Емісія банками власних цінних паперів

          Після закінчення строку відкритої підписки на акції (не пізніше як через 15 днів) емітент подає до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції. Вимоги щодо змісту звіту встановлюються правовими нормами. Звіт підписується емітентом та посередником, якщо він брав участь у розміщенні, і засвідчується аудиторською організацією.

        Не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції скликаються установчі збори, на яких приймається рішення про створення акціонерного товариства і затверджується його статут. 
       Акціонерне товариство, що має намір займатися банківською діяльністю, вважається створеним банком з часу його реєстрації Національним банком України в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Однією з важливих умов реєстрації банку є вимога, встановлена в законі, відносно дотримання банком мінімального розміру зареєстрованого та фактично сплаченого статутного капіталу, перерахованого в євро.

         Крім емісії акцій з метою формування статутного капіталу, банки здійснюють також емісію акцій для досягнення ще декількох цілей, а саме: 
- збільшення статутного капіталу шляхом додаткового випуску акцій при незмінній номінальній вартості акцій;

- розщеплення  (поділ) або консолідації акцій  при незмінному статутному капіталі; 
- реорганізації банку (наприклад, внаслідок злиття двох банків створюється новий банк, який має випустити свої акції. Акції банків, що злились, обмінюються на акції новоствореного банку.)

     Законодавство України дозволяє акціонерним товариствам здійснювати додаткові випуски акцій лише за умови, що всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, що не нижча номінальної. 
      Банки можуть викуповувати в акціонерів власні акції з різними цілями: 
- подальший перепродаж акцій з метою підтримки ринкового курсу; 
- пільговий перепродаж акцій працівникам банку;

- анулювання  акцій, тобто списання їх, зниження  у такий спосіб статутного  капіталу і зменшення числа акціонерів.

         Викуплені акції мають бути реалізовані або анульовані упродовж одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування на загальних зборах акціонерів здійснюється без урахування викуплених банком акцій. 
       З метою залучення додаткових ресурсів на середньо- і довгостроковій основі (довгі пасиви) банки вдаються до емісії облігацій та інших боргових зобов’язань. 
        Згідно з Базельською угодою про міжнародні стандарти капіталу випуск боргових зобов’язань у країнах, які дотримуються цієї угоди, може бути використаний банками для збільшення сукупного банківського капіталу. Зокрема, в додатковий капітал, який не повинен перевищувати основний, дозволено включати субординовані (капітальні) боргові зобов’язання з первісним середнім строком погашення 5 років. Субординовані зобов’язання (“підпорядковані” або зобов’язання другої черги) в разі ліквідації банку погашаються після розрахунків з вкладниками і кредиторами, але перед розрахунками з акціонерами.

 

 

 

Розділ 2. АНАЛІЗ ПЕРЕВАГ ТА НЕДОЛІКІВ ЕМІСІЇ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

 

        Емісія облігацій та інших боргових зобов’язань має для банків деякі переваги порівняно з емісією акцій. По-перше, проценти, які банки виплачують за зобов’язаннями, вираховуються з прибутку, що оподатковується. По-друге, боргові зобов’язання не надають їх власникам права голосу на зборах акціонерів.  
       Ефективність залучення ресурсів за допомогою емісії облігацій тісно пов’язана з їх ліквідністю та ціною. У свою чергу, ці характеристики облігаційної позики визначаються рейтингом облігацій. Для присвоєння облігаціям рейтингової категорії емітенти за кордоном звертаються до відомих рейтингових агентств (наприклад, Moody’s, Standard & Poor’s). Рейтинг забезпечує емітентові доступ до ринку облігацій, а його підвищення — це кращі цінові умови, краща ліквідність. 

           З метою підвищення привабливості облігацій для інвесторів банки емітують конвертовані облігації, які забезпечують їхнім власникам (кредиторам) право на отримання (в рахунок погашення боргових зобов’язань) акцій банку-емітента.

         Згідно з законодавством України корпоративні облігації можуть випускатися підприємствами різних форм власності. Облігації можуть випускатися:

- іменними  і на пред’явника;

- процентними,  дисконтними і безпроцентними (цільовими);

- з  вільним колом обігу і з обмеженим.

       Не дозволяється випуск корпоративних облігацій для формування і поповнення статутного капіталу емітентів, а також для покриття збитків, пов’язаних з їх господарською діяльністю. Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25% від розміру статутного капіталу, і лише після повної оплати всіх випущених акцій. 
      Рішення про випуск облігацій приймається емітентом і оформляється протоколом, який має містити інформацію стосовно емітента, мети випуску і виду облігацій, загального обсягу емісії (позики), порядку випуску облігацій та виплати доходів по них, строків і порядку погашення облігацій тощо. Технологія випуску і реєстрації облігацій значною мірою схожа з технологією випуску і реєстрації акцій.

       У структурі пасивів західних банків кошти, залучені шляхом емісії облігацій, відіграють помітну роль. Емісія облігацій українськими банками незначна, тобто вони фактично не здійснюють операцій з власними облігаціями. Банки віддають перевагу залученню довгострокових ресурсів на безповоротній основі, тобто шляхом емісії акцій, а не облігацій. Тим паче, що, як уже зазначалося, НБУ встановив для банків обов’язковий норматив, що регламентує мінімально допустимий розмір статутного капіталу банку, який може формуватися тільки за рахунок емісії одного виду цінних паперів, а саме акцій. В умовах економічної нестабільності, значної інфляції банкам вельми важко розмістити довгострокові облігації на прийнятних умовах. Крім того, вони мають можливість запозичити ресурси більш простим, ніж емісія облігацій, способом, а саме шляхом випуску депозитних сертифікатів, векселів. Порядок емісії банківських векселів і взагалі операції банків з векселями розглядається в главі 5. 

          Депозитний (ощадний) сертифікат — це вид цінних паперів, що засвідчує суму вкладу, внесеного в банк, і права вкладника (держателя сертифіката) на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу та обумовлених у сертифікаті процентів у банку, що емітував сертифікат. Основна різниця між депозитним і ощадним сертифікатами полягає у тому, для кого вони призначені. Банки емітують ощадні сертифікати з низьким номіналом, орієнтовані на індивідуальних вкладників (інвесторів), тобто це “роздрібні” сертифікати, і депозитні сертифікати з великим номіналом, орієнтовані на інституційних вкладників (інвесторів), великий бізнес, тобто це “оптові” сертифікати. Крім процентних депозитних сертифікатів, випускаються також дисконтні (зеро) депозитні сертифікати.

 

 

 

Розділ 3. ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

   Значного поширення у світовій банківській практиці депозитні сертифікати набули починаючи з 60-х років, коли банки в США почали емітувати високоліквідні депозитні сертифікати на пред’явника, що обертаються. Поява депозитних сертифікатів, що обертаються, збігається з розвитком стратегії менеджменту банку, яка відома під назвою управління пасивами. Ця стратегія полягає в купівлі банком необхідних коштів (фондів) шляхом запозичення на міжбанківському ринку, у центральному банку або шляхом емісії депозитних сертифікатів і комерційних паперів для задоволення попиту на кредити, інвестиції та для виконання обов’язкових резервних вимог.  
      Депозитні сертифікати, що обертаються, виявилися привабливими як для банків, так і для їхніх клієнтів (вкладників). Банки завдяки емісії депозитних сертифікатів мають можливість гнучко управляти процесом залучення коштів, оскільки вони самостійно визначають:

- номінал  сертифікатів, обсяг і порядок їх емісії;

- строк  сертифікатів, тобто тривалість  залучення коштів, що дозволяє  банкам знизити ризик незбалансованої  ліквідності і планувати активні  операції; 
- вартість залучення коштів, тобто дисконтну ставку або процентну (фіксовану або плаваючу).

      Крім того, банки мають можливість розширити коло клієнтів завдяки диверсифікації послуг, що надаються суб’єктам ринку. 
       Для вкладників депозитні сертифікати — це ліквідний і досить дохідний інструмент розміщення їхніх коштів. Так, депозитні сертифікати американських банків, визнаних у ділових колах, мають активний вторинний ринок, на якому вони можуть обертатися до настання строку погашення і, отже, на якому їх можна легко перетворити в готівку. Ринкова процентна ставка по цих депозитах на 1/4 процента вища, ніж по казначейських векселях. Сертифікати, які не мають вторинного ринку, можна достроково продати банку-емітенту, якщо це передбачено умовами випуску. При цьому банки сплачують менший депозитний процент або взагалі його не сплачують.  
      Згідно з законодавством України і нормативними актами НБУ право випускати ощадні (депозитні) сертифікати надано тільки банкам. Умови та процедура їх емісії та обігу регулюються внутрішніми положеннями банків і повинні бути оприлюднені в друкованих засобах масової інформації або в загальнодоступному для клієнтів місці в банку. 

  Сертифікати можуть випускатися:

- номіновані  як у національній валюті, так і в іноземній валюті;

- іменними  або на пред’явника;

- одноразово  або серіями;

- строковими  або до запитання.

       Номінал, строки обігу сертифікатів, депозитні процентні ставки в законодавстві не регламентовані і визначаються банками. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.  
   Бланки сертифікатів мають містити обов’язкові реквізити:

- назву  “ощадний (депозитний) сертифікат”;

- порядковий  номер сертифіката та його  серію (якщо випуск є серійним);

- дату  внесення депозиту;

- розмір депозиту, оформлений сертифікатом (літерами та цифрами); 
- зобов’язання банку повернути суму, внесену на депозит; 
- дату вимоги вкладником (бенефіціаром) суми за сертифікатом; 
- процентну ставку за користування депозитом і умови її сплати; 
- назву та адресу банку-емітента, і для іменного сертифіката — вкладника; 
- підпис особи, уповноваженої банком підписувати такого роду зобов’язання, засвідчений печаткою банку. 

     Сертифікат має містити також умови випуску, сплати та обігу сертифіката. Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власнику сертифіката його суму та проценти за зниженою ставкою, яка визначається при видачі сертифіката. 
      Виготовлення бланків акцій, облігацій, сертифікатів здійснюється тільки на державних спеціалізованих підприємствах відповідно до вимог Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених спеціальним наказом Міністерства фінансів, Служби безпеки і       Міністерства внутрішніх справ України.

     Емісія цінних паперів пов’язана для банків, з фінансовими і функціональними ризиками. Суттєве значення для емісійної діяльності має ризик нерозміщення цінних паперів на ринку і ринковий ризик. Рівень цих ризиків визначається:

- інвестиційною привабливістю цінних паперів;

- наявністю  на ринку платоспроможного попиту  і взагалі кон’юнктурою ринку; 
- послугами і правами, які банки-емітенти пропонують інвесторам (потенційним акціонерам і кредиторам).

     Емісія боргових зобов’язань (облігацій, депозитних сертифікатів) чуттєвих до коливань процентної ставки пов’язана для банків-емітентів з процентним ризиком. Управління ризиками передбачає використання різних методів і інструментів їх хеджування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Відповідно  до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" комерційні банки  України можуть емітувати такі види цінних паперів:

- привілейовані  та прості акції,

- облігації;

- ощадні  сертифікати;

- банківські  векселі.

При здійсненні емісії цінних паперів комерційні банки, окрім вище названого закону, керуються також Законами України "Про банки та банківську діяльність", "Про господарські товариства", положенням НБУ "Про реєстрацію та ліцензування комерційних банків" і "Правилами випуску та реєстрації цінних паперів на території України".

Емісія  цінних паперів банками здійснюється для формування власного та залученого капіталу у таких випадках:

- при  реєстрації або перетворенні  пайового банку в акціонерний  (привілейовані та прості акції);

- при  повторній емісії для збільшення  розмірів статутного фонду (привілейовані  та прості акції);

- при  залученні ресурсів для здійснення  активних операцій (облігації, ощадні  сертифікати, векселі).

Процедура емісії ЦП комерційними банками складається  з таких етапів:

1. Прийняття  банком-емітентом рішення про  емісію.

2. Підготовка  проспекту емісії.

3. Реєстрація  випуску ЦП та проспекту емісії.

4. Видання  проспекту емісії та опублікування  повідомлення у засобах масової  інформації про випуск ЦП.

5. Реалізація  ЦП.

6. Реєстрація  підсумків емісії.

7. Опублікування  підсумків емісії.

Список  використаних джерел:

1. Положення  про порядок розрахунку резерву  на відшкодування можливих збитків  від операцій з цінними паперами від 30.12.99 р. за № 629 // http: // www.kmu.gov.ua

2. Аналіз  діяльності комерційного банку:  Навч. посібник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця та проф. А.М. Герасимовича. — Житомир: ПП «Рута», 2001. - 384 с.

3. Буженин  А.Н. Рынок ценных бумаг и  производных финансовых инструментов: Учеб. пособие. — М.: Федеративная Книготорговая Компания, 1998. — 352 с.

4. Герчикова  И.Н. Финансовый менеджмент: Учеб. пособие. — М.: Издательство АО «Консалтбанкир», 1996. — 208 с.

5. Глухов  В.В., Бахрамов Ю.М. Финансовый  менеджмент. — С-Пб: «Специальная литература», 1995 — 428 с.