Вища освіта в японії

У Японії близько 600 університетів, включаючи 425 приватних. Загальна чисельність студентів перевищує 2,5 млн. чоловік. Самими престижними державними університетами є Токійський (заснований в 1877 році, має 11 факультетів), університет Кіото (1897 рік, 10 факультетів) і університет в Осаці (1931 рік, 10 факультетів). За ними в рейтингу стоять університети Хоккайдо й Тохоку. Із приватних найбільш відомі університети Тюо, Нихон, Васеда, Мєйдзи, Токай і Кансайський університет в Осаці. Крім них є значна кількість "карликових" вищих навчальних закладів, що нараховують 200-300 студентів на 1-2 факультетах.  Вступити в державні університети можна, тільки закінчивши повну середню школу. Прийом проводиться у два етапи. На першому етапі абітурієнти централізовано здають "Загальний тест досягнень першого щабля", що проводиться Національним центром по прийому до університетів. Ті, хто успішно склав тестування, допускаються до вступних іспитів, проведеним уже безпосередньо в університетах. Ті абітурієнти, хто одержав вищі оцінки по тестах допускаються до здачі іспитів у самі престижні університети країни. Варто підкреслити, що приватні університети проводять вступні іспити самостійно. Кращі приватні університети мають у своїй структурі початкові, молодші й старші середні школи й навіть дитячі садки. І якщо абітурієнт успішно пройшов весь шлях від дитячого садка до старшої школи в системі даного університету, він зараховується в нього без іспитів. Характерною рисою організації навчального процесу в японських університетах є чіткий розподіл на загальнонаукові й спеціальні дисципліни. Перші два роки всі студенти одержують загальноосвітню підготовку, вивчаючи загальнонаукові дисципліни — історію, філософію, літературу, суспільствознавство, іноземні мови, а також слухаючи спецкурси зі своєї майбутньої спеціальності. За перший дворічний період студенти одержують можливість глибше вникнути в суть вибраної спеціальності, а викладачі - переконатися в правильності вибору студента, визначити його науковий потенціал. Теоретично по закінченні загальнонаукового циклу студент може поміняти спеціалізацію й навіть факультет. У реальності, однак, такі випадки вкрай рідкі й мають місце тільки в рамках одного факультету, а ініціатором виступає адміністрація, а не студент. В останні два роки студенти вивчають вибрану ними спеціальність.  Строки навчання у всіх університетах стандартизовані. Базовий курс вищої освіти становить 4 роки по всіх основних напрямках навчання й спеціальностям. Медики, стоматологи й ветеринари вчаться на два роки довше. По закінченні базового курсу присуджується ступінь бакалавра — Gakushi. Формально студент має право значитися у вузі 8 років, тобто відрахування недбайливих студентів практично виключається.  Випускники вузів, що виявили здатності до дослідницької роботи, можуть продовжити навчання на ступінь магістра (Shushi). Воно триває два роки. Ступінь доктора філософії (Hakushi) вимагає вже трьох років навчання для тих, хто має ступінь магістра, і не менш 5 років для бакалаврів.

Доступ  громадян до освіти

Середня освіта Японії триває 12 років і поділяється  на три стадії однакової тривалості, з яких остання досить диференційована  і використовує кредитну систему  врахування виконаного (атестат вимагає 85 кредитів, кожен з яких відповідає 35 годинам занять).

Прийом студентів  до вищих навчальних закладів досить регламентований. Процес вступу складний і тривалий. Спочатку Національний центр прийому в університети централізовано проводить однаковий  для всіх тест з перевірки шкільних досягнень учнів. Ті, хто подолав  цей бар'єр, отримують змогу складати вступні іспити та проходити співбесіди в обраний університет. Не забороняється  складання тестів одночасно в  кількох ВНЗ, віддається перевага тим, хто досягає високих результатів  після кількох невдалих спроб  на попередніх вступних сесіях. Екзамени відіграють надзвичайно важливу  роль у системі освіти Японії, тому такими поширеними є репетиторські  послуги і відповідні заклади  різного типу, тому японський школяр і вчиться "у дві зміни": зранку в школі, увечері - в репетиторів.

Навчальний рік  в японських ВНЗ розпочинається у квітні і завершується в березні. Він складається з трьох триместрів з літніми канікулами. Перші два  роки студенти, зазвичай, навчаються на загальноосвітньому факультеті, далі йде спеціалізація.

Організація навчання, академічний рік та екзамени

Зміст і структурну побудову вищої освіти японці практично  запозичили у США з їх основним чотирирічним циклом освіти для отримання  диплома (для медичних спеціальностей виконання повної програми вимагає 6 років). Ці роки поділяються на дві  дворічні частини, перша з яких - загальноосвітня, друга - спеціалізована. Однак випускник японського університету чи технічного ВНЗ продовжує навчатися  ще кілька місяців на своєму робочому місці. І надалі самоосвіта не припиняється, бо національний центр створення  тестів забезпечує усіх роботодавців необхідними комплектами тестів з метою проведення регулярних "контрольних" для перевірки професійного зростання  працівників.

Застосовується 100-бальна рейтингова система оцінювання: 100-80 балів - відмінно (оцінюється літерою  А), 79-70 - добре (В), 69-60 - задовільно (С), 59-0 - незадовільно (D).

Академічний рік  становить 35 тижнів (кредитів), або 210 навчальних днів. Мова викладання - японська. Після  виконання чотирирічної програми передбачено  кілька випускних екзаменів, які  більшість успішно складає. Щоб  здобути ступінь бакалавра, студент  повинен набрати протягом 4-х років  навчання певну кількість залікових  одиниць (таньї, на зразок американських  кредитів) з визначених груп предметів. Із загальної суми 124 таньї 36 припадає на загальноосвітні предмети, 8 - на іноземну мову, 4 - на фізичне виховання  та 76 - на професійні дисципліни. Щоб  отримати одну танью, необхідно прослухати упродовж 15 тижнів по одній годині лекцій (вона вимагає одногодинної самостійної  підготовки), щотижня брати участь у 2-годинному семінарі (вимагає одногодинної самостійної підготовки), щотижня брати участь у 2-годинних лабораторних заняттях (вимагають 3-годинної самостійної підготовки).

Другим циклом освіти є дворічна магістерська програма, яку долають лише один-два бакалаври  з 20-30, маючи надалі непогані шанси (понад 20%) для продовження свого росту  на докторських студіях та отримання  докторського звання. Для здобуття звання "магістр" студентові необхідно  набрати за два роки 30 таньї, написати дослідницьку роботу та захистити її, скласти іспит на ступінь магістра.

Для здобуття докторату  потрібно закінчити 5-6-річну докторантуру, отримати 30 таньї, написати дисертацію І здати екзамени.

Основна структурна одиниця університету - факультет, який ділиться на декілька департаментів. Головними  категоріями викладачів є: професори, асоційовані професори, асистенти  професора і наукові співробітники. Однак через високу різноманітність  закладів є ще посади асистента, лектора  чи інструктора.

Кваліфікації

Набір освітніх кваліфікацій в Японії не надто широкий, якщо враховувати  велику різноманітність ВНЗ, тому в  Японії вже тривалий час дискутують про бажаність більшої кількості  кваліфікацій, експериментують з  короткотривалими програмами підготовки інженерів, але це істотно не впливає  на систему вищої освіти в цілому.

Навчання  студентів-іноземців

Для вступу вони повинні  виконати ті самі умови, що й японські абітурієнти, але для цього потрібно спочатку оформити візи. Головні труднощі у навчанні іноземців - це великі затрати  часу на необхідне вільне оволодіння не лише розмовною японською мовою, а й досить швидким читанням текстів, що передаються ієрогліфами. Нормативна тривалість мовних курсів для закордонних  кандидатів - 1,5 року.

Вступ до приватних  закладів істотно не регулюється, до закладів державного сектору звернення  йде через Міністерство освіти. Іноземці разом з японськими громадянами  повинні достатньо успішно складати всі екзамени і виконувати письмові та усні тести.

Студенти Японії майже не отримують стипендій, тому за таких умов іноземцеві важко розраховувати  на гранти чи фінансову підтримку  з боку японського уряду, перспективніше знайти якесь інше фінансування. Кращі  шанси отримати урядову допомогу мають кандидати на магістерську програму, але для вступу необхідно  провчитися у рідній країні не менше 16 років на всіх рівнях системи освіти.