичний і катастрофічний.

 Допустимий ризик  – загроза повної втрати прибутку  від певного проекту або комерційної  діяльності в цілому. Отже в  даному випадку втрати можливі, але їх розмір менший очікуваного підприємницького прибутку.

Тому, незважаючи на ймовірність  ризику, цей вид діяльності зберігає свою економічну доцільність.

Критичний ризик пов'язаний із небезпекою втрат у розмірі  здійснених затрат на реалізацію даного виду комерційної діяльності або окремої угоди.

         Розрізняють критичний ризик  першого ступеня, який пов'язаний  із загрозою отримання нульовою  доходу, але при заміщенні матеріальних  затрат підприємцю. Критичний ризик  другого ступеня, пов'язаний із можливістю втрат в розмірі повних витрат у результаті здійснення підприємницької діяльності.

Під катастрофічним розуміють ризик, який характеризується небезпекою, загрозою втрат у розмірі, який дорівнює або перевищує вартість майна підприємця.

Катастрофічний ризик зумовлює банкрутство підприємства, бо в даному випадку можлива втрата не лише вкладених коштів підприємцем у визначений вид діяльності або в конкретну угоду, але і його майна. Це має місце у ситуації, коли підприємство отримувало зовнішні позики під очікуваний прибуток; при виникненні катастрофічного ризику підприємець повертає кредит із власних коштів.

     За ступенем  правомірності комерційні ризики  поділяють на виправдані і  невиправдані ризики. Для розмежування виправданого і невиправданого ризику необхідно врахувати, в першу чергу, ту обставину, що межа між ними в різних секторах малої економіки різна. Розрізняють також дві групи ризику: динамічний і статичний.

     Динамічний - ризик непередбачених змін вартості  основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень або непередбачених змін ринкових чи політичних обставин. Такі зміни можуть зумовити як втрати, так і додаткові доходи.

Статичний - ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення шкоди власності, а також втрат доходу через недієздатність організації, цей ризик зумовлює лише втрати. Отже, наведена класифікація ризиків дозволяє правильно ідентифікувати конкретний ризик, а значить, і управляти ним.

 

 

 

4. Вимірювання  ризику та управління ним

Для того щоб оцінити  рівень ризику, його необхідно виміряти. Аби кількісно визначити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки від проведення окремих дій і дати їм кількісну чи порівняльну інтерпретацію. Для кількісного оцінювання рівня ризику використовують ряд показників, таких як можливий результат, очікуване значення рівня ризику і відхилення від очікуваного значення. Вірогідність ризику (Р) є важкою для кількісного оцінювання величиною. Об'єктивний метод визначення можливості ризику заснований на розрахунку частоти настання події.

Наприклад, за зміну в  середньому кожний працівник робить 10 бракованих виробів із 580 штук. Тобто  можливість браку становить 1/58. Такий  розрахунок можливості браку вважається об'єктивним, оскільки він грунтується  на фактичних (об'єктивних) даних. У  випадках, коли неможливо визначити рівень ризику на основі об'єктивних даних, найчастіше вдаються до суб'єктивних оцінок. Суб'єктивна можливість є прогнозом результату події і може грунтуватися на аналізі частоти її настання.

До найвідоміших суб'єктивних методів оцінки ризику слід віднести експертні атрибутивні оцінки (інтуїтивне визначення допустимості ризику виходячи із накопиченого досвіду і підсвідомого аналізу небезпек), експертні оцінки чинників і критеріїв ризику, моделювань можливостей ризиків.

Як об'єктивна, так і суб'єктивна оцінки можливості ризику використовуються для визначення двох важливих критеріїв рівня ризику:  середнього значення його рівня і мінливості ризику. Рівень ризику може постійно змінюватися у процесі динамічного розвитку ринку (зміни кон'юнктури), тому абсолютне значення можливості часто замінюється його очікуваним значенням. Очікуване значення, пов'язане з не-визначеною ситуацією, є середньозваженим усіх можливих наслідків події, де можливість кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення.

   Загальна оцінка  ризику розраховується за формулою:

                                         

                                        R=∑B W

                                                 

де R — рівень ризику;

В — ранг і-го чинника, і = 1, ..., п , п < 10;

W — нормована вага і-го чинника у загальній оцінці.

                                       

                                        ∑ W =1

                                          

Кожний ризик описується визначеним числом чинників (не більше десятьох). Значення кожного з них  рангується за рівнем ризику (в міру наростання ризику), потім нормується. При цьому кожному чиннику на основі експертних висновків присвоюється своя вага, що відбиває частку його впливу на загальний розмір рівня ризику. Чим ближчий рівень ризику до 1, тим ризик менший, чим ближчий він до п (для 10 чинників п = 10), тим він вищий.

До оцінюваних чинників ризику кон'юнктурного характеру, як показує практика, відносяться:

— стійкість і коливання  ринку;

— динаміка і напрямок розвитку ринку;

— конкурентність ринку (тип ринку, його місткість, число і потужність конкуруючих фірм, структура ринку за частками виробництва або споживання тощо);

— виробничі або споживчі чинники (залежно від типу ризику);

— організаційні чинники  підприємництва (досконалість господарського права, стабільність політичної та економічної ситуації тощо);

— інші випадкові і невраховані чинники.

Об'єктивні критерії ризику мають стійкий характер і не залежать від дій суб'єктів господарювання, їх варто враховувати як необхідні витрати ризику, причому в ряді випадків варто адаптуватися до деяких умов непевності. Проте у певних випадках деякі чинники ризику підпадають (у відомих межах) під маркетинговий вплив. До них варто віднести такі:

— ситуація у зайнятій ніші ринку;

— стан портфеля замовлень;

— зайнята частка ринку;

— збалансованість виробництва  і продажів;

— виробничі, фінансові, збутові та інші господарські чинники;

— конкурентоздатність  фірми тощо.

Поряд із визначенням  рівня ризику важливо встановити зони (області) ризику. Зона ризику —  це межі, у яких ризик не перевищує  визначених величин, що характеризують рівень ризику, але який не перевищує неприпустимий його рівень. За десятибальною шкалою можна виділити такі зони ризику (табл.).

Таблиця. Зони ризику за десятибальною шкалою: