Контрольная работа по дисциплине "Экономический анализ"

 

            Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

                      

             Одеський національний політехнічний університет

                                        

 

                                Кафедра економіки підприємств

 

 

 

 

        

 

                                              Контрольна робота № 1,2

 

             з курсу « ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ »

 

ВАРІАНТ № 12

 

 

 

 

                                                                   

 

 

 

                                                                           

 

 

 

 

 

                                                                      Виконав:  студентка 4 курсу

                                                                              гр. ЗОП-102

                                                                              Сендик Н.В.

                                                                                        шифр:101674

 

                                                          Перевірив:   Поповенко Н.С.

 

 

 

 

 

                                              

                                                       

 

 

 

                                                                                      Одеса 2013р.

 

                                              Варіант № 12

 

 

                                                    Зміст

 

 

Теоретичні питання (12,27)

 

1. Сутність методу абсолютних і відносних різниць.

2. Аналіз резервів зростання продуктивності праці.

 

Практичне завдання (12,27,42)

1. Задача 12

2. Задача 27

3. Задача 42

 

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Сутність методу абсолютних і відносних різниць.

 

 

 
     Характеристика прийому порівняння і його роль у виявленні резервів -  
це найважливіший прийом, за допомогою якого проводиться оцінка ефективності господарювання, вивчається вплив окремих факторів на виконання плану і виявляються резерви.

     Порівняння - це науковий метод пізнання, в процесі якого вивчаються явища, предмети співставляються з уже відомими раніше, вивчаються з метою визначення загальних або відмінних рис.

     Обов’язкова умова для порівняння - однорідність економічного змісту, вимірів і оцінки показників, що порівнюються, тобто співставлення показників. 
     Результати порівняння можуть виражатись в абсолютних і відносних величинах. 
     Абсолютні (виражені сумою) - характеризують обсяг виробництва, чисельність, отриманий прибуток, відносні в %, коефіцієнтах. 
    Якщо результати порівняння виражені в абсолютних величинах, то використовується спосіб різниць, де факт порівнюється з планом. 
Відносні величини відображають ступінь виконання планових показників динаміки виробництва, його структуру, темпи росту і приросту. 
Порівнюють дані з плановими даними, звітними даними минулих років, з показниками роботи інших підприємств і т.д.  
     Порівняння фактичних даних з плановими дозволяє: 
1) визначити ступінь виконання плану за певний період; 
2)    використовується для перевірки обгрунтованості планових показників; 
3)   для виявлення резервів виробництва. Якщо план не виконаний, то це можна розглянути, як невикористаний резерв. 

Приклад: 

 

Показники	1998		Відхилення
	план	факт.	абсолютне   +,-	відносне, %
1	2	3	4=3-2	5=(3/2)*100 -100 або 5=4/2*100
Реалізована продукція	1860	1385	-475	-25.5

 

 

     Метод абсолютних, відносних і середніх величин є найважливішим способом аналізу економічних явищ і процесів.

     Абсолютні величини (показники) застосовують при аналізі для характеристики розмірів (рівнів, обсягів) аналізованих явищ (обсяг продукції, кількість працівників, прибуток та ін.). За способом вираження вони поділяються на індивідуальні й сумарні. Індивідуальні абсолютні величини виражають розміри кількісних ознак окремих одиниць аналізованої сукупності (заробітна плата одного працівника, тривалість його робочого періоду та ін.). Сумарні величини характеризують розмір тієї чи іншої ознаки усіх одиниць аналізованої сукупності, їх отримують в результаті підсумування індивідуальних (фонд заробітної плати, робочого часу працівників, доход, витрати на виробництво продукції та ін.).

     Абсолютні величини завжди є іменованими числами і виражаються в певних одиницях виміру. Розрізняють за одиницею виміру такі абсолютні величини: натуральні (т, км, куб. м, шт.), умовно-натуральні (вагоно-кілометри пробігу, приведеного за місткістю рухомого складу, умовне паливо), трудові (людино-година, людино-день), вартісні (грн.).

     У процесі економічного аналізу абсолютні показники використовують для характеристики наявності ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових), розмірів виробництва, фондів заробітної плати, робочого часу, для визначення впливу окремих факторів на досягнуті результати господарювання.

     Економічний аналіз передбачає використання не тільки абсолютних, а і відносних показників, що відображають кількісні співвідношення аналізованих соціально-економічних явищ.

    

     Відносними величинами називають величини, що виражають кількісні відношення між соціально – економічними явищами. Їх отримують діленням однієї величини на іншу. Здебільшого відносні величини є відношенням двох абсолютних величин.      

     Алгебраїчною формою відносних величин є частка від ділення двох однойменних або різнойменних величин. Числівник відношення є величиною, яку хочуть зіставити, а займенник розглядається як база порівняння або основа відносної величини. Базою порівняння можуть бути числа: 1, 100, 1000, 10000 чи 100000. Тоді відносна величина визначається відповідно у частках (коефіцієнт), відсотках (°/о), промілях (°/оо), продецимілях (°/ооо), просантимілях (°/оооо).

     Відносні величини відображають співвідношення величини явища, предмета з величиною якого-небудь іншого явища, предмета або з їх величиною, але за інший період або по іншому об’єкту. 
Відносні величини отримують шляхом ділення однієї величини на іншу, яка приймається за базу.

Форми вираження відносних величин зображено на рис.1

 
 

Рис.1 Форми вираження відносних величин 
 

Види відносних величин зображено на рис.2 
 
Рис. 2. Види відносних величин

 

     У практиці економічного аналізу відносні величини (показники) використовують для вирішення таких аналітичних завдань:

• оцінки виконання плану, дотримання норм витрат сировини чи пального,
• стандартів якості продукції,
• характеристики структури аналізованої сукупності,
• оцінки інтенсивності розвитку явищ та ін.

Відповідно до цих завдань в економічному аналізі застосовують такі види відносних величин:

• планового завдання - оцінка планової швидкості розвитку (відношення запланованого рівня показника до базисного), наприклад, запланований темп зростання готельних послуг;
• виконання плану - аналіз ступеня виконання планового завдання (відношення фактичного рівня аналізованого показника до запланованої величини), наприклад, процент виконання виробничої програми комунального підприємства;
• динаміки - аналіз інтенсивності розвитку економічного явища (відношення фактичного рівня аналізованого показника звітного періоду до аналогічної величини попереднього періоду), наприклад, темп зростання доходів міського населення;
• структури - аналіз складу і структури досліджуваної сукупності (відношення частки до цілого в межах однієї сукупності), наприклад, питома вага окремих економічних елементів витрат у загальній величині експлуатаційних витрат комунального підприємства;
• інтенсивності - аналіз інтенсивності розвитку економічних явищ (співвідношення двох різнойменних величин, що характеризують різні, але зв'язані у своєму розвитку економічні явища), наприклад, фондовіддача основних фондів, продуктивність праці;
• координації - аналіз структури сукупності (співвідношення окремих частин цілого, одна з яких приймається за базу порівняння в межах однієї сукупності), наприклад, скільки службовців припадає у середньому на 100 робітників;
• порівняння - характеризують співвідношення однойменних показників, які відносяться до різних господарських об'єктів (підприємств, галузей) або територій (міста, регіону, країни) і мають однакову часову визначеність, наприклад, частка від ділення собівартості одного пасажироперевезення одного трамвайного господарства на аналогічний показник другого трамвайного підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

2. Аналіз резервів зростання продуктивності  праці.

 

 

     Продуктивність праці – це кількість продукції, виготовленої за одиницю робочого часу або кількість часу, витраченого на виготовлення одного виробу. 
Продуктивність праці визначаємо у натуральних та грошових одиницях. 
  

     Натуральні – використовуються при визначенні рівня продуктивності праці окремих робітників та їх груп, що випускають однакову продукцію. 
 

    Грошові – при оцінці використання плану продуктивності праці на підприємстві, у галузі.

     Загальна схема аналізу продуктивності праці складається з 2-х етапів: 
1) оцінка використання плану та динаміки продуктивності праці за даними про виробіток на 1 робітника / за рік, квартал, місяць, день (рис.3); 
2) аналіз використання плану продуктивності праці та резерви її зростання (рис.4)

 Рисунок.3. Перший етап  
 
Рис. 3. Оцінка виконання плану та динаміки продуктивності праці за даними про виробіток на одного працюючого (за рік, квартал, місяць, день). 
Розклад формул середнього виробутку:

 

  Рисунок.4. Другий етап 
 
Рис. 4. Аналіз виконання плану продуктивності праці та резервів її зростання. 

     Екстенсивні – фактори, які впливають на використання фонду робочого часу. 
     Інтенсивні – фактори, які впливають на продуктивність праці за одиницю часу, тобто на середньогодинний виробіток. 

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, часткових і додаткових показників (рис.5.).

 
 
Рис. 5. Показники оцінки рівня продуктивності праці

 

 

     Резерви зростання продуктивності праці – це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані, тобто це  можливість  більш  повного  використання  продуктивної  сили  праці, усіх факторів підвищення її продуктивності за рахунок удосконалювання техніки, технології, поліпшення організації виробництва, практики управління. Вони постійно виникають під впливом науково-технічного прогресу та досить швидко оновлюються. 

     Науковці виділяють декілька  класифікацій  резервів  зростання  продуктивності  праці. Всі вони поділяються на дві групи: резерви поліпшення використання робочої сили (краща організація умов праці, матеріальна та моральна мотивація працівників, забезпечення безперервної роботи) та резерви більш ефективного використання  основних  і  обігових  фондів(резерви раціонального використання сировини та ресурсів, ощадливої експлуатації основних засобів).

     За ознаками можливостей їхнього використання резерви поділяють на резерви запасу і резерви втрат. Відповідно до часу використання можна виділити  поточні та перспективні резерви підвищення продуктивності.

     Резерви  підвищення  продуктивності  праці  безмежні,  як  і  науково – технічний прогрес та удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період  треба використовувати  ті резерви, що забезпечують максимальну економію праці за мінімальних витрат.