Контрольная работа по "Финансовому менеджменту"

Східноєвропейський університет  економіки та менеджменту

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

Контрольна робота

з навчальної дисципліни

«Фінансовий менеджмент»

Варіант 9

 

 

 

Роботу  виконав:                                                                            Перевірив:

студент 5 курсу                                                                             викладач

група ЗММ-91                                                                              

Кулик О.С.

 

 

 

 

 

Черкаси

2013

Зміст

Теоретична частина

1. Цінова політика підприємства та її оптимізація…………………………
2. Визначення вартості цінних паперів……………………………………..

Практична частина

          Задача………………………………………………………………………

Список використаної літератури………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретична частина

Цінова політика підприємства та її оптимізація

Ціна — найбільш важливий показник для компанії, оскільки її головна функція полягає в  забезпеченні доходу від продажу  товарів; всі фірми, крім тих, що продають стандартні вироби на ринку чистої конкуренції, змушені приймати рішення  по цінах. В ряді галузей (де панують  монополії або мають місце  такі тенденції) ціноутворення відіграє вирішальну роль в комплексній програмі маркетингу і, крім того, є об’єктом пильної уваги, а нерідко і  прямого впливу законодавства і  державних служб.

Фактори ціноутворення можна  поділити на зовнішні та внутрішні.

Основними ціноутворюючими  факторами є величина і динаміка попиту та пропозиції продукції. Ринок  та попит встановлюють верхню границю  рівня цін, а витрати — нижній. Кінцеві споживачі та покупці  промислових товарів врівноважують  ціну на товари та види послуг із врахуванням  отриманої вигоди від можливості мати чи користуватися товаром чи послугою. Проте степінь свободи  формування продавцем ціни змінюється в залежності від типу ринку.

Економісти виділили чотири типів ринків, кожний із яких вказує на свої вимоги в ціноутворенні. Явище  у світі рідкісне, однак цілком реальне, коли монополістом виступає державна організація або компанія з товаром-новинкою, аналога якому поки що немає. Йдеться  про чисту монополію. У цій  ситуації організація поводить себе по-різному. Може відпускати продукцію  за ціною, нижчою за собівартість. Покриває збитки за рахунок дотацій з бюджету, що має місце при продажу деяких контрольованих державою промислових  товарів. Допускається варіант, коли держава  чи сама фірма встановлює певну мінімальну або так звану справедливу  норму прибутку. Це дає змогу забезпечувати  нормальну роботу виробничих структур. Зустрічається варіант, коли фірма-монополіст встановлює високу ціну (аби лише сприйняв її ринок), одержуючи прибуток. Трапляється  це рідко, адже через податки держава  обмежує встановлення високої ціни, та й конкуренти завжди напоготові — починають пропонувати ідентичні товари за нижчою ціною.

При монополістичній конкуренції  ринок містить велику кількість  покупців та продавців, при чому останні  змінюють окремі характеристики товарів  і, відповідно, їх ціну. Продавці можуть розмножити характеристики і якість самого товару, його стилю чи супроводжуючого  обслуговування, що призводить до виникнення деякого діапазону цін. Покупці  готові платити різні суми, беручи до уваги відмінні якості товару. Продавці намагаються індивідуалізувати  пропозицію для різних споживчих  сегментів, і за винятком ціни, широко використовують для цього торгові  марки, рекламу та персональний продаж. Оскільки на ринку діє багато конкурентів, кожна окрема компанія попадає під  менший вплив маркетингових стратегій  інших конкурентів, ніж на олігополістичних ринках.

При олігополістичній конкуренції  ринок складається із декількох  продавців, кожен з яких значно відчуває вплив цінової політики та маркетингової  стратегії іншого. Продукція може бути однорідною (сталь, алюміній) чи неоднорідною (автомобілі, комп’ютери). На ринку  функціонує незначна кількість продавців, оскільки новим продавцям проникнути на такий ринок нелегко. Кожний продавець  постійно слідкує за змінами стратегій  та діями конкурентів. Якщо сталеливарна компанія знизить ціну на 10%, покупці  швидко переметнуться до цього постачальника. Інші виробники сталі повинні  відповісти зниженням своїх цін  чи збільшенням рівня обслуговування. Олігополіст ніколи не впевнений  в тому, що, знижуючи ціну він отримає  постійні переваги. І навпаки, якщо олігополіст збільшує свої ціни, його конкуренти можуть не наслідувати його приклад, і йому прийдеться вибирати: повертатися до попередніх цін чи втратити своїх покупців на користь  конкурентів.

При чистій конкуренції ринок  складається із великої кількості  продавців та покупців однорідних товарів. Жоден покупець чи продавець не має  великого впливу на існуючу ринкову ціну. Продавець не може встановити ціну вище існуючої, тому що покупці можуть знайти будь-яку необхідну кількість такого товару по більш низькій ціні. Якщо ціна та прибуток збільшуються, на ринку можуть легко з’явитися нові продавці. На ринку чистої конкуренції роль маркетингових досліджень, розвитку виробництва, ціноутворення, реклами та стимулювання збуту є мінімальною або взагалі прямує до нуля. Таким чином, продавці на цьому ринку не витрачають багато часу на створення маркетингової стратегії.

Отже, виходячи з короткої характеристики різних типів ринку, можна переконатися в тому, що у кожному з них, за винятком ринку чистої конкуренції, фірмі слід передусім зайнятись  підготовкою продуманої методики розрахунку цін на вироблену продукцію, чи на ту, яка тільки народжується у дослідних  лабораторіях.

Політика ціноутворення  — це комплекс заходів, до якого  належить визначення ціни, знижок, умов оплати за товари чи послуги з метою  задоволення потреб споживачів і  забезпечення прибутку фірми. [16, c.194]

Політика цін традиційно є одним із елементів конкурентних стратегій з кількох причин. По-перше, ціна — один із основних інструментів у конкурентній боротьбі. По-друге, за низького рівня доходів населення відповідна ціна дає змогу виробникам продати, а покупцям придбати товари чи послуги. По-третє, ціна — це чітко і просто вимірювана змінна, яка традиційно використовується в економічних розрахунках фірми. По-четверте, в ринковій економіці ціна є надійним зрівнювачем попиту та пропозиції товарів чи послуг.

Цінова політика підприємства в умовах ринкової економіки тісно  пов’язана з його цілями у сфері  комерційної діяльності. Підприємства можуть мати різні цілі і відповідно впроваджувати різну цінову політику. Чим краще компанія орієнтується в своїх цілях, тим простіше їй встановити ціну на товар.

Найбільш частіше зустрічаються  наступні цілі ціноутворення:

• Виживання — у випадку, коли фірма працює з перевантаженням, в умовах інтенсивної конкуренції, різкого спаду платоспроможного попиту. Ціни знижуються: в даному випадку не до великого прибутку, необхідно хоча би перекрити витрати. Це задача лише на найближче майбутнє, вона не може бути довготерміновою. Але в кризовій ситуації дана стратегія дозволяє залишитися на ринку, зберегти кадровий, виробничий та збутовий потенціал.
• Максимізація поточного прибутку — політика швидкого одержання найбільш можливого прибутку, готівки, найбільш швидкого обороту капіталу. При цьому фірма, перебільшуючи ціну продажу, концентрує увагу на поточній ситуації, як правило, не на користь довготерміновим перспективам, не звертаючи уваги на конкурентів і навіть на юридичні обмеження. Така політика на практиці в більшості випадків виявляється недоречною. Оскільки, це саме той випадок виявлення недалекоглядності, коли компанія задовольняється поточними фінансовими показниками, не думаючи про довготермінові досягнення і про майбутнє.
• Максимізація поточних доходів— основана на максимізації доходу від продаж в умовах, коли встановити з точністю витрати (включаючи непрямі) виявляється неможливо. Більшість керівників фірм впевнені, що така стратегія дозволяє забезпечити довготермінову максимізацію прибутку і збільшення ринкової частки.
• Максимізація росту продажів — стратегія, що допускає найнижчі із можливих ціни в розрахунку на те, що завоювання найбільшої ринкової частки призведе в кінцевому результаті до отримання великого прибутку. Ця так звана проникаюча ринкова ціна допустима, якщо: ринок надто відчутний до цінових змін, так що їх зниження забезпечує ріст ринкової частки; витрати на виробництво та розподіл (збут) продукції можуть суттєво знизитися із вдосконаленням навиків у праці з даним товаром; низькі ціни здатні позбавити від наявних та можливих конкурентів.
• Різновидом цієї цілі є досягнення визначеної частки ринку. Наприклад, компанія намагається збільшити свою ринкову частку з 10% до 15% в рік. У зв’язку з цим вона намагатиметься встановити таку ціну та проводити таку маркетингову програму, щоб досягнути поставленої мети.
• “Знімання вершків”, максимальне ковзання по сегментам ринку — стратегія, основана на швидкому оновленні продукції, на зміні сегментів ринків. На новий продукт встановлюється максимально можлива ціна; після цього, як продажі знизяться, встановлюється нова ціна — для наступного (за рівнем доходів) сегменту ринка і т.д. Така стратегія доцільна, якщо: значна кількість покупців створює терміновий попит на товар; витрати на виробництво товару малими партіями не настільки високі, щоб знищити всі його переваги, досягнуті в результаті високої ринкової мобільності; висока ціна не приверне увагу інших конкурентів; висока ціна підтримує думку про те, що даний продукт — найвищої якості.
• Лідерство за якістю товару — компанія здатна підтримати високі ціни на свої товари, що обумовлені вищим рівнем якості і значними витратами на розробку питань якості. Вона в змозі собі дозволити досягнення цілі лідерства в якості, при більш низьких цінах, чим у її конкурентів.

А також,

• Створення відповідного уявлення (іміджу) про фірму.
• Проникнення на нові, в тому числі й зовнішні ринки.
• Максимізація прибутку від продажу всієї наявної номенклатури товарів, а не якого-небудь одного з них.
• Підвищення репутації фірми серед оптових фірм, які реалізують її товари.
• Підтримка основних складових комплексу маркетингових засобів.

Ціна може встановлюватися  з метою збереження заохочення покупців до появи нового товару, підтримки  торгових посередників чи навіть для  захисту від втручання держави. Для популяризації товару чи привернення  більшої кількості споживачів в  роздрібній торгівлі ціни можуть бути тимчасово зниженими. Ціни на одні види товарів можуть встановлюватися  таким чином, щоб сприяти збуту  інших товарів асортиментної  групи. Отже, ціни можуть відігравати вирішальну роль в досягненні поставлених цілей на всіх рівнях товарної політики компанії. Проте вказані цілі цінової політики співвідносяться між собою, далеко не завжди співпадаючи. На різних етапах свого розвитку фірма приділяє пріоритетну увагу різним цілям.

Таким чином, серед головних проблем ціноутворення можна  виділити наступні:

• вибір способу ціноутворення,
• адаптація ціни до змін обставин та можливостей;
• сприймання зміни цін споживачами та еластичність попиту;
• цінова політика в умовах конкурентної боротьби.

Розв’язання даного комплексу  проблем вирішальним чином залежить від рівня фахової майстерності керівництва організації.

Щоб постійно забезпечувати  зростання прибутку, треба шукати невикористані можливості його збільшення, тобто резерви зростання. Під  резервом збільшення прибутку розуміють  кількісно вимірювані можливості його збільшення шляхом :

• збільшення обсягу реалізованої продукції;

• зниження собівартості;

• поліпшення якості продукції  і на цій підставі підвищення цін;

• оптимізації структури  продукції;

• пошуку найвигідніших  ринків збуту;

• реалізації в більш  оптимальні строки;

• недопущення позареалізаційних  збитків

• запровадження досягнень  науково-технічного прогресу, в результаті чого зростає продуктивність праці.

• лояльне оподаткування, стосується прогресивних галузей економіки;

Визначення вартості цінних паперів

Термін "вартісні фактори" цінних паперів використовується для позначення таких факторів, як надійність визначених цінних паперів; тривалість їх "життя", а також ліквідність цінних паперів як фактор ціноутворення. 
         До категорії цінових факторів відноситься, головним чином, фактор попиту-пропозиції. 
        Було б невірно стверджувати, начебто тільки перераховані вище фактори можуть бути віднесені до відповідних категорій. Ринок цінних паперів являє собою складну систему, і тому в кожен даний момент він є величезною сукупністю одночасно взаємодіючих один з одним факторів.  
        Під надійністю цінних паперів звичайно розуміють ступінь ризику, якому піддається інвестор, коли він здобуває які-небудь цінні папери. Кожен інвестор, вкладаючи кошти в цінні папери, ризикує певним чином. Постійне існування ризику зумовлюється поліцентричним характером загальноринкової взаємодії. Він може бути великим чи меншим, або мінімальним; однак вкладення коштів у цінні папери являє собою ризиковану справу. 
        Абсолютно безризикових цінних паперів не існує навіть теоретично. Під ризиком у даному випадку розуміється імовірність того, що емітент, що випустив визначені цінні папери, не зможе виконати цілком чи частково а також вчасно взяті на себе зобов'язання, про які повідомлене в умовах випуску. 
        Потенційний інвестор, ознайомившись з умовами випуску цінних паперів, оцінює, наскільки ризикованим для нього буде придбання даних цінних паперів, чи заслуговує довіри емітент, яка реальна імовірність того, що емітент не зможе виконати свої зобов'язання, або виконає їх частково, або несвоєчасно, наскільки доходною є галузь чи підприємство, або проект, у які емітент буде вкладати гроші інвестора і так далі. 
        Оцінивши ці, а також інші аспекти, потенційний інвестор приймає рішення щодо доцільності придбання даних цінних паперів. Цінні папери вважаються відносно надійними, якщо ризик, що існує при їхньому придбанні, є невеликим. І навпаки, чим більш ризикованим заходом є вкладання засобів інвестора, тим менш надійними для нього є дані цінні папери. Зворотна взаємозалежність між надійністю і ризикованістю впливає на вартість цінних паперів. 
         Визначеність, як вартісний фактор, є близьким до фактора надійності чи ризикованості, однак усе-таки є відносно самостійним. Розходження між ними полягає в наступному. У першому випадку мова йде про те, що інвестор усвідомлює існування імовірності того, що емітент може не виконати взяті на себе зобов'язання, і тому він - інвестор - може понести збитки. В другому випадку мова йде про можливість інвестора судити про щось з більшим чи меншим ступенем вірогідності. Визначеність допомагає орієнтації інвестора і впливає на його рішення щодо придбання або непридбання конкретних цінних паперів. 
          У зв’язку з поліцентричним характером загальноринкової взаємодії, а також існуванням взаємозв'язків між економічними і неекономічними факторами, говорити про існування абсолютної визначеності практично неможливо. Вона існує лише як відносна. Інвестор, вкладаючи кошти в цінні папери, не завжди має можливість вірогідно думати про те, чи вдасться йому повернути свій внесок і одержати доход по ньому. Тобто він перебуває в стані більшої чи меншої невизначеності. З урахуванням цього, інвестор визначає свою готовність вкласти кошти в цінні папери або утриматися від цього. Як правило, інвестори не бажають здобувати що-небудь на ринку цінних паперів, якщо майбутня доля їхніх вкладень є у великій мірі невизначеною. Тому, чим більше визначеність, тим меншою є вартість конкретних цінних паперів, і навпаки. 
          Тривалість "життя" цінних паперів, як вартісний фактор, більше значення має для боргових цінних паперів, однак він також враховується і при визначенні вартості цінних паперів, що підтверджують участь (членство). 
 
Усі цінні папери мають визначений цикл "життя". Емітенти випускають їх (тобто "дають їм життя"), потім вони є в обігу або зберігаються (тобто "живуть"), і нарешті, вилучаються з оберту або погашаються (тобто "припиняють життя").